Рішення

від 07.09.2016 по справі 910/11638/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2016Справа №910/11638/16

За позовомКомунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві Державної адміністрації до Головного територіального управління юстиції у місті Києві простягнення 52 793,14 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Давидюк О.В. - керівник від відповідачане з'явились

У судовому засіданні 07.09.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації до Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення 52 793,14 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 01.04.2008 р. між сторонами було укладено договір № 3020 про надання послуг з водо,- теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надавати комунальні послуги в приміщенні загальною площею 228,4 кв.м. по вулиці Волинська, 6 в м. Києві, а відповідач зобов'язався своєчасно їх оплачувати. За доводам позивача, відповідачем в порушення умов договору несвоєчасно та не у повному обсязі оплачувалися отримані послуги, що надавались з січня 2013 р. по квітень 2015 р. включно, в результаті чого у останнього утворився борг у розмірі 29679,35 грн. Також, за неналежне виконання умов договору позивачем нараховані 3 % річних у розмірі 2 842,40 грн. та інфляційні втрати у розмірі 20 271,60 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.06.2016 порушено провадження у справі № 910/11638/16 за вказаною позовною заявою та призначено розгляд справи в судовому засіданні 10.08.2016.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 10.08.2016 суд продовжив строк вирішення спору на 15 днів та відклав розгляд справи на 07.09.2016.

У судове засідання, призначене на 07.09.2016, з'явився представник позивача, який через канцелярію суду надав копії рахунків-фактури, що виставлялись відповідачу в період з 01 січня 2013 року по 30 квітня 2015 року та заяву про уточнення розміру позовних вимог, відповідно до якої повідомив про помилковість зазначеної в резолютивній частині позовної заяви суми до стягнення.

Дослідивши надані докази, суд долучив їх до матеріалів справи та прийняв заяву позивача до розгляду.

Суд заслухав представника позивача, який підтримав позовні вимоги з урахуванням поданої заяви, надав пояснення по суті спору та просив суд стягнути з відповідача основну суму боргу у розмірі 29 679,35 грн., 3 % річних у розмірі 2 842,20 грн. та інфляційні втрати у розмірі 20 271,60 грн.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився вдруге, вимог ухвали суду не виконав, витребуваних судом документів не надав, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 квітня 2008 року між Комунальним підприємством "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (надалі - виконавець, позивач) та Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві ( надалі - орендар (власник), відповідач) був укладений договір про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території № 3020 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору, предметом договору є надання виконавцем за плату орендарю (власнику) комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщення (будівля), загальною площею 228,40 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Волинська, 6 і участь орендаря (власник) у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території. Приміщення використовується для підвідомчої установи 9-ої Київської державної нотаріальної контори.

Згідно з п. 2.1. договору орендар (власник) щомісячно сплачує підприємству вартість фактичного отримання комунальних послуг згідно виставлених постачальником табуляграм.

Пунктами 2.2. договору визначено, що розрахунки за отримані комунальні послуги здійснюються за діючими тарифами, встановленими відповідними державними органами; тарифи можуть бути змінені за рішенням відповідних державних органів і застосовуються при розрахунках по цьому договору без додаткового погодження сторін.

Відповідно до п. 2.3. договору, орендар (власник) зобов'язаний встановити прилади обліку, укласти прямі договори з постачальниками і самостійно сплачувати їм за спожиті комунальні послуги.

Згідно з п. 2.4. договору у випадку відсутності лічильника, розрахунок за використану воду і приймання стічних вод справляється за встановленими нормами.

Пунктами 2.5., 2.6. та 2.7. договору визначено, що кількість стічних вод, відведених від орендаря (власника) приймається рівним кількості використаної води (холодної і гарячої разом); крім плати за комунальні послуги орендар (власник) сплачує підприємству послуги з утримання будинку та прибудинкової території, розмір яких на день укладення договору становить 0,76х228,40=173,58 грн. на місяць; розмір цих витрат може коригуватися без додаткового погодження сторін в залежності від фактичних витрат в звітному періоді; орендар (власник) також оплачує за встановленими тарифами розмір відшкодування витрат за технічне та аварійне обслуговування внутрішньо будинкових мереж гарячого водопостачання та опалення (відшкодування внутрішньо будинкових мереж) в розмірі 0,051х228,40=11,65 грн. на місяць. Тарифи можуть бути змінені за рішенням відповідних державних органів і застосовуються при розрахунках по цьому договору без додаткового погодження сторін.

Відповідно до п. 4.1. договору орендар (власник) повинен сплачувати всі платежі, які передбачені цим договором незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 1 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з пунктами 5.1. і 5.2. договору строк дії договору встановлено з 01.04.08 р. до 07.11.10 р.; дія договору продовжується на наступний строк, якщо жодна із сторін до його закінчення не попередить інші сторони про припинення договору.

За доводам позивача, відповідачем в порушення умов договору несвоєчасно та не у повному обсязі оплачувалися отримані послуги з 01 січня 2013 по 30 квітня 2015 включно, в результаті чого у останнього утворився борг у розмірі 29 679,35 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України , договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України , є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України . Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою договір № 3020 від 01.04.2008 є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України , за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як було встановлено судом, відповідно до рахунків-фактур за спірний період (завірені копії яких містяться в матеріалах справи), позивачем надано послуги за договором у період з січня 2013 року по квітень 2014 року (включно) на загальну суму 29 679,35 грн.

Вказані послуги прийняті відповідачеві без зауважень; в матеріалах справи відсутні докази протилежного. Відповідач в свою чергу у повному обсязі не оплатив вартість послуг, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 29 679,35 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 ЦК України , якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи п. 4.1. договору виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за надані позивачем послуги за договором на момент розгляду справи настав.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Згідно статті 173 Господарського кодексу України один суб'єкт господарського зобов'язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Оскільки, факт надання послуг позивачем відповідачу підтверджується матеріалами справи, встановлений строк остаточного розрахунку сплинув, а доказів оплати таких послуг у повному обсязі суду не надано, позовна вимога про стягнення з відповідача 29 679,35 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 2 842,20 грн. та інфляційні втрати у розмірі 20 271,60 грн.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, що наданий позивачем в додатку до позовної заяви, суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві Державної адміністрації в частині стягнення з Головного територіального управління юстиції у місті Києві 3% річних у розмірі 2 842,20 грн. та інфляційні втрати у розмірі 20 271,60 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання за договором про надання послуг.

За таких обставин, позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Головного територіального управління юстиції у місті Києві (01001, м. Київ, пров. Музейний, буд. 2-Д, ідентифікаційний код 34691374) на користь Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (03087, м. Київ, вул. Волинська, буд. 4 А, ідентифікаційний код 35756971) 29 679 (двадцять дев'ять тисяч шістсот сімдесят дев'ять) грн. 35 коп. - основного боргу, 20 271 (двадцять тисяч двісті сімдесят одну) грн. 60 коп. - інфляційних втрат, 2 842 (дві тисячі вісімсот сорок дві) грн. 20 коп. - трьох відсотків річних та 1 378 (одну тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. - судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.09.2016.

Суддя Пукшин Л.Г.