Ухвала

від 15.09.2016 по справі 813/3399/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2016 р. Справа № 876/5001/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Носа С. П. , Яворського І. О.

з участю секретаря судового засідання Гелецького П. В.

представника особи, яка подала

апеляційну скаргу (відповідача) Сенюк В. Р.

представника позивача Голоюха С. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2015 року у справі №813/3399/15 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агроторговий дім «Волинь» до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення - рішення, -

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агроторговий дім «Волинь» звернулося Львівського окруженого адміністративного суду з адміністративним позовом до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення - рішення, у якому просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення - рішення №0000652201 від 08 квітня 2015 року.

Позовні вимоги мотивує тим, що прийняте рішення відповідача ґрунтується на безпідставних висновках акта перевірки, виключно на підставі суб'єктивних суджень та припущень. Зокрема, не відповідають дійсності висновки податкового органу про завищення суми податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за листопад - грудень 2014 року у зв'язку з не підтвердженням факту придбання будівельних робіт у ТзОВ «Цифрові Технології - Захід» та ТзОВ «Екоінтех», так як розбіжності у звітності по заробітній платі підприємства - підрядника не може впливати на податковий кредит позивача, а також господарюючий суб'єкт здійснює діяльність на власний розсуд і є вільним у виборі предмета та мети укладення угод. Також позивач зазначає, що доводи відповідача щодо необхідності складання документів про виведення з експлуатації приміщень - місця проведення будівельних робіт та відсутність журналів перебування на території працівників та техніки не заслуговують на увагу, оскільки законодавством не передбачені такі вимоги. У зв'язку з цим вважає, що у відповідача не було підстав для зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування з податку на додану вартість в сумі 173 344 гривні.

Відповідач подав заперечення на адміністративний позов, із змісту якого вбачається, що розбіжності щодо заробітної плати в актах виконаних робіт та у податкових звітах по ТзОВ «Цифрові Технології - Захід» та ТзОВ «Екоінтех» не підтверджують понесені витрати підрядника при виконанні будівельних робіт. В податковій звітності відсутні дані про балансову вартість основних фондів ТзОВ «Цифрові Технології - Захід», а в наданих актах не зазначено, що частину робіт виконували субпідрядники. До перевірки не представлено документів про перебування на території позивача, де виконувалися роботи, спеціальної техніки, хоча в акті виконаних робіт задокументовано вартість експлуатації машин в сумі 73 635 гривень 94 коп.. Також, в акті виконаних робіт від 30 грудня 2014 року зазначено вартість будівельних робіт в розмірі 34 067 гривень 65 коп., проте вартість матеріалів в грошовому виразі відсутня. Вказані в актах роботи за своїм характером можливо виконувати у літній період. Крім цього, позивач здійснює технічне обслуговування ТОВ «Ріксос Прикарпаття» і в штаті позивача є працівники відповідної кваліфікації, що дозволяло власними ресурсами виконати зазначені в актах роботи.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення відповідача №0000652201 від 08 квітня 2015 року.

Відповідач не погодився із таким судовим рішенням суду першої інстанції і оскаржив його в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду. У поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставина справи, а також порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим просить скасувати оскаржуване судове рішення суду першої інстанції і постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач посилається на ті обставини, що в ході проведеної перевірки виявлені порушення п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України щодо завищення позивачем податкового кредиту за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податкових накладних ТзОВ «Цифрові Технології - Захід» та ТзОВ «Екоінтех», так як операції фактично не здійснювалися. Представлені позивачем документи не підтверджують факту придбання позивачем будівельних робіт від вказаних товариств і в даному випадку документальне оформлення господарських операцій не підтверджує їх реальне вчинення, оскільки фактично не відбулися зміни майнового стану позивача.

Представник особи, яка подала апеляційну скаргу (відповідача) в судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги і пояснила, що судом першої інстанції при вирішенні даної справи не було враховано виявлені в ході перевірки і зазначені в акті перевірки порушення, які не підтверджують фактичного здійснення позивачем господарських операцій.

Представник позивача не погодився з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі і пояснив, що висновки суду повністю відповідають обставинам справи, при вирішенні якої суд першої інстанції дотримався норм матеріального та процесуального права. З врахуванням представлених доказів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Вислухавши доповідь судді - доповідача, доводи представників сторін, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Постановляючи оскаржуване судове рішення та умотивовуючи свої висновки суд першої інстанції виходив з того, що всі представлені позивачем документи відповідають вимогам, встановленим для первинних документів Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і не викликають сумнівів щодо їх достовірності та в сукупності з іншими доказами підтверджують реальність (товарність) здійснення господарської операції позивача з ТзОВ «Цифрові технології - захід» та з ТзОВ «Екоінтех» по придбанню товарів (робіт, послуг) та використання їх в господарській діяльності позивача. Також, суд першої інстанції зазначив, що в контексті положень ст. 36 Податкового кодексу України відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків і виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь - яким іншим платником податків. Тому позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства його контрагентами, коли він виконав усі, передбачені законами вимоги, та має усі документально підтверджені розміри витрат та податкового кредиту. Суд першої інстанції не врахував інші доводи відповідача щодо відсутності у актах приймання - передачі виконаних робіт посилання на існування субпідрядників, непредставлення дефектних актів про доцільність проведення ремонтно - будівельних робіт, перепусток, журналів про перебування на території товариства працівників та техніки під час проведення ремонтно - будівельних робіт, вважаючи їх такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного податкового законодавства. У зв'язку з цим суд прийшов до висновку про правомірність формування позивачем податкового кредиту по взаємовідносинах з вказаними контрагентами і відображення такого у податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із такими висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено і підтверджено матеріалами справи, що позивач зареєстрований Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області, як суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, 14 серпня 2000 року і згідно з розпорядженням виконавчого комітету Трускавецької міської ради Львівської області №583 - р від 28 липня 2003 року позивачу видано Свідоцтво про державну реєстрацію №907 - р від 25 грудня 2003 року. Позивач перебуває на податковому обліку в Трускавецькому відділенні Дрогобицької ОДПІ і згідно Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 17 жовтня 2003 року №18307186 є платником податку на додану вартість.

