Постанова

від 06.09.2016 по справі 826/21505/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 вересня 2016 року № 826/21505/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А. розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Стор» до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішення.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Стор» (далі - позивач) з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач), в якому просило:

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення форма «Р» по податку на додану вартість ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 14.04.15 № 0000972202;

- визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення форма «Р» про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 152 673 гривень 00 копійок та 3 168 гривень 25 копійок за штрафними санкціями від 14.04.2015 № 0000992202 що прийняте ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2015 року провадження у справі було відкрито та призначено до судового розгляду.

Позовні вимоги мотивовано тим, що податкові повідомлення рішення прийняті безпідставно, оскільки ґрунтуються на хибних висновках контролюючого органу про порушення позивачем норм чинного законодавства, що не відповідають фактичним обставинам. Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив його задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання явки повноважного представника не забезпечив, про час, дату та місце проведення судового розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неприбуття суд не повідомив. Однак, через канцелярію суду надійшли письмові заперечення проти позову, у яких відповідач зазначив про обґрунтованість податкових повідомлень - рішень, у задоволенні позову просив відмовити повністю.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням положень ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в межах заявлених позовних вимог, суд дійшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Торговий дім «Стор» зареєстровано 28.05.2013 в Головному управлінні юстиції у місті Києві, свідоцтво про державну реєстрацію № 10661020000009620. Взято на податковий облік в ДПІ у Деснянському районі ГУ ДВС у м. Києві 29.05.2013 року за №26521387857.

Згідно з реєстраційними даними основними видами діяльності ТОВ «Торговий дім «Стор» визначено: 46.90 неспеціалізовану оптову торгівлю.

Так, у період з 16.03.2015 по 20.03.2015, на підставі направлення від 16.03.2015 № 72/26-52-22-02/38735121 та згідно із пп. 75.1.2, п.75.1 ст.75, пп.78.1.1. п.78.1 ст.78 та у відповідності до п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI із змінами та доповненнями, відповідно до наказу ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16.03.2015 № 263 проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Стор» (код за ЄДРПОУ 38735121) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з платником податків ТОВ «Демстрой» (код за ЄДРПОУ 36998796) та ТОВ «Мікроком» (код за ЄДРПОУ 38735121) за період листопад 2014 року, за результатами якої складено акт перевірки від 27.03.2015 № 2065/10/26-52-22-02/38795121 (далі - Акт перевірки).

В ході перевірки відповідачем встановлені наступні порушення:

- п. 198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.4, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755- VI (із змінами та доповненнями), що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі 169 639 грн. за листопад 2014 року;

- пп.14.1.27 п.14.1 ст.1, п.138.2 ст. 138, п.44.1 ст. 44, пп.139.1.1, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 152 673 гривень.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення, зокрема:

- від 14.04.2015 № 0000972202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість - 14010100 у розмірі 169 636 гривень та застосовано штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 84 818 гривень;

- від 14.04.15 № 0000992202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток - 11021000 у розмірі 152 673 гривень та застосовано штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 38 168 грн. 25 копійок.

В подальшому, за наслідком розгляду первинної скарги позивача, рішенням ГУ ДФС у м. Києві України прийнято рішення від 18.08.2015 №17019/6/99-99-10-01-25, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 14.04.2015 №0000972202 та №0000992202, а скаргу ТОВ «Торговий дім «Стор» без задоволення.

На думку позивача податкові повідомлення - рішення №№ 0000972202, 0000992202 є неправомірними, у зв'язку з цим, останній звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Статтею 62 Податкового кодексу України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: - ведення обліку платників податків; - інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; - перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно п.п.21.1.1., 21.1.2., 21.1.4. п.21.1. ст.21 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані, крім іншого: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумління виконання покладених на контролюючі органи функцій; не допускати порушень прав та охоронюваний законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Однак, суд звертає увагу на те, що при встановленні факту здійснення господарської операції дослідженню підлягають усі первинні документи, які належать складати залежно від певного виду господарської операції - договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. Перевірці підлягають фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, зокрема: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі засобів для перевезення, приміщень для зберігання товарів тощо, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідності строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив із наступного.

Фактичні обставини справи свідчать, що предметом перевірки були господарські правовідносини позивача з контрагентами: ТОВ «Демстрой» та ТОВ «Мікроком» у листопаді 2014 року.

Між позивачем (Покупець) та ТОВ «Демстрой» (Постачальник) оформлено усний договір поставки (рахунок-фактура). Товар було отримано на підставі рахунків - фактур Акт перевірки зазначає про наявність у позивача податкових накладних від 04.11.2014р на загальну суму 125350,80 грн., та 20891,80 грн. податку на додану вартість.

