Постанова

від 07.09.2016 по справі 904/3163/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2016 року Справа № 904/3163/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Величко Н.Л. - доповідач

Судді : Дармін М.О., Подобєд І.М.,

Секретар судового засідання Погорєлова Ю.А.

Зміна складу колегії відбулася на підставі протоколу автоматичної заміни складу колегії суддів від 07.09.2016 року.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник, довіреність №26/329 від 21.01.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 представник, довіреність №б/н від 06.09.2016 р.;

розглянувши матеріали апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРО-ЦЕНТР" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2016 року у справі № 904/3163/16

за позовом публічного акціонерного товариства "ДНІПРОМЕТИЗ", м.Дніпропетровськ

до товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРО-ЦЕНТР", м.Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості за договором оренди (найму) майна №989/13 від 01.12.2013р

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2015р. по справі №904/3163/16 (суддя Петренко І.В.) позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Феро-центр" на користь публічного акціонерного товариства "Дніпрометиз" 69607,69грн. основної заборгованості; 15037,61грн. пені; 949,04грн. трьох відсотків річних; 1423,61грн. інфляційних втрат; 55258,74грн. неустойки; 2134,06грн. судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за укладеним договором оренди (найму) майна №989/13, що є підставою для застосування господарських санкцій відповідно до вимог закону.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд рішення.

Не погодившись з зазначеним рішенням господарського суду, товариство з обмеженою відповідальністю "ФЕРО-ЦЕНТР", звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з ТОВ "ФЕРО-ЦЕНТР" на користь ПАТ "Дніпрометиз" 41 978,32 грн. основної заборгованості з орендних платежів до 31.12.15р., в решті позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги її заявник посилається на те, що розгляд справи без участі відповідача суттєво порушив його права, оскільки був позбавлений можливості надати суду всі необхідні пояснення по суті позовних вимог для з'ясування всіх обставин справи.

Також скаржник зазначає, що на підставі п. 5.5. договору оренди та ч. 2 ст. 785 ЦК України за період січень-березень 2016 року позивачем нарахована неустойка у розмірі подвійної орендної плати, сума якої становить 55 258,74 грн. Скаржник вважає, що за один і той же період, а саме січень - березень 2016 року позивач нарахував як орендну плату, за договором дія якого закінчена, так і неустойку, що не передбачено договором оренди та суперечить чинному законодавству України.

Крім того, суд першої інстанції не зазначив, які помилки виявлені при нарахуванні позивачем пені і за який саме період задоволено її стягнення. Отже, враховуючи звернення позивача з позовом 21.04.16р. то нарахована пеня за січень, частково лютий, березень, серпень, вересень 2015р. взагалі не підлягає стягненню, у зв'язку з перевищенням строку позовної давності і нарахування пені понад 6 місяців. Нарахована пеня за період з січня по березень 2016 року взагалі не підлягає нарахуванню і стягненню оскільки, строк дії договору закінчився 31.12.2015р.

До того ж, скаржник наполягає на тому, що суд першої інстанції не зазначив, які саме помилки виявлені при перевірці нарахування позивачем 3% річних та за який період період здійснено стягнення 3% річних, інфляційних втрат.

Представник скаржника підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі. Представник позивача надав свої заперечення з приводу доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі.

3. Доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи скаржника, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими. Просить залишити оскаржуване рішення - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення

У судовому засіданні 07.09.16р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

4. Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський встановив наступні обставини:

01.12.2013р. між публічним акціонерним товариством "Дніпрометиз" (далі по тексту - позивач, орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Феро-центр" (далі по тексту - відповідач, орендар) укладено договір оренди (найму) майна №989/13 (далі по тексту - договір) (а.с. 16-21)

відповідно до пункту 1.1 умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове, платне та таке, що підлягає поверненню користування в якості об'єкту оренди наступне майно, яке розташоване за адресою: м.Дніпропетровськ, пр.Газети "Правда", 20 (на території орендодавця), є власністю орендодавця та подрібно описано в акті приймання-передачі:

- площадка відкритого типу оснащена мостовим краном г/п 10т загальною площею 1000,0кв.м. (склад металу),

- нежитлове приміщення загальною площею 79,2кв.м. (побутові приміщення на 1-му поверсі АБК СПЦ-1),

- нежитлове приміщення загальною площею 80,0кв.м. (біля складу металу), далі у сукупності "майно".

Загальна оціночна вартість майна з урахуванням індексації 105600,00грн. (пункт 1.2 договору).

