Постанова

від 16.11.2016 по справі 903/558/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2016 р. Справа № 903/558/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Олексюк Г.Є.

судді Петухов М.Г.

секретар судового засідання Драчук В.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика"

на рішення господарського суду Волинської області від 06.09.2016 у справі № 903/558/16

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Сантро"

до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика"

про стягнення 12 956,42 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 06.09.2016 у справі № 903/558/16 позовні вимоги позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сантро» до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» про стягнення заборгованості в сумі 12 956,42 грн. задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сантро» 12 956, 42 грн., з них 10 147, 80грн. - інфляційних втрат, 2 808, 62 грн.- 3% річних, а також 1 378, 00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Рішення господарського суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» свої зобов`язання по оплаті вартості отриманого товару своєчасно та в повному обсязі не виконало. За неналежне виконання своїх зобов`язань ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сантро» правомірно нараховано ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» інфляційні втрати та 3% річних, які є підставні та підлягають до стягнення в розмірі 10 147,80 грн. інфляційних нарахувань за період з жовтня 2015 року по червень 2016 року та 2 808, 62 грн. 3% річних за період з 06.11.2015 по 15.06.2016.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 06.09.2016 у справі №903/558/16 та прийняти нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сантро» до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» відмовити повністю.

На думку скаржника, рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального права.

Зокрема, скаржник зазначає, що позивач в позовній заяві звертає увагу суду на те, що заборгованість утворилась на підставі договору поставки №1911-14 від 19.11.2014.

Скаржник зауважує, що п.6.4 договору поставки №1911-14 від 19.11.2014 передбачалося, що за порушення строків оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Скаржник відзначає, що саме п.6.4 договору поставки №1911-14 від 19.11.2014 встановлений розмір процентів за прострочення грошового зобов'язання за поставлений товар.

В апеляційній скарзі скаржник зазначає, що у відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Скаржник зауважив, що три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення застосовуються у випадку, якщо сторони в договорі не передбачали іншого розміру процентів річних.

Скаржник в апеляційній скарзі посилається на ст. 174 Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 27.10.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 16 листопада 2016 року.

14.11.2016 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу від 11.11.2016, в якому позивач просить залишити рішення господарського суду Волинської області від 06.09.2016 по справ №903/558/16 без змін, а скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» без задоволення.

Представник позивача в судове засідання 16.11.2016 не з'явився, про час, день та місце слухання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання 16.11.2016 не з'явився, про час, день та місце слухання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

З матеріалів справи вбачається, що 28.10.2016 на фактичну адресу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сантро» (вул. Червонопрапорна, буд. 169, м. Київ) Рівненським апеляційним господарським судом була направлена ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження, яку позивач 01.11.2016 отримав, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 96). Тобто позивач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом, що і підтверджується отриманням ухвали.

Також, 28.10.2016 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» на юридичну адресу (вул. Потебні, буд. 71, м. Луцьк, Волинська обл.) Рівненським апеляційним господарським судом була направлена ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження, проте документи були повернуті у зв`язку з закінченням терміну зберігання, про що свідчать поштові відправлення (а.с. 97-99).

28.10.2016 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» на поштову адресу (вул. Перемоги, 34, смт.Понінка, Полянський р-н, Хмельницька обл.) Рівненським апеляційним господарським судом була направлена ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження, яку відповідач 02.11.2016 отримав, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення (а.с. 100). Тобто відповідач належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи судом, що і підтверджується отриманням ухвали.

Згідно п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників сторін, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників сторін та за наявними в матеріалах справи доказами.

Судова колегія обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 06.09.2016 у справі №903/558/16 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Мірадоні Плюс" та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика" 19.11.2014 було укладено договір поставки №1911-14 (а.с.15-17).

Відповідно до умов договору поставки Продавець зобов'язується передати у власність Покупця вугілля марки ДГ, а Покупець зобов'язується прийняти і своєчасно оплатити Товар на умовах і в строки, визначені Договором (п. 1.1 Договору).

Згідно п.2.1 Договору Товар постачається партіями. Найменування Товару, його асортимент, марка, якість, ціна Товару, умови оплати та термін постачання кожної партії Товару узгоджується Сторонами та відображуються у Специфікаціях, які після їх підписання Сторонами стають невід`ємною частиною Договору (а.с.18).

У відповідності до п.5.4 оплата здійснюється Покупцем за кожну партію Товару згідно виставленого Продавцем рахунку в день здійснення поставки Продавцем партії Товару шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Продавця згідно банківських реквізитів, вказаних у Договорі. За підсумками місяця Сторони проводять взаємозвірку фактично поставленого вугілля та надходження коштів (п.5.5 Договору).

Договір діє з дати підписання сторонами до 31.12.2015. В частині здійснення розрахунків - до моменту повного виконання Сторонами зобов'язань, взятих на себе за Договором (п.9.5 Договору).

Договір підписано уповноваженими представниками Постачальника та Покупця.

З матеріалів справи вбачається, що згідно Додатку 1 до Договору поставки №1911-14 від 19.11.2014 Продавець передає у власність Покупцю партію Товару, а саме: Вугілля марки ДГ ціна за тонну 900,00 грн.(а.с.18).

27.11.2014 відповідач надав ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Мірадоні Плюс» заявку на постачання партії товару у кількості 5 вагонів (345 тонн) (а.с. 33).

На виконання умов Договору поставки №1911-14 від 19.11.2014 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Мірадоні Плюс» здійснив поставку товару у кількості 349 тонн, на загальну суму 314 100 грн., шляхом передання товару перевізнику. Факт прийняття товару для перевезення відповідачу за реквізитами залізничної станції, зазначеними у заявці відповідача, підтверджується накладними Укрзалізниці №39919188 від 03.12.2014 - перевезення товару в кількості 140 тонн, на загальну суму 126 000,00 грн.; №39931019 від 04.12.2014 - перевезення товару в кількості 71 тонна, на загальну суму 63 900,00 грн.; №39945530 від 05.12.2014 - перевезення товару в кількості 138 тонн, на загальну суму 124 200,00 грн.(а.с.27-29).

Після прийняття відповідачем зазначеної партії товару сторонами були складені та підписані відповідні Акти прийому-передачі вугільної продукції від 04.12.2014, від 05.12.2014, від 08.12.2014 (а.с.23-25), а також відповідачем були підписані відповідні накладні №4/12 від 04.12.2014, № /12 від 05.12.2014 №8/12 від 08.12.2014 (а.с.19-21).

08.12.2014 відповідач надав ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Мірадоні Плюс» заявку на постачання наступної партії товару у кількості 5 вагонів (345 тонн) (а.с.33).

На виконання умов Договору поставки №1911-14 від 19.11.2014 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Мірадоні Плюс» здійснив поставку товару у кількості 345 тонн, на загальну суму 310 500 грн., шляхом передання товару перевізнику. Факт прийняття товару для перевезення відповідачу за реквізитами залізничної станції, зазначеними у заявці відповідача, підтверджується накладними Укрзалізниці №35146620 від 23.12.2014 - перевезення товару в кількості 138 тонн, на загальну суму 124 200,00 грн.; №35146588 від 23.12.2014 - перевезення товару в кількості 207 тонн, на загальну суму 186 300,00 грн. (а.с. 30-31).

Після прийняття відповідачем зазначеної партії товару сторонами був складений та підписаний Акт прийому-передачі вугільної продукції від 24.12.2014 (а.с.26), а також відповідачем була підписана накладна №24/12 від 24.12.2014 (а.с.22).

На виконання умов Договору поставки №1911-14 від 19.11.2014, ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Мірадоні Плюс» було поставлено відповідачу товар загальною кількістю 694 тонн на загальну суму 624 600, 00 грн. (694 т. х 900,00 грн.).

Проте відповідач свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару своєчасно та в повному обсязі не виконав, оплату провів частково, в сумі 300 000,00 грн. до того ж з порушенням строків, а саме: 15.12.2014 в було сплачено 150 000,00 грн., 06.01.2015 було сплачено 150 000,00 грн. (а.с.34). Залишок несплаченої суми становить 324 600,00 грн.

25.02.2015 між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сантро» та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Мірадоні ПлюсВ» був укладений Договір про відступлення права вимоги №2502/15 від 25.02.2015, за яким позивач отримав від ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Мірадоні ПлюсВ» право вимоги від відповідача виконання зобов'язань за договором поставки № 1911-14 від 19.11.2014, укладеним між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю В«Мірадоні ПлюсВ» та відповідачем.

Відповідно до умов Договору про відступлення права вимоги: "По настоящему Договору Новий кредитор (вместо Первоначального кредитора) получает право требования от Должника перечисления денежных средств по Основному договору в суме 324 600,00 грн. (триста двадцать четыри шестьсот грн. 00 коп.)" (п.1.2 Договору).

У відповідності до п. 1.3 Договору: "Первоначальный кредитор также передает Новому кредитору право требования выплаты суммы задолженности с учетом установленого индекса инфляции за весь период прострочки, а также три процента годових от суммы задолжености, (взыскания) штрафных санкций и иных платежей, предусмотренных Основным договором и законодательством."

