Рішення

від 30.01.2017 по справі 910/1523/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.01.2017Справа №910/1523/16 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Микола Дем'яненко та партнери

до Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київводфонд

про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат в розмірі 62 961,58 грн.

Суддя Грєхова О.А.

Представники сторін:

від позивача: Новохацька Н.О., Байда В.В., за довіреностями

від відповідача: Мельниченко О.П., Штефан А.Ю., за довіреностями

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 у справі № 910/1523/16 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 у справі №910/15236/16 вищезазначене рішення місцевого господарського суду скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, стягнуто з Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Микола Дем'яненко та партнери" 3732,88грн. - 3% річних та 59228,70 грн. - інфляційних втрат та здійснено розподіл судових витрат.

Постановою Вищого господарського суду України від 13.12.2016 касаційну скаргу Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київводфонд" задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 у справі №910/1523/16 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За результатами автоматичного розподілу справ між суддями, справу № 910/1523/16 передано для розгляду судді Грєховій О.А.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2016 справа № 910/1523/16 була прийнята до свого провадження суддею Грєховою О.А., розгляд справи призначено на 30.01.2017.

27.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником відповідача було подано письмові пояснення, в яких зазначено, що чинним законодавством передбачено право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав, однак на момент укладення Договору про відступлення права вимоги від 21.09.2015 відповідач виконав свої зобов'язання перед ТОВ Екосервіс-Україна щодо сплати суми основного боргу за Договором № 41/2012 від 11.06.2012 у повному обсязі. Крім того, ТОВ Екосервіс-Україна не було пред'явлено вимоги до відповідача щодо сплати інфляційних втрат та річних за порушення грошового зобов'язання за Договором № 41/2012 від 11.06.2012. Враховуючи викладене, відповідач зазначає, що Договір про відступлення права вимоги від 21.09.2015 не породжував жодних прав та обов'язків для Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) перед Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Микола Дем'яненко та партнери .

У судове засідання 30.01.2017 з'явились представники позивача, надали суду усні пояснення, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні 30.01.2017 надали суду усні пояснення, проти позову заперечили.

На виконання вимог ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України складено протокол судового засідання, який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 82 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 30.01.2017 відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

11.06.2012 між Спеціалізованим водогосподарським комунальним підприємством виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - відповідач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Екосервіс-Україна (далі - виконавець) було укладено Договір про закупівлю послуг за державні кошти № 41/2012, відповідно до умов якого виконавець зобов'язується у 2012 році надати замовникові послугу (90.00.1 Послуги з видалення рідких відходів (видалення рідких відходів з мобільних туалетних кабін), зазначені в цьому договорі та додатках до нього, а замовник - прийняти і оплатити такі послуги.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.11.2014 у справі № 910/22880/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Екосервіс-Україна до Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київводфонд про стягнення 80100,00 грн. стягнуто з Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київводфонд на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Екосервіс-Україна основний борг в сумі 80 100,00 грн. та судовий збір в розмірі 1 827 грн.

Зазначене рішення Господарського суду міста Києва було виконано відповідачем 21.07.2015, що підтверджується банківською випискою.

10.08.2015 ТОВ Екосервіс-Україна було направлено претензію відповідачу з вимогою сплатити 3% річних та інфляційні втрати, у зв'язку із простроченням виконання грошового зобов'язання.

21.09.2015 між ТОВ Екосервіс-Україна (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Микола Дем'яненко та партнери (далі - новий кредитор, позивач) було укладено Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до Договору № 41/2012 від 11.06.2012 (далі - Основний договір), укладеного між первісним кредитором та відповідачем.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що до нього перейшло право вимоги до відповідача сплати 3% річних та інфляційних втрат за порушення відповідачем вищезазначеного грошового зобов'язання.

Вищий господарський суд України скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2016 у справі №910/1523/16 із подальшою передачею справи на новий розгляд до Господарського суду міста Києва, у своїй постанові від 13.12.2016 зазначив наступне:

Відповідно до ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, законодавець передбачив право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015р. у справі №911/3606/13.

Проте, господарські суди попередніх інстанцій зазначену правову позицію Верховного Суду України при розгляді даної справи не врахували, що в свою чергу призвело до нез'ясування у повному обсязі фактичного обсягу прав та обов'язків учасників спірних правовідносин з урахуванням їх хронології, наявних правочинів та їх змісту. .