Майно повинно бути передано орендарю протягом 3 (трьох) календарних днів за актом приймання-передачі, які після підписання сторонами є невід'ємною частиною даного договору (пункт 1.3 договору).

Майно передається в оренду на строк з дня підписання акту приймання-передачі до 31.12.2015р. або до дня дострокового розірвання даного договору у визначеному порядку (пункт 2.1 договору).

Орендар зобов'язується виплачувати орендодавцю за користування майном орендну плату не пізніше 5 (п'ятого) числа наступного за розрахунковим календарного місяця. При цьому в платіжному дорученні повинні бути вказані номер та дата укладення даного договору, призначення платежу (орендна плата), розрахунковий місяць, за який здійснюється оплата, а також можуть вказуватися номер та дата виставлених орендодавцем в порядку, передбаченому пунктом 3.5 даного договору, відповідних рахунків (пункт 3.3 договору).

По закінченню строку дії даного договору орендар зобов'язується і у випадках його дострокового розірвання у визначеному порядку протягом п'яти календарних днів повернути майно за актом приймання-передачі в тому ж стані, в якому воно було отримано в оренду, з урахуванням нормального зносу, очистити приміщення від побутового сміття та побутових відходів, здійснити поточний ремонт майна, при цьому всі пристосування та поліпшення, здійснені орендатором під час користування майном, якщо вони не могли бути відокремлені без нанесення шкоди останньому, залишаються в розпорядженні орендодавця (підпункт пункту 4.1 договору).

Даний договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31.12.2015р. або з дня його дострокового розірвання в установленому порядку (пункт 7.1 договору).

На виконання умов укладеного між сторонами договору позивач передав, а відповідач прийняв в оренду майно, що підтверджується актом приймання-передачі майна від 01.12.2013р. (а.с. 22)

Додатковими угодами від 31.12.2014р., від 13.03.2015р. внесено зміни до договору в частині розміру орендної плати. (а.с. 24-27)

Станом на 11.04.2016р. майно орендарем орендодавцю не повернуто.

Позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих.№40/22-15 від 13.01.2016р. з вимогою погашення заборгованості за договором, яку відповідач отримав 02.02.2016р., що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення, однак залишив без відповіді та задоволення. (а.с. 28-29)

Враховуючи неповернення відповідачем позивачу майна останній нарахував заборгованість з орендних платежів до 31.12.2015р. у розмірі 41978,32грн. та заборгованість з орендних платежів за період з січня по березень 2016 року, які нараховані згідно з частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України у розмірі 27629,37грн.

5. Мотиви, з яких виходила апеляційна інстанція при винесенні постанови.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та п'ятою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до акту приймання-передачі майна від 01.12.2013р. позивач передав, а відповідач прийняв в оренду майно.(а.с.22)

Відповідач зобов'язання за Договором не виконав, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість з оплати орендних платежів до 31.12.2015р. у розмірі 41 978,32 грн. та заборгованість з орендних платежів за період з січня по березень 2016 року.

Факт користування відповідачем приміщенням підтверджується матеріалами справи, а саме актом приймання-передачі майна від 01.12.2013р., відсутністю акту про повернення майна та укладеним між сторонами договором, що містяться в матеріалах справи, які підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств позивача та відповідача.

Зобов'язання відповідача, щодо оплати орендної плати передбачено умовами договору та нормами законодавства.

З огляду на положення пункту 3.3 договору, строк оплати орендної плати є таким, що настав.

Згідно положень ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, а згідно з приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів оплати орендної плати в сумі 69607,69грн. (заборгованість з орендних платежів до 31.12.2015р. у розмірі 41978,32грн. та заборгованість з орендних платежів за період з січня по березень 2016 року, які нараховані згідно з частиною 2 статті 795 Цивільного кодексу України у розмірі 27629,37грн.) відповідач не надав.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частина 2 ст. 625 ЦК України зобов'язує боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами договору, а саме пунктом 5.2. передбачено застосування пені як виду цивільно-правової відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по даному договору.

Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору. Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 20.12.2010 №10/25, від 04.07.2011 №13/210/10, від 12.09.2011 №6/433-42/183, від 14.11.2011 №12/207, від 23.01.2012 № 37/64.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013р. (із змінами і доповненнями).

