Постанова

від 21.12.2016 по справі 805/1645/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий у 1 інстанції - Галатіна О.О.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2016 року справа № 805/1645/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів : головуючого судді Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у справі № 805/1645/16-а за позовом Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ :

15 червня 2016 року Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області звернулася до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» про стягнення заборгованості у розмірі 7 265 218,44 грн.

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що відповідач є платником податку, проте обов'язок щодо сплати суми податкового зобов'язання не виконується. Зазначає, що на теперішній час загальна сума податкового боргу з орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності, складає 7 265 218,44 грн.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у справі № 805/1645/16-а у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та задовольнити позовні вимоги. На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в порушення п. 287.3 ст. 287 Податкового кодексу України ОСОБА_2 акціонерним товариством «Маріупольський завод важкого машинобудування» не сплачені узгоджені суми податкового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб та земельний податок.

У зв'язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд апеляційної скарги проводиться в порядку письмового провадження. Відповідно до вимог ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне зазначити наступне.

Позивач, Маріупольська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Донецькій області діє на підставі положення про Державну фіскальну службу України та керується Податковим кодексом України.

Таким чином, позивач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Відповідач, Публічне акціонерне товариство «Маріупольський завод важкого машинобудування» зареєстровано в якості юридичної особи (код ЄДРПОУ 33244064 місце попереднього знаходження: 87535, Донецька обл., м. Маріуполь, Іллічівський район, пл. Машинобудівників, буд. 1) з 29.01.2016 року знаходиться за адресою (02094, м. Київ, Дніпровський район, вул. Пожарського, буд. 4)

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Пунктом 46.1 статті 46 Податкового кодексу України передбачено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Згідно пункту 49.1 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Пунктом 49.2 статті 49 Податкового кодексу України встановлено, що платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Заборгованість з орендної плати з юридичних осіб у сумі 7 265 218,44 грн., яка заявлена позивачем до стягнення, виникла на підставі податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015 рік від 09.02.2015 року № НОМЕР_1 терміном сплати 30.08.2015 року на суму 1166340,41 грн., відповідно до якої відповідач мав щомісячно з серпня 2015 року по січень 2016 року сплачувати по 1166340,41 грн., відповідно до податкової декларації № НОМЕР_2 від 12.02.2015 року терміном сплати 30.09.2015 року на суму 41470,56 грн., відповідно до якої відповідач мав щомісячно сплачувати по 56426,36 грн. ( а.с. 32-40), Сума заборгованості підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком суми податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб та обліковою картки відповідача як платника податків.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податковим органом з метою стягнення до бюджету суми податкового боргу була сформована податкова вимога форми «Ю» № 2955-25 від 03.06.2014 року та вручено під розпис головному бухгалтеру 10.06.2014 року (а.с.13).

Податкова вимога у судовому чи адміністративному порядку не оскаржувалась.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України, контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Відповідно до пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів. Та відповідно до пункту 87.2 статті 87 Податкового кодексу України, джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до пункту 286.2 статті 286 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до підпункту 14.1.136 пункту14.1 статті14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.3 статті 287 Податкового кодексу України, податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельних ділянок за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відмовляючи у задоволенні позову позов, суд першої інстанції послався на ст. 6 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (Далі - Закон № 1669).

Статтею 6 Закону № 1669 (в редакції,чинної у спірний період) встановлено, що під час проведення антитерористичної операції звільнено суб'єктів господарювання, які здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, від сплати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності.

Між тим, колегія суддів зазначає, що порядок звільнення від сплати за використання земельними ділянками наведеною нормою не визначений.

Згідно до частини 3 статті 11 «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону, закони та інші нормативно-правові акти України діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

У відповідності до вимог п.п.30.1. 30.2, 30.3. 30.3 статті 30 Податкового кодексу України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.

Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.

Платник податків вправі використовувати податкову пільгу з моменту виникнення відповідних підстав для її застосування і протягом усього строку її дії.

За приписами п.30.4 наведеної норми платник податків вправі відмовитися від використання податкової пільги чи зупинити її використання на один або декілька податкових періодів, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Податкові пільги, не використані платником податків, не можуть бути перенесені на інші податкові періоди, зараховані в рахунок майбутніх платежів з податків та зборів або відшкодовані з бюджету.

