Постанова

від 15.06.2021 по справі 813/3399/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року

м. Київ

справа № 813/3399/15

адміністративне провадження № К/9901/27044/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі у тексті - Дрогобицька ОДПІ, Інспекція) на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2015 (суддя Сакалош В.М.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2016 (головуючий суддя - Клюба В.В., судді - Нос С.П., Яворський І.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Агроторговий дім "Волинь (далі у тексті - Товариство, ТОВ АТД Волинь ) до Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Львівській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.04.2015 № 0000652201,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Агроторговий дім Волинь звернулося до суду із адміністративним позовом до Дрогобицької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (правонаступник - Головне управління ДПС у Львівській області) про скасування податкового повідомлення - рішення від 08.04.2015 №0000652201.

В обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що прийняте відповідачем рішення ґрунтується на безпідставних висновках акта перевірки, які сформовані на основі суб`єктивних суджень та припущень, оскільки, не відповідають дійсності у частині завищення суми податкового кредиту в податковій декларації з податку на додану вартість за листопад - грудень 2014 року у зв`язку із не підтвердженням факту придбання будівельних робіт у ТОВ Цифрові Технології - Захід та ТОВ Екоінтех , зважаючи на те, що розбіжності у звітності по заробітній платі підприємства - підрядника не може впливати на податковий кредит позивача, а також на те, що суб`єкт господарювання здійснює діяльність на власний розсуд і є вільним у виборі предмета та мети укладення угод. Також, позивач зазначає, що доводи відповідача щодо необхідності складання документів про виведення з експлуатації приміщень - місця проведення будівельних робіт та відсутність журналів перебування на території працівників та техніки не заслуговують на увагу, оскільки податковим законодавством не передбачені такі вимоги. А відтак, вважає, що зменшення відповідачем від`ємного значення об`єкта оподаткування з податку на додану вартість у сумі 173 344, 00 грн є необґрунтованим, а податкове повідомлення-рішення протиправним і просив його скасувати.

У письмових запереченнях на позовну заяву відповідач вказує на те, що у ході проведеної перевірки виявлені порушення пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України, у редакції чинній на дату виникнення спірних правовідносин) щодо завищення позивачем податкового кредиту за рахунок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість по податкових накладних ТОВ Цифрові Технології - Захід та ТОВ Екоінтех , так як операції фактично не здійснювалися. Крім цього, позивач здійснює технічне обслуговування ТОВ Ріксос Прикарпаття і в штаті позивача є працівники відповідної кваліфікації, що дозволяло власними ресурсами виконати зазначені в актах роботи, а не залучати субпідрядників. Позивач просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2015, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2016, адміністративний позов задоволено, визнано протиправними та скасовано податкове повідомлення - рішення від 08.04.2015 № 0000652201.

Інспекція оскаржила рішення Львівського окружного адміністративного суду та Львівського апеляційного адміністративного суду до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 13.10.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки, судами обох інстанцій неповно з`ясовано обставини справи, не надано належної правової оцінки доводам відповідача про те, що позивачем було безпідставно завищено податковий кредит, а надані документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку у зв`язку із недостовірністю даних, що у них відображені та невідповідністю вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , тому що не спричиняють реального настання правових наслідків, тобто операції є безтоварними, оскільки фактичного здійснення ним вказаних господарських операцій не було та просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

У запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що наведені аргументи є надуманими, безпідставними, зробленими з перевищенням власних посадових обов`язків виключно на підставі суб`єктивних суджень та припущень, не підтверджених будь-якими належними документами та наданими у повному обсязі документами, які підтверджують реальність здійснення операцій із вказаними контрагентами, з огляду на що суди дійшли правильних висновків щодо протиправності вказаних податкових повідомлень - рішень. Зважаючи на це, касаційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення судів є законними та обґрунтованими.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 24.05.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 14.06.2021.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Ханова Р.Ф.

Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Верховний Суд допускає заміну відповідача - Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області ЇЇ правонаступником - Головним управлінням ДПС у Львівській області.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекцією у період з 05.03.2015 по 12.03.2015 проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань правомірності нарахування від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за листопад, грудень 2014 року, за результатами проведення якої 19.03.2015 склала акт перевірки №171/2201/31120922.