Перевіривши розрахунки здійснені судом та правильність застосування положень ст. 625 ЦК України, п.6 статті 231, п.6 статті 232 Господарського кодексу України, ст. 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку та правомірно задовольнив позов частково, стягнувши на користь Пат «Дніпрометиз»- 69607,69 грн . основної заборгованості; 15037,61грн . пені; 949,04 грн . трьох відсотків річних; 1423,61 грн . інфляційних втрат; 55258,74 грн . неустойки.

Щодо посилання скаржника на неналежне повідомлення про час та місце слухання справи судова колегія зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2016р. порушено провадження у справі. Вказана ухвала суду була направлені відповідачу у справі в установленому порядку.

Поштова кореспонденція, направлена судом на адресу відповідача повернулась до суду з відміткою підприємства зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Згідно з п. 3.9.1. Постанови Вищого господарського суду України від 26.12.11р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Отже, відповідача відповідно до ст. 77 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду справи.

17.05.2016р. представник відповідача звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, клопотання про відкладення розгляду справи на інший термін правомірно не задоволено, оскільки відповідач був повідомлений належним чином про дату та час судового засідання, а надання повноважень на представництво інтересів відповідача не обмежено будь-яким колом осіб.

Щодо подвійного стягнення за один і той же період (орендної плати та неустойки за січень - березень 2016р.) судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 2.1. та 7.1. - договір оренди (найму) майна № 989/13 від 01.12.2013р., припиняє свою дію 31.12.2015р. Однак, згідно ст.795 ЦК України повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.

Тобто, оскільки Орендарем (Відповідачем) не повернуто Орендодавцю (Позивачу) майно за актом приймання-передачі з оренди то фактично договірні відносини сторін тривають, а отже Позивач має право за період після 31.12.2015р. до дати повернення майна за відповідним документом (актом) нараховувати користувачеві його майном відповідну орендну плату.

Також слід зауважити, щодо стягнення неустойки за січень - березень 2016р.

Відповідач посилається на ст.61 Конституції України (ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення), з чим не можна погодитись:

Пеня у сумі 16 078,92 грн. є неустойкою, якою забезпечене виконання зобов'язання Орендаря по своєчасній оплаті орендних платежів (ст.ст. 546-547 Цивільного кодексу України та п.5.2. Договору оренди).

- А неустойка у сумі 55 258,74 грн. є мірою відповідальності за несвоєчасне виконання Орендарем обов'язку щодо повернення майна після закінчення строку дії договору оренди (ст. 785 ЦК України). Крім того, як зазначено у п. 5.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №12 «Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна», неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

- Щодо розміру пені згідно п.5.2. Договору оренди та періоду її нарахування судова колегія зазначає, що відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» сторони можуть домовитися про збільшення або зменшення встановленого законом розміру пені, зазначивши про це в договорі, за винятком випадків, коли згідно із законом зміна розміру штрафних санкцій за погодженням сторін не допускається. За приписом ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Тобто Позивачем правомірно розрахована пеня за несвоєчасне виконання Орендарем обов'язку по сплаті орендних платежів у встановленому Договором оренди розмірі (подвійна облікова ставка НБУ за кожен день прострочення).

Як правомірно зазначено в оскаржуваному рішенні та в апеляційній скарзі Відповідача, строк позовної давності для стягнення неустойки становить 1 рік (п.1 ч. 2 ст. 258 ЦК України), при чому неустойка може нараховуватись лише за 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконаним (ч.б ст. 232 ГК України). Дана обставина не була врахована Позивачем при складанні позовної заяви, але виявлена господарським судом, що і знайшло своє відображення у відповідному рішенні суду по справі та зменшенні судом розміру пені з 16 078,92 грн. до 15037,61 грн.

Щодо клопотання відповідача про наявність підстав для зменшення пені та неустойки, колегія суддів враховує таке.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд приймає до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора.

Пунктом 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" встановлено, що, вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши надані відповідачем в обґрунтування заявленого клопотання про зменшення розміру нарахованої пені та неустойки документи, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем не надано доказів в підтвердження того, що грошові зобов'язання перед позивачем не виконувались внаслідок випадку або непереборної сили і що відповідач вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідач не надав належних обґрунтувань та розрахунків того, що розмір неустойки, нарахований позивачем, значно перевищує розмір завданих йому збитків.

Відповідно до частини 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням того, що заявлене клопотання скаржника не було предметом розгляду під час провадження в суді першої інстанції, колегія суддів вбачає відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору по суті судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ФЕРО-ЦЕНТР" - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.05.2016 року у справі №904/3163/16 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Н.Л. Величко

Судді М.О. Дармін

ОСОБА_3