КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" листопада 2016 р. Справа№ 910/11638/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Майданевича А.Г.
суддів: Гаврилюка О.М.
Коротун О.М.
за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 28.11.2016
розглянувши апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у місті Києві на рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2016
у справі №910/11638/16 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації
до Головного територіального управління юстиції у місті Києві
про стягнення 52 793,14 грн -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі №910/11638/16 позов задоволено повністю. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у місті Києві на користь Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації 29 679,35 грн - основного боргу, 20 271,60 грн - інфляційних втрат, 2 842,20 грн - трьох відсотків річних та 1 378,00 грн - судового збору.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Головне територіальне управління юстиції у місті Києві звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2016 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при прийнятті оскаржуваного рішення, судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Майданевич А.Г., судді Гаврилюк О.М., Коротун О.М. прийнято вказану вище апеляційну скаргу до провадження та призначено розгляд справи №910/11638/16 за участю уповноважених представників сторін.
03.11.2016 представником Головного територіального управління юстиції у місті Києві, через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів, подано заяву про долучення додаткових документів, в якій відповідач просить долучити до матеріалів справи копію звіту за господарськими операціями, копії платіжних доручень та копію довіреності представника.
28.11.2016 КП "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації на підставі ст. 96 Господарського процесуального кодексу України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 07.09.216 у справі №910/11638/16 без змін.
Представники відповідача брали участь в судовому засіданні, в якому надавали свої пояснення та просили апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у місті Києві задовольнити, а рішення господарського суду міста Києва від 07.09.216 у справі №910/11638/16 скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Представник позивача брав участь в судовому засіданні, надавав пояснення, заперечував щодо доводів апеляційної скарги та просив рішення господарського суду міста Києва 07.09.216 у справі №910/11638/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у місті Києві - без задоволення.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.
Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.04.2008 між Комунальним підприємством "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації (надалі - виконавець, позивач) та Головним територіальним управлінням юстиції у місті Києві ( надалі - орендар (власник), відповідач) був укладений договір про надання послуг з водо-, теплопостачання, водовідведення та участь в витратах по утриманню будинку та прибудинкової території № 3020 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору, предметом договору є надання виконавцем за плату орендарю (власнику) комунальних послуг (холодне, гаряче водопостачання, центральне опалення і водовідведення) в приміщення (будівля), загальною площею 228,40 кв.м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Волинська, 6 і участь орендаря (власник) у витратах по утриманню будинку та прибудинкової території. Приміщення використовується для підвідомчої установи 9-ої Київської державної нотаріальної контори.
Згідно з п. 2.1. договору орендар (власник) щомісячно сплачує підприємству вартість фактичного отримання комунальних послуг згідно виставлених постачальником табуляграм.
Пунктами 2.2. договору визначено, що розрахунки за отримані комунальні послуги здійснюються за діючими тарифами, встановленими відповідними державними органами; тарифи можуть бути змінені за рішенням відповідних державних органів і застосовуються при розрахунках по цьому договору без додаткового погодження сторін.
Орендар (власник) зобов'язаний встановити прилади обліку, укласти прямі договори з постачальниками і самостійно сплачувати їм за спожиті комунальні послуги (п. 2.3. договору).
Відповідно до п. 2.4. договору у випадку відсутності лічильника, розрахунок за використану воду і приймання стічних вод справляється за встановленими нормами.
Пунктами 2.5., 2.6. та 2.7. договору визначено, що кількість стічних вод, відведених від орендаря (власника) приймається рівним кількості використаної води (холодної і гарячої разом); крім плати за комунальні послуги орендар (власник) сплачує підприємству послуги з утримання будинку та прибудинкової території, розмір яких на день укладення договору становить 0,76х228,40=173,58 грн. на місяць; розмір цих витрат може коригуватися без додаткового погодження сторін в залежності від фактичних витрат в звітному періоді; орендар (власник) також оплачує за встановленими тарифами розмір відшкодування витрат за технічне та аварійне обслуговування внутрішньо будинкових мереж гарячого водопостачання та опалення (відшкодування внутрішньо будинкових мереж) в розмірі 0,051х228,40=11,65 грн. на місяць. Тарифи можуть бути змінені за рішенням відповідних державних органів і застосовуються при розрахунках по цьому договору без додаткового погодження сторін.
