Ухвала

від 20.09.2016 по справі 815/2769/14

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2016 р. Справа № 815/2769/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Жук С.І. при секретаріПавлюк К.І.

за участю сторін: ДПІГрунь С.О. (довіреність)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю „Рістайл Ойл" на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року по справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Рістайл Ойл" до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000052206 від 08.01.2014 року,-

встановиЛА:

Позивач, звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000052206 від 08.01.2014 року.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.06.2014 року у справі № 815/2769/14, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 року, позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області № 0000052206 від 08.01.2014 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.05.2016 року постанову Одеського окружного адміністративного суду від 18.06.2014 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року в задоволені адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю „Рістайл Ойл" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000052206 від 08.01.2014 року відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю „Рістайл Ойл" не погодившись з постановою суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції від 03 серпня 2016 року по справі № 815/2769/14 та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Крім того, позивач зазначає, що судом першої інстанції під час розгляду справи було неповно і всебічно з'ясовно обставини справи.

До Одеського апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання товариства з обмеженою відповідальністю „Рістайл Ойл" про перенесення слухання справи, у зв'язку із знаходженням представника апелянта у відрядженні в м. Київ. Разом з тим, докази означеного вище відсутні. Представник відповідача заперечував проти задоволення клопотання позивача посилаючись на навмисне затягування останнім строку розгляду справи та наполягав на дотриманні строків її розгляду. Враховуючи вищевикладене, а також приписи ст. 195-1 КАС України , в задоволенні клопотання про перенесення слухання справи було відмовлено.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 18.10.2013 року по 28.11.2013 року уповноваженими особами ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області, згідно із п. 75.1 ст. 75, ст. 77 Податкового кодексу України проведено планову виїзну перевірку TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ», код ЄДРПОУ 37114906 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 року по 31.12.2012 року, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, за результатами якої складено акт від 05.12.2013 року №3132/15-53-22-06/37114906 (а.с. 32-55 том 1).

В акті від 05.12.2013 року №3132/15-53-22-06/37114906 зроблено висновок про порушення TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ», зокрема, вимог п.1 ст.203, п.3 ст.1012 Цивільного кодексу України, п.1-3 ст.180, ст.189 Господарського кодексу України п.198.2 статті 198 Податкового кодексу України, п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» п.2.15 та п.2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за №168/704, Інструкції про порядок оформлення суб'єктами господарювання операцій при здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 8 липня 1997 p. №343, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19 серпня 1997 р. за №324/2128, п. 198.2, п. 198.3 п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 4219436 гривень, в тому числі: травень 2012 року - 125696 гривень, червень 2012 року - 1120634 гривень, липень 2012 року - 336222 гривень, серпень 2012 року -433692 гривень, вересень 2012 року - 216898 гривень, жовтень 2012 року - 1229 гривень, листопад 2012 року - 1932416 гривень, грудень 2012 року - 52649 гривень.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0000052206 від 08.01.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 6329154 грн. (за основним платежем - 4 219 436 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 2 109 718 грн.) (а.с. 66 том 1).

23.01.2014 року ТОВ «РІСТАЙЛ ОЙЛ» звернулося до Головного управління Міндоходів в Одеській області із первиною скаргою на податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 0000052206 від 08.01.2014 року. За результатами розгляду первинної скарги Головним управлінням Міндоходів в Одеській області було прийнято рішення № 654/10/15-32-10-02-07 від 12.03.2014 року, яким податкове повідомлення-рішення від 08.01.2014 року № 0000052206 залишено без змін, а скаргу директора TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» - без задоволення.

25.03.2014 року TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» звернулося до Міністерства доходів і зборів України з повторною скаргою на податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси № 0000052206 від 08.01.2014 року. За результатами розгляду повторної скарги TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» Міністерством доходів і зборів України було прийнято рішення № 6520/6/99-99-10-01-15 від 11.04.2014 року, яким податкове повідомлення-рішення ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 08.01.2014 року № 0000052206 та рішення, прийняте за розглядом первинної скарги залишені без змін, а скарга TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» - без задоволення.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленнями-рішенням, ТОВ «Рістайл Ойд» оскаржило його в судовому порядку, вимагаючи визнання протиправними та скасування.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року в задоволені адміністративного позову товариства з обмеженою відповідальністю „Рістайл Ойл" про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000052206 від 08.01.2014 року відмовлено. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для збільшення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість та відповідно нарахування штрафних фінансових санкцій з даного виду податку стали висновки відповідача про завищення позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 4 219 436 грн. по господарських операціях з ТОВ «Датасістем», ТОВ «Ріаліз Ойл» та ТОВ «Уністрой».

Так відносно господарських відносин позивача по договору поставки укладеного з ТОВ «Датасістем», в акті зроблено висновок, що відповідно до ст. 126 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, на порушення вимог п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України позивачем віднесено до складу податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів, не підтверджені податковими накладними, які мають юридичну силу та доказовість, в результаті чого завищено податковий кредит за жовтень 2012 року у сумі 1229 грн.

Також в акті зроблено висновок, що перевіркою встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту віднесено ПДВ нарахований у зв'язку з отриманням на реалізацію нафтопродуктів по договорам субкомісії, укладених з ТОВ «Ріаліз Ойл» та ТОВ «Уністрой», які вважаються неукладеними (такими, що не відбулися); укладення додаткових угод до договорів субкомісії з інформацією про майно субкомітентів та ціну його реалізації вже після реалізації товару та отримання грошових коштів за нього, є підставою для визнання таких додаткових угод недійними; податковий кредит сформовано по податковим накладним, в яких дата збільшення податкового кредиту не відповідає фактичним датам отримання товару згідно ТТН, та за відсутності правильно оформлених первинних документів на отримання та реалізацію комісійного товару.

З огляду на предмет спору дослідженню підлягає реальність господарських операцій, здійснюваних між ТОВ «Рістайл Ойл» та ТОВ «Датасістем», ТОВ «Ріаліз Ойл», ТОВ «Уністрой», що є підставою для формування витрат, виникнення права на податковий кредит, визначення податкових зобов'язань та одержання сум бюджетного відшкодування з ПДВ.

Порядок формування складу витрат та податкового кредиту визначено Податковим кодексом України від 02.12.2010р. № 2755-VI (надалі по тексту - ПК України).

Так п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В свою чергу, відповідно до п. 198.3. ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України вважається дата здійснення першої з подій:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктом 198.6 п. 198 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Відповідно до п. 201.1 ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Однак в даному конкретному випадку, з урахуванням доводів представника відповідача, предметом доказування у справі, у тому числі, є реальність правочину за укладеними угодами.

Відповідно до п.п. 201.6 та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Проте податкова накладна не є документом, на підставі якого можливо дійти висновку про використання придбаних товарів (послуг) у межах господарської діяльності платника податку та отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Як вибачаєься з матеріалів справи, 14.09.2012 року між TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» (Покупець) та TOB «ДАТАСІСТЕМ» (Продавець) укладено договір купівлі - продажу № 864. Згідно п.1.1 Договору, продавець передає, а покупець приймає та оплачує наступну продукцію - монітор LED 23 "Fhilips16:9, DVI 236V3LAB/01, вартістю 7371 грн., у т.ч. ПДВ - 1228,5 грн., у кількості 5 шт. (а.с.97-99 т. 1).

На підтвердження господарської операції за вказаним договором з TOB «ДАТАСІСТЕМ», позивачем було надано наступні документи: податкова накладна № 744 від 08.10.2012 року на суму 7371 грн.; видаткова накладна №738 від 15.10.2012 року на суму 7371 грн.; платіжне доручення № 41 від 08.10.2012 року на суму 7371 грн. (а.с.100-102 т. 1).

Суму податку на додану вартість у розмірі 1228,50 грн. включено TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» до податкового кредиту жовтня 2012 року (рядок 10.1 Декларацій) згідно податкової накладної від 08.10.12 №744.

Як вбачається з матеріалів справи, в акті перевірки від 05.12.2013 року №3132/15-53-22-06/37114906 відповідач посилається на акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 17.06.2013 року №3478/22-6/37224371 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки TOB «ДАТАСІСТЕМ» (код за ЄДРПОУ 37224371) щодо підтвердження взаємовідносин з TOB «ВС ІНВЕСТ» (код за ЄДРПОУ 35122737) за період жовтень 2012 року», який містить наступні висновки про те, що з урахуванням акту перевірки ТОВ «ВС ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 35122737) від 21.01.2013 року №101/22-217/35122737 ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС «Про неможливість проведення звірки TOB «ВС ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 35122737) щодо підтвердження господарських відносин із TOB «ІСТ-Вест Торг» (код за ЄДРПОУ 37884049) за період з 01.10.2012 року по 31.10.2012 року», згідно висновків якого усі операції купівлі-продажу TOB «ВС ІНВЕСТ» (код ЄДРПОУ 35122737) за період з 01.10.2012 по 31.10.2012 року не спричиняють реального настання правових наслідків та підпадають під ознаки фіктивної діяльності суб'єкта господарювання, що передбачені у ст.55-1 Господарського кодексу України, а отже - є нікчемними по ланцюгу до «вигодо набувача», внаслідок чого проведеною перевіркою неможливо підтвердити реальність здійснення господарських операцій TOB «ДАТАСІСТЕМ» з TOB «ВС Інвест» на суму податкового кредиту з ПДВ за жовтень 2012 року у сумі - 1469,32 грн., а також неможливо підтвердити реальність здійснення господарських відносин TOB «ДАТАСІСТЕМ» на суму податкових зобов'язань з ПДВ у розмірі 1546,65 грн. з контрагентом ПАТ «ПУМБ» у м. Донецьку (ІПН 142828205097, 2803- СДПІ по роботі з ВПП у м. Донецьку том 2 а.с.18-24).

Також, що між TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» (субкомісіонер) та TOB «РІАЛІЗ ОЙЛ» (субкомітент) були укладені договори субкомісії №110-2012-К від 24.05.2012 року, та №248-2012 від 01.11.2012 року.

20.11.2012 року між TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» (субкомісіонер) та TOB «УНІСТРОЙ» (субкомітент) був укладений договір субкомісії № 36/11-К.

Згідно п.1.1 зазначених договорів субкомісії, Субкомісіонер зобов'язується за дорученням Субкомітента за винагороду, від свого імені, але за рахунок Субкомітента здійснювати реалізацію через мережу автозаправних станцій (далі - АЗС), нафтопродуктів, характеристики яких узгоджуються Сторонами у Додаткових угодах, які є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно до п.2.1 договорів субкомісії, Субкомітент зобов'язаний для виконання цього Договору передати Субкомісіонеру нафтопродукти в асортименті та кількості, які узгоджуються Сторонами у Додаткових угодах, що є невід'ємною частиною Договору, з сертифікатами якості на дані нафтопродукти та забезпечити Субкомісіонера всім необхідним для виконання взятих на себе обов'язків по реалізації нафтопродуктів на АЗС. Мінімальна ціна нафтопродуктів, яка встановлюється Субкомітентом для реалізації, узгоджуються Сторонами у Додаткових угодах, що є невід'ємною частиною Договору. Передача та приймання субкомісійних нафтопродуктів здійснюється на нафтобазах, вказаних Субкомітентом. Передача нафтопродуктів здійснюється партіями, на основі актів приймання -передачі нафтопродуктів на субкомісію, підписаних уповноваженими представниками Сторін.

Згідно п.2.9 договорів субкомісії, протягом 5 днів після закінчення звітного місяця (відрізок часу з 00 години першого числа до 24 години останнього числа календарного місяця) надати Субкомітенту звіти по реалізації нафтопродуктів. За домовленістю сторін звіт по реалізації нафтопродуктів може бути наданий Субкомісіонером в інші терміни за письмовим зверненням, Субкомітента. Грошові кошти, отримані на рахунок Субкомісіонера після реалізації нафтопродуктів, переданих на субкомісією по даному договору, перераховуються субкомісіонерам протягом 20 календарних днів після закінчення звітного періоду.

Крім того, між TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» та TOB «РІАЛІЗ ОЙЛ» до договору субкомісії від 24.05.2012 року №110-2012-К укладено додаткові угоди від 31.05.2012 року, від 30.06.2012 року, від 31.07.2012 року, від 31.08.2012 року, від 30.09.2012 року, від 31.10.2012 року, від 30.11.2012 року; а до договору субкомісії від 01.11.2012 року №248-2012 укладено додаткову угоду від 30.11.2012 року.

31.12.2012 року між TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» та TOB «УНІСТРОЙ» до договору субкомісії № 36/11-К від 20.11.2012 року укладено додаткову угоду.

Вказаними додатковими угодами до договорів субкомісії було встановлено мінімальну ціну на бензин автомобільний підвищеної якості А-95-ЄВРО виду 1 класу В, в розмірі не нижче 11900 гривень з ПДВ за тону (пункт 1 додаткових угод), встановлено розмір винагороди субкомісіонера (пункт 2 додаткових угод), визначена сума витрат, понесених субкомісіонером при виконанні договору субкомісії та порядок їх відшкодування (пункт 3 додаткових угод), та зазначено, що дія додаткової угоди починається з 1 числа місяця, в якому була укладена ця додаткова угода (пункт 4 додаткових угод).

Як зазначив позивач, ціна реалізації, асортимент та кількість нафтопродуктів, отриманих TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» на субкомісію від TOB «РІАЛІЗ ОЙЛ» та TOB «УНІСТРОЙ», узгоджувалися сторонами в додаткових угодах до договорів субкомісії та попередньо, на момент постачання товару, шляхом особистих телефонних переговорів між директором TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» та керівниками TOB «РІАЛІЗ ОЙЛ» та TOB «УНІСТРОЙ», як це передбачено п. 8.1. договорів субкомісії від 24.05.2012 року №110-2012-К та від 01.11.2012 року №248-2012, укладених між TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» та TOB «РІАЛІЗ ОЙЛ», та договором субкомісії № 36/11-К, укладеним 20.11.2012 року між TOB «РІСТАЙЛ ОЙЛ» та TOB «УНІСТРОЙ», де зазначено, що інформація між Субкомітентом та Субкомісіонером передається шляхом особистих переговорів, поштових відправлень і телеграфних повідомлень.

На підтвердження господарських операцій за договорами субкомісії та додаткових угод до них між позивачем та TOB «РІАЛІЗ ОЙЛ» і TOB «УНІСТРОЙ» позивачем було надано акти прийому-передачі нафтопродуктів, реєстри товарно-транспортних накладних до актів прийому передачі нафтопродуктів на субкомісію, податкові накладні, акти та звіти виконання зобов'язань, розрахунки, оборотно-сальдову відомість по рахунку обліку основних фондів № 1041 за 2012 рік, виписки по рахунку, звіти про дебетові і кредитові операції по рахунках.

Як вбачається зі змісту акту перевірки від 05.12.2013 року №3132/15-53-22-06/37114906, посадовими особами органу державної податкової служби на перевірки зроблено висновок, що позивачем до складу податкового кредиту віднесено ПДВ, нарахований у зв'язку з отриманням на реалізацію нафтопродуктів по договорам субкомісій з TOB «РІАЛІЗ ОЙЛ» та TOB «УНІСТРОЙ», які вважаються неукладеними (такими, що не відбулися); укладення додаткових угод до договорів субкомісії з інформацією про майно субкомітентів та ціну його реалізації вже після реалізації товару та отримання грошових коштів за нього, є підставою для визнання таких додаткових угод недійсними; податковий кредит сформовано по податковим накладним, в яких дата збільшення податкового кредиту не відповідає фактичним датам отримання товару згідно ТТН, та за відсутності правильно оформлених первинних документів на отримання та реалізацію комісійного товару.

В акті перевірки також зазначено, що на порушення вимог п.1 cт.203, п.3 ст 1012 Цивільного кодексу України, п.1-3 cт.180, ст.189 Господарського кодексу України перевіряємим підприємством та субкомітентами не дотримано вимог законодавства щодо визначення істотних умов договорів субкомісії, оскільки на дату отримання нафтопродуктів та їх реалізації на АЗС перевіряємого підприємства в договорах відсутня істотна умова договору щодо майна та його ціну, за якими комісіонер зобов'язується продати це майно. Враховуючи наведене, договори субкомісії від 24.05.2012 року №110-2012-К, від 01.11.2012 року №248-2012-Л з TOB «РІАЛІЗ ОЙЛ» та договір субкомісії від 20.11.2012 року №36/11-К з TOB «УНІСТРОЙ» є неукладеними (такими, що не відбулися) згідно положень частини восьмої статті 181 Господарського кодексу України. На думку відповідача, укладення додаткових угод до договорів субкомісії з інформацією про майно субкомітентів та ціну його реалізації в останній день місяця (вже після реалізації товару та отримання грошових коштів за нього) є підставою для визнання таких додаткових угод недійсними.

Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України господарська діяльність - це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «продаж товарів».

Постановою Верховного суду України від 21.10.2008 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення визначено, що дії з перерахування постачальнику коштів за товар без фактичного отримання останнього та переходу права власності на нього не підпадають під поняття «продаж товарів», яке визначено п.1.31 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 зазначеного Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, відповідно до п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, а також враховуватись повнота складання всіх підтверджуючих господарські операції документів.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.1999р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Під час проведення перевірки та розгляду справи в суді позивачем не надано доказів руху активів у процесі здійснення вищезазначених господарських операцій. Не спростовані твердження відповідача щодо відсутності можливостей у ТОВ «Датасістем» для вчинення господарської операції, за якою виписана податкова накладна, надана позивачем.

На неодноразову вимогу суду позивачем не надано первинні документи на отримання та реалізацію комісійного товару через АЗС, що відповідають вимогам Інструкції про порядок оформлення суб'єктами господарювання операцій при здійсненні комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затвердженої наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 08.07.1997 року № 343, а саме: журналів отримання палива на АЗС, журналів контрольних замірів ємкостей, денних звітів щодо реалізації палива, касових книг, тощо.

Відповідно до ст. 227 КАС України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є бовязковими для суду першої чи апеляційної інстанції при розгляді справи.

На виконання ухвали Вищого адміністративного суду України, судом першої та апеляційної інстанції було запропоновано позивачу надати докази на підтвердження реальності здійснення самих господарських операцій між позивачем та контрагентами: ТОВ «ДАТАСІСТЕМ», ТОВ «РІАЛІЗ ОЙЛ» та ТОВ «УНІСТРОЙ», а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної сплати позивачем податку на додану вартість в ціні товарів (робіт, послуг), що придбані платником податку; руху активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами.

Разом з тим, позивачем на підтвердження зазначених обставин суду не було надано належних та допустимих доказів, зокрема, позивач не зміг надати докази щодо наявності господарської (ділової) мети при вчиненні господарських операцій із вищезазначеними контрагентами позивача.

Також, позивачем не надано докази сплати податкових зобов'язань ТОВ «ДАТАСІСТЕМ», ТОВ «РІАЛІЗ ОЙЛ» та ТОВ «УНІСТРОЙ» по господарським операціям с ТОВ «Рістайл Ойл».

У своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що надані позивачем договори, податкові накладні та акти прийому-передачі нафтопродуктів є безперечними доказами обґрунтованого віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по вищезазначеним операціям. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що вказані документи, за відсутності інших доказів, які б підтверджували фактичне постачання товару вищезазначеним контрагентом, на підставі яких сформований податковий кредит, за умови недодержання встановленої чинним, на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством форми для обліку, самі по собі не можуть беззаперечно підтверджувати право платника на його формування, та не можуть бути взяті судом до уваги, оскільки б це призвело до формального вирішення справи.

Крім того, позивач не зміг надати суду необхідні докази на підтвердження економічного обґрунтування доцільності здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами позивача.

Так, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування ПДВ має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Згідно з ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами.

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відсутність будь-яких фактичних даних, які б спростували висновки за актом перевірки про наявність ознак того, що операції за вищезазначеними угодами здійснювались з метою надання податкової вигоди.

Договірні відносини позивача з контрагентами не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект від результатів підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності вказаного підприємства є виключно чи переважно формування податкових зобов'язань та податкового кредиту на адресу контрагентів.

Несплата ТОВ «Рістайл Ойл» податків у встановленому законодавством України порядку руйнує систему оподаткування, що створена в інтересах держави та формування дохідної частини Державного бюджету України, що суперечить моральним засадам суспільства. Наявним вбачається намір позивача одержати економічний ефект за рахунок формування податкового кредиту та витрат за угодами, які не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, з ціллю заниження об'єкту оподаткування, несплати податків. Такі дії підприємства призводять до втрат дохідної частини Державного бюджету України, оскільки не сплачені підприємством ПДВ внаслідок порушення встановленого порядку формування податкового кредиту з ПДВ є дохідною частиною бюджету та власністю держави.

При відсутності реального здійснення господарських операцій зазначені контрагенти видали податкові накладні позивачу в порушення вимог ПК України, який надає право видавати такі накладні лише при здійсненні господарської операції.

Згідно ст. 19 Конституції України - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені діючим законодавством, у зв'язку з чим, заявлені позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю „Рістайл Ойл", є такими, що задоволенню не підлягають.

Інші доводи апеляційної скарги колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вони повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об'єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні спору.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю „Рістайл Ойл", - залишити без задоволення.

Постанову Одеського Одеського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2016 року по справі № 815/2769/14, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Ухвалу складено у повному обсязі - 21 вересня 2016 року.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя С.І. Жук