Постанова

від 26.07.2016 по справі 904/8795/13

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2016 року Справа № 904/8795/13

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Корнілової Ж.О. - головуючого, Овечкіна В.Є., Чернова Є.В., розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліекс-Агро" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 у справі за позовом№ 904/8795/13 Господарського суду Дніпропетровської області Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліекс-Агро" про Стягнення 397726,74грн та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліекс-Агро" ДоТовариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" ПроСтягнення 400000,00грн,

за участю представників:

від позивача -Кушнір В.Д., від відповідача -не з'явились,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2015 (у складі колегії суддів: Мартинюк С.В. -головуючого, Петренко Н.Е., Ліпинського О.В.) в задоволенні первісного позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову відмовлено. В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2015 залишено без змін.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 (у складі колегії суддів: Паруснікова Ю.Б. -головуючого, Білецької Л.М., Верхогляд Т.А.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2015 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2015 у справі № 904/8795/13 скасовано частково, і прийняти нове рішення, яким первісний позов задоволено у повному обсязі. Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліекс-Агро" (52052, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Горького, вул. Криворізьке шосе, 2, ідентифікаційний код 34735809, п/р 26004500009318, ДФ ПАТ "Кредитпромбанк", м. Дніпропетровськ, МФО 306890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" (07404, м. Бровари, вул. Єсеніна, 1/1, ідентифікаційний код 19417174, п/р 26001124693 в АТ "Райффайзен банк Аваль", м. Київ, МФО 380805) 348590,00 грн. суму основного боргу, 22787,28 грн. пені, 34859,00 грн. штрафу, 269180,35 грн. інфляційних втрат, 23493,90 грн. 3% річних. В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.11.2015 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 у справі № 904/8795/13 Господарського суду Дніпропетровської області в частині задоволення позовних вимог, в цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача Корнілову Ж.О., обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Цеоліт" (продавцем) та Товариство з обмеженою відповідальністю "Оліекс-Агро" (покупцем) 14.05.2013 уклало договір купівлі-продажу № К/36/13 (далі договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві рідкі комплексні добрива власного виробництва (далі товар), а покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити товар.

Відповідно до п. п. 1.2., 2.1. договору найменування, кількість, ціна товару, а також інша необхідна інформація вказується продавцем у додатку № 1, який є невід'ємною частиною цього договору.

Ціна, асортимент та кількість товару вказана у додатку № 1, загальна вартість яких складає 348590,00 грн., у тому числі ПДВ 58098,33 грн.

Відповідно до п. п. 2.2., 2.3. договору оплата здійснюється покупцем у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно з отриманими рахунком-фактури.

Покупець здійснює 100 % розрахунок з врожаю ріпаку, але до 01.08.2013, відповідно до рахунку-фактури, що становить 348590,00 грн. днем оплати вважається день, в який кошти надійшли на розрахунковий рахунок продавця.

Відповідно до п. 2.4. договору покупець зобов'язується розрахуватися за отриманий товар не пізніше 3 банківських днів з моменту настання кінцевої дати розрахунку.

Відповідно до п. п. 4.7., 6.1. договору право власності на куплені вироби переходить до покупця в момент фізичного отримання товарів та підписання товаротранспортних документів (накладної на передачу виробів).

На виконання умов договору позивач поставив, а представник відповідача за довіреностями: від 17.05.2013 серії ААГ № 552092; від 17.05.2013 серії ААГ № 552093 отримав без будь-яких зауважень товар на суму 348590,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: від 16.05.2013 № 281 на суму 304150,00 грн. та № 286 на суму 44440,00 грн.

Відповідач за отриманий від позивача товар у встановлені договором строки не розрахувався (не здійснив жодної оплати), тому останній 02.10.2013 направив на адресу ТОВ "Оліекс-Агро" претензійний лист від 01.10.2013 № 135 про погашення заборгованості, що підтверджується фіскальним чеком про поштове відправлення № 5850.

Наявність у відповідача непогашеної перед позивачем заборгованості за поставлений товар є причиною виникнення спору за первісним позовом.

Відповідач 15.01.2014 звернувсь до Господарського суду Дніпропетровської області із зустрічною позовною заявою про стягнення з ТОВ фірма "Цеоліт" збитків у сумі 400000,00 грн. В обґрунтування зустрічного позову відповідач (за первісним позовом) посилається на відсутність у нього підстав для здійснення оплати за отриманий за договором товар, через наявність спричинених його підприємству збитків внаслідок знищення врожаю посівів при обробці полів неякісними рідкими комплексними добривами виробництва ТОВ фірма "Цеоліт", які поставлені та придбані на умовах договору.

