Рішення

від 10.08.2016 по справі 910/8272/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2016Справа №910/8272/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

до Житлово-будівельного кооперативу "Маяк-5"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр"

про стягнення 83 546,32 грн.

Суддя Якименко М.М.

Представники сторін:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Кобилецький В.В. - за довіреністю від 30.05.2016 року;

від третьої особи: не з'явилися;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Маяк-5" про стягнення 83 546,32 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання щодо повної оплати вартості спожитої теплової енергії у гарячій воді відповідно до умов Договору №101-0160 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 22.03.1999 року.

З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 39 296,54 грн . - основного боргу, 3 114,64 грн. - 3% річних, 41 135,14 грн. - інфляційних втрат, 1 378,00 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2016 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 08.06.2016 року.

07.06.2016 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника відповідача надійшли 2-а відзиви на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2016 року розгляд справи відкладено на 29.06.2016 року та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Комунальне підприємство "Головний інформаційно-обчислювальний центр" (КП ГІОЦ).

26.07.2016 року через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 29.06.2016 року відкладено розгляд справи на 02.08.2016 року.

В судовому засіданні 02.08.2016 року оголошено перерву до 10.08.2016 року.

В судове засідання 10.08.2016 року представники позивача та третьої особи не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.08.2016 року позовні вимоги не визнав.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 10.08.2016 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.03.1999 року між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» (в подальшому перейменовано на Публічне акціонерне товариством «Київенерго»; далі по тексту - Позивач, енергопостачальна організація) та Житлово-будівельним кооперативом «Маяк-5» (далі по тексту - Відповідач, абонент) укладено Договір №101-0160 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі по тексту - Договір).

Згідно з пп. 2.2.1. та 2.3.1. Договору і відповідно до законодавства України Позивач постачає теплову енергію у вигляді гарячої води для потреб: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах, згідно з Додатком 1 до Договору, а Відповідач зобов'язаний своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Нарахування відповідачу за теплову енергію здійснюється, за розрахунковим способом до встановлення приладів обліку по тарифам, встановленими і затвердженими постановами Національної комісії регулювання електроенергетики України та Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України.

На підставі п. 2 Додатку 4 до договору Відповідач зобов'язаний щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримувати у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки повертає у РВТ), та платіжну вимогу доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п. 3 Додатку 4 до Договору Відповідач здійснює сплату за вказаними в п.2 Додатку 4 до Договору не пізніше 25 числа поточного місяця.

Пунктом 3.5 додатку 4 до Договору передбачено, що на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) позивачем нараховується пеня у розмірі 0,5% за кожен день до моменту його погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач в порушення умов Договору за період з 01.12.2013 року по 01.03.2016 року не сплатив на користь позивача вартість спожитої теплової енергії, яка за розрахунками позивача складає 39 296,54 грн., на підтвердження чого позивачем надано звітні відомості за тепло та теплоносії, облікові картки (табуляграмами) та довідку про надходження коштів за спожиту згідно Договору теплову енергію.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що причиною виникнення заборгованості по теплу в розмірі 39 296,54 грн. є різниця між можливими фактичними витратами на теплову енергію (виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, послуги з централізованого теплопостачання та гарячого водопостачання) та фактичними нарахуваннями згідно із затвердженими для населення тарифами (тобто різниця в тарифах).

Згідно ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреб фізичних чи юридичних осіб у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством, є комунальними послугами.

Учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг є власник, споживач, виробник, виконавець; виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Споживач має право отримувати житлово-комунальні послуги від виконавця чи від виробника та зобов'язаний оплачувати їх у строки, встановлені законом чи договором, (стаття 22 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

З наведених вище положень законодавства вбачається, що особи - споживачі послуг гарячого водопостачання укладають договір щодо надання послуг гарячого водопостачання або для задоволення власних потреб, або для надання житлово-комунальних послуг з метою забезпечення власних потреб споживачів житлово-комунальних послуг в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Згідно зі ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", порядок надання житлово-комунальних послуг, їх якісні та кількісні показники мають відповідати умовам договору та вимогам законодавства.

За нормою ст. 29 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", договір на надання житлово-комунальних послуг у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та балансоутримувачем або уповноваженою ним особою. У разі якщо балансоутримувач не є виконавцем, він укладає договори на надання житлово- комунальних послуг з іншим виконавцем.

Відповідач є балансоутримувачем будинку за адресою м. Київ, просп. Г. Гонгадзе, 20-з.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630 затверджені Правила надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Вказаними правилами передбачений перелік послуг: централізоване постачання холодної та гарячої води; централізоване опалення та централізоване водовідведення.

Постановою КМУ від 21.07.2005р. №630 затверджений Типовий договір про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Згідно з п.5 типового договору в ньому мають бути закріплені тарифи з централізованого постачання гарячої води - в гривнях за куб. метр; з централізованого опалення - в гривнях за кв. метр (гривень за куб. метр).

Законодавство не передбачає оплату споживачами послуг з опалення та гарячого водопостачання виходячи з вартості Гігокалорії.

Розрахунки за спожиту гарячу воду здійснюються на підставі показів приладів обліку.

З цією метою у всіх квартирах встановлені лічильники гарячої води, згідно з показниками яких мешканці будинку і сплачують послугу з постачання гарячої води на рахунки відповідача.

Саме вказана оплата і перераховується відповідачем на рахунки позивача як плата за гарячу воду. Інших джерел коштів для оплати гарячої води відповідач не має.

Частиною 4 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що у разі затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво орган, що їх затвердив, зобов'язаний відшкодувати з відповідного місцевого бюджету виконавцям/виробникам різницю між затвердженим розміром цін/тарифів та економічно обґрунтованими витратами на виробництво цих послуг.

Частиною 5 цієї статті встановлено, що видатки на відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із встановленням тарифів на житлово-комунальні послуги на рівні, що унеможливлює отримання прибутку, фінансуються за рахунок коштів відповідного місцевого бюджету.

Згідно з ч. 6 ст. 191 Господарського кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону.

Статтею 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення" встановлено, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які своїм рішенням установлюють ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі, нижчому від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво (надання), зобов'язані відшкодовувати суб'єкту господарювання різницю між затвердженим розміром ціни (тарифу) та розміром економічно обґрунтованих витрат на виробництво (надання) зазначених послуг за рахунок коштів відповідних бюджетів.

В зв'язку з наявністю такої різниці в тарифах Кабінет міністрів України щорічно затверджує порядок надання субвенції на погашення заборгованості з різниці в тарифах теплову енергію та інші види комунальних послуг.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 4 червня 2015 р. №375 затверджено Порядок та умови надання у 2015 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

З метою отримання цих субвенцій, позивач і відповідач щорічно складають зведені тристоронні акти, в яких сторонами підтверджується різниця в тарифах, яка повинна бути відшкодована позивачу у вигляді субвенцій.

Таким чином, оскільки позивач у справі щорічно отримує субвенції щодо різниці в тарифах, то задоволення даного позову призведе до подвійного стягнення з відповідача, внаслідок чого суд прийшов до висновку відмовити у задоволенні позовних вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у розмірі 39 296,54 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, то такі вимоги позивача також не підлягають задоволенню, так як вини є похідними вимогами за порушення основного зобов'язання, а так як основне зобов'язання не порушено відповідачем, то в суду відсутні правові підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження свої позовних вимог, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 - 85 ГПК України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 02.09.2016 року.