Постанова

від 18.08.2016 по справі 2а/0270/5891/12

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2016 року м. Київ К/800/2171/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Борисенко І.В.

Олендера І.Я.

за участю секретаря судового засідання: Савченко А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року

у справі № 2а/0270/5891/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВ Українське каолінове товариство»

до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВ Українське каолінове товариство» (далі - ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство»; позивач) до Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (далі - Козятинська ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області; відповідач) задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000512301 від 17 вересня 2012 року та № 0000732301 від 13 грудня 2012 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» судові витрати в розмірі 2 146,00 грн. згідно з платіжним дорученням № 4903 від 20 грудня 2012 року шляхом їх безспірного стягнення органом Державної казначейської служби України із рахунку Козятинської ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі Козятинська ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року, ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що контролюючим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за лютий - травень 2012 року, за результатами якої складено акт № 63/22/30574526 від 17 серпня 2012 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000512301 від 17 вересня 2012 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 1 495 741,00 грн., а також податкове повідомлення-рішення № 0000522301 від 17 вересня 2012 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 987 939,00 грн. та визначено суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 493 970,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження, податкове повідомлення-рішення № 0000522301 від 17 вересня 2012 року скасовано, а також зобов'язано Козятинську ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області скласти та направити товариству податкове повідомлення-рішення форми «В3» про відмову у наданні бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 360 211,00 грн., що стало підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0000732301 від 13 грудня 2012 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14, пункту 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4, 200.5, 200.17 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) у зв'язку з неправомірним заяленням до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сформованих за операціями з придбання в Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтаж-Сервіс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Подільський проектний інститут» робіт (послуг), пов'язаних із спорудженням (будівництвом) основних фондів, які не відображено на балансі товариства, тобто які на момент проведення контрольного заходу не введені в експлуатацію та, відповідно, не приймали участі у виробництві готової продукції.

Зокрема, відповідач дійшов висновку про те, що ці суми не можуть приймати участь у формуванні бюджетного відшкодування згідно зі статтею 200 ПК України, позаяк, на його переконання, основним критерієм віднесення матеріальних цінностей (будинків, споруд, машин, устаткування, витрат на поліпшення, модернізацію цих об'єктів) до основних фондів у контексті положень ПК України є введення їх в експлуатацію та відображення у бухгалтерському обліку на рахунку 10 «Основні засоби». Оскільки витрати на створення основних фондів відображено на бухгалтерському рахунку 15 «Капітальні інвестиції» і ці основні засоби ще не введені в експлуатацію, товариство не набуло права на отримання відшкодування за такими операціями.

Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про порушення ТОВ «АКВ Українське каолінове товариство» пункту 102.5 статті 102 ПК України з огляду на безпідставне включення в травні 2012 року до залишку від'ємного значення з податку на додану вартість, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, суми в загальному розмірі 1 495 741,00 грн. з терміном виникнення понад 1095 днів.

Визнаючи протиправним та скасовуючи податкове повідомлення-рішення № 0000732301 від 13 грудня 2012 року, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетним відшкодуванням є відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

За правилами пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг; б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Визначення поняття «капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи» міститься в Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Це витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу), що здійснюються підприємством.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року № 291, збільшення зазнаних витрат на придбання або створення матеріальних та нематеріальних необоротних активів відображається за дебетом рахунку 15 «Капітальні інвестиції», а за кредитом цього рахунку - їх зменшення (введення в дію, прийняття в експлуатацію придбаних або створених нематеріальних активів тощо).

Водночас рахунок 10 «Основні засоби» призначено для обліку й узагальнення інформації про наявність та рух власних або отриманих на умовах фінансової оренди об'єктів і орендованих цілісних майнових комплексів, які віднесені до складу основних засобів, а також об'єктів інвестиційної нерухомості.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку про те, що передбачене статтею 200 ПК України право на отримання бюджетного відшкодування не пов'язане з моментом надходження основних засобів на баланс підприємства та відображенням їх на рахунку 10 «Основні засоби».

Таким чином, якщо зазнані платником витрати на будівництво, реконструкцію, модернізацію (інші поліпшення, що збільшують первісну (переоцінену) вартість), виготовлення, придбання об'єктів матеріальних необоротних активів (у тому числі необоротних матеріальних активів, призначених для заміни діючих, і устаткування для монтажу) відображені на рахунку 15 «Капітальні інвестиції», цей платник податку має право на отримання бюджетного відшкодування.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000512301 від 17 вересня 2012 року, судові інстанції цілком об'єктивно виходили з того, що норми пунктів 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 статті 200 ПК України не обмежують у часі право платника на перенесення залишку від'ємного значення суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Не дають підстави для висновку про існування відповідних обмежень і положення пункту 102.5 статті 102 ПК України, який встановлює, що заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов'язань або про їх відшкодування у випадках, передбачених цим Кодексом, можуть бути подані не пізніше 1095 дня, що настає за днем здійснення такої переплати або отримання права на таке відшкодування.

Тобто, зазначеною нормою встановлено граничний строк для подання заяви про повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або про їх відшкодування. В свою чергу, підстави для поширення цього строку на порядок перенесення платником залишку від'ємного значення суми податку на додану вартість, що після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, відсутні.

Однак, при вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, не врахував, що за правилами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Згідно з частиною 1 статті 25 Бюджетного кодексу України (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції; далі - БК України) безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України від 05 червня 2012 року № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (в редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції; далі - Порядок).

Безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання казначейством та його територіальними управліннями рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів (пункт 2 Порядку).

Абзацом 3 пункту 26 Порядку передбачено, що судові витрати, штрафні санкції безспірно списуються за відповідним кодом економічної класифікації видатків бюджету. В разі коли у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів зазначений код не передбачений або за таким кодом до кінця бюджетного періоду сума бюджетних асигнувань менша, ніж сума списання, або відсутні відкриті асигнування, безспірне списання судових витрат, штрафів здійснюється за кодом економічної класифікації видатків бюджету, за яким здійснюється стягнення коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів.

Враховуючи те, що за правилами БК України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України і управління наявними коштами Державного бюджету України, зокрема безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду входить до компетенції Державної казначейської служби України, рішення суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, в частині стягнення судових витрат з державного бюджету шляхом їх безспірного стягнення (списання) органом Державної казначейської служби України з рахунку Козятинської ОДПІ ГУ Міндоходів у Вінницькій області не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 225, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Козятинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області задовольнити частково.

Скасувати ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 грудня 2013 року.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року змінити, виклавши абзац третій її резолютивної частини в такій редакції:

«Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АКВ Українське каолінове товариство» витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 146,00 грн.».

В решті постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2013 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Борисенко І.В.

Олендер І.Я.