Рішення

від 17.07.2006 по справі 02/3370

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

02/3370

                        ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ                    

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

           "17" липня 2006 р.                                                                           Справа №  02/3370

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Пащенко А.Д.,

із секретарем судового засідання  Давиденко В.Г., за участю представників:

позивача: Лозовий В.Є –за довіреністю, відповідача:  Заваліхін С.М.,  Ільяхов О.В. - за довіреностями,  розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси  справу   

за позовом  приватного підприємства  "Фрост Ко"

до Державного підприємства “Український державний центр  радіочастот”  в особі  Черкаської філії    

про  стягнення 31 209 грн. 09 коп.,    

                                                           ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення  31 209 грн. 09 коп.,  в т.ч. 27 202 грн. 83 коп. залишку боргу відповідача  за виконані позивачем роботи відповідно  до інвестиційного договору  № 1121 від  25.12.2003р., 2613 грн. 01 коп.  інфляційних збитків в зв'язку з простроченням виконанням відповідачем перерахуванням вказаних у договорі коштів за період із 01.07.2005р. по 15.06.2006р. та три проценти річних в сумі 1393 грн. 25 коп.  за цей же період.  В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те,  що відповідач лише частково виконав умову пункту 2.2.1. вказаного інвестиційного договору щодо сплати  200 000 грн. і перерахував позивачу  кошти в меншій сумі 172 797,17 грн.  із-за зміни курсу долара США, що позивач вважає  незаконним,  оскільки  пунктом 2.2.1. договору чітко визначена сума до оплати у національній валюті і співвідношення вартості до долара США  суперечить  статті 189 Господарського кодексу України.   

Представник позивача у судовому засіданні позов  підтримав повністю,  посилався на доводи, викладені у позовній заяві, та пояснив, що після прийняття Київським міжобласним апеляційним господарським судом постанови від 16.06.2005р. у справі № 01-16/2881, якою визнано право власності відповідача на вказані у інвестиційному договорі приміщення, відповідач набув права власності на  ці приміщення  і повинен був з цього моменту перерахувати  позивачу 200 000 грн., як це передбачено умовами договору.

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти вимог позивача з мотивів  їх безпідставності та необґрунтованості, оскільки  відповідач повністю виконав свої зобов'язання за договором, перерахував позивачу кошти відповідно до умов договору,  оскільки в ньому чітко визначена вартість  одного квадратного метра приміщення та вказаний розрахунок вартості цих приміщень. Відповідач заперечує проти  вимоги  про  стягнення штрафних  санкцій, так як  позивач  порушив умову  договору,  не повідомив відповідачу про зміну його розрахункового рахунку, в зв'язку  з чим відповідач не мав можливості  своєчасно перерахувати кошти і змушений був розшукувати  дійсний рахунок позивача.  

Представники відповідача у судовому засіданні, заперечуючи проти позову,      посилалися на доводи,  викладені у відзиві на позов, та стверджували,  що  позивач  неправильно трактує  пункт 1.2. договору, його необхідно читати у  системному зв'язку із іншими пунктами договору,  які не суперечать чинному законодавству і які необхідно виконувати;  що позивач постійно не бажав виконувати договірні умови, перешкоджав відповідачу у отриманні права власності на приміщення та користуванні ними, чим завдавав відповідачу збитків.   

Оцінивши докази у їх сукупності, вислухавши пояснення представників сторін,  суд приходить до висновку,  що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів.   

Виробничо-комерційна приватна фірма "Фрост К", правонаступником якої є позивач, та Український державний центр радіочастот та нагляду за зв'язком, правонаступником якого відповідно до Статуту є Державне підприємство “Український державний центр  радіочастот”,  уклали Інвестиційний договір № 1121 від 25 грудня 2003 року, далі   “договір”, за умовами якого  відповідач, як “Інвестор”,  інвестує свої кошти в будівництво двоповерхового нежитлового будинку офісного типу у м. Черкаси по вул. Гоголя, 287 в обсягах і на умовах,  визначених цим договором, а позивач, як “Підприємство”, після завершення будівництва і приймання будинку Державною комісією реєструє у відповідних органах виконавчої влади та передає інвестору другий поверх та частину першого поверху загальною площею 216 кв. м. у цьому нежитловому будинку.    

          Рішенням господарського суду Черкаської області від 01.03.2005р. у справі № 02/437 по спору між цими  ж сторонами встановлено  дійсність   Інвестиційного договору  № 1121 від 25.12.2003р. Рішення суду набрало законної сили. На підставі статті 35 ГПК України вказаний факт   не підлягає повторному доказуванню.            

          В пункті 2.2.1. договору вказано,  що відповідач зобов'язався  внести авансом кошти в сумі 250 000 грн., а решту  коштів 200 000 грн. у п'ятиденний термін з дня підписання договору купівлі-продажу та акту приймання-передавання частини нежитлового будинку, обумовленого в пункті 2.1.1. договору.

           Як вбачається, на виконання умови пункту 2.2.1. договору відповідач  перерахував позивачу, а останній  прийняв   аванс в сумі 250 000 грн.,  ця сума сторонами визнається, щодо неї спору немає.   

           Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 16.06.2005р. у справі № 01-16/2881 по спору між цими ж сторонами визнано за відповідачем право власності  на приміщення другого та частину  приміщення першого поверху будинку за адресою вул. Гоголя, 287 у  м. Черкаси  загальною площею 216 кв. м.      Відповідач отримав документи про право власності на вказані приміщення, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданим комунальним підприємством “Черкаське обласне об'єднане бюро технічної інвентаризації” від 23.07.2005р. На підставі розрахунків ООБТІ   загальна площа приміщення  складає  214,2 кв. м.  

           Відповідач  перерахував позивачу 12.08.2005р. кошти в сумі  172 797,17 грн. як остаточний розрахунок за приміщення згідно договору № 1121 від 25.12.2003р.

           Суд приходить  до висновку, що  відповідач правомірно розрахував належну до сплати позивачу суму за приміщення відповідно до умов договору, виходячи із наступного.

  Відповідно до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, далі ГК України,  та пункту 4 Прикінцевих та перехідних  положень Цивільного кодексу України, прийнятого 16.01.2003р., далі ЦК України,  до прав і обов'язків сторін по даних господарських відносинах  застосовуються відповідні положення вказаних Кодексів.   

 В пункті 1.2. договору зазначено,  що сума інвестиції складає 450 000 грн., що еквівалентно 84.427 дол. США.  Вартість 1 м2 становить 392.86 дол. США.  За даними корпорації “Біржа нерухомості”  діапазон вартості  одного квадратного метра площі не- житлових приміщень становить: по вул. Гоголя від вул. Леніна до вул. Кірова –від 100 дол. США до  600 дол. США.     

В пункті  3.2. вказано, що у разі, якщо згадана площа приміщення після оформлення  в ОБТІ  не буде відповідати площі,  зазначеної в договорі, сторони здійснюють перерахунок вартості предмету договору.  Остаточний розрахунок  буде становити:  1 м2 (390.86 дол. США) х на загальну площу приміщення (на підставі довідки ОБТІ).  Тобто суд вважає, що в пункті 3.2. виписано  порядок розрахунку загальної  вартості  приміщення  і цей розрахунок  відповідає  умові пункту  1.2. договору.   Суд вважає  безпідставними доводи позивача про те,  що для такого перерахунку повинна бути укладена додаткова угода обома сторонами, оскільки у договорі про це не вказано,  а право власності на приміщення відповідача отримав не  в результаті виконання позивачем договору,  а за рішенням суду.  

Отже,  відповідач правомірно,  виходячи із умов договору та із фактичних відносин між сторонами, що склалися,  провів розрахунок із позивачем за договором № 1121 від 25.12.2003р.  Із матеріалів даної справи та судових рішень у справі № 01-16/2881 вбачається,  що позивач  не виконував умови договору,  не повідомив відповідачу про зміну найменування підприємства, його реквізитів, зокрема номера рахунку, що є суттєвими  даними для виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.  Відповідач розшукував  реквізити рахунку для перерахування позивачу коштів та  вживав заходів для розрахунку шляхом  перерахування  коштів  на депозитний рахунок нотаріальної контори.  І лише після повідомлення позивачем реквізитів його рахунку  відповідач 12.08.2005р. перерахував позивачу кошти в сумі 172 797,17 грн.,  розрахувавши по курсу долара США станом на цю дату, виходячи із  встановленого пунктом 3.2. договору порядку остаточного розрахунку фактичної  вартості  дійсного приміщення по документах права власності на нього.  

Суд вважає,  що такий порядок остаточного розрахунку між сторонами не суперечить чинному законодавству.  Законність договору встановлена рішенням суду у справі № 02/437.  Розрахунок за приміщення, його  вартість та фактична оплата проведені у  національній валюті –гривнях,  що відповідає чинному законодавству.  

Суд вважає,  що вказані у договорі умови, так як вони виписані,  не суперечать законам України, зокрема статті 198 ГК України, в якій  вказано, що грошові зобов'язання  учасників господарських відносин  повинні бути виражені  і підлягають оплаті у гривнях.  В частині 1 статті 524 ЦК України  вказано,  що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України –гривні.  В договорі зобов'язання відповідача щодо перерахування коштів зазначене у гривнях, що відповідає  приписам вказаних статей кодексів.  Суд вважає, що  умови пунктів 1.1.,  3.2. договору  відповідають припису частини 2 статті 524  ЦК України, в якій зазначено,  що сторони можуть  визначити грошовий  еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.   

Отже, суд приходить до висновку про безпідставність вимоги позивача про стягнення решти боргу.

В зв'язку з цим, безпідставною є вимога про стягнення інфляційних збитків та трьох процентів річних,  оскільки вказані суми стягуються лише у разі  прострочення виконання грошового зобов'язання,  що не доведено позивачем.               

Таким  чином,  суд приходить до висновку,  що позивач не вказав законних підстав для  стягнення із відповідача заявлених позивачем сум, тому вимога позивача   задоволенню не підлягає.

На підставі статті 49 ГПК України  судові витрати повністю покладаються на позивача і йому не відшкодовуються.

Виходячи із викладеного, викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України,  суд   

В И Р І Ш И В :   

          У позові відмовити  повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

                 Суддя                                                                                                   А.Д.Пащенко

          Рішення підписане суддею 24.07.2006р.