Постанова

від 25.04.2007 по справі 53/417-06

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Україна

Україна

Харківський апеляційний

господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     «23»квітня

2007 року                                                         

справа №53/417-06

Колегія

суддів у складі:                          

головуючого судді В.В.Афанасьєва,

судді С.В.Барбашової,

судді М.В.Гагіна

при

секретарі Парасочці Н.В.,

за

участю представників:

позивача                    -          не з'явився

відповідача                 -          не з'явився

третьої

особи         -          не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судового

засідання № 9 Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу

відповідача  (вхідний НОМЕР_10)

на рішення господарського суду Харківської області від                  06 березня 2007 року по

справі № 53/417-06

за позовом Суб'єкта

підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до 

Приватного підприємства «Харківагротеххарчопром»м. Харків

третя особа - фізична

особа підприємецьОСОБА_2

про стягнення 18697,92 грн.

встановила:

Рішенням господарського суду 

Харківської  області від 06

березня 2007 року по справі №53/417-06 (суддя Прохоров С.А.) позов задоволено

частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2525,00 грн. основного

боргу, 225,00 грн. штрафу за простій автомобілю, 47,92 грн. 3% річних, 27,98

грн. державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення

судового процесу, 1500,00 грн. витрат на послуги адвоката.

В частині стягнення збитків на суму 4800,00 грн. за неналежне

виконання зобов'язання СПДФО ОСОБА_1 перед ФОП ОСОБА_2, 9600,00 грн.

неотриманого прибутку  та 159,00 грн.

державного мита відмовлено.

Відповідач -Приватне підприємство «Харківагротеххарчопром», з

рішенням господарського суду Харківської області не погодився і у своїй

апеляційній скарзі просить його скасувати та в частині задоволених вимог відмовити,

посилаючись при цьому на порушення судом норм процесуального права. В судове

засідання представник відповідача не з'явився, хоча він був належним чином

повідомлений про час та місце проведення судового засідання, ухвала про

призначення до розгляду апеляційної скарги була направлена апелянту на адресу,

зазначену в апеляційній скарзі.

Позивач та третя особа відзиву на апеляційну скаргу не надали, в

судове засідання не з'явились, хоча належним чином були повідомлені про час та

місце проведення судового засідання, про що свідчать повідомлення про вручення

поштового відправлення НОМЕР_1 таНОМЕР_2.

Дослідивши матеріали справи, викладені у апеляційній скарзі

доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом норм

матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення, господарський суд Харківської

області виходив з результатів встановлення та дослідження документально

підтверджених обставин спору, за якими встановив що:

Між позивачем та відповідачем 24 лютого 2006 року було укладено

договір б/н, згідно з яким позивач прийняв на себе зобов'язання доставити

вантаж, а відповідач на умовах договору зобов'язався оплатити зазначені

послуги.

Завантаження згідно п.5 договору проводилось о 8:00 годині 27

лютого 2006 року. Нормативний час простою під завантаженням/розвантаженням, а

також митна обробка встановлена договором в 96 годин, тобто відповідач

зобов'язався в термін 96 годин вирішити всі питання щодо

завантаження/розвантаження, врегулювання всіх митних формальностей та повернути

автомобіль позивачу.

Згідно п.5 договору усі митні витрати стосовно перевезення вантажу

сплачує замовник, тобто відповідач.

Відповідно п.11 договору вартість послуг за перевезення вантажу

складає 2525,00 грн.

Відповідно до договору позивачем було надано для перевезення

вантажу автомобіль КАМАЗ держ. НОМЕР_3, причеп НОМЕР_4.

Відповідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися

належним чином відповідно до умов договору.

Позивач свої договірні зобов'язання виконав у повному обсязі.

Згідно даних міжнародної товарно-транспортної накладної НОМЕР_5 (далі по тексту

CMR), копія якої долучена до матеріалів справи, автомобілем КАМАЗ держ.НОМЕР_3

причеп НОМЕР_4 (графа 23 СМR) здійснено перевезення вантажу за маршрутом м.

Харків (Україна) до сел. Маслова Пристань Бєлгородської області (Росія) у

період з 27 лютого 2006 року (графа 21 СМR) по 09 березня 2007 року (графа 24

СМR - вантаж одержано вантажоотримувачем).

