Ухвала

від 14.09.2016 по справі 823/665/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/665/16 Головуючий у 1-й інстанції: Бабич А.М. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

14 вересня 2016 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України , апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Айова" до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи: ОСОБА_2, Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Айова", звернулося до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області (далі - відповідач 1), Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області (далі - відповідач 2) з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області від 23.02.2016 року №28389328.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 06 липня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області від 23.02.2016 року №28389328.

Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та винести нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення

У зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 20.05.2006 року між позивачем та ОСОБА_2 (орендодавець) укладено договір (б/н) оренди землі, предметом якого є оренда земельної ділянки, строком на 10 років загальною площею 4,80га (кадастрові номери 7124083600-01-000-0145 та 7124083600-01-000-0146), що належить орендодавцю на праві власності відповідно до Державного акту від 30.12.2003 року серії ЧР №146069.

Договір 06.09.2006 року зареєстрований у Тальнівському районному відділі Черкаської регіональної філії ДП "Центр ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах" за №040679300303.

23.08.2011 року позивач уклав з ОСОБА_2 (орендодавець) додатковий договір до договору оренди землі № 31, предметом якого є оренда земельної ділянки, строком на 5 років загальною площею 4,80 га з моменту державної реєстрації додаткового договору.

Державну реєстрацію додаткового договору проведено 03.12.2012 року відділом Держкомзему в Тальнівському районі Черкаської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис №712408364008385.

16.02.2016 року позивач уклав з ОСОБА_2 (орендодавець) додаткову угоду № 2 до договору оренди землі від 20.05.2006 року, предметом якого є продовження строку дії договору строком на 7 років загальною площею 4,80 га з моменту підписання сторонами.

Разом з тим, у період дії зазначеного договору державний реєстратор Тальнівського районного управління юстиції Озюменко О.В. 23.02.2016 року прийняла рішення №28389328 про реєстрацію за ТОВ "ВП "Імпульс плюс" права оренди на вищевказану земельну ділянку на підставі договору оренди від 15.09.2015 року №145, укладеному вказаним товариством з ОСОБА_2

З інформації в довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.13 на звороті) вбачається, що строк дії права оренди починається з 03.12.2017 року.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням державного реєстратора, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку про відсутність документів, які би надавали право державному реєстратору приймати будь-які рішення. Крім того, реєструючи право оренди на ту ж земельну ділянку за іншими юридичними особами, відповідач 1 не переконався про наявність та дійсність вже зареєстрованого речового права позивача.

Колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції та зазначає наступне.

У відповідності до ч.1 ст.6 Закону України "Про оренду землі", орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Право оренди земельної ділянки, як передбачено ч. 5 ст. 6 цього Закону підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Вказана норма повністю кореспондується з приписами п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації згідно з ч.4 ст.334 Цивільного кодексу України, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Частиною 4 ст. 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що право особи на оренду земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації відповідного права на підставі договору оренди землі.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Разом з тим, право оренди спірною земельною ділянкою на час прийняття спірного рішення було зареєстровано за ТОВ "Айова", про що в Державному реєстрі земель вчинено запис №712408364008385.

Тобто, в період дії договору оренди землі від 20.06.2006 року та додаткового договору до нього від 26.08.2011 року зареєстровано за ТОВ "ВП "Імпульс плюс" право оренди вищевказаної земельної ділянки, яке виникне з 03.12.2017 року (на майбутнє).

В свою чергу, колегія суддів зазначає, що державній реєстрації підлягає виключно діюче речове право і за умови, що відносно його предмета в цей період відсутні інші діючі зареєстровані цього виду речові права.

За приписами ст.17 Закону України "Про оренду землі" об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що права оренди набувається в момент прийняття реєстратором оскаржуваного рішення.

Тобто, саме з цього моменту земельна ділянка вважається переданою в користування товариству.

Натомість, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували факт передачі ТОВ "Айова" земельної ділянки ТОВ "ВП "Імпульс плюс", не було надано таких доказів апелянтом і під час апеляційного розгляду.

Таким чином, реєстрація права оренди спірної земельної ділянки за ТОВ "ВП "Імпульс плюс" зумовила одночасне існування права користування земельною ділянкою декількома суб'єктами господарювання, що є порушенням чинного законодавства, а також інтересів позивача, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно.

При цьому, колегія суддів враховує, що на час прийняття спірного рішення зареєстрований договір оренди землі від 20.05.2006 року (між ОСОБА_2 та ТОВ "Айова") був чинним, а тому реєстрація ще одного договору оренди тієї ж землі за новим орендарем є неможливою.

Згідно ч.2 ст. 9 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" (в редакції на час реєстрації договору), державний реєстратор встановлював відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); …; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Статтею 15 цього Закону передбачалось, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; … .

За ч. 4 ст. 15 даного Закону державній реєстрації підлягали виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

В силу вимог п. 3 ч. 3 ст. 10 зазначеного Закону під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

Більше того, Верховний суд України в постанові від 29.09.2015 року акцентував увагу судів, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Таким чином, здійснення запиту для встановлення наявності або відсутності вже зареєстрованих речових прав, які виникли до 01.01.2013 року, на об'єкт нерухомого майна є не правом, а обов'язком державного реєстратора.

Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

В даному випадку, проведення державної реєстрації додаткового договору до договору оренди землі здійснено 03.12.2012 року відділом Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області, про що в Державному реєстрі земель вчинено запис №712408364008385, тобто державний реєстратор з урахуванням вищевказаних положень був зобов'язаний здійснити відповідну перевірку.

Разом із тим, в порушення вимог чинного законодавства, державний реєстратор при проведенні реєстрації речового права за договором оренди землі, укладеного 15.09.2015 року між ТОВ "ВП "Імпульс плюс" та ОСОБА_2 належним чином не перевірив наявність права оренди на дану земельну ділянку, внаслідок чого неправомірно здійснив повторну реєстрацію договору оренди однієї і тієї самої земельної ділянки, що є недопустимим, оскільки одна і та ж земельна ділянка була передано в оренду різним орендарям.

Апеляційна інстанція підтримує позицію суду першої інстанції, що реєстрація договорів оренди землі з новим орендарем можлива лише після реєстрації угод про розірвання договорів оренди землі з попереднім орендарем.

Разом з тим, слід зазначити, що до Київського апеляційного адміністративного суду надійшов лист від ОСОБА_2 (власник земельної ділянки), в якому повідомляється, що договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ "Айова" у 2006 році є чинним на даний час та належним чином виконується обома сторонами. Крім того, повідомляється, що ні ОСОБА_2, ні ТОВ "Айова" не мають наміру його розривати.

Згідно із частиною другою ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, вимоги якої Відповідачем не виконано.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню

При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.

Вказані в апеляційних скаргах процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП "Імпульс плюс" - залишити без задоволення .

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 06 липня 2016 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя : Г.В. Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлено 15 вересня 2016 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.