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, грошове зобов'язання виконано відповідачем 21.07.2015, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою, тобто до укладення Договору про відступлення права вимоги.

Крім того, з зазначеної банківської виписки вбачається, що кошти отримані саме первісним кредитором.

Відповідно до Узагальнюючої податкової консультації щодо використання банківських виписок як первинних документів, затвердженої наказом Державної податкової служби України 05.07.2012 N 583, первинним документом вважається документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

В свою чергу, господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Виписки з особових рахунків клієнтів, що є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку про те, що додана позивачем до позовної заяви банківська виписка по особовому рахунку ТОВ Екосервіс-Україна є первинним документом, а відповідно і належним та допустимим доказом в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, тому приймається до уваги судом.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань від 17 грудня 2013 року N 14 (далі - Постанова) грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Згідно з п. 1.2 Постанови правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1.3 Постанови з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до п. 1.10 Постанови за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Як вбачається з пунктів 3.1, 3.2 Постанови, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з п. 4.1 Постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат саме кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

В свою чергу, 3 % річних та інфляційні втрати не ставляться в залежність від того, чи передбачені вони умовами Договору, чи ні, оскільки не є штрафними санкціями, а лише способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

З матеріалів справи вбачається, що саме ТОВ Екосервіс-Україна отримано від боржника грошові кошти, та саме в межах строку під час якого мало місце порушення грошового зобов'язання боржником, ТОВ Екосервіс-Україна був кредитором боржника.

В подальшому, 21.09.2015 між ТОВ Екосервіс-Україна (далі - первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Микола Дем'яненко та партнери (далі - новий кредитор, позивач) було укладено Договір про відступлення права вимоги (далі - Договір), відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредиторові у відповідності до Договору № 41/2012 від 11.06.2012 (далі - Основний договір), укладеного між первісним кредитором та відповідачем.

З Договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з основного договору в обсязі і на умовах, що існують на момент укладення цього Договору (п. 1.2 Договору).

Згідно з пунктами 2.1 та 2.2 Договору оплата передання права вимоги до боржника за Основним договором новим кредитором становить 25 000,00 грн. Оплата передання права вимоги здійснюється новим кредитором первісному кредитору лише після зарахування на розрахунковий (поточний) рахунок нового кредитора грошових коштів в повному обсязі, отриманих від боржника в якості погашення заборгованості відповідно до п. 1 цього Договору.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Статтею 514 Цивільного кодексу України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, законодавець передбачив право відступлення тільки дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.

Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки на момент укладення договору про відступлення права вимоги 21.09.2015 відповідач виконав свої зобов'язання перед первісним кредитором зі сплати основного боргу за договором у повному обсязі, що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою від 21.07.2015, то угода про заміну кредитора у зобов'язанні не породжувала жодних прав та обов'язків для Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київводфонд перед Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Микола Дем'яненко та партнери .

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 17 червня 2015 року № 3-235гс15 та від 16 вересня 2015 № 3-555гс15.

Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат в розмірі 62 961,58 грн. задоволенню не підлягають.

Згідно зі ст. 4 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивач під час розгляду справи не надав суду жодних доказів, які б свідчили про передачу за Договором про відступлення права вимоги дійсної вимоги та відповідно наявності у Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київводфонд певних прав та обов'язків перед Товариством з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Микола Дем'яненко та партнери .

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, з покладенням судового збору на позивача.

Згідно з п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21 лютого 2013 року N 7 у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Оскільки позов задоволенню не підлягає, судовий збір, сплачений відповідачем за подання касаційної скарги у цій справі повинно бути покладено на позивача.

Керуючись ст.ст. 4 3 , 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85, Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ :

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Юридична компанія Микола Дем'яненко та партнери (01001, м. Київ, вулиця Костьольна, будинок 10-А, квартира 3; ідентифікаційний код: 37359872) на користь Спеціалізованого водогосподарського комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Київводфонд (02002, м. Київ, вулиця Микільсько-Слобідська, будинок 7; ідентифікаційний код: 37292855) витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги в розмірі 1 653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 60 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено: 02.02.2017.

Суддя О.А. Грєхова