Згідно п. 2.1 Договору: "Заключение настоящего Договора об уступке права требовани не влечет каких-либо изменений условий Основного Договора."

Умовами договору передбачено, що: "Первоначальный кредитор не имеет права изменять условия Основного Договора без письменного согласия Нового кредитора."(п. 2.3 Договору).

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що: "Первоначальный кредитор обязан передать Новому кредитору по Акту приема-передачи, который является неотьемлемой частью настоящего Договора, основной договор, а так же прочие бухгалтерские документы, удостоверяющие право требования, указанное в статье 1 настоящего Договора и иную документацию, которая важна для осуществления права требования по Основному Договору."

Передбачене право вимоги позивача до відповідача визначене в сумі 324 600,00 грн. з правом вимоги від відповідача сплати штрафних санкцій та інших платежів, передбачених договором поставки № 1911-14 від 19.11.2014 та законодавством.

25.02.2015 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Сантро" надіслало відповідачу повідомлення про відступлення прав вимоги №25/14/2015, в якому позивач повідомляє, що згідно Договору про відступлення права вимоги №2502/15 від 25.02.2015 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Мірадоні Плюс" відступило ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Сантро" право вимоги за Договором поставки №1911-14 від 19.11.2014, укладеним між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Мірадоні Плюс" та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика". У зв`язку з відступленням права вимоги сума зоборгованості ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика" в розмірі 324 600,00 грн. підлягає сплаті ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Сантро" (а.с. 13). Надсилання повідомлення про відступлення прав вимоги №25/14/2015 відповідачу підтверджується описом вкладення до листа з оцінкою вартості вкладення та фіскальним чеком №215600426655 (а.с.14).

30.03.2015 між позивачем та відповідачем був підписаний акт звірки, яким встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем склала 324 600,00 грн.(а.с.35).

06.05.2015 після зміни кредитора у зобов'язанні відповідно до Договору про відступлення права вимоги №2502/15 від 25.02.2015 відповідач сплатив позивачу (новому кредитору) частину заборгованості за Договором поставки № 1911-14 від 19.11.2014 у розмірі 171 050,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №142 від 06.05.2015 (а.с.36). Проте, станом на 07.05.2015 заборгованість Відповідача становила 153 549,60 грн.

З доказів наявних в матеріалах справи вбачається, що рішенням господарського суду Волинської області від 12.01.2016 по справі №903/1195/15 за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Сантро" до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Понінківська картонно-паперова фабрика" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Мірадоні Плюс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Феліз" про визнання договору про відступлення права вимоги та угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог недійсними та стягнення 363 612,96 грн., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.04.2016 та постановою Вищого господарського суду України від 30.06.2016 позовні вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сантро» задоволено повністю , стягнуто з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сантро» 363 612,96 грн. (в тому числі 153 549,60 грн. заборгованості, 71 509,30 грн. пені за період з 04.12.2014; 132 104, 84 грн. інфляційних нарахувань за період з грудня 2014 року по вересень 2015 року; 6 449,22 грн. 3% річних за період з 04.12.2014 по 05.11.2015).

На виконання рішення господарського суду Волинської області від 12.01.2016 у справі №903/1195/15 ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» сплатило позивачу заборгованість в сумі 371 503,16 грн.(а.с.42).

Оскільки судове рішення по справі № 903/1195/15 було виконано ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» з простроченням погашення грошового зобов`язання, проплату здійснено 16.06.2016, позивач має право вимагати на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України виплат сум інфляційних витрат за період з жовтня 2015 по травень 2016 та суми трьох процентів річних нарахованих за період з 06.11.2015 по 15.06.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 604-609 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання припиняється, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належниим є виконання зобов`язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Згідно з приписами частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 12 січня 2016 року, рішенням господарського суду Волинської області, у справі №903/1195/15, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04 квітня 2016 року та постановою Вищого господарського суду України від 30 червня 2016 року, було задоволено позов ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сантро» до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» про стягнення 153 549,60 грн. - основного боргу , пеню у розмірі 71 509,30 грн., інфляційні витрати за період з грудня 2014 року по вересень 2015 року у розмірі 132 104,84 грн. , три проценти річних за період з 04.12.2014 по 05.11.2015 у розмірі 6 449,22 грн.

Вказане рішення набрало законної сили 18.01.2016 року, на виконання якого 29.01.2016 господарським судом Волинської області було видано наказ про примусове виконання рішення по справі №903/1195/15, який відповідач виконав лише 16.06.2016, що свідчить про прострочення ним виконання свого зобов`язання в частині сплати боргу.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. А тому наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України .