Відповідачем із 05 березня по 12 березня 2015 року проведено позапланову виїзну перевірку з питань правомірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за листопад, грудень 2014 року, за результатами якої 19 березня 2015 року складено акт перевірки №171/2201/31120922 .

Згідно висновків перевірки в ході її проведення виявлено порушення: п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 173 344 гривні, в тому числі: за листопад 2014 року - на суму 29 881 гривня, за грудень 2014 року - на суму 143 463 гривні при відображенні позивачем у декларації за листопад - грудень 2014 року від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в розмірі 1 865 425 гривень. Внаслідок цього встановлено завищення від'ємного значення між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в розмірі 173 344 гривні в тому числі: за листопад 2014 року - в сумі 29 881 гривня та грудень 2014 року - в сумі 143 463 гривні.

На підставі висновків перевірки 08 квітня 2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення форми «В4» за №0000652201, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 173 344 грнивні.

Підставою прийняття рішення був, зокрема, висновок податкового органу про те, що не підтверджено реальність здійснення позивачем господарських операцій з ТзОВ «Цифрові технології - захід» за листопад - грудень 2014 року та із ТзОВ «Екоінтех» за грудень 2014 року.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам особи, яка подала апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного суду виходить із такого.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. п. 198.1, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних не матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до п. 198.6 ст 198 Податкового кодексу України заборонено віднесення до податкового кредиту сум податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, які не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи непідтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкова накладна відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Як було встановлено судами, протягом періоду, який було охоплено перевіркою, позивач здійснював господарські операції із ТзОВ «Цифрові технології - Захід» на підставі договору підряду на виконання робіт №ЦТ - 01/10.14 від 01 жовтня 2014 року та з ТзОВ «Екоінтех» на підставі договору підряду №03 - 11/14 - ТС від 03 листопада 2014 року.

На підтвердження здійснення господарських операцій із зазначеними вище контрагентами позивачем, окрім договорів, надано копії документів: акти приймання виконаних підрядних робіт (форма №КБ - 2в) та договірну ціну; податкові накладні: №13 від 28 листопада 2014 року, №4 від 28 листопада 2014 року та №1 від 19 грудня 2014 року.

Крім цього, суду представлено договори підряду: №1/06 - 11/14 від 06 листопада 2014 року, за №3/12 - 11/14 від 12 листопада 2014 року та за №2/15 - 12/14, згідно з якими ТзОВ «Екоінтех» залучало до виконаних робіт субпідрядників. Вищевказані документи були досліджені судом першої інстанції і детально описані в оскаржуваному судовому рішенні.

Відповідно до змісту ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» будь - які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Поняття первинного документа та вимоги до первинних документів визначені пунктами 2.1, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року за №88.

З огляду на встановлені судами фактичні обставини справи та докази, надані сторонами на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, положення Податкового кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що представлені позивачем документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з контрагентами, а належним чином видані та оформлені податкові накладні були підставою для формування податкового обліку.

При вирішенні справи суд першої інстанції обґрунтовано послався на безпідставність тверджень відповідача, який у свою чергу послався на висновки перевірки, щодо розбіжностей між актами приймання - передачі виконаних робіт та податковою звітністю ТзОВ «Цифрові технології - Захід» та ТзОВ «Екоінтех» про суми нарахованої заробітної плати, так як позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства чи правильність бухгалтерського обліку його контрагентів.

Доводи апеляційної скарги про непредставлення дефектних актів про доцільність проведення ремонтно - будівельних робіт, непредставлення перепусток, журналів про перебування на території позивача працівників та техніки під час проведення ремонтно - будівельних робіт, а також про відсутність документів про виведення з експлуатації приміщення, де проводились ремонтно - будівельні роботи не можуть слугувати підтвердженням незаконності та необгрунтованості судового рішення, так як законодавчими актами не визначено обов'язковість складання таких документів при виконанні саме таких робіт за вказаними договорами.

Залучення до виконання робіт субпідрядників на підставі договорів, на думку колегії суддів апеляційного суду, не може свідчити у даному випадку про наявність ознак безтоварних операцій між позивачем та його контрагентами.

Тобто, обставини, на які посилається відповідач на обґрунтування доводів апеляційної скарги не підтверджені в судовому засіданні.

З урахуванням наведеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції прийшов до законних і обґрунтованих висновків про невідповідність прийнятого відповідачем рішення викладеним у ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України принципам та вимогам, дотримання яких є обов'язковим при прийнятті суб'єктом владних повноважень рішень, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Колегія суддів апеляційного суду з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених вимог.

Згідно ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи із змісту вищевказаних статей Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів апеляційного суду вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи чи порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Тому, підстав для скасування ухвали та постанови суду першої інстанції і відповідно - до задоволення апеляційної скарги апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 159, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2015 року у справі №813/3399/15 за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Агроторговий дім «Волинь» до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про скасування податкового повідомлення - рішення - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, а у випадку складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України - у цей же строк з дня складення ухвали суду в повному обсязі безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: C. П. Нос

І. О. Яворський

Повний текст ухвали складено 19 вересня 2016 року.