Ухвала

від 06.09.2016 по справі 808/7906/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2016 року м. Київ К/800/16576/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Кошіля В.В.,

Степашка О.І.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2015

у справі № 808/7906/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2009"

до Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області

про скасування наказу та визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.02.2014 в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2015 скасовано постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 06.02.2014 та прийнято нову, якою позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області від 24.09.2013 №0056081715, №0055081715 та №0057081715; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Оскільки відмова в задоволенні позовних вимог по справі не оскаржується, суд касаційної інстанції, керуючись приписами ч.2 ст. 220 КАС України, переглядає судове рішення суду попередньої інстанції в межах касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки позивача з питань правильності застосування спеціального податку на додану вартість та фіксованого сільськогосподарського податку, з питань взаємовідносин з ТОВ «Тема - Мікс» за період з 01.10.2010 по 01.08.2013, складено акт перевірки від 04.09.2013 №65/08-17-22/3637896, в якому зафіксовано порушення позивачем: пп. 2.1.1 п.2.1 , пп. 4.1.1, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 133.1.1., п.133.1 ст. 133, пп. 134.1 ст. 134, п. 135.1, п. 135.4, п. 135.5, ст. 135, п. 137.2, п. 137.4 п. 137.10 п. 137.16 ст. 137, п. 149.1 ст. 149 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток у розмірі 1166103,58 грн.; п. 185.1 ст. 185, п. 187.1, ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п.193.1 ст. 193, п. 194.1 ст.194, п. 201.4 п. 201.6 п. 201.7 ст. 201, п. 203.2 ст. 203, п. 209.1, п. 209.2 п. 209.6 п. 209.11 ст. 209 внаслідок чого занижено податок на додану вартість у сумі 18088886,50 грн., що призвело до використання пільги всупереч умовам та цілям її надання; п.269.1 ст. 269, ст. 270, п. 272.1 ст. 272 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено земельний податок в сумі 19260,67 грн.

На підставі акта перевірки, 24.09.2013 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення: №0055081715, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем на суму 1808887,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 2246413,00 грн., №0057081715, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з земельного податку за основним платежем на суму 19260,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 2890,00 грн. та №00560811715, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на суму 1166104,00, та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 9431,00 грн.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не дотримано умов отримання та користування податковими пільгами, які надаються підприємствам, що є виробниками сільськогосподарської продукції, через не проведення державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок та обсягу вирощування сільськогосподарської продукції на власних або орендованих землях . У зв'язку з чим, позивачем незаконно протягом 2010-2013 року використовувався статус платника фіксованого сільськогосподарського податку на підставі ст. 309 ПК України. В свою чергу, податковим органом було правомірно призначено та проведення перевірки позивача, за наслідками якої складено акт перевірки, що не може бути предметом судового оскарження.

Частково задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п.209.6 ст. 209 Податкового кодексу України, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих виробничих потужностях, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно.

Згідно абз. 1 п. 301.1 статті 301 ПК України платниками податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Сільськогосподарський товаровиробник - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання (п.14.1.235 статті 14 ПК України).

Водночас, об'єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників згідно з п.302.1 статті 302 ПК України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського виробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходів суб'єкта господарювання.

Порядок набуття та підтвердження статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку встановлено статтею 308 ПК України.

За змістом норм Податковго кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Так, згідно із п. 308.4 ст. 308 ПК України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

У відповідності із пп. 14.1.233 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України сільськогосподарські угіддя - це рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги.

Відповідно, сільськогосподарські угіддя знаходяться на земельних ділянках сільськогосподарського призначення. Відповідно до пп. 14.1.77 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України землі сільськогосподарського призначення для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

При цьому Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав воно не виникало, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, як вірно зазначено апеляційним судом, з урахуванням змісту п. 308.4 ст. 308 Податкового кодексу України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь- яких умовах.

Також, судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Разом із тим, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

З урахуванням пріорітетності застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, апеляційним судом вірно заначено, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку.

Таким чином, продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією в розумінні глави 2 розділу XIV Податкового кодексу України незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки.

Така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75 відсотків, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника. За таких обставин, відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений статтею 301 Податкового кодексу України. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

Зазначене свідчить на користь відсутності підстав для позбавлення позивача статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку та визначення грошових зобов'язань з податку на додану вартість, податку на прибуток та земельного податку на загальних підставах з 01.01.2011.

Разом із тим, під час перевірки податковим органом було встановлено порушення ТОВ «Надія 2009» вимог законодавства щодо оподаткування спеціальним податком на додану вартість сільськогосподарських підприємств, в частині господарських відносин з ТОВ «Тема-Мікс» та використання спеціального рахунку платника ПДВ.

Проте, як вбачається з наявного в матеріалах справи розрахунку до податкового повідомлення - рішення про донарахування податку на додану вартість, податковим органом не було враховано при прийнятті спірних податкових повідомлень-рішень, виявлених порушень спеціального оподаткування податком на додану вартість, відобразивши натомість лише порушення оподаткування податком на додану вартість на загальних засадах.

З урахуванням наведеного, вірним є висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав надання юридичної оцінки зазначеним порушенням вимог законодавства щодо спеціального оподаткування податком на додану вартість для сільськогосподарських підприємств, оскільки вказане порушення не знайшло свого втілення в рішенні суб'єкта владних повноважень, що може бути предметом оскарження.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судом апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приморської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Запорізькій області відхилити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.03.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. Моторний Судді (підпис) В.В. Кошіль (підпис) О.І. Степашко