Ухвала

від 12.07.2016 по справі 805/1512/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без розгляду

12 липня 2016 р. Справа № 805/1512/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кравченко Т.О.

за участю секретаря судового засідання Проніна Д.С.

позивач - не з'явилася

представника відповідача 1 - не з'явився

представника відповідача 2 - не з'явився

під час підготовчого провадження, розглянувши у відкритому попередньому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Харцизького міського відділу ГУМВС України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді, -

встановила:

01 червня 2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 1 або ГУМВС в області), в якому позивач просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС в області від 16 лютого 2015 року № 352 в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ;

- визнати незаконним та скасувати наказ ГУМВС в області від 24 лютого 2015 року № 58о/с в частині звільнення позивача з органів внутрішніх справ відповідно до п. 64 «є» Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114;

- поновити позивача на посаді слідчого слідчого відділу Харцизького міського відділу ГУМВС України в Донецькій області або на рівнозначній посаді.

Ухвалою від 02 червня 2016 року відкрито провадження у справі № 805/1512/16-а, розпочата підготовка справи до судового розгляду, призначене попереднє судове засідання.

Ухвалою від 02 червня 2016 року до участі у справі у якості відповідача залучений Харцизький міський відділ ГУМВС України в Донецькій області (далі - відповідач 2 або Харцизький МВ).

Про дату, час і місце проведення попереднього судового засідання сторони повідомлені з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Сторони явку своїх представників до попереднього судового засідання не забезпечили. Позивач надала клопотання про розгляд справи без її участі (а.с. 27).

За відсутності передбачених ч. 5 ст. 111 КАС України підстав для відкладення попереднього судового засідання воно проведене без участі сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України повне фіксування попереднього судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

У позовній заяві та письмових поясненнях ОСОБА_1 зазначила, що проходила службу в органах внутрішніх справ та приблизно з липня 2011 року перебувала у відпустці для догляду за дитиною.

Позивач вказувала на те, що у серпні 2014 року звернулася до керівництва Харцизького МВ для продовження відпустки для догляду за дитиною. У відділі кадрів їй повідомили, що міськвідділ не працює у зв'язку з його захопленням проросійськими бойовиками, всі співробітники перебувають у відпустках, а оформлення будь-яких документів через бойові дії на території Донецької області є неможливим.

Через тиждень після цього ОСОБА_1 разом з сім'єю виїхала із зони проведення антитерористичної операції на територію, підконтрольну органам державної влади, з того часу вона мешкає у Сумській області.

Позивач стверджувала, що після переїзду зателефонувала керівнику відділу кадрів Харцизького МВ. З цієї розмови вона дізналася, що у липні 2014 року всі співробітники Харцизького МВ переведені до інших підрозділів ГУМВС в області; трудова книжка та особова справа позивача до ГУМВС в області не передані.

ОСОБА_1 зазначала, що у лютому 2015 року зверталася до відділу кадрів Середино-Будського РВ УМВС України в Сумській області з приводу переведення до цього райвідділу, але через відсутність будь-якої інформації та документів стосовно неї переведення виявилось неможливим.

Стверджувала, що має трьох дітей, а тому не мала можливості вийти з відпустки для догляду за другою дитиною та оформити відпустку у зв'язку з народженням третьої.

Позивач доводила, що не могла дістатися з Сумської області до м. Харцизьк, оскільки для цього необхідно було проїхати кілька блокпостів проросійських бойовиків. За наявною у неї інформацією, бойовики мали відомості про анкетні дані працівників міліції, які не склали присягу на вірність «ДНР», та ставилися до таких осіб вкрай ворожо (мали місце випадки викрадення та побиття працівників міліції).

Зазначала, що їй було відомо, що Харцизький МВ фактично не працює, а особовий склад відділу закріплений за іншими відділами ГУМВС в області, однак за якими саме вона не знала. Кілька разів вона телефонувала до керівництва Харцизького МВ й цікавилася, куди саме їй виходити на службу, проте однозначної відповіді на свої звернення не отримала.

З метою з'ясування свого статусу 18 грудня 2015 року звернулася до ГУМВС в області. 08 лютого 2016 року вона отримала лист ГУМВС в області від 20 січня 2016 року, до якого був доданий витяг з наказу від 24 лютого 2015 року № 58о/с про її звільнення.