Згідно з п. 4.1. договору орендар (власник) повинен сплачувати всі платежі, які передбачені цим договором незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 1 числа місяця, наступного за звітним.
Строк дії договору встановлено з 01.04.2008 до 07.11.2010. Дія договору продовжується на наступний строк, якщо жодна із сторін до його закінчення не попередить інші сторони про припинення договору (п.п. 5.1. і 5.2. договору).
У зв'язку з тим, що відповідачем в порушення умов договору несвоєчасно та не у повному обсязі оплачувалися отримані послуги, що надавались позивачем з січня 2013 по квітень 2015, Комунальне підприємство "Чоколівське" Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Головного територіального управління юстиції у місті Києві про стягнення 52 793,14 грн.
При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд, заслухавши сторін, оцінюючи докази, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду Головне територіальне управління юстиції у місті Києві звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2016 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачем щомісячно нараховувались та виставлялись відповідачу рахунки на сплату, відповідно до умов Договору. Проте, виставлені рахунки оплачувались відповідачем несвоєчасно та не в повному обсязі, що є безумовним порушенням п.1. Договору. Відповідно до вказаного пункту, відповідач повинен сплачувати всі платежі, які передбачені Договором незалежно від результатів господарської діяльності щомісячно, до 1-ого числа місяця наступного за звітним.
Так, позивачем надано відповідачу послуги у період з 01 січня 2013 року по 30 квітень 2015 року (включно) на загальну суму 66034,73 грн. Як вбачається з матеріалів справи відповідачем фактично сплачено 36052,43 грн.
Таким чином, відповідач, у встановлений договором строк, не сплатив борг у сумі 29679,35 грн. що підтверджується рахунками-фактур № 3020 за спірний період.
Враховуючи наведені вищевикладене, а також норми чинного законодавства, колегія судів апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції правомірно задоволена позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 29 679,35 грн.
Отже, відповідач порушив господарське зобов'язання шляхом неналежного його виконання у вигляді прострочення грошового зобов'язання, що призвело до виникнення боргу та стало підставою для вимоги про сплату суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Згідно з приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Так, ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Умовою виконання зобов'язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Київський апеляційний господарський суд, провівши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку, що даний розрахунок, є арифметично вірним.
У зв'язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги Комунального підприємства "Чоколівське" Солом'янської районної в місті Києві Державної адміністрації щодо стягнення 3% річних у розмірі 2 842,20 грн. та інфляційні втрати у розмірі 20 271,60 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність факту несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язань за договором, а отже про наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 52793,14 грн.
Стосовно посилання апелянта на лист від 23.02.2016 за № 9/5/2089 про відсутність потреби в послугах, що надавались за Договором № 3020 від 01.04.2008, колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивач просить стягнути борг за послуги, що надавались в період з січня 2013 року по квітень 2015 року.
Щодо твердження відповідача про те, що орган державної влади, який фінансується за рахунок коштів державного бюджету, не може здійснювати платежі з бюджету за відсутності бюджетних асигнувань, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.
Статтею 2 ГК України передбачено, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.
Згідно з ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 цього Кодексу, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Приписами ст. 179 ГК України, господарські договори є підставою виникнення між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами-юридичними особами майново-господарських зобов'язань.
В свою чергу, Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (ст. 1 Кодексу).
Отже, не є предметом регулювання Бюджетного кодексу України відносини у сфері господарювання, а саме господарсько-майнові відносини, що виникли з Договору, які регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Головного територіального управління юстиції у місті Києві та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі №910/11638/16.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у місті Києві залишити без задоволення.
2.Рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі №910/11638/16 залишити без змін.
3.Матеріали справи 910/11638/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя А.Г. Майданевич
Судді О.М. Гаврилюк
О.М. Коротун
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 28.11.2016 |
Оприлюднено | 06.12.2016 |
Номер документу | 63116765 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Майданевич А.Г.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні