Постанова

від 08.09.2016 по справі 910/1523/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2016 р. Справа№ 910/1523/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Станіка С.Р.

Рудченка С.Г.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 08.09.2016 року по справі №910/1523/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем’яненко та партнери"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 року

у справі №910/1523/16 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем’яненко та партнери"

до Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд"

про стягнення 62 961,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем’яненко та партнери" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" (далі-відповідач) 3 732,88 грн. - 3% річних, 59 228,70 грн. - інфляційних втрат.

11.03.2016р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача було подано заяву про зміну (доповнення) підстав позову.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2016р. у справі №910/1523/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 30.03.2016р., позивач звернувся з апеляційної скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, в яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; на порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, судова колегія встановила наступне.

11.06.2012р. між Спеціалізованим водогосподарським комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екосервіс-Україна", як виконавцем, був укладений Договір про закупівлю послуг за державні кошти №41/2012, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується у 2012 році надати замовникові послугу (90.00.1 Послуги з видалення рідких відходів (видалення рідких відходів з мобільних туалетних кабін), зазначені в цьому договорі та додатках до нього, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2014р. у справі №910/22880/14 присуджено до стягнення з Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс-Україна" основний борг в сумі 80 100 грн. та судовий збір в розмірі 1 827 грн.

Також, Господарським судом міста Києва в зазначеному рішенні, з приводу заяви про збільшення позовних вимог та заяви про виправлення описки в заяві про збільшення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс-Україна" зазначено, що у даному випадку товариством заявлено нові позовні вимоги, а саме про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які в позовній заяві викладені не були, внаслідок чого заява не підлягає задоволенню як така, що не відповідає приписам ст.22 ГПК України.

В силу ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, наведені факти мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доведенню.

Як свідчать матеріали справи, зазначене рішення Господарського суду міста Києва було виконано відповідачем 21.07.2015р., що підтверджується банківською випискою.

10.08.2015р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Екосервіс-Україна" було направлено претензію відповідачу з вимогою сплатити 3% річних та інфляційні втрати, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання.

21.09.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Екосервіс-Україна», як первісним кредитором, та позивачем, як новим кредитором, було укладено Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до Договору № 41/2012 від 11.06.2012 (далі - Основний договір), укладеного між первісним кредитором та відповідачем.

З Договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з основного договору в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення цього Договору (п. 1.2 Договору).

Згідно з пунктами 2.1 та 2.2 Договору оплата передання права вимоги до боржника за Основним договором новим кредитором становить 25 000,00 грн. Оплата передання права вимоги здійснюється новим кредитором первісному кредитору лише після зарахування на розрахунковий (поточний) рахунок нового кредитора грошових коштів в повному обсязі, отриманих від боржника в якості погашення заборгованості відповідно до п. 1 цього Договору.

02.11.2015р. позивачем направлено до відповідача повідомлення про відступлення права вимоги за Основним договором.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що до нього перейшло право вимоги до відповідача щодо сплати 3% річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем вищезазначеного грошового зобов'язання.

Період за який підлягає сплаті 3% річних та інфляційних втрат позивач визначив виходячи з наступного.

Відповідно до п.10.1 Основного договору, строк останнього був до 31.12.2012р., проте шляхом підписання між сторонами Додаткової угоди до Основного договору даний строк був продовжений до 31.12.2013р. та погоджено, що оплата за надані в 2012 році послуги за Основним договором буде здійснена відповідачем до 31.12.2013р.

Дана обставина встановлена Господарським судом міста Києва в рішенні від 19.11.2014р. у справі 910/22880/14.

Зазначене рішення Господарського суду міста Києва було виконано відповідачем 21.07.2015р.

В зв'язку з чим, 3% річних та інфляційні втрати нараховувались з січня 2014 року по липень 2015 року.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з положеннями ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.

Законодавство не обмежує можливість кредитора захистити своє право на грошову компенсацію в окремому судовому провадженні після винесення судового рішення про стягнення основної суми боргу.

Таким чином, нарахування інфляційних та 3% річних кредитор має право проводити на заборгованість аж до моменту повного погашення основного боргу.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Екосервіс-Україна», як первісний кредитор, має право на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача на положення ст.599 Цивільного кодексу України, судова колегія не приймає до уваги, оскільки факт неналежного виконання відповідачем грошових зобов'язань встановлений рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2014р. у справі №910/22880/14, що в силу ч.2. ст.35 ГПК України не підлягає повторному доведенню.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено вище, 21.09.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Екосервіс-Україна», як первісним кредитором, та позивачем, як новим кредитором, був укладений Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до Договору № 41/2012 від 11.06.2012р., укладеного між первісним кредитором та відповідачем.

Судова колегія проаналізувавши умови Договору про відступлення права вимоги прийшла до висновку, що скільки відповідач мав грошові зобов'язання перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Екосервіс-Україна», як первісним кредитором, за Договором № 41/2012 від 11.06.2012р., тому саме зобов'язання у вигляді 3% річних та інфляційних втрат за прострочення грошового зобов'язання й були передані позивачу, як новому кредиторові, за Договором про відступлення права вимоги від 21.09.2015р.

Індекси інфляції розраховуються на підставі інформації, опублікованої центральним органом виконавчої влади з питань статистики в газеті "Урядовий кур'єр".

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що він розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з урахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з урахуванням цього місяця.

На відміну від інфляційних збитків, розрахунок трьох процентів річних здійснюється за кожен день прострочення за формулою: сума боргу х 3 % / 365 (кількість днів у році) х кількість днів прострочення.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок позивача, судова колегія вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних в розмірі 3 732,88 грн. та інфляційні втрати в розмірі 59 228,70 грн.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - скасуванню; позов слід задовольнити.

Відповідно до вимог ст.49 ГПК України судові витрати слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем’яненко та партнери" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 року у справі №910/1523/16 задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 року у справі №910/1523/16 скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

3.Стягнути з Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київводфон» (02002, м.Київ, вул.Микільсько-Слобідська, 7; код 37292855) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем’яненко та партнери" (01001, м.Київ, вул. Костьольна, 10-А, кв.3; код 37359872) 3 732 (три тисячі сімсот тридцять дві) грн. 88 коп. 3% річних, 59 228 (п'ятдесят дев'ять тисяч двісті двадцять вісім) грн. 70 коп. інфляційних втрат, 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. судового збору за подачу позовної заяви та 1 515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

4.Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

5.Матеріали справи №910/1523/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді С.Р. Станік

С.Г. Рудченко