Постанова

від 13.09.2016 по справі 805/1645/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2016 р. Справа № 805/1645/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Галатіної О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області до Публічного акціонерного товариства В«Маріупольський завод важкого машинобудуванняВ» про стягнення заборгованості, суд -

В С Т А Н О В И В:

15 червня 2016 року Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області звернулася до Публічного акціонерного товариства В«Маріупольський завод важкого машинобудуванняВ» про стягнення заборгованості у розмірі 7 265 218,44 грн.

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що відповідач є платником податку, проте обов'язок щодо сплати суми податкового зобов'язання не виконується. Зазначає, що на теперішній час загальна сума податкового боргу з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, складає 7 265 218,44 грн.

Представник позивача на електрону пошту суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника в порядку письмового провадження.

Представник відповідача на електрону пошту суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представника в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки, всі особи, які беруть участь у справі, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, не прибули у судове засідання і у суду відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, встановив наступне.

Позивач, Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області діє на підставі положення про Державну фіскальну службу України та керується Податковим кодексом України.

Таким чином, позивач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство «Маріупольський завод важкого машинобудування» зареєстровано в якості юридичної особи (код ЄДРПОУ 33244064 місце попереднього знаходження: 87535, Донецька обл., м. Маріуполь, Іллічівський район, пл. Машинобудівників, буд. 1) з 29.01.2016 року знаходиться за адресою (02094, м. Київ, Дніпровський район, вул. Пожарського, буд. 4)

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Відповідно до підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи. Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку. Згідно пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків. Пунктом 49.2 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Заборгованість з орендної плати з юридичних осіб у сумі 7 265 218,44 грн., яка заявлена позивачем до стягнення, виникла на підставі податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015 рік від 09.02.2015 року № НОМЕР_1 терміном сплати 30.08.2015 року на суму 1166340,41 грн., відповідно до якої відповідач мав щомісячно з серпня 2015 року по січень 2016 року сплачувати по 1166340,41 грн., відповідно до податкової декларації № НОМЕР_2 від 12.02.2015 року терміном сплати 30.09.2015 року на суму 41470,56 грн., відповідно до якої відповідач мав щомісячно сплачувати по 56426,36 грн. Сума заборгованості підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком суми податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб та обліковою картки відповідача як платника податків.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податковим органом з метою стягнення до бюджету суми податкового боргу була сформована податкова вимога № 2955-25 від 03.06.2014 року та вручено під розпис головному бухгалтеру 10.06.2014 року.

Податкова вимога у судовому чи адміністративному порядку не оскаржувалась.

Судом також встановлено, що відповідно роздрукованими з офіційного сайту податкового органу ідентифікаційними даними, наявними в матеріалах справи відповідач має розрахункові рахунки в установах банку.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Та відповідно до пункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України, джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Суд зазначає, що спірні правовідносини щодо стягнення заборгованості з орендної плати з юридичних осіб регулюються нормами Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) та Законом України В«Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операціїВ» від 2 вересня 2014 року № 1669-VІІ (надалі - Закон № 1669-VII).

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту14.1 статті14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельних ділянок за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Однак, статтею 6 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII В«Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операціїВ» (у подальшому - Закон №1669) передбачено звільнення суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності під час проведення антитерористичної операції.

Стаття 1 Закону України В«Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операціїВ» від 02 вересня 2014 року № 1669-VII передбачає, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України В«Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року В«Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності УкраїниВ» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України. Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1053-р від 30 жовтня 2014 року, яким затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. В подальшому, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 В«Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операціяВ» . Тобто, зазначене розпорядження Кабінету Міністрів України було чинним та не скасовувалось, дія якого лише була зупинена на відповідний час. 2 грудня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнято розпорядження № 1275-р В«Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів УкраїниВ» . Зазначене розпорядження опубліковано 8 грудня 2015 року на єдиному веб-порталі органів виконавчої влади України В«Урядовий порталВ» .

Пунктом 1 та 3 вказаного розпорядження, затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком та визнано такими, що втратили чинність: розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053 В«Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операціяВ» ; розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2014 року № 1079 В«Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053В» .

Суд зазначає, що вказаними розпорядженнями затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція з початку її проведення та на теперішній час. Зазначеними розпорядженнями до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, включено м. Маріуполь, де здійснює господарську діяльність відповідач.

З огляду на викладене, оскільки відповідач здійснює свою господарську діяльність та земельна ділянка також розташована у населеному пункті, на території яких здійснювалась та здійснюється антитерористична операція, період проведення антитерористичної операції триває, пільги, встановлені статтею 6 Закону № 1669-VII, поширюються на відповідача як платника орендної плати за землю, який перебував та перебуває на території проведення антитерористичної операції.

Суд зазначає, що статті 6 та 7 Закону № 1669 мають пряму дію, у відповідності до чого не вимагають додаткового отримання сертифікату про засвідчення форс-мажорних обставин, на підставі чого, відсутні підстави для засвідчення форс-мажорних обставин. Тобто, відповідач є звільненим на період проведення АТО від сплати орендної плати за користування земельною ділянкою державної та комунальної власності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення орендної плати з юридичних осіб у сумі 18068,23 грн.

Відповідно до частини 4 статті 94 КАС України у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позовних вимог Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області до Публічного акціонерного товариства В«Маріупольський завод важкого машинобудуванняВ» про стягнення заборгованості - відмовити.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Галатіна О.О.