Ухвала

від 14.09.2016 по справі 445/2437/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

іменем україни

14 вересня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

КолодійчукаВ.М., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні майном; за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_3, Поморянської селищної ради Золочівського району Львівської області про скасування рішення, визнання свідоцтв про право власності на земельні ділянки недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Золочівського районного суду Львівської області від 02 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником земельних ділянок площами 0,1487 га, 0,1053 га та 0,1313 га, розташованих по АДРЕСА_1. ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які є власниками суміжних земельних ділянок, незаконно встановили на її земельній ділянці огорожу, у результаті чого зайняли частину належних їй земельних ділянок у розмірі 0,0230 га. та 0,03299 га.

Враховуючи викладене, позивачка просила усунути їй перешкоди у користуванні земельними ділянками шляхом перенесення зазначеної огорожі на дійсні межі між земельними ділянками сторін.

У лютому 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду із зустрічним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_3 набула земельні ділянки площами 0,1487 га, 0,1053 га та 0,1313 га, розташовані по АДРЕСА_1 із порушенням діючого на той час земельного законодавства. Враховуючи викладене, позивачі просили скасувати рішення Поморянської селищної ради Золочівського району Львівської області від 09 липня 2013 року, яким ОСОБА_3 затверджено технічну документацію, визнати свідоцтва про право власності на ці земельні ділянки недійсними та припинити державну реєстрацію вказаних земельних ділянок.

Рішенням Золочівського районного суду Львівської області від 02 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 07 грудня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0,1478 га, що належить ОСОБА_3 на праві власності і розташована по АДРЕСА_1, шляхом перенесення огорожі незаконно встановленої на її земельній ділянці, довжиною 44,38 м, на віддаль 4,95 м з боку АДРЕСА_1 і на віддаль 5,55 м з боку земельної ділянки ОСОБА_5 в сторону своєї земельної ділянки та встановлення цієї огорожі на дійсній межі між суміжними земельними ділянками. Зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,1053 га, що належить ОСОБА_3 на праві власності і розташована по АДРЕСА_1, шляхом перенесення огорожі незаконно встановленої на її земельній ділянці, довжиною 61,15 м, на віддаль 5,66 м з боку земельної ділянки ОСОБА_4 і на віддаль 5,16 м з боку пасовища в сторону своєї земельної ділянки та встановлення цієї огорожі на дійсній межі між суміжними земельними ділянками. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відмолено. Розподілено судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просять скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив із того, що передача ОСОБА_3 спірних земельних ділянок проведена з дотриманням вимог земельного законодавства. При цьому ОСОБА_4 та ОСОБА_5 самовільно захопили частину земельних ділянок ОСОБА_3 шляхом встановлення огорожі на відстані з межами їхніх земельних ділянок в сторону її земельної ділянки.

Апеляційний суд погодився із висновками районного суду, пославшись при цьому також на те, що земельні ділянки особистого селянського господарства були приватизовані ОСОБА_3 у межах норм, встановлених для безоплатної передачі землі даного цільового призначення.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельних ділянок: для обслуговування житлового будинку площею 0,1487 га; для ведення особистого селянського господарства площами 0,1313 га та 0,1053 га.

Пред'являючи зустрічний позов, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 посилались на те, що ОСОБА_3 набула право власності на ці земельні ділянки з порушенням норм земельного законодавства.

Відповідно до п. «г» ч. 3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно ч. 2 ст. 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у ч.ч. 6-7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Частиною 3 ст. 79-1 ЗК України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Згідно з ч. 4 ст. 116 ЗК України передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання .

Апеляційний суд на наведене уваги не звернув та у порушення ст. ст. 212-214, 303, 315 ЦПК України не дав належної правової оцінки посиланням відповідачів на те, що земельне законодавство передбачає передачу земельних ділянок у власність громадян один раз по кожному виду використання, а ОСОБА_3 одночасно передано дві земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства з різними кадастровими номерами.

Також, суд апеляційної інстанції не перевірив посилань відповідачів на те, що рішенням суду першої інстанції земельну ділянку, що належить ОСОБА_4, безпідставно зменшено з 0,6 га до 0,1 га.

Крім того, згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд не роз'яснив ОСОБА_3 її права на звернення до суду із клопотанням про призначення судової земельно-технічної експертизи та не провів її. Отже, висновок суду про самовільне захоплення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельних ділянок ОСОБА_3 є передчасним та таким, що ґрунтується на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Отже, апеляційний суд не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Львівської області від 07 грудня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий О.С. Ткачук

Судді: В.С. Висоцька

О.В.Кафідова

В.М.Колодійчук

І.М.Фаловська