Згідно з висновків вказаної перевірки встановлено порушення позивачем: пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, у результаті чого позивачем завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість у сумі 173 344, 00 грн, у тому числі: за листопад 2014 року - на суму 29 881, 00 грн, за грудень 2014 року - на суму 143 463, 00 грн при відображенні позивачем у декларації за листопад - грудень 2014 року від`ємного значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту у розмірі 1 865 425, 00 грн, в результаті чого встановлено завищення від`ємного значення між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту в розмірі 173 344, 00 грн, у тому числі: за листопад 2014 року - у сумі 29 881, 00 грн та за грудень 2014 року - у сумі 143 463, 00 грн.

На підставі висновків вказаного вище акту перевірки відповідачем 08.04.2015 винесено податкове повідомлення-рішення за формою В4 №0000652201, яким позивачеві зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на додану вартість у розмірі 173 344, 00 грн.

Прийняте податкове повідомлення - рішення обґрунтоване у висновку акту перевірки податкового органу тим, що Товариство не підтвердило реальність здійснення господарських операцій із ТОВ Цифрові технології - захід за листопад - грудень 2014 року та із ТОВ Екоінтех за грудень 2014 року.

Не погоджуючись із податковим повідомленням - рішенням ТОВ АТД Волинь звернулось із адміністративним позовом до суду.

Колегія суддів Верховного Суду, погоджуючись із висновками судів щодо протиправності податкового повідомлення - рішення від 08.04.2015 №0000652201, виходить з такого.

У спірних правовідносинах податковий орган висновками у акті перевірки поставив під сумнів факт реальності господарських операцій ТОВ АТД Волинь та його контрагентів.

Судами попередніх інстанцій досліджено, що протягом періоду, який було охоплено перевіркою, Товариство здійснювало господарські операції із вказаними контрагентами -ТОВ Цифрові технології - Захід на підставі договору підряду на виконання робіт від 01.10.2014 №ЦТ - 01/10.14 та з ТОВ Екоінтех на підставі договору підряду від 03.11.2014 №03 - 11/14 - ТС.

Як вбачається із матеріалів справи, що виконання вищевказаних договорів з контрагентами позивачем підтверджено первинними бухгалтерськими документами, оформленими згідно з вимогами Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-XIV (далі у тексті - Закон № 996-XIV, у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин): окрім договорів, надано копії актів приймання виконаних підрядних робіт (форма №КБ - 2в) та договірної ціни; податкових накладних: від 28.11.2014 №13, від 28.11.2014 №4 та від 19.12.2014 №1. Крім цього, досліджені договори підряду: від 16.11.2014 №1/06 - 11/14, від 12.11.2014 №3/12 - 11/14 та №2/15 - 12/14, згідно з якими ТОВ Екоінтех залучало до виконаних робіт субпідрядників.

Так, судами першої та апеляційної інстанції надано вірну оцінку доказам, які містяться у матеріалах справи, та встановлено, що позивачем підтверджено факт придбання будівельних робіт за результатами господарських операцій із вказаними контрагентами правомірно віднесено суму податку на додану вартість до складу податкового кредиту за листопад та грудень 2014 року та квітень 2015 року, оскільки, чинне податкове законодавство України не ставить в залежність право сторони в договорі на податковий кредит від будь-якої звітності інших осіб і фактичної сплати контрагентами позивача податку до бюджету.

У ході судового розгляду справи належні докази нереальності укладених позивачем із контрагентами правочинів відповідачем надані не були, також встановлено відсутність судових рішень, згідно з якими контрагенти позивача визнані фіктивними, а їх установчі документи - недійсними, на час дії угод ТОВ Цифрові Технології - Захід та ТОВ Екоінтех не були виключені із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були зареєстровані як платники податку на додану вартість в установленому порядку, мали належну правосуб`єктність щодо права виписувати та надавати податкові накладні, зважаючи на що, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що висновок відповідача про нереальність правочинів позивача із зазначеними контрагентами є хибним та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

З огляду на встановлені судами фактичні обставини справи та докази, надані сторонами на підтвердження обставин, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, положення Податкового кодексу України та Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні колегія суддів приходить до висновку, що надані позивачем документи підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з контрагентами, а належним чином видані та оформлені податкові накладні були підставою для формування податкового обліку.