З метою підтвердження понесених збитків внаслідок використання неякісних рідких комплексних мінеральних добрив, придбаних ТОВ "Оліекс-Агро" у ТОВ фірма "Цеоліт" на умовах договору купівлі-продажу від 14.05.2013 № К/36/13, відповідач за первісним позовом заявив клопотання про призначення судової експертизи.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.09.2014 мотивовано необхідністю встановлення певних обставин, що виникли при вирішенні спору та потребують спеціальних знань і навичок, призначено судову експертизу з відповідним переліком запитань, поставлених на вирішення експерта. Проведення судової експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (далі КНДІСЕ).

Проаналізувавши матеріали справи, умови договору, висновок експертів, місцевий господарський суд не знайшов підстав для задоволення первісного позову, посилаючись на той факт, що результати експертного дослідження фактично свідчать про непридатність мінеральних добрив для мети, з якою їх використовують та не забезпечуватимуть прогнозованої прибавки врожаю сільськогосподарських культур через низьку ефективність удобрювальної та рістактивуючої дії на рослини.

Апеляційний господарський суд правомірно не погодився з вказаним висновком місцевого господарського суду, який в основу оскаржуваного рішення поклав висновок експертів КНДІСЕ, і відмовив у задоволенні первісного позову, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. ст. 33, 34, 43 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. До предмета доказування у даній справі відноситься встановлення судом на підставі належних засобів доказування неналежної якості товару, істотного порушення вимог щодо якості товару.

Відповідно до ст. 673 Цивільного кодексу продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети.

Судами встановлено, що в матеріалах справи містяться сертифікати якості для добрив мінеральних рідких, які 17.03.2009 пройшли державну реєстрацію (посвідчення серії А № 01779), технічні показники яких за ТУ У 24.1-19417174-001:2007 "Добрива мінеральні серії Цеовіт "Макро+мікро Р" рідкі відповідають вимогам діючого санітарного законодавства України, про що свідчить висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 27.01.2009 № 05.03.02-07/3018.

Таким чином, добрива мінеральні рідкі серії Цеовіт "Макро+мікро Р", які придбавались покупцем на умовах зазначеного договору, є сертифікованими в Україні, пройшли відповідну державну реєстрацію, відповідають вимогам діючого санітарного законодавства України, тому апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку, що продавцем передано покупцеві товар, якість якого відповідала умовам договору купівлі-продажу, придатного для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 680 ЦК України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо на товар встановлено гарантійний строк, покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару, які були виявлені протягом цього строку.

В матеріалах справи міститься токсиколого-гігієнічний паспорт та експертний висновок за результатами токсиколого-гігієнічної оцінки мінеральних добрив Цеовіт "Макро+мікро Р", відповідно до яких гарантійний строк зберігання товару, за умови належного способу його зберігання, становить 18 місяців, а їх знешкоджувати немає необхідності.

Відповідно до п. 9. Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966 № П-7 (в редакції від 23.07.1975) (далі - Інструкція) акт про приховані недоліки, виявлені в продукції з гарантійними термінами служби або зберігання, повинен бути складений протягом 5 днів після виявлення недоліків, але в межах встановленого гарантійного терміну.

Прихованими недоліками визнаються такі недоліки, що не могли бути виявлені при звичайній для даного виду продукції перевірці, і виявлені лише в процесі обробки, використання і зберігання продукції.

Частинами 1, 2 ст. 688 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу, зокрема щодо якості товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Суди встановили, що відповідач не надав (в матеріалах справи відсутні) докази пред'явлення позивачу вимоги у зв'язку з виявленими в процесі обробки, використання і зберігання продукції недоліками товару протягом гарантійного строку та не надав доказів складання у визначений Інструкцією 5 денний строк акта про приховані недоліки.

Апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку, що за умови порушення відповідачем вимог п. 9 Інструкції № П-7 щодо складання акта про приховані недоліки в межах гарантійного терміну, відсутність предявленої протягом гарантійного строку вимоги, відповідно до ст. 680 ЦК України, позбавляє останнього права відмовитися від оплати придбаного товару та заявляти в подальшому вимогу про відшкодування збитків, посилаючись на неякість придбаного у позивача товару за договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 677 ЦК України строк придатності товару визначається періодом часу, який обчислюється з дня його виготовлення і протягом якого товар є придатним для використання, або терміном (датою), до настання якого товар є придатним для використання.

Апеляційний господарський суд встановив, що у наявних в матеріалах справи сертифікатів якості, термін придатності добрив мінеральних рідких становить 24 місяці від дати виробництва (у даному випадку датою виробництва є квітень 2013 року).

Товар виготовлений у квітні 2013 року та отриманий за видатковими накладними у травні 2013 року слід вважати придатним до використання до спливу терміну його зберігання.

Експерти у висновку вказали на те, що придбані на підставі договору купівлі-продажу № К/36/13 від 14.05.2013 добрива не забезпечуватимуть прогнозованої прибавки врожаю сільськогосподарських культур через низьку ефективність удобрювальної та рістактивуючої дії на рослини.

При цьому, у судовому засіданні, яке відбулось 18.02.2016 в режимі відеоконференції, на запитання поставлене головуючим- суддею експертам, чи може впливати сплив терміну зберігання добрив мінеральних рідких на їх якісні показники? Експерти надали відповідь, що сплив терміну зберігання добрив мінеральних рідких безпосередньо впливає на його якісні показники, знижує ефективність удобрювальної та безпосередньо впливає на рістактивуючу дію рослин.

Відповідно до ч. 4 ст. 269 ГК України гарантійний строк придатності та зберігання товарів обчислюється від дня виготовлення товару.

Дослідивши наявні в матеріалах справи Ілюстровані таблиці до висновку експерта № 12498/14-34/9860*9866/15-34 (зовнішній вигляд каністр з маркуванням назви добрив) при збільшенні фотознімків етикеток, що містяться на полімерних каністрах, які надані для експертного дослідження, апеляційний господарський суд встановив, що датою виготовлення добрив є: "Цеовіт Бобові" - 08.04.2013, "Цеовіт Старт плюс" - 26.04.2013 (фотознімок № 3), "Цеовіт Старт плюс" - 16.04.2013 (фотознімок № 5), " Цеовіт Ріпак, Буряк" - 27.04.2012, "Цеовіт Полісульфід натрію" - 24.04.2012, "Цеовіт Плодоношення" - 20.03.2013, "Цеовіт Кальцій+Мікро" - 05.04.2013, "Цеовіт Моро Бор" - 04.2013, "Цеовіт Цвітіння" - 05.04.2013.

Гарантійний строк на товар сплив: для "Цеовіт Бобові" - 08.10.2014, "Цеовіт Старт плюс" - 26.10.2014 (фотознімок № 3), "Цеовіт Старт плюс" - 16.10.2014 (фотознімок № 5), "Цеовіт Ріпак, Буряк" - 27.10.2013, " Цеовіт Полісульфід натрію" - 24.10.2013, "Цеовіт Плодоношення" - 20.09.2014, "Цеовіт Кальцій+Мікро" - 05.10.2014, "Цеовіт Моно Бор" - 10.2014, "Цеовіт Цвітіння" - 05.10.2014.

Відповідно термін зберігання (24 місяці) на товар сплив: для "Цеовіт Бобові" - 08.04.2015, "Цеовіт Старт плюс" - 26.04.2015 (фотознімок № 3), "Цеовіт Старт плюс" - 16.04.2015 (фотознімок № 5), "Цеовіт Ріпак, Буряк" - 27.04.2014, "Цеовіт Полісульфід натрію" - 24.04.2014, "Цеовіт Плодоношення" - 20.03.2015, "Цеовіт Кальцій+Мікро" - 05.04.2015, "Цеовіт Моно Бор" - 04.2015, "Цеовіт Цвітіння" - 05.04.2015.

Відповідно до ч. 5 ст. 42 ГПК України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим, і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими ст. 43 цього Кодексу.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції, експерти КНДІСЕ не змогли надати відповідь на запитання головуючого - щодо дати проведення лабораторного дослідження зразків товару за договором, тому апеляційний господарський суд правомірно прийняв до уваги саме дату складання висновку експертами -18.06.2015.

Таким чином, висновок експертів КНДІСЕ покладений в основу рішення місцевого господарського суду, як доказ невідповідності досліджуваних мінеральних добрив показникам ТУ У 24.1-19417174-001:2007, датований 18.06.2015, апеляційний господарський суд правомірно не прийняв як належний доказ, так як він не може свідчити про неякість придбаного відповідачем товару за договором, а на час здійснення експертами дослідження наданих відповідачем зразків мінеральних добрив гарантійні строки зберігання (18 місяців) та термін зберігання (24 місяці) спливли. Тобто експертами здійснювалось дослідження непридатного для використання товару.

З цього приводу експертами надано пояснення, що ними досліджувалися якісні показники товару виключно в межах поставлених відповідно до ухвали суду питань. При цьому, експертами не з'ясовувалось питання спливу терміну придатності товару.

Крім цього, відповідач не надав для експертного дослідження зразки мінеральних добрив: "Цеовіт Бор+Молібден" та "Цеовіт моно Марганець", що свідчить про здійснення експертного дослідження не всіх придбаних відповідачем товарів за договором.

Висновок експертів КНДІСЕ не може свідчити про неякість товару на момент їх продажу, тому апеляційний господарський суд правомірно не прийняв до уваги висновок.

Апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку, що господарський суд зробив хибний висновок: позивач за первісним позовом в порушення умов договору продав товар неналежної якості, з урахуванням приписів ст. 673, ч. 2 ст. 675 ЦК України, ст. 268 ГК України відповідач має право відмовитись від прийняття і не оплачувати неякісний товар.

Згідно ст. 179, 193 Господарського кодексу майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Положеннями ст. 626 ЦК України закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 599 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього грошову суму.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку, що з урахуванням п. п. 2.3., 2.4. договору обов'язок з оплати товару (100 % розрахунок, але до 01.08.2013 та не пізніше 3 банківських днів з моменту настання кінцевої дати розрахунку) настав 06.08.2013 та становить 348590,00 грн., що довів позивач у повному обсязі та підтверджується наявними в матеріалах справи письмовими доказами.

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку, що підлягають задоволенню позовні вимоги ТОВ фірма "Цеоліт" в частині стягнення суми основного боргу за отриманий і неоплачений товар у сумі 348590,00 грн.

Відповідно до п. 4.2. договору у випадку порушення умов оплати товару покупець зобов'язаний, на вимогу продавця, сплатити останньому пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення.

Позивач нарахував до стягнення з відповідача 22787,28 грн. пені за період з 06.08.2013 по 06.02.2014.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку, що розрахунок є обґрунтованим.

Відповідно до п. 4.4. договору покупець крім пені, передбаченої п. 4.2. договору, зобов'язаний сплатити штраф в розмірі 10 % від суми несвоєчасно оплаченого товару.

За несвоєчасно оплачений товар, позивач просив стягнути суд з відповідача 10 % штрафу - 34859,00 грн.

Умовами договору сторони передбачиоли відповідальність покупця у вигляді штрафу за несвоєчасно оплачений товар, у розмірі 10%, що вказана сума штрафу підлягає задоволенню у повному обсязі.

Можливість одночасного стягнення штрафу та пені узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27.04.2012 № 06/5026/ 1052/2011) та правовою позицією Вищого господарського суду України (постанова від 16.02.2016 № 910/20528/15).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі положень ст. 625 ЦК України на суму основного боргу позивач нарахував до сплати відповідачу 3 % річних за період з 06.08.13 по 06.11.13 на суму 2664,45 грн. та за період з 07.11.13 по 04.11.15 на суму 20829,45 грн., всього на загальну суму 23493,90 грн. Розрахунок 3 % річних перевірив апеляційний господарський суд, який відповідає матеріалам справи, тому апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку про задоволенню позовних вимог про стягнення 3 % річних у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку, що нараховані позивачем до сплати відповідачу інфляційні втрати за серпень 2013 року жовтень 2015 року, у сумі 269180,35 грн. відповідають розрахунку, є правильними і підлягають стягненню у повному обсязі.

Апеляційним господарським судом встановлено, що розрахунок фінансових санкцій здійснено з урахуванням останньої заяви про збільшення розміру позовних вимог.

На підставі викладеного апеляційний господарський суд дійшов до правильного висновку щодо наявності правових підстав для відмови у задоволенні зустрічного позову через недоведеність порушеного права ТОВ "Оліекс-Агро" (недоведеністю факту поставки неякісних добрив) і як наслідок підстав для задоволення зустрічного позову.

Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України дійшов до висновку, що постанова апеляційного господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи .

Підстав для зміни чи скасування прийнятої у справі постанови Вищий господарський суд України не вбачає, тому постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 у справі № 904/8795/13 Господарського суду Дніпропетровської області підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю "Оліекс-Агро" на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 у справі № 904/8795/13 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 у справі № 904/8795/13 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий, суддяКорнілова Ж.О. Судді:Овечкін В.Е. Чернов Є.В.