Постанова

від 15.09.2016 по справі 910/32931/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2016 р. Справа№ 910/32931/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Алданової С.О.

суддів: Зубець Л.П.

Мартюк А.І.

при секретарі Шмиговській А.М.

за участю представників:

від позивача - Глущенко Д.В. (довіреність №050/05-10957 від 14.12.2015 р.)

від відповідача 1 - Бойко Ю.А. (довіреність №238/01 від 15.04.2016 р.)

від відповідача 2 - не з'явився

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «РАПІД»

на рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 р.

у справі №910/32931/15 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київського міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до 1. Публічного акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «РАПІД»

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Рапід»

про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київського міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «РАПІД» та Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Рапід» про стягнення з відповідачів грошових коштів у розмірі 2513320,00 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 09.03.2016 р. позов задоволено повністю. Стягнуто на користь позивача 2280050,00 грн. заборгованості по сплаті пайового внеску за індексом інфляції, 233270,00 грн. пені, 37699,80 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство «Київська виробнича компанія «РАПІД» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято без повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та є необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням правових засад рівності та змагальності учасників судового процесу.

Представник позивача в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні, рішення залишити без змін.

Представник відповідача 1 в судовому засіданні повністю підтримав доводи апеляційної скарги, просив скаргу задовольнити, рішення скасувати, в позові відмовити.

13.09.2016 р. через відділ інформаційного забезпечення суду від представника відповідача 2 надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. В клопотанні зазначено, що апеляційну скаргу вважає обґрунтованою, підтримує її та просить задовольнити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

28.01.2008 р. між Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (перейменовано в Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Публічним акціонерним товариством «Київська виробнича компанія «РАПІД» (забудовник) укладено договір №46 пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, за умовами якого предметом цього договору є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (надалі - Договір № 46), у зв'язку з будівництвом бази відпочинку, адміністративного корпусу та гостьової стоянки (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 1.2. договору, розмір пайового внеску становить 888510,00 грн.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у п. 2.1 цього договору у строк з серпня 2008 року по січень 2009 року включно рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28-го числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.

14.08.2008 р. між позивачем та відповідачем 1 укладено Додаткову угоду №1 до договору, згідно якої пункт 3.1. договору викладено в наступній редакції: «Забудовник сплачує пайовий внесок у сумі, вказаній у п. 2.1. цього договору, по 10,00 тис. грн. щомісячно з вересня 2008 року по травень 2009 року, та залишок у сумі 798,51 тис. грн. у строк з червня 2009 року по січень 2010 року виключно рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету».

03.07.2009 р. між позивачем та відповідачем 1 укладено Додаткову угоду №2 до договору.

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди №2 встановлено, що станом на 30.06.2009 р. забудовник згідно договору від 28.01.2008 р. №46 перерахував пайові кошти в сумі 117,42 тис. грн.

Згідно п. 2 Додаткової угоди №2 сторони визначили, що станом на 30.06.2009 р. заборгованість по сплаті пайових внесків, згідно договору від 28.01.2008 р. №46 відсутня, а забудовником повністю сплачені частки пайового внеску з вересня 2008 року по травень 2009 року включно.

В п. 3 Додаткової угоди №2 зазначено, що відповідно до п. 2 цієї угоди залишкова сума пайового внеску, що підлягає перерахуванню забудовником становить 798,51 тис. грн. (без ПДВ).

Згідно п. 4 додаткової угоди №2, відповідно до п. 2 та п. 3 цієї угоди забудовник зобов'язується перерахувати залишок пайового внеску у сумі 798,51 тис. грн. (без ПДВ) у строк з січня 2012 року по грудень 2012 року включно рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28 числа кожного місяця.

12.03.2012 р. між позивачем та відповідачем 1 укладено додаткову угоду №3 до договору.

Пунктом 1 додаткової угоди №3, встановлено, що заборгованість по сплаті пайової участі згідно додаткової угоди №2 від 03.07.2009 р. до договору пайової участі від 28.01.2008 року №46 складає 1281,71 тис. грн.

