Постанова

від 22.12.2016 по справі 908/531/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 року Справа № 908/531/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів:Корсака В.А., Данилової М.В., Швеця В.О. розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі№ 908/531/16 Господарського суду міста Києва за позовомФермерського господарства "Віраж" до 1.Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, 2.Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області, 3.Управління Держгеокадастру у Василівському районі Запорізької області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Орлянська сільська рада Василівського району Запорізької області провизнання права постійного користування земельною ділянкою

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачаПриходченко О.В. - - відповідача-1не з'явився - - відповідача-2Кіся Р.Б. - - відповідача-3Здорик Д.В. - - третьої особине з'явився

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2016 року Фермерське господарство "Віраж" звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області, Управління Держгеокадастру у Василівському районі у Запорізькій області, про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.02.2016 справу передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва 04.03.2016 у даній справі залучено до участі у справі як третю особу на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Орлянську сільську раду Василівського району у Запорізької області.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.05.2016 (суддя Ковтун С.А.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 (головуючий Отрюх Б.В., судді: Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.) у справі № 908/531/16 позов задоволено повністю. Визнано за Фермерським господарством "Віраж" право постійного користування для ведення фермерського господарства земельною ділянкою загальною площею 33,84 га (державний акт на право постійного користування землею серія ЗП № 02-501206 від 03.03.1995, зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею № 305), розташованою на території Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області. Здійснено розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення у справі, суди послалися на те, що передання у приватну власність членам ФГ "Віраж" частини земель, які перебувають у постійному користуванні Фермерського господарства та не внесення при цьому жодних змін та виправлень про зменшення площі земель до державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_2 від 03.03.1995 не тягне за собою припинення/відсутність права постійного користування земельною ділянкою, яка виділена для створення фермерського господарства.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення про відмову у позові повністю.

У відзиві на касаційну скаргу Фермерське господарство "Віраж" заперечує проти доводів скаржника і просить суд залишити оскаржувані судові рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

05.12.2016 на адресу суду від Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області надійшла лист з клопотанням про розгляд справи без участі її представника, яке судом задоволено.

22.12.2016 на адресу суду від Головного управління Держгеокадастру у Запорізької області надійшли письмові пояснення по суті спору, які залучені до матеріалів справи та враховані судом.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що рішенням Василівської районної ради народних депутатів № 64 від 22.02.1995 виділено у постійне користування земельну ділянку, загальною площею 46,2 га, для створення фермерського господарства гр. ОСОБА_7 із земель запасу, розташованих на території Орлянської сільської ради народних депутатів.

03.03.1995 громадянину ОСОБА_7 було видано Державний акт на право постійного користування землею серія НОМЕР_2, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

15.03.1995 на підставі рішення виконавчого комітету Василівської районної ради народних депутатів від 15.03.1995 №94 "Про реєстрацію селянських (фермерських) господарств" зареєстровано фермерське господарство "Віраж" за адресою: Запорізька область, Василівський район, с. Орлянське, вул. Радянська, 81 було видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія АОО №383665.

Згідно рішення ради народних депутатів Василівської районної державної адміністрації Запорізької області № 223 від 18.05.1999 за рахунок земель ФГ "Віраж" передано у приватну власність гр. ОСОБА_7 земельну ділянку площею 3,96 га (державний акт на право приватної власності на землю серія НОМЕР_3 від 03.06.1999) та ОСОБА_9 земельну ділянку площею 3,94 га (державний акт на право приватної власності на землю серія НОМЕР_4 від 03.06.1999).

Відповідно до розпорядження голови Василівської районної державної адміністрації № 426 від 04.08.2003, за рахунок земель ФГ "Віраж" передано у приватну власність ОСОБА_10 земельну ділянку площею 4,46 га (державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія НОМЕР_5 від 09.09.2004).

Таким чином, у зв'язку із передачею за рахунок земель ФГ "Віраж" у приватну власність вказаних трьох земельних ділянок, загальна площа 46,2 га земельної ділянки, яка перебуває постійному користуванні на підставі державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_2 від 03.03.1995, зменшилась і становить 33,84 га.

Жодних змін та виправлень про зменшення площі земель, до державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_2 від 03.03.1995 не вносилось.

Судами також встановлено, що загальна площа земель, які використовуються ФГ "Віраж" становить 46,2 га, в тому числі: 12,36 га, які знаходяться у приватній власності та 33,84 га на праві постійного користування земельною ділянкою.

Використання ФГ "Віраж" 46,2 га, в тому числі: 12,36 га, які знаходяться у приватній власності та 33,84 га на праві постійного користування земельною ділянкою, підтверджується довідкою відділу Держкомзему у Василівському районі управління Держкомзему у Запорізькій області від 12.02.2016 та довідкою Орлянської сільської ради Василівського району Запорізької області від 19.02.2016.

В своєму позові позивач послався на те, що від є законним землекористувачем земельної ділянки загальною площею 33,84 га на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_2 від 03.03.1995, однак відповідачі без достатніх правових підстав це право не визнають, що стало підставою для звернення до суду з позовом за захистом свого права. Матеріально-правовою підставою позову визначені ст.ст. 92, 152 Земельного кодексу України.

Висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог колегія вважає правильними, з наступних підстав.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (в редакції, чинній на час утворення ФГ "Віраж") селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Згідно з ч. 5 статті 2 ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство" на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Частиною 2 статті 4 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" визначено, що у постійне користування земля надається громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебувають у державній власності.

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку (ч. 1 ст. 9 ЗУ "Про селянське (фермерське) господарство").

З 01.01.2002 набув чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ.

Пунктом 6 Перехідних положень було визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2005 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду строк оренди визначається селянським (фермерським) господарством відповідно до закону. При цьому розмір орендної плати за земельні ділянки не повинен перевищувати розміру земельного податку.

Відповідно до Законом України "Про внесення змін до Земельного кодексу України" від 06.10.2004 термін переоформлення права власності або права оренди на земельні ділянки продовжено з 01.01.2005 до 01.01.2008.

Конституційний Суд України 22.09.2005 ухвалив рішення № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) про визнання такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положень:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-XII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

Конституційний Суд України встановив, що, за статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя). Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод є їх обмеженням. У традиційному розумінні діяльності визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними. Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Крім того стаття 13 Конституції України в свою чергу не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

Також слід зазначити, що Земельним кодексом України в редакції від 13.03. 1992 передбачено право колективної і приватної власності громадян на землю, зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п'яти років) (стаття 7). Проте чіткого розмежування випадків, коли земельні ділянки можуть надаватися у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, а коли - в оренду, в цьому Кодексі не здійснено.

Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу.

У Постанові Верховної Ради України "Про стан дотримання законодавства України щодо видачі державних актів на право власності на землю, сертифікатів на право на земельну частку (пай) та їх обігу; про дотримання законодавства України щодо виділення в натурі (на місцевості), використання та обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення" від 22.05.2003 № 882-IV проаналізовано ситуацію, яка склалася з видачею органами влади громадянам та юридичним особам державних актів на право власності на земельну ділянку, і, зокрема, констатовано, що зволікання з видачею державних актів на право власності на земельну ділянку призводить до порушення права власності громадян на землю. Причиною незадовільного стану видачі громадянам державних актів на право власності на земельну ділянку (на заміну сертифікатів на право на земельну частку (пай) є відсутність законодавчого забезпечення цього процесу та значною мірою неспроможність громадян оплатити вартість робіт, необхідних для виготовлення цих актів.

Наведені положення Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992, Декрету Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26.12.1992, указів Президента України щодо паювання земель свідчать, що в приватну власність громадян було передано земельні ділянки, які використовувалися ними для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва.

Таким чином, названими нормативно-правовими актами держава врегулювала питання постійного землекористування шляхом передачі земельних ділянок у приватну власність громадян. Тому громадяни набули права приватної власності щодо зазначених земельних ділянок на підставі наведених положень Земельного кодексу України в редакції від 13.03.1992, Декрету, зазначених указів Президента України за рішеннями відповідних місцевих рад та районних державних адміністрацій.

Отже, підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Кодекс серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Згідно з статтею 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга).

Відповідно до ч. 1 ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Проте, Кодексом не визначено чітких матеріально-правових і процесуальних гарантій зміни громадянами юридичного титулу права постійного користування земельною ділянкою на право власності чи право оренди. Переоформлення відповідних прав включає також земельно-кадастрові роботи та інші послуги, які суб'єкти підприємницької діяльності надають на платній основі, встановлюючи їх розцінки на свій розсуд. Таким чином, постійним землекористувачам не гарантована можливість зміни законно набутого права за сприяння і за рахунок держави, яка є ініціатором таких змін.

Частиною 5 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Відповідно до цього Закону реєстрація речових прав на нерухомість, їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.

Крім того, слід зазначити, що Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

Оскільки Постанова Верховної Ради України є підзаконним актом, то в ній не можуть закріплюватися положення, якими встановлюється правовий режим власності на землю. Тим більше що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм права користування земельною ділянкою. Проте Верховна Рада України врегулювала постановою сферу суспільних відносин, які мають регулюватися законами України.

Беручи до уваги, що положення Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" щодо втрати громадянами після закінчення зазначеного строку раніше наданого права користування земельною ділянкою впливають на прийняття рішення у справі, вони відповідно до частини 3 статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України" мають бути визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідачів про необхідність переоформлення права постійного користування земельною ділянкою і реєстрації спростовуються, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Згідно з пунктами 2, 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр" земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Відповідно до п. 115 Порядку ведення державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 №1051, визначено, що у разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників/користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що передання у приватну власність членам ФГ "Віраж" частини земель, які перебувають у постійному користуванні фермерського господарства та не внесення при цьому жодних змін та виправлень про зменшення площі земель до Державного акту на право постійного користування землею серія НОМЕР_2 від 03.03.1995 не тягне за собою припинення/відсутність права постійного користування земельною ділянкою, яка виділена для створення фермерського господарства.

Таким чином, на підставі аналізу сукупності поданих до матеріалів справи доказів судами попередніх інстанцій встановлено, що спірна земельна ділянка на час вирішення даного судового спору перебуває у постійному користуванні на підставі зазначеного Державного акта на право постійного користування землею.

Суду не надано доказів вилучення цієї земельної ділянки у вказаного постійного землекористувача у встановленому законом порядку. В той же час, інших підстав припинення права постійного користування земельною ділянкою судами не встановлено. Відповідних відомостей матеріали справи не містять.

Пунктом "а" ч. третьої ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав.

Враховуючи наявність спору щодо належності права постійного користування землею та відсутність правових підстав для невизнання цього права за позивачем, суди обґрунтовано задовольнили позов у даній справі.

Відповідно до приписів статті 111 7 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

У відповідності до вимог статті 43 ГПК України, судом апеляційної інстанції дана належна правова оцінка сукупності поданих до матеріалів справи доказів з правильним застосуванням до спірних правових відносин норм матеріального та процесуального права, тому правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 у справі № 908/531/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

В. О. Швець