Позивачем на адресу відповідача направлявся акт виконаних робіт

від                14 березня 2006 року

та письмова вимога про сплату заборгованості від 25 травня 2006 року, які

відповідачем залишені без розгляду.

Відповідач, заперечуючи проти стягнення основного боргу, посилався

на платіжне доручення НОМЕР_6, копія якого долучена до матеріалів справи.

Згідно ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті

докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до

законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть

підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з  платіжного

доручення НОМЕР_6, відповідачем на р/р позивача перераховано 2525,00 грн.

попередньої оплати за автопослуги згідно договору б/н від 24 лютого 2006 року.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно не

прийняв як належний доказ проведення оплати платіжне доручення НОМЕР_6,

оскільки відповідачем було проведено попередню оплату не за надані йому послуги

з перевезення вантажу за маршрутом м. Харків (Україна) до сел. Маслова Пристань

Бєлгородської області (Росія), а за інші авто послуги, належних доказів сплати

спірних послуг з перевезення вантажу відповідачем під час розгляду справи не

надано.

Згідно ч. 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується

судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення. Такої

заяви відповідач в судове засідання суду першої інстанції не надавав, а

зазначив про це лише у відзиві на позовну заяву від 29 січня 2007 року.

Згідно ч. 4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування

якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст. 223  ГК України

при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері

господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності,

передбачені Цивільним кодексом України, якщо інші строки не встановлено цим

Кодексом.

У ч. 6 ст. 315 «Порядок вирішення спорів щодо перевезень»ГК

України зазначено, що по відношенню до спорів, пов'язаних з міждержавним

перевезенням вантажів, порядок пред'явлення позовів та строки позовної давності

встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними

договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

У ч. 1 ст. 64 Закону України «Про автомобільний транспорт»№ 2344-111

від 05.04.2001р. наведено поняття міжнародного перевезення: «Міжнародні

перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються між

пунктами відправлення та призначення, один з яких або обидва розташовані за

межами території України».

Міжнародні перевезення вантажів регулюються чинною для України

Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) (від

19.05.1956р. зі змінами від 05.07.1978р.).

У ч. 1 ст.1 Конвенції визначена межа застосування цієї Конвенції:

ця Конвенція застосовується до будь - якого договору дорожнього перевезення

вантажів за винагороду за допомогою транспортних засобів, коли місце

навантаження вантажу і місце доставки вантажу, вказані у контракті, знаходяться

на території двох різних держав, з яких хоч одна бере участь у Конвенції.

Застосування Конвенції не залежить від місця проживання і національності

сторін, які уклали договір.

Згідно ч. 1 ст. 32 Конвенції пред'явлення позову може бути на

протязі 1 року.

Строк пред'явлення позову обчислюється, згідно п. «с» ч. 1 ст. 32

Конвенції, по закінченні 3 місячного строку з дня укладення договору

перевезення.

Згідно ст.4 Конвенції договір перевезення встановлюється

накладною.

Таким чином строк позовної давності слід обчислювати після 3

місяців з дати виписування накладної, а у даному випадку - міжнародної

товарно-транспортної накладної (СМR).

Строк позовної давності починає обчислюватися по накладнійНОМЕР_9

по 27 травня 2006 року.

Враховуючи викладене колегія суддів зазначає, що суд першої

інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк позовної давності не

сплинув, оскільки  кінцевий строк для

пред'явлення позову мав би закінчитися у травні 2007 року, що спростовує доводи

відповідача про пропущення позивачем строку позовної давності.

Відповідно до п.12 договору у випадку затримки під завантаженням

або розвантаженням на території України або за її межами більше 2-х діб з вини

однієї з сторін договору винна сторона зобов'язана сплатити штраф в розмірі

250,00 грн. за кожну добу простою.

Як зазначено вище, перевезення вантажу здійснено у період з  27 лютого 2006 року (графа 21 НОМЕР_5) по 09

березня 2007 року (графа 24 НОМЕР_5 - вантаж одержано вантажоотримувачем),

тобто відповідачем порушено п.5 договору стосовно нормативного часу простою

автомобілю та митної обробки в 96 годин.

Апеляційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що суд першої

інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги позивача в

частині стягнення суми основного боргу у розмірі 2525,00 грн. 225,00 грн.

штрафу за простій автомобілю є обґрунтованими, оскільки відповідач не надав

належних доказів про погашення суми основного боргу у розмірі 2525,00 грн. та

225,00 грн. штрафу за простій автомобілю.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив

виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити

суму боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми. За таких обставин,

позовні вимоги позивача в розмірі  47,92

грн. 3% річних суд першої інстанції також визнав обґрунтованими.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно визнав

необґрунтованими вимоги позивача в частині збитків, понесених ним у вигляді

оплати за неналежне виконання зобов'язання перед ФОП ОСОБА_2 у розмірі 4800,00

грн. та 9600,00 грн. неотриманого прибутку, оскільки позивачем не доведено

наявність вини відповідача щодо невиконання позивачем договірних зобов'язань

перед ФОП ОСОБА_2

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права й

обов'язки виникають з дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства.

Підставами для виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори.

Засобом захисту цивільних прав і інтересів є відшкодування збитків

(п. 8 ст. 16 ЦК України).

Особа, якій спричинені збитки, має право на їх відшкодування.

Збитки розподіляються на реальні: витрати, які особа понесла та упущену вигоду:

доходи, які особа могла реально отримати (ст. 22 ЦК України).

Зобов'язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов'язана

зробити на користь іншої сторони визначені дії (ст. 509 ЦК України).

Зобов'язання повинне виконуватись належним чином і відповідно до

умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного

законодавства (ст. 526 ЦК України).

Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його

невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Правовим наслідком порушення зобов'язання, у відповідністю зі ст.

611 ЦК України, є відшкодування збитків.

Згідно ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, що порушив

зобов'язання, повинний відшкодувати кредитору заподіяні збитки.

У відповідності зі ст. 224 Господарського кодексу України, учасник

господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання, повинен

відшкодувати заподіяні цим збитки суб'єкту, права і законні інтереси якого

порушені.

У склад збитків згідно ст. 225 Господарського кодексу України

включається: додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам),

понесені стороною, котрій спричинені збитки у зв'язку з порушенням зобов'язань

другою стороною та неотриманий прибуток, на який сторона, що понесла збитки

мала право розраховувати, у випадку належного виконання зобов'язань другою

стороною.

У відповідності зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, що

порушила зобов'язання, несе відповідальність при наявності його вини.

Як свідчать матеріали справи, адвокатом ОСОБА_3 надано юридичні

послуги згідно договору НОМЕР_7, акту виконаних робіт та квитанції до

прибуткового касового ордеруНОМЕР_8, яка підтверджує факт отримання 1500,00

грн. за надані позивачеві юридичні послуги.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно відніс

на відповідача витрати, понесені позивачем на послуги адвоката у розмірі

1500,00 грн.

Викладені вище висновки господарського суду на думку колегії

суддів відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана

правильна та належна правова оцінка, через що відсутні підстави для задоволення

апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі судового рішення, оскільки

відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу

своїх вимог та заперечень.

Як свідчать матеріали справи, господарський суд Харківської

області  забезпечив додержання вимог

статті 43 Господарського процесуального Кодексу України, всебічно, повно та

об'єктивно дослідив фактичні обставини справи та оцінив наявні у ній докази в

їх сукупності, керуючись при цьому чинним законодавством України.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність

підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв'язку з її юридичною

та фактичною необґрунтованістю і відсутністю фактів, які б підтверджували

наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення. Твердження відповідача,

викладені ним в апеляційній скарзі, зроблені при довільному трактуванні норм

діючого законодавства і дійсних обставин справи.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що рішення

господарського суду Харківської 

області  від  06 березня 2007 року по справі № 53/417-06

прийнято без порушень норм процесуального права, які б могли бути підставою для

його скасування.

Враховуючи викладене та керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України

статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального

кодексу України,

постановила:

Рішення господарського суду 

Харківської  області від 06

березня 2007 року у  справі № 53/417-06 -

залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

                    Головуючий суддя                               В.В.Афанасьєв

суддя                           

С.В.Барбашова

суддя                         

М.В.Гагін