Згідно п. 2 додаткової угоди №3, відповідно до п. 1 цієї угоди та рішення постійно діючої комісії Київської міської ради з питань бюджету та соціально-економічного розвитку від 14.02.2012 р. (протокол 2/103) забудовник зобов'язується перерахувати пайові кошти у сумі 1281,71 тис. грн. в термін до 01.01.2013 р.

Відповідно до п. 4.2. Додаткової угоди №3, розмір несплаченої частки сплачується забудовником у сумі, скоригованій Головним управлінням економіки та інвестиції на індекс інфляції (накопичувальний) від дати розрахунку.

20.04.2012 р. між позивачем, відповідачем 1 та ТОВ «База відпочинку «Рапід» (забудовник-інвестор) укладено додаткову угоду №4 до договору №46 від 28.01.2008 року.

Відповідно до п. 1 вищезазначеної додаткової угоди № 4 визнано сторону договору пайової участі ПАТ «Київська виробнича компанія «Рапід» як «замовник».

Пунктом 2 додаткової угоди №4, включено третьою стороною договору пайової участі від 28.01.2008 р. №46 та додаткових угод до нього від 14.08.2008 р. №1, від 03.07.2009 р. №2, від 12.03.2012 р. №3 забудовника-інвестора - ТОВ «База відпочинку «Рапід».

Відповідно до п. 3 додаткової угоди №4, замовник та забудовник-інвестор зобов'язуються виконати спільно усі умови, передбачені договором пайової участі від 28.01.2008 р. №46 та додатковими угодами до нього від 14.08.2008 р. №1, від 03.07.2009 р. №2, від 12.03.2012 р. №3 та в т.ч. цією додатковою угодою.

Як вбачається з матеріалів справи та з довідки про надходження коштів за період з 01.01.2008 р. по 15.12.2015 р. за договором пайової участі №46 від 28.01.2008 р. відповідачем 1 зобов'язання за договором виконано частково: 29.09.2008 р. сплачено 10000,00 грн.; 04.12.2008 р. сплачено 10000,00 грн.; 24.12.2008 р. сплачено 20000,00 грн.; 16.01.2009 р. сплачено 10000,00 грн.; 10.02.2009 р. сплачено 10000,00 грн.; 04.03.2009 р. сплачено 10000,00 грн.; 07.04.2009 р. сплачено 10000,00 грн.; 06.05.2009 р. сплачено 10000,00 грн.; 04.06.2009 р. сплачено 26710,00 грн.; 25.06.2009 р. сплачено 710,00 грн. (а.с. 23).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідачі порушили взяті на себе зобов'язання щодо сплати пайових внесків, згідно умов договору та Додаткових угод до нього, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідачів 2280050,00 грн. заборгованості по сплаті пайового внеску за індексом інфляції.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Приймаючи рішення про наявність у відповідачів солідарного обов'язку при виконанні взятих на себе зобов'язань, суд першої інстанції керувався наступними нормативно-правовими приписами.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 618 ЦК України, боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 540 ЦК України, якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 541 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 619 ЦК України, договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи. До пред'явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити вимогу до основного боржника. Якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред'явлену вимогу, кредитор може пред'явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 ЦК України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

З матеріалів справи вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача 1 та відповідача 2 заборгованість (2280050,00 грн. - заборгованості по сплаті пайового внеску за індексом інфляції, та 233270,79 грн. - пені), не конкретизуючи розмір відповідальності кожного з відповідачів, а відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному спорі відповідачі не несуть субсидіарної відповідальності, а отже, вони повинні нести солідарну відповідальність. Тим більше, що наявність у відповідачів 1 та 2 солідарного обов'язку з виконання предмета зобов'язання, в силу приписів ст. 541 ЦК України, обумовлюється, в свою чергу, й договірним обов'язком замовника та забудовника-інвестора спільно виконувати умови договору пайової участі від 28.01.2008 р. №46 (п. 3 додаткової угоди № 4) (а.с. 33).

З наданих позивачем доказів вбачається, що відповідачі в порушення умов договору та Додаткових угод до нього, зобов'язання зі сплати пайового внеску виконали частково та мають заборгованість перед позивачем в розмірі 2280050,00 грн. (з врахуванням індексу інфляції).

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення 2280050,00 грн. заборгованості по сплаті пайового внеску з врахуванням індексу інфляції підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідачів пені у розмірі 233270,79 грн. на підставі п. 4.1. договору.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що у випадку порушення строків сплати щомісячних платежів пайового внеску забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від розміру пайового внеску, зазначеного у п. 2.1 цього договору за кожен день прострочення.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Частиною 3 ст. 549 ЦК України встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок, погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачами взятих на себе зобов'язань в розмірі 233270,00 грн. є обґрунтованими, нараховані відповідно до законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Щодо доводів відповідача 1, наведених ним в апеляційній скарзі, колегія зазначає наступне.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Водночас сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України).

Обов'язок зі сплати забудовниками (інвесторами) пайового внеску обумовлюється приписами вимог як законодавчих так і підзаконних актів органів місцевого самоврядування, що регулюють суспільні правовідносини у містобудівній сфері.

Водночас колегія зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ч. 3 ст. 11 ЦК України). Отже, обов`язок відповідача сплатити пайовий внесок було передбачено як діючим на час виникнення спірних правовідносин Законом України «Про планування і забудову територій» так і чинним на час розгляду справи законом України «Про регулювання містобудівної діяльності». При цьому строки сплати пайового внеску та його розмір визначаються договором, укладеним сторонами з дотриманням вимог зазначених Законів.

Як вбачається зі змісту долучених до матеріалів справи документів, відповідач 1 вступив у відповідні правовідносини з органом місцевого самоврядування ще у 2004 році, внаслідок яких останнім було прийнято рішення про передачу відповідачеві 1 земельної ділянки для забудови (а.с. 88). При цьому згідно п.п. 4.1. та 4.7. вказаного рішення землекористувач мав виконувати обов'язки землекористувача відповідно до вимог ст.ст. 96 та 88, 89 Земельного та Водного кодексів України, відповідно без права будівництва будь-яких споруд в межах прибережних захисних споруд.

Разом із тим статтею 89 Водного кодексу України (в редакції від 1.01.2004 р., що діяла на час прийняття рішення про передачу земельної ділянки) встановлено режим, згідно якого прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. При цьому у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах серед іншого забороняється будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів.

Тобто про існування обмежень визначених приписами Водного кодексу України відповідач 1 дізнався ще у 2004 році.

В подальшому, 28.011.2008 р., будучи обізнаним про наявні обмеження у здійсненні господарської діяльності у прибережній захисній смузі та, зокрема, законодавчої заборони будівництва у цій смузі будь-яких споруд у тому числі баз відпочинку, відповідач 1 уклав з Головним управлінням економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (перейменований в Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з будівництва Договір пайової участі №46.

Додатковою угодою № 1 від 14.08.2008 р. а також своїми конклюдентними юридично-значимими діями з виконання взятих на себе зобов'язань за договором про пайову участь № 46, відповідач 1 з 29.09.2008 р. розпочав виплати, обумовлені вказаним правочином.

Рішенням господарського суду України від 16.09.2008 р. у справі № 2/235 всі права та обов'язки за договором оренди земельної ділянки перейшли від відповідача 1 відповідачеві 2.

12.11.2008 р. Боярським ЛВУМГ було винесено Акт-заборону на проведення будівельних робіт на ділянці магістрального трубопроводу з наданням забудовнику ескізу та меж заборонної зони (а.с. 82).

Відповідно до п. 12 Правил охорони магістральних трубопроводів, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 16.11.2002 р. № 1747 будівельні, ремонтні та інші земляні роботи на земельних ділянках, розташованих у межах охоронних зон, … проводяться лише за письмовою згодою підприємств магістрального трубопровідного транспорту та відповідних органів державного нагляду і контролю.

Будучи обізнаним про наявність нових обставин, що ускладнюють можливість реалізації проекту з будівництва бази відпочинку, відповідач 1 до 25.06.2009 р. включно продовжував виплати, обумовлені договором № 46, а 07.05.2009 р., як землекористувач, уклав з ДК «Укртрансгаз» Договір на встановлення обмежень (обтяжень) у використанні земельної ділянки, що знаходиться в межах охоронної зони магістрального газопроводу. Тому посилання відповідача 1 на наявність суттєвих перешкод для реалізації проекту з будівництва бази відпочинку є такими, що не відповідають дійсності, адже 03.07.2009 р. відповідач 1 уклав додаткову угоду № 2 до договору № 46, в якій взяв на себе зобов'язання з виплати до грудня 2012 р. залишку пайового внеску у сумі 798,51 тис. грн.

