Рішення

від 30.08.2016 по справі 509/2241/16-ц

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/2241/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2016 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Черкасові Д.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В :

22 червня 2016 року, ОСОБА_1, звернулася до суду з позовом про визнання договору застави дійсним та звернення стягнення на предмет застави, предмет якого, до початку розгляду справи по суті змінила в редакції позову від 30.08.2016 р., в якому просила суд, стягнути з відповідача, свого колишнього чоловіка на свою користь суму основного боргу у розмірі 5097737,20 грн., посилаючись на неповернення відповідачем грошової суми позики у сумі 200000 дол. США, яку останній, запозичив у неї 25.12.2007 р. відповідно до письмової розписки від вказаної дати, написаної власноруч відповідачем, згідно якої, останній отримав вказані кошти з терміном повернення до 31.12.2015 р. та в забезпечення повернення яких, передав в заставу позивачці дві земельних ділянки - площею 0,0550 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, масив № 20, ділянки № 8/22 та № 8/23, які належать йому згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 676075 від 21.12.2007 р. та серії ЯЕ № 676076 від 21.12.2007 р., які, у випадку неповернення ним запозичених у позивачки коштів, він зобов'язався передати їй в рахунок погашення боргу.

Позивача в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, особисто під розписку, причини неявки суду не повідомила, надавши до суду письмову заяву, в якій позов підтримала у повному обсязі, просила його задовольнити та слухати справу за її відсутності (а.с. 23,32).

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлявся належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення судової повістки з відміткою про вручення, причини неявки суду не повідомив, надіславши на адресу суду заяву, в якій позов визнав повністю і не заперечував проти його задоволення (а.с. 24,33).

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

За загальним правилом - кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона - повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі - розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах - є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України (постанова Судової палати ВСУ у цивільних справах від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13) - письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Предметом договору позики у справі - є іноземна валюта.

Відповідно до частини другої статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

В абзаці четвертому пункту 1 статті 1 декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що іноземна валюта - це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Пунктом 12 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено - не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов'язань, що виникли з правочину

Згідно із ст. 213 ЦК України - зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін, суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину - беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими ч. 3 цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст.ст. 525,526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частина 1 статті 530 ЦК України зазначає, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги - кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у 7-ми денний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 545 ЦК України - прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа, кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника - підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку, боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Стаття 610 ЦК України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Також, статтею 617 ЦК України передбачено - особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як вбачається з приписів ст. 1049 ч. 1 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самі сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України.

Пунктами 7,21,23 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено - правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. При вирішення спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (ст. 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Суд встановив, що 25.12.2007 р. позивачка надала відповідачу в борг грошову суму у розмірі 200000 дол. США, яку останній, запозичив у неї 25.12.2007 р. відповідно до письмової розписки від вказаної дати, написаної власноруч відповідачем з його підписом, згідно якої, останній отримав вказані кошти з терміном повернення до 31.12.2015 р. та в забезпечення повернення яких, передав в заставу позивачці дві земельних ділянки - площею 0,0550 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, смт. Таїрове, масив № 20, ділянки № 8/22 та № 8/23, які належать йому згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 676075 від 21.12.2007 р. та серії ЯЕ № 676076 від 21.12.2007 р., які, у випадку неповернення ним запозичених у позивачки коштів, він зобов'язався передати їй в рахунок погашення боргу (а.с. 8-10).

Договір застави між сторонами не був нотаріально посвідчений.

Як встановив суд, станом на як на 31.12.2015 р., так і на дату ухвалення рішення по справі - борг відповідачем у розмірі 200000 дол. США позивачці не був повернутий і залишається несплаченим відповідачем.

Згідно розрахунку позивачки, з яким погоджується суд, розмір заборгованості відповідача був розрахований станом на дату ухвалення рішення 30.08.2016 р. та з урахуванням офіційного курсу НБУ станом на 30.08.2016 р. гривні до долару США складає : 200000 дол. США Х 2548,8686 = 5097737,20 грн., які на підставі вищевикладеного та з урахуванням визнання позову відповідачем, викладеного у його заяві, суд вважає необхідним стягнути вказану суму у національній грошовій одиниці гривні України (а.с. 30,31).

Керуючись ст.ст. 10,11,57-60,88,205,209,212,213,214-215,218 ЦПК України, ст.ст. 526,530,545,549,550,610,625,1046-1049,1050 ЦК України, Постановою Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу - задовольнити ;

2. Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний код : НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код : НОМЕР_2) - заборгованість за договором позики в розмірі 5097737,20 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10 денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Гандзій Д.М.