20 лютого 2016 року позивач звернулася до ГУМВС в області з запитом про надання їй копії наказу про звільнення та матеріалів службового розслідування, відповідь на який отримала 22 березня 2016 року.

Позивач стверджувала, що 22 лютого 2016 року вона звернулася на «гарячу лінію» МВС України з приводу правомірності свого звільнення з органів внутрішніх справ. У відповідь на це звернення 10 квітня 2016 року вона отримала лист від 29 березня 2016 року.

15 квітня 2016 року позивач звернулася до ГУМВС в області з заявою про витребування дубліката трудової книжки та особової справи.

Посилаючись на ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), позивач стверджувала, що достеменно про своє звільнення дізналася 03 березня 2016 року, а тому на підставі ст. 234 КЗпП України просила поновити строк звернення до суду (а.с. 4-7).

В письмових поясненнях від 17 травня 2016 року та від 27 червня 2016 року ОСОБА_1 зазначила, що спірні відносини з ГУМВС в області виникли 08 лютого 2016 року, коли вона отримала наказ про звільнення у відповідь на своє звернення від 18 грудня 2015 року.

Часом, коли дізналася про порушення своїх прав та інтересів, ОСОБА_1 вважала дату отримання відповіді на її запит від 20 лютого 2016 року, а саме 22 березня 2016 року.

ОСОБА_1 стверджувала, що оскільки з наказів не було зрозуміло, які саме її дії чи бездіяльність кваліфіковані відповідачем як дисциплінарний проступок, вона скористалася своїм правом на досудове врегулювання спору, передбаченим ст. 20 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, та 22 лютого 2016 року звернулася на «гарячу лінію» МВС України з усною скаргою з питання перевірки правомірності її звільнення.

Відповідь за результатами розгляду цієї скарги, датовану 29 березня 2016 року, вона отримала 10 квітня 2016 року.

Позивач стверджувала, що отримана нею відповідь не внесла ніяких роз'яснень стосовно проведеної перевірки та відтворювала текст раніше отриманих нею листів ГУМВС в області.

У зв'язку з цим позивач вирішила звернутися до суду за захистом своїх прав.

Позивач зазначала, що впродовж місяця з дня, коли їй стало відомо про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду її скарги, вона складала адміністративний позов та збирала докази на підтвердження своїх вимог.

Знайти адвоката, який міг здійснювати представництво її інтересів в суді і скласти позов вона не змогла, у зв'язку з відсутністю коштів.

Для самостійного вивчення нормативно-правових актів, необхідних для складання позову, позивач потребувала значного часу, оскільки на її утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей.

На час складання позову були зібрані не всі необхідні документи, що створювало ризик повернення позову на доопрацювання.

Враховуючи відсутність належного досвіду, практики з питання написання позову, а також складнощі з відправкою поштової кореспонденції у сільській місцевості - поштове відділення у селі працює 2 години на тиждень, транспорт до найближчого населеного пункту ходить два рази на тиждень, позовна заява була складена і направлена до суду при першій можливості.

На цих підставах позивач просила визнати поважними причини пропуску нею строку для звернення до суду (а.с. 26, 104-106).

Відповідач 1 - ГУМВС в області надав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, мотивоване тим, що лист ГУМВС в області з копією оспорюваного наказу позивач отримала 03 березня 2016 року, а до суду звернулася лише 01 червня 2016 року.

Відповідач 1 наголошував, що весь час позивач перебувала на підконтрольній Україні території, а тому не мала перешкод для вирішення питання щодо проходження служби та оскарження свого звільнення у встановлений законом строк (а.с. 44-46, 99).

На підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів, а також наданих сторонами на підтвердження обґрунтованості своїх клопотань доказів, встановлено наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Харцизьким МВ ГУМВС України в Донецькій області 22 січня 2011 року (а.с. 8).

Позивач має трьох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджено свідоцтвами про народження серії НОМЕР_3, серії НОМЕР_4, серії НОМЕР_5 (а.с. 11-13).

Як свідчить довідка від 22 жовтня 2014 року № 5914000021 про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, ОСОБА_1 разом з дітьми постійно проживала в м. Харцизьку Донецької області і перемістилася з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) до с. Уралове, Середино-Будського району Сумської області 22 серпня 2014 року (а.с. 14).

Докази повідомлення ГУМВС в області про своє місцезнаходження та засоби зв'язку з нею ОСОБА_1 не надала.

22 січня 2015 року до ВІОС УКЗ ГУМВС в області надійшов рапорт т.в.о. начальника УКЗ ГУМВС в області полковника міліції Перекреста О.І. про невихід на службу без поважних причин працівників Торезького МВ та УДАІ ГУМВС в області.

27 січня 2015 року до ВІОС УКЗ ГУМВС в області надійшли відомості з ВК та ПС УКЗ ГУМВС в області про порушення службової дисципліни окремими працівниками Донецького, Макіївського, Горлівського МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Амвросіївського, Докучаєвського, Єнакієвського, Кіровського, Торезького, Шахтарського, Новоазовського, Сніжнянського, Харцизького, Ясинуватського МВ, Тельманівського, Старобешівського РВ та ЛВ аеропорт Донецьк, що виразилося у незаконній відсутності на службі.

У зв'язку з цим 27 січня 2015 року ГУМВС в області виданий наказ № 201 «Про призначення службового розслідування» (а.с. 69).

16 лютого 2015 року складений висновок службового розслідування за фактом відсутності на службі окремих працівників Донецького, Макіївського, Горлівського МУ та підпорядкованих їм райвідділів, Амвросіївського, Докучаєвського, Єнакієвського, Кіровського, Торезького, Шахтарського, Новоазовського, Сніжнянського, Харцизького, Ясинуватського МВ, Тельманівського, Старобешівського РВ та ЛВ аеропорт Донецьк та УДАІ ГУМВС України в Донецькій області.

Того ж дня висновок службового розслідування затверджений начальником ГУМВС в області генерал-майором міліції Аброськіним В.В.

Службовим розслідуванням встановлено, що, незважаючи на накази керівництва ГУМВС в області про передислокацію особового складу до інших ОВС області, деякі працівники, в тому числі слідчий слідчого відділу Харцизького МВ капітан міліції ОСОБА_1, не прибули до нових місць дислокації.

П. 9 висновку службового розслідування запропоновано за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.п. 2.2., 4.1. розділу ІІІ Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, що виразилося у відмові прибути до нових місць дислокації за усним наказом керівництва ГУМВС в області для подальшого проходження служби, запропоновано звільнити з органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_1, слідчого слідчого відділу Харцизького МВ (а.с. 70-73).

До матеріалів службового розслідування долучені акти про відсутність на службі та про здійснення дзвінків на мобільні телефони відсутніх працівників (а.с. 78-95).

16 лютого 2015 року ГУМВС в області виданий наказ № 352 «Про порушення службової дисципліни окремими працівниками ОВС ГУМВС в області та покарання винних».

П. 8 наказу ГУМВС в області від 16 лютого 2015 року № 352 за особисту недисциплінованість, порушення вимог ст. 10 Закону України «Про міліцію», ст.ст. 7, 8 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, п.п. 2.2., 4.1. розділу ІІІ Правил поведінки та професійної етики осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, що виразилося у відмові прибути до нових місць дислокації за усним наказом керівництва ГУМВС в області для подальшого проходження служби, звільнено з органів внутрішніх справ капітана міліції ОСОБА_1, слідчого слідчого відділу Харцизького МВ (а.с. 74-77).

Наказом ГУМВС в області від 24 лютого 2016 року № 58о/с «По особовому складу», який виданий на підставі наказу ГУМВС в області 16 лютого 2015 року № 352, відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ капітан міліції ОСОБА_1 (М-223283), слідчий слідчого відділу Харцизького МВ, звільнена з органів внутрішніх справ з 24 лютого 2015 року у запас (з постановкою на військовий облік) за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) (а.с. 67).

Докази повідомлення позивача про звільнення з органів внутрішніх справ одразу після видання відповідних наказів суду не надані.