Враховуючи те, що чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження щодо його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, висновок суду касаційної інстанції про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України є обґрунтованим. Така правова позиція підтверджена і судовою практикою Верховного Суду України (Постанова ВСУ від 12.11.2011 № 3-73гс11, від 24.10.2011 у справі № 3-89гс11, від 14.11.2011 у справі № 3-116гс11, від 23.01.2012 у справі № 3-142гс11).

Стосовно посилання відповідача на те, що 3% річних не стягуються якщо з боржника стягнуто інший розмір пені, судова колегія зазначає, що відповідно до ст. 549 ЦК України пеня є самостійним способом захисту цивільних прав і одним із видів забезпечення виконання цивільно-правових зобов'язань. Пеня є неустойка (грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами Цивільного кодексу України неустойка має дві форми: пеню і штраф. Отже пеня, виступаючи однією з форм неустойки, не може мати іншої форми, зокрема форми річних.

Колегія суддів відзначає, що встановлені в п.6.4 Договору поставки №1911-14 від 19.11.2014 проценти є пенею, які не можуть виражатися у процентах річних та мають іншу правову природу, а ніж 3% річних ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому твердження відповідача, що сторони у п.6.4 Договору поставки встановили інший розмір процентів річних є безпідставними.

Пунктом 1.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зі змінами та доповненнями передбачено, що з урахуванням приписів статті 549, ч.2 ст.625 ЦК України та ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - «Загальні положення про зобов'язання», ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачене спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань».

Отже, 3% річних та пеня мають різну правову природу, не є тотожними поняттями та норми чинного законодавства України не містять положень які забороняють чи унеможливлюють одночасне стягнення 3% річних та пені з особи, яка порушила грошове зобов'язання.

Абзацом 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України передбачено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору.

Частиною 1 ст. 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Правовідносини між стронами виникли на підставі договору поставки.

Позивач виконав зобов'язання належним чином відповідно до умов договору, що підтверджується:

видатковими накладними:

№4/12 від 04.12.2014;

№5/12 від 05.12.2014;

№8/12 від 08.12.2014;

№24/12 від 24.12.2014 та актами прийому-передачі до договору №1911-14 від 19.11.2014 (а.с. 19-26).

Відповідач за поставлений товар здійснив часткову оплату в розмірі 300 000,00 грн. з порушенням строків: 15.12.2014 сплатив 150 000,00 грн., 06.01.2015 сплатив 150 000,00 грн. Заборгованість відповідача перед позивачем становила 324 600,00 грн. Після зміни кредитора 06.05.2015 відповідач сплатив позивачу частину заборгованості в розмірі 171 050,40 грн.

Рішенням господарського суду Волинської області від 12.01.2016 у справі №903/1195/15 з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» в примусовому порядку стягнуто на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Сантро» 153 549,60 грн. - основного боргу, 71 509,30 грн. - пені, 132 104,84 грн. - інфляційних нарахувань та 6 449,22 грн. - 3% річних. Проте, зазначене рішення відповідачем було виконано 16.06.2016 про, що свідчить виписка з банку (а.с.42).

Пунктом 7.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зі змінами та доповненнями передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи умови передбачені Договором поставки №1911-14 від 19.11.2014, та докази наявні в матеріалах справи, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що відповідач допустив порушення умов договору поставки, оскільки свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару своєчасно та в повному обсязі не виконував.

Згідно частини 2 статті 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія відзначає, що пунктом 4.1 Постанови пленуму Вищого господарського суд України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" із подальшими змінами та доповненнями, визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як і інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Судова колегія апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків інфляційних втрат (а.с. 43), прийшла до висновку, що сума інфляційних втрат у розмірі 10 147,80 грн. за період 07.10.2015 по 15.06.2016, заявлена позивачем є обгрунтована, що підтверджується розрахунками суду (а.с. 130).

Судова колегія апеляційної інстанції, перевіривши правильність здійснених позивачем розрахунків 3% річних (а.с. 44), прийшла до висновку, що за порушення зобов'язань по оплаті вартості отриманого товару підлягає до стягнення сума 3% річних у розмірі 2 814,37 грн. за період 06.11.2015 по 15.06.2016, що підтверджується розрахунками суду (а.с. 131). Однак, позивачем заявлена сума 2 808,62 грн. 3% річних, тому до стягнення підлягає 2 808,62 грн.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачу правомірно нараховані 3 % річних, інфляційні нарахування в сумі 12 956,42 грн. та підлягають до стягнення з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика».

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд приходить до висновку, що доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами та обставинами справи.

Враховуючи вищевикладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Волинської області від 06.09.2016 року у справі № 903/558/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Понінківська картонно-паперова фабрика» - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу №903/558/16 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Петухов М.Г.