В акті перевірки також зазначено про наявність у позивача видаткової накладної від 04.11.2014 № 110 на загальну суму 125350,80 грн. відповідно.

На підтвердження виконання вказаного усного договору позивачем до матеріалів судової справи надані належним чином засвідчені копії: податкової накладної від 04.11.2014 на суму 125350,80 грн., видаткової накладної від 04.11.2014 № 110 на загальну суму 125350,80 грн.

В процесі перевірки відповідачем було встановлено, що контрагентом позивача зареєстровано податкові накладні в адресу позивача, які містять коди УКТ ЗЕД: 8537109990,8531202090, 9032108900, 8414308190. 1290000, 8481309900, 8481900000, 7020008000. 9026202000, 7326909890 з наступною номенклатурою імпортного товару: від 04.11.2014 № 5 ( контролер EC3-X32. датчик температурний АКС 12. Корпус R 15,Комплект для контролера А К-Сі 550, кабель датчику тиску РТ415,модуль 'А 178,фільтруючий елемент FIA та інші).

Подальшою перевіркою встановлено, що контрагентом-постачальником в адресу ТОВ «Демстрой» вищезазначеного імпортованого товару є ТОВ «Волгобалт Агро» (код за ЄДРПОУ 39331843), господарська діяльність якого має ознаки фіктивності.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період ТОВ «Торговий дім «Стор» здійснювало господарські операції на підставі укладених з ТОВ «Мікроком» тотожного усного договору. Товар було отримано на підставі рахунків - фактур.

Акт перевірки зазначає про наявність у позивача податкових накладних від 17.11.2014 № 90 на загальну суму 454 178,40 грн. та 75 696,40 грн. податку на додану вартість; від 25.11.2014 № 107 на загальну суму 438 286, 80 грн., та 73 047,80 грн. податку на додану вартість.

В акті перевірки також зазначено про наявність у позивача видаткових накладних від 17.11.2014 № 331 на загальну суму 454 178,40 гривень та від 25.11.2014 №344 на загальну суму 438 286, 80 гривень відповідно.

Вказані податкові і видаткові накладні наявні у матеріалах справи.

В процесі перевірки відповідачем було встановлено, що контрагентом позивача зареєстровано податкові накладні в адресу позивача, які містять коди УКТ ЗЕД: 8481807900, 7412100000. 848190000. 8504595590. 8536490090, 8421290000,8421200000, 7411101100, 9032200000, з наступною номенклатурою імпортного товару:

- від 17.11.2014 № 90 (котушка ASC 230/50-60 повітроохолоджувач DFBE 022 С контролер EC3-X32, датчик температурний АКС 12, Корпус EVR 15, реле тиску KP-15, Комплект для контролера АК-СС 550 та інші);

- від 25.11.2014 № 107 (вставка 48-F, Корпус EVR 15. котушка ASC 230/50- 60, підігрівач масла в картері, регулятор тиску NRD та інші).

Також, перевіркою встановлено, що ТОВ «Мікроком» не є імпортером. Контрагентом-постачальником вищезазначеного імпортованого товару є ТОВ «ВОЯН», код за ЄДРПОУ 39331749), господарська діяльність якого має ознаки фіктивності.

Посилаючись на зазначену обставину відповідач дійшов висновків про відсутність фактичного здійснення позивачем господарських операцій.

Суд вважає такі посилання необґрунтованими за наступних підстав.

Відповідно до фактичних обставин справи, ТОВ «Демстрой», як і ТОВ «Мікроком» поставляли позивачу товар по ринковій ціні, що була належним чином згоджена сторонами. Товар був повністю сплачений підприємством. Окрім того, операції зафіксовані у належним чином оформлених первинних документах, що не заперечується Податковим органом.

Системний аналіз правочинів, укладених між підприємством та ТОВ «Мікроком» і ТОВ «Демстрой» свідчить про те, що його предметом є поставка холодильного обладнання та комплектуючих, з чого вбачається, що товари отримані позивачем від ТОВ «Мікроком» і ТОВ «Демстрой» безпосередньо пов'язані із здійсненням підприємством основних видів господарської діяльності.

Пізніше, в рамках своєї діяльності підприємство здійснило подальший продаж Товару наступним контрагентам: TOB «ТВК «Болеро-Сервіс», ТОВ «БМК «АПК-Інжинірінг», ТОВ ВКФ «НХТ-Плюс», ТОВ «Домус Фрігус», ТОВ «ТБ «Амстор», ТОВ «АСТРА», ТОВ - І оргтехніка», ПП «ЕНХОЛ», на TOB «ВСК «ФРОСТЛЕНД» - КФ TOB «ВСК «Фростленд». Копії видаткових накладних, довіреностей на отримання цінностей та податкових накладних наявні у матеріалах справи.