Як свідчать лист начальника Середино-Будського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області від 12 квітня 2016 року № 12-С-ОП та висновок про результати розгляду звернення ОСОБА_1 від 12 квітня 2016 року, 26 лютого 2015 року ОСОБА_1 зверталася до Середино-Будського районного відділу з питання її переведення до вказаного підрозділу.

В ході співбесіди ОСОБА_1 роз'яснено порядок переводу до іншої області та рекомендовано звернутися до управління кадрового забезпечення Управління внутрішніх справ України в Сумській області. Будь-яких довідок, виписок з наказів по ГУМВС в області заявниця на той час не надавала (а.с. 12-23).

Відомості про те, що в період з лютого по грудень 2015 року ОСОБА_1 вживала будь-які заходи для подальшого проходження служби суду не надані.

До ГУМВС в області з приводу проходження служби ОСОБА_1 звернулася лише 18 грудня 2015 року.

Листом від 20 січня 2016 року № 97/02/12-2016 управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області повідомило позивача, що на підставі дисциплінарного наказу ГУМВС в області від 16 лютого 2015 року № 352 наказом ГУМВС в області від 24 лютого 2015 року № 58о/с вона звільнена з органів внутрішніх справ за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) у запас Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

ОСОБА_1 роз'яснено, що для отримання дублікату трудової книжки, ознайомлення з висновком службового розслідування та дисциплінарним наказом вона може прибути до ліквідаційної комісії ГУМВС в області.

Разом з листом від 20 січня 2016 року на адресу позивача надісланий витяг з наказу ГУМВС в області від 24 лютого 2015 року № 58о/с в частині її звільнення та довідка про проходження служби (а.с. 15-17).

Належні та допустимі докази, які б спростовували твердження ОСОБА_1, що лист від 20 січня 2016 року вона отримала 08 лютого 2016 року, суду не надані.

Листом від 03 березня 2016 року № 490/02/12-2016 у відповідь на звернення ОСОБА_1 з приводу надання копії дисциплінарного наказу та матеріалів службового розслідування, управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області повідомило, що з 07 листопада 2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію» та набрав чинності Закону України «Про Національну поліцію». 06 листопада 2015 року весь особовий склад органів внутрішніх справ звільнений зі служби.

Позивачу роз'яснено, що за письмовим рапортом вона має право ознайомитись з матеріалами службового розслідування та висновком службового розслідування в частині, що стосується її безпосередньо. Надсилання копій наказу та матеріалів службового розслідування законодавством не передбачено (а.с. 18-19).

Належні та допустимі докази, які б спростовували твердження ОСОБА_1, що лист від 03 березня 2016 року вона отримала 22 березня 2016 року, суду не надані.

У відповідь на звернення ОСОБА_1 до Національної поліції України від 22 лютого 2016 року, листом від 29 березня 2016 року № С-191/гл/02/12-2016 Головне управління Національної поліції в Донецькій області повідомило, що на підставі дисциплінарного наказу від 16 лютого 2015 року № 352 наказом від 24 лютого 2015 року № 58о/с вона звільнена з органів внутрішніх справ за п. 64 «є» (за порушення дисципліни) у запас Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Роз'яснено, що з питання отримання дублікату трудової книжки, ознайомлення з висновком службового розслідування та дисциплінарним наказом їй необхідно прибути до ліквідаційної комісії ГУМВС в області (а.с. 20).

Належні та допустимі докази, які б спростовували твердження ОСОБА_1, що лист від 29 березня 2016 року вона отримала 10 квітня 2016 року, суду не надані.

15 квітня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до голови ліквідаційної комісії ГУМВС в області з нотаріально посвідченою заявою про видачу їй дубліката трудової книжки та повідомлення про місцезнаходження її особової справи (а.с. 24-25).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

Вирішуючи клопотання позивача та відповідача 1 по суті, суддя виходить з наступного.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з ч. 3 ст. 99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

При цьому публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 15 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Спірні правовідносини виникли з приводу звільнення позивача з органів внутрішніх справ, тобто з публічної служби, отже строк звернення до адміністративного суду становить один місяць.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України у справах про звільнення працівник може звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що витяг з наказу ГУМВС в області від 24 лютого 2015 року № 58о/с позивач отримала 08 лютого 2016 року.