При вирішенні справи суди першої інстанції та апеляційної інстанцій обґрунтовано зазначили про безпідставність тверджень відповідача, які у свою чергу ґрунтувались на висновках перевірки, щодо розбіжностей між актами приймання - передачі виконаних робіт та податковою звітністю ТОВ Цифрові технології - Захід та ТОВ Екоінтех про суми нарахованої заробітної плати, так як позивач не може нести відповідальність за можливі порушення податкового законодавства чи правильність бухгалтерського обліку його контрагентів.

Доводи скаржника щодо ненадання дефектних актів про доцільність проведення ремонтно - будівельних робіт, ненадання перепусток, журналів про перебування на території позивача працівників та техніки під час проведення ремонтно - будівельних робіт, а також про відсутність документів про виведення з експлуатації приміщення, де проводились ремонтно - будівельні роботи не можуть слугувати підтвердженням незаконності та необґрунтованості судового рішення, так як законодавчими актами не визначено обов`язковість складання таких документів при виконанні саме таких робіт за вказаними договорами.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо того, що залучення до виконання робіт субпідрядників на підставі договорів, не може свідчити про наявність ознак безтоварних операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки згідно із частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З висновками відповідача суди правомірно не погодились, обґрунтовуючи своє рішення тим, що під час дослідження факту здійснення господарської операції оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

У акті перевірки відсутність реальності вчинення господарської діяльності пов`язується податковим органом лише з обставинами діяльності контрагентів позивача.

Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що первинні документи на підтвердження реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами, у повній мірі відображають зміст господарських операцій, їх вартісні та кількісні показники.

Відтак, судами першої та апеляційної інстанції вірно встановлено під час судового розгляду справи, що наведені Інспекцією у акті перевірки висновки про неможливість реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ Цифрові технології - Захід та ТОВ Екоінтех свого підтвердження в матеріалах справи не знайшли. Товариство не має нести відповідальності за виконання своїми контрагентами обов`язків платників податків. Платник податку на додану вартість не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням контрагентами вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності та дотримання вимог податкового законодавства.

Оскільки, позивачем було виконано усі передбачені законом умови, необхідні для формування податкового кредиту та наявні усі документальні підтвердження його розміру, тому він не може нести відповідальність за порушення податкового законодавства, вчинені його контрагентами.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі у тексті в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Підпункт 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначає витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України встановлює, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно ж з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За визначенням статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі у тексті - Закон №996-XIV) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Також, у відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Тобто, зарахування здійснюється у зв`язку із здійсненням операції платника податку шляхом реалізації його товарів, виконаних ним робіт, наданих ним послуг, які є підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку.

За таких обставин, подані до суду позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , спростовують висновки податкового органу викладені в актах перевірки, з огляду на вказане, Суд вважає вірними висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову оскільки, оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

На момент розгляду справи, як у суді першої інстанції, так і апеляційної, відповідачем не надано доказів щодо недобросовісності або будь-яких офіційних відомостей щодо самого позивача та/або його контраґентів, про обмеження дієздатності цих юридичних осіб, їх посадових осіб та обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення у цій справі відповідають, а доводи касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов і у апеляційній скарзі та, з урахуванням яких, суди першої та апеляційної інстанцій вже надали оцінку встановленим обставинам справи. У ході розгляду справи судами було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судами на підставі статті 9 КАС України.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення установлених конкретних фактичних обставин справи, суди попередніх інстанцій визнали їх такими, що свідчать про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданими контрагентами.

Доводи касаційної скарги обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки, скаржник просить суд про переоцінку доказів стосовно встановлених судами фактичних обставин у справі, проте це знаходиться за межами касаційного перегляду, встановленими частиною першою статті 341 КАС України.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

В обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин колегія суддів вважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, які відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 55, 343, 349, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

Замінити відповідача Дрогобицьку ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області її правонаступником - Головним управлінням ДПС у Львівській області.

Касаційну скаргу Дрогобицької ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 09.10.2015 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева В.В. Хохуляк Р.Ф. Ханова