В подальшому, додатковою угодою № 3 від 12.03.2012 р. до договору № 46 відповідач 1 визнав існуючу у нього заборгованість зі сплати пайового внеску у сумі 1281,71 тис. грн. та взяв на себе зобов'язання з перерахування вказаної суми до 01.01.2013 р.

20.06.2012 р. відповідачі 1 та 2 спільно уклали додаткову угоду № 4 до договору № 46, якою їх найменування були визначені, відповідно, як «замовник» та «забудовник-інвестор», а також взято на себе зобов'язання зі спільного виконання усіх умов договору про пайову участь № 46.

З урахуванням вищенаведеної хронології існуючих договірних правовідносин між учасниками судового процесу, відповідачі 1 та 2, будучи обізнаними про наявність перешкод з реалізації проекту будівництва бази відпочинку в повному обсязі тривалий проміжок часу з позовами про внесення змін (або розірвання) договору оренди земельної ділянки, як основного договору так і з позовами або заявами про внесення змін (або розірвання) договору пайової участі № 46, як похідного та пов'язаного з основним, - до суду не звертались; вимог, обумовлених листами позивача та інших учасників правовідносин не виконали та нового проекту забудови земельної ділянки, як такого, що з урахуванням наявних обмежень, відповідає реаліям її забудови, не розробили. Тому вбачається певна триваюча бездіяльність відповідачів 1 та 2 у можливості коригування правовідносин з позивачем та іншими інституціями, наділеними відповідними правами та повноваженнями у містобудівній діяльності.

Відтак договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 28.01.2008 р. №46 та додаткові угоди до нього є чинними та підлягають виконанню відповідно до взятих на себе сторонами цих правочинів зобов'язань.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем 1, в порушення зазначеної норми, належним чином апеляційну скаргу не обґрунтовано, доказів та підстав для скасування рішення суду першої інстанції апеляційному суду не наведено.

З огляду на викладене, посилання скаржника на те, що рішення суду першої інстанції прийнято без повного з'ясування всіх фактичних обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права та є необґрунтованим, оскільки ухвалене з порушенням правових засад рівності та змагальності учасників судового процесу, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. Крім того, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду та не підтверджуються наявними матеріалами справи.

Тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 р. у даній справі є таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи, у зв'язку з чим підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне викласти в іншій редакції резолютивну частину рішення щодо розподілу судових витрат, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено (п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 р. №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «РАПІД» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 09.03.2016 р. у справі №910/32931/15 залишити без змін.

Викласти резолютивну частину рішення щодо судових витрат в наступній редакції:

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «База відпочинку «Рапід» (02099, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗРОШУВАЛЬНА, будинок 7; код ЄДРПОУ 35995972) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 04633423, зазначені кошти стягнути на бюджетний рахунок розвитку спеціального фонду міського бюджету в Головному правлінні Державної казначейської служби України у м. Києві: р/р 31517921700001, код банку 820019, код ЄДРПОУ 37993783, код доходів 24170000) 18849 (вісімнадцять тисяч вісімсот сорок дев'ять) грн. 90 коп. судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Київська виробнича компанія «РАПІД» (02099, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЗРОШУВАЛЬНА, будинок 7; код ЄДРПОУ 05475156) на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, будинок 36; код ЄДРПОУ 04633423, зазначені кошти стягнути на бюджетний рахунок розвитку спеціального фонду міського бюджету в Головному правлінні Державної казначейської служби України у м. Києві: р/р 31517921700001, код банку 820019, код ЄДРПОУ 37993783, код доходів 24170000) 18849 (вісімнадцять тисяч вісімсот сорок дев'ять) грн. 90 коп. судового збору.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

Справу №910/32931/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С.О. Алданова

Судді Л.П. Зубець

А.І. Мартюк