За загальним правилом, яке міститься у ст. 99 КАС України, початок перебігу строку для звернення до адміністративного суду законодавець пов'язав з днем, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Винятки з цього правила мають були передбачені законом.

Позивач оспорює своє звільнення з органів внутрішніх справа за порушення дисципліни, вважаючи його безпідставним та незаконним.

Отже, про порушення своїх прав незаконним, на думку позивача, звільненням, остання мала дізнатися 08 лютого 2016 року.

Як наслідок, перебіг строку звернення до суду розпочався з 09 лютого 2016 року і сплинув 09 березня 2016 року.

Позовна заява ОСОБА_1 датована 17 травня 2016 року (а.с. 7) і надіслана на адресу суду 18 травня 2016 року, про що свідчать штампи підприємства поштового зв'язку на конвертах, в якому здійснено поштове відправлення, а також на описі вкладення до поштового відправлення (а.с. 28-29).

Таким чином, позивач звернулася до суду 18 травня 2016 року, тобто поза межами строку, встановленого ч. 3 ст. 99 КАС України.

Правові наслідки пропуску строку на звернення до адміністративного суду передбачені ст. 100 КАС України, відповідно до ч. 1 якої адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Вказана норма кореспондується з приписами ч. 5 ст. 121 КАС України, згідно з якою якщо в ході підготовчого провадження суд встановить, що провадження у справі відкрито за позовною заявою, поданою з пропущенням установленого законом строку звернення до адміністративного суду, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, позовна заява залишається без розгляду.

З метою надання позивачу можливості обґрунтувати причини пропуску строку звернення до суду та надати докази на їх підтвердження ухвалою від 14 червня 2016 року ОСОБА_1 запропоновано надати письмові пояснення із зазначенням причин пропуску строку звернення до суду та подати докази на їх підтвердження.

Незважаючи на це, жодних обставин, які об'єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду із вказаною позовною заявою (як то хвороба тощо), ОСОБА_1 не навела.

Стосовно доводів позивача про застосування досудового порядку врегулювання спору, слід зазначити таке.

Згідно з ч. 4 ст. 99 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України особа рядового або начальницького складу має право усно чи письмово послідовно звернутися зі скаргою щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення до старшого прямого начальника - аж до міністра внутрішніх справ України або до суду.

Звільнення позивача є наслідком застосування до неї дисциплінарного стягнення, тому ОСОБА_1 мала право оскаржити своє звільнення в позасудовому порядку до старшого прямого начальника - аж до міністра внутрішніх справ України.

Позивач стверджувала, що оскаржила своє звільнення, звернувшись на «гарячу лінію» МВС України.

Разом з цим, лист Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 29 березня 2016 року свідчить, що звернення ОСОБА_1 від 22 лютого 2016 року було адресовано Національній поліції України, а не міністру внутрішніх справ України, як то передбачено ч. 1 ст. 20 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Звернення до Національної поліції України не можна вважати оскарженням дисциплінарного стягнення в порядку ст. 20 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України.

Позивач стверджувала, що лист Головного управління Національної поліції в Донецькій області, який є відповіддю на її скаргу від 22 лютого 2016 року, вона отримала 10 квітня 2016 року.

Навіть, прийнявши доводи позивача про застосування досудового врегулювання спору, слід дійти висновку, що місячний строк звернення до суду ОСОБА_1 пропустила (в такому випадку строк звернення до суду розпочався з 11 квітня 2016 року і сплинув 11 травня 2016 року, а позов поданий 18 травня 2016 року).

Посилання позивача на те, що вона не була ознайомлена з оспорюваними наказами, з матеріалами службового розслідування та не отримала трудову книжку, не може розцінюватися як поважна причина пропуску строку звернення до суду.

Ці обставини не є такими, що об'єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду. З метою реалізації права на судовий захист позивач мала можливість скористатися передбаченими КАС України інститутами забезпечення доказів (в тому числі ще до відкриття провадження у справі), а також витребування доказів.

Відсутність досвіду складання процесуальних документів та незнання спеціального законодавства також не можна вважати об'єктивною причиною пропуску строку звернення до суду, оскільки позивач могла звернутися до фахівця у галузі права, а у разі відсутності коштів - скористатися безоплатною правовою допомогою.