23.02.2015 Податковим органом була проведена також документальна невиїзна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ДЕМСТРОЙ» (код ЄДРПОУ 36998796) за серпень 2014 року.

Не погодившись із прийнятим рішенням Товариство звернулося із позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа № 826/16502/15).

За наслідками розгляду справи № 826/16502/15, постановою від 25.04.2016 (залишену без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016) Окружний адміністративний суд міста Києва встановив, що операції між Товариством та ТОВ «Демстрой» (код ЄДРПОУ 36998796) мали реальний господарський зміст та були здійсненні з дотриманням усіх вимог чинного законодавства України. Рішення суду набрало законної сили.

15 липня 2016 року позивачем через канцелярію суду надано клопотання про долучення до матеріалів справи постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2016 у справі № 826/16502/15. Суд приймає до уваги вказані вище постанову та ухвалу, які набрали закону силу та мають істотне значення для вирішення справи по суті.

В розрізі наведеного, суд зауважує, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена пп.1.2 п.1, пп.2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За таких обставин твердження відповідача про відсутність реального вчинення господарських операцій мають доводитися в загальному порядку, з застосування принципів доказування, встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, позивачем було надано докази отримання та транспортування товару, його зберігання.

Натомість відповідачем не було спростовано фактичної передачі продукції, зокрема, не наведено посилань на відсутність приміщення у позивача, відсутність продукції, тощо. Акт перевірки містить пряме підтвердження як продажу, так і придбання продукції безпосереднім контрагентом позивача, відносно якого проводилася перевірка.

Не наведено відповідачем і обставин, які б свідчили про відсутність продавця товару - посилань на пояснення посадових осіб, відомості про кримінальні провадження, тощо.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 02.06.2011 № 742/11/13-11, оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Слід відмітити, що сторонами не заперечується та обставина, що на момент вчинення господарських правовідносин між позивачем та контрагентом, контрагент позивача та позивач, були внесені в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

Водночас, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до пп.14.1.181, п.14.1, ст.14 ПКУ податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Зокрема, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

При цьому, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Водночас, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання та не пов'язується з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету.

Поряд з цим, згідно ч.2 ст.61 Конституції України межі юридичної відповідальності мають індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Виходячи з наведеного, позивач як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності, за невиконання чи неналежне виконання обов'язків щодо сплати податків іншими контрагентами.

Також, суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду України, у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Разом з тим, не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого собою припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу. У такому разі достатньо встановити необізнаність платника податку, що заявляє право на податковий кредит чи бюджетне відшкодування з податку на додану вартість про факт припинення або недобросовісний характер діяльності контрагента (зокрема про несплату податків чи неподання податкової звітності).

Враховуючи наведені вище норми законодавства, суд зазначає, що доводи контролюючого органу про порушення позивачем положень чинного законодавства, що ґрунтуються виключно на судженнях про неправомірність формування податкового кредиту «Демстрой» та ТОВ «Мікроком» до діяльності вказаного товариства, не носять правового підґрунтя, та як наслідок не носять доказового характеру.

За наслідком дослідження матеріалів справи, суд приходить до висновку проте, що факт реального виконання договірних зобов'язань по усному договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, які долучені позивачем до матеріалів справи.

Доводи відповідача про нереальний характер господарських правовідносин визнаються судом необґрунтованими, зважаючи на наступне.

Згідно з абзацом 1 ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є лише правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (презумпція правомірності).

Крім того, відповідно до роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у Постанові від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Частиною 1 ст. 203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства. Отже, правочин, укладений з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, суперечить і моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п'ята ст. 203 ЦК України). Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідачем не доведено, що станом на момент виникнення спірних господарських правовідносин існував вирок суду щодо ТОВ «Торговий дім «Стор», який набрав законної сили та встановлював вину позивача у вчиненні того чи іншого кримінального правопорушення.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано жодних доказів на підтвердження правомірності податкових повідомлень - рішень №№ 0000992202, 0000972202.

У відповідності до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Згідно частини 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 128, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати повністю податкові повідомлення - рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 14.04.15 № № 0000992202 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 169 636 гривень та застосовано штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 84 818 гривень та від 14.04.2015 №0000972202 про визначення податкового зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 152 673 гривень 00 копійок та 3 168 гривень 25 копійок за штрафними санкціями.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Стор» судовий збір у розмірі 487, 20 грн.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур