Постанова

від 15.09.2016 по справі 908/531/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2016 р. Справа№ 908/531/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Тищенко А.І.

Михальської Ю.Б.

За участю представників:

Від позивача: Приходченко О.В.-представник;

Від відповідача-1: Сотін В.І.-представник;

Від відповідача-2: не з'явився;

Від відповідача-3: Здорик Д.В.-представник;

Від третьої особи: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016

у справі № 908/531/16 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Фермерського господарства "Віраж"

до 1) Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

2) Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області

3) Управління Держгеокадастру у Василівському районі у Запорізькій області

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Орлянська сільська рада Василівського району у Запорізької області

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Запорізької області звернулося з позовом фермерське господарство "Віраж" до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області, Управління Держгеокадастру у Василівському районі у Запорізькій області про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Позовні вимоги мотивовані такими обставинами.

Рішенням Василівської районної ради народних депутатів № 64 від 22.02.1995 виділено у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 46,2 га, для створення фермерського господарства громадянину ОСОБА_5 із земель запасу, розташованих на території Орлянської сільської ради народних депутатів. 03.03.1995 на ім'я ОСОБА_5 видано державний акт на право постійного користування землею серія НОМЕР_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2. На підставі рішення виконавчого комітету Василівської районної ради народних депутатів від 15.03.1995 № 94 "Про реєстрацію селянських (фермерських) господарств" було зареєстровано фермерське господарство "Віраж". В подальшому 12,36 га перейшло в приватну власність ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7

Господарський суд Запорізької області своєю ухвалою від 25.02.2016 передав справу за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

04.03.2016 Господарський суд міста Києва своєю ухвалою залучив до участі у справі як третю особу на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Орлянську сільську раду Василівського району у Запорізької області.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі № 908/531/16 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано за Фермерським господарством "Віраж" право постійного користування для ведення фермерського господарства земельною ділянкою загальною площею 33,84 га (державний акт на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 від 03.03.1995, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 305), розташованою на території Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області.

Присуджено до стягнення з Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру на користь Фермерського господарства "Віраж" 459,33 грн. судового збору.

Присуджено до стягнення з Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області на користь Фермерського господарства "Віраж 459,33 грн. судового збору.

Присуджено до стягнення з Управління Держгеокадастру у Василівському районі у Запорізькій області на користь Фермерського господарства "Віраж" 459,33 грн. судового збору.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області області у справі №908/531/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Тищенко А.І. та Михальської Ю.Б.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2016 апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 15.09.2016.

25.07.2016 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач заперечує проти доводів апеляційної скарги відповідача та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

15.09.2016 через відділ документального забезпечення суду від Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника.

В судовому засіданні, призначеному на 15.09.2016, представник позивача надав пояснення по суті спору, та заперечував проти доводів апеляційної скарги з мотивів викладених у відзиві.

В судовому засіданні, призначеному на 15.09.2016, представники відповідачів 1 та 3 надали пояснення по справі, в яких просили задовольнити апеляційну скаргу відповідача -2 в повному обсязі.

В судове засідання, призначене на 15.09.2016, повноважні представники відповідача-2 та третьої особи не з'явилися.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвали Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвали.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги наявне в матеріалах справи клопотання відповідача-2 про розгляд справи без участі представника, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників відповідача-2 та третьої особи, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи Рішенням Василівської районної ради народних депутатів №64 від 22.02.1995 виділено у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 46,2 га, для створення фермерського господарства гр. ОСОБА_5 із земель запасу, розташованих на території Орлянської сільської ради народних депутатів.

Громадянину ОСОБА_5 03.03.1995 було видано Державний акт на право постійного користування землею серія НОМЕР_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2.

15.03.1995 на підставі рішення виконавчого комітету Василівської районної ради народних депутатів від 15.03.1995 №94 "Про реєстрацію селянських (фермерських) господарств" зареєстровано фермерське господарство "Віраж" за адресою: Запорізька область, Василівський район, с. Орлянське, вул. Радянська, 81 було видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО №383665.

Згідно рішення ради народних депутатів Василівської районної державної адміністрації Запорізької області № 223 від 18.05.1999 за рахунок земель ФГ "Віраж" передано у приватну власність гр. ОСОБА_5 земельну ділянку площею 3,96 га (державний акт на право приватної власності на землю серія НОМЕР_3 від 03.06.1999) та ОСОБА_6 земельну ділянку площею 3,94 га (державний акт на право приватної власності на землю серія НОМЕР_4 від 03.06.1999).

Відповідно до розпорядження голови Василівської районної державної адміністрації № 426 від 04.08.2003, за рахунок земель ФГ "Віраж" передано у приватну власність ОСОБА_7 земельну ділянку площею 4,46 га (державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія НОМЕР_5 від 09.09.2004).

Таким чином, у зв'язку із передачею за рахунок земель ФГ "Віраж" у приватну власність вказаних трьох земельних ділянок, загальна площа 46,2 га земельної ділянки, яка перебуває постійному користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 від 03.03.1995, зменшилась і становить 33,84 га.

Жодних змін та виправлень про зменшення площі земель, до державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 від 03.03.1995 не вносилось.

З матеріалів справи вбачається, що загальна площа земель, які використовуються ФГ "Віраж" становить 46,2 га, в тому числі: 12,36 га, які знаходяться у приватній власності та 33,84 га на праві постійного користування земельною ділянкою.

Використання ФГ "Віраж" 46,2 га, в тому числі: 12,36 га, які знаходяться у приватній власності та 33,84 га на праві постійного користування земельною ділянкою, підтверджується довідкою відділу Держкомзему у Василівському районі управління Держкомзему у Запорізькій області від 12.02.2016 та довідкою Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області від 19.02.2016.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на час утворення ФГ "Віраж") селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Згідно з ч. 5 статті 2 ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство" на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" визначено, що у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку (ч. 1 ст. 9 ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство").

З 01.01.2002 набув чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.

Пунктом 6 Перехідних положень було визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2005 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Відповідно до Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України" від 06.10.2004 термін переоформлення права власності або права оренди на земельні ділянки продовжено з 01.01.2005 до 01.01.2008.

Конституційний Суд України 22.09.2005 ухвалив рішення № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положень:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Конституційний Суд України встановив, що, за статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Крім того стаття 13 Конституції України в свою чергу не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

Також слід зазначити, що Земельним кодексом України в редакції від 13.03. 1992 передбачено право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п'яти років) (стаття 7). Проте чіткого розмежування випадків, коли земельні ділянки можуть надаватися у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, а коли - в оренду, в цьому Кодексі не здійснено.

Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу.

У Постанові Верховної Ради України "Про стан дотримання законодавства України щодо видачі державних актів на право власності на землю, сертифікатів на право на земельну частку (пай) та їх обігу; про дотримання законодавства України щодо виділення в натурі (на місцевості), використання та обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення" від 22.05.2003 № 882-IV проаналізовано ситуацію, яка склалася з видачею органами влади громадянам та юридичним особам державних актів на право власності на земельну ділянку, і, зокрема, констатовано, що зволікання з видачею державних актів на право власності на земельну ділянку призводить до порушення права власності громадян на землю. Причиною незадовільного стану видачі громадянам державних актів на право власності на земельну ділянку (на заміну сертифікатів на право на земельну частку (пай) є відсутність законодавчого забезпечення цього процесу та значною мірою неспроможність громадян оплатити вартість робіт, необхідних для виготовлення цих актів.

Наведені положення Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992, Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26.12.1992, указів Президента України щодо паювання земель свідчать, що в приватну власність громадян було передано земельні ділянки, які використовувалися ними для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Таким чином, названими нормативно-правовими актами держава врегулювала питання постійного землекористування шляхом передачі земельних ділянок у приватну власність громадян. Тому громадяни набули права приватної власності щодо зазначених земельних ділянок на підставі наведених положень Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992, Декрету, зазначених указів Президента України за рішеннями відповідних місцевих рад та районних державних адміністрацій.

Отже підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Згідно з статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга).

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Проте кодексом не визначено чітких матеріально-правових і процесуальних гарантій зміни громадянами юридичного титулу права постійного користування земельною ділянкою на право власності чи право оренди. Переоформлення відповідних прав включає також земельно-кадастрові роботи та інші послуги, які суб'єкти підприємницької діяльності надають на платній основі, встановлюючи їх розцінки на свій розсуд. Таким чином, постійним землекористувачам не гарантована можливість зміни законно набутого права за сприяння і за рахунок держави, яка є ініціатором таких змін.

Частиною 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Крім того, слід зазначити, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

Оскільки Постанова Верховної Ради України є підзаконним актом, то в ній не можуть закріплюватися положення, якими встановлюється правовий режим власності на землю. Тим більше що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Проте Верховна Рада України врегулювала постановою сферу суспільних відносин, які мають регулюватися законами України.

Беручи до уваги, що положення Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" щодо втрати громадянами після закінчення зазначеного строку раніше наданого права користування земельною ділянкою впливають на прийняття рішення у справі, вони відповідно до частини 3 статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України" мають бути визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином доводи відповідачів про необхідність переоформлення права постійного користування земельною ділянкою і реєстрації спростовуються, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Згідно з пунктами 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Відповідно до п. 115 Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, визначено, що у разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників/користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що передання у приватну власність членам ФГ "Віраж" частини земель, які перебувають у постійному користуванні фермерського господарства та не внесення при цьому жодних змін та виправлень про зменшення площі земель до державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_1 від 03.03.1995 не тягне за собою припинення/відсутність права постійного користування земельною ділянкою, яка виділена для створення фермерського господарства.

Заперечення скаржника з цього приводу, які містяться в матеріалах справи, та в апеляційній скарзі не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи, а тому є необґрунтованими та недоведеними.

Згідно з положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 у справі № 908/531/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 908/531/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді А.І. Тищенко

Ю.Б. Михальська