Щодо забезпечення права позивача на доступ до суду суд відзначає наступне.

Право особи на судовий захист гарантується ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

В п. 62 рішення від 19 квітня 2007 року у справі «Vilho Eskelinen and Others v. Finland» Європейський Суд з прав людини зазначив, що в принципі не може бути виправданням виключень з гарантій ст. 6 звичайного трудового спору на підставі специфічного характеру відносин між конкретним державним службовцем і відповідною державою. Відтак, прийнятним вважатиметься застосування в таких випадках ст.6. Саме держава-відповідач повинна буде довести, по-перше, що заявник-державний службовець не мав права на розгляд його справи в суді відповідно до національного права, і, по-друге, що виключення права з-під дії статті 6 для державного службовця є виправданим.

У п. 22 рішення від 11 лютого 2008 року у справі «Мітін проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що ст. 6 Конвенції у «цивільному» аспекті має застосовуватися до всіх спорів, які стосуються державних службовців, якщо національне законодавство не виключає можливості звернення до суду осіб, що обіймають певні посади, чи категорій працівників, про яких йдеться, і таке виключення базується на об'єктивних підставах.

Зважаючи на те, що право осіб рядового і начальницького складу на оскарження свого звільнення з органів внутрішніх справ в судовому порядку прямо передбачено законодавством України, на таких осіб поширюються гарантії ст. 6 Конвенції.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (п.п. 22-23 рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України», п. 63 рішення від 26 липня 2005 року у справі «Podbielski and PPU Polpure v. Poland», п. 36 рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Golder v. the United Kingdom», п. 37 рішення від 29 липня 1998 року у справі «Guerin v. France», п. 45 рішення від 28 жовтня 1998 року у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»), право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність; ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. Правила регулювання строків подання скарги мають на меті забезпечення відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

Таким чином, обмеження права ОСОБА_1 на розгляд та вирішення її справи по суті внаслідок пропуску строку звернення до суду передбачено законом, а саме ст. 100 КАС України. Таке обмеження має легітимну мету - забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності. Воно є пропорційним, зважаючи на те, що зволікання позивача з реалізацією права на судовий захист за відсутності об'єктивних причин, які б перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

Оцінка в сукупності повідомлених сторонам обставин та наданих ними доказів зумовлює висновок про неможливість визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду із вказаним позовом, а тому у задоволенні клопотань ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду та про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду слід відмовити.

Як наслідок, клопотання відповідача 1 про залишення позовної заяви без розгляду підлягає задоволенню.

Слід відзначити, що ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ, а тому повинна була володіти законодавством, яке регламентує порядок проходження служби в міліції, в тому числі звільнення та його оскарження.

Позивач залишила зону проведення антитерористичної операції в жовтні 2014 року, проте до ГУМВС в області як органу, повноважного вирішувати питання щодо проходження нею служби в органах внутрішніх справ, звернулася лише в середині грудня 2015 року.

Весь цей час позивач проживала у Сумській області, а тому у неї не було будь-яких перешкод, що об'єктивно унеможливлювали своєчасне звернення до суду (відсутність поштового зв'язку, неможливість прибути до суду внаслідок проведення антитерористичної операції та віддаленості місця проживання від місцезнаходження суду тощо).

Керуючись п. 15 ч. 1 ст. 3, ст. 8, ст. 49, ст. 51, ч. ч. 1, 3 ст. 99, ст. 100, ст. 110, ст. 111, п. 1 ч. 1, ч. 5 ст. 121, ст. 160, ст. 165, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи практику Європейського Суду з прав людини, -

ухвалила:

1. У задоволенні клопотання позивача - ОСОБА_1 про визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду та про поновлення цього строку - відмовити.

2. Клопотання відповідача 1 - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про залишення позовної заяви без розгляду - задовольнити.

3. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Харцизького міського відділу ГУМВС України в Донецькій області про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на посаді - залишити без розгляду.

4. Ухвала постановлена у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у попередньому судовому засіданні.

5. Повний текст ухвали виготовлений 18 липня 2016 року.

6. Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

7. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або згідно з ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України або без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

8. Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.