У відповідності до п.30.9 цієї статті податкова пільга надається, зокрема, шляхом звільнення від сплати податку та збору.

Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що використання податкової пільги є правом платника податків, а не його обов'язком.

Відповідно до п.54.1 ст.54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Наказом Міністерства доходів і зборів України 30.12.2013 року № 865 затверджено форму податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності), зокрема додаток 2 «Відомості про пільги на земельний податок з наявних площ земельних ділянок».

Форма податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності, затв. наказом Міністерства фінансів України від 16 червня 2015 року № 560, також містить в собі графи щодо пільг, у яких зазначається розмір пільги відповідно до законодавства та/або рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, яким пільгу надано.

Колегія суддів вважає, що наведені норми Податкового Кодексу України не суперечать Закону України №1669, а тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованість з орендної плати з юридичних осіб у сумі 7 265 218,44 грн., яка заявлена позивачем до стягнення, виникла на підставі податкової декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2015 рік від 09.02.2015 року № НОМЕР_1 терміном сплати 30.08.2015 року на суму 1166340,41 грн., відповідно до якої відповідач мав щомісячно з серпня 2015 року по січень 2016 року сплачувати по 1166340,41 грн., відповідно до податкової декларації № НОМЕР_2 від 12.02.2015 року терміном сплати 30.09.2015 року на суму 41470,56 грн., відповідно до якої відповідач мав щомісячно сплачувати по 56426,36 грн. Сума заборгованості підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком суми податкового боргу з орендної плати з юридичних осіб та обліковою картки відповідача як платника податків ( ас. 11, 35,40-41).

У п.56.11 ст.56 Податкового кодексу України визначено, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Згідно п.50.1 ст.50 Податкового кодексу України у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Доказів подання уточнюючого розрахунку про зменшення задекларованої суми податкового зобов'язання відповідачем не надано.

Відповідно до вимог п.38.1ст.38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

За приписами п. 37.3 ст.37 Податкового кодексу України підставами для припинення податкового обов'язку, крім його виконання, є: ліквідація юридичної особи; смерть фізичної особи, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою; втрата особою ознак платника податку, які визначені цим Кодексом; скасування податкового обов'язку у передбачений законодавством спосіб.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження припинення спірного податкового зобов'язання щодо сплати земельного податку, у встановлений законом спосіб.

Податковий борг - це податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

Таким чином, податковий борг виникає, зокрема, у разі не сплати у встановлений строк податкового зобов'язання, узгодженого в адміністративному порядку.

З огляду на зазначене, грошове зобов'язання відповідача з орендної плати з юридичних осіб та земельного податку у сумі 7 265 218,44 грн. є узгодженим податковим боргом.

Колегія суддів зазначає, що при вирішенні даної справи суд першої інстанції не врахував положення Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ( далі Закон № 2343-ХІІ).

Відповідно до абзацу сьомого статті 1 Закону № 2343-ХІІ кредитор - це органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

За статтею 5 Закону № 2343-ХІІ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом України (далі - ГПК), іншими законодавчими актами України.

Згідно з частиною першої статті 9 Закону № 2343-ХІІ, пунктом 2 статті 12 ГПК справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Відповідно до пункту 7 статті 12 ГПК справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Згідно статті 19 Закону № 2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Ухвала є підставою для зупинення виконавчого провадження. Про запровадження мораторію розпорядник майна повідомляє відповідному органу або особі, яка здійснює примусове виконання судових рішень, рішень інших органів, за місцезнаходженням (місцем проживання) боржника та знаходженням його майна.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі звернення стягнення на заставлене майно та виконання рішень у немайнових спорах;

забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій;

не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій;

зупиняється перебіг позовної давності на період дії мораторію;

не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли через відмову боржника від виконання правочинів (договорів) у процедурі санації, у порядку, передбаченому цим Законом.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов'язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кредиторів у разі одночасного задоволення вимог кредиторів у процедурі розпорядження майном керуючим санацією згідно з планом санації або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому цим Законом.

Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зобов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стягненнями здійснює арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор).

Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство боржника.

Під час процедури розпорядження майном боржнику дозволяється задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п'ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

Задоволення забезпечених вимог кредиторів за рахунок майна боржника, яке є предметом забезпечення, допускається лише в межах провадження у справі про банкрутство.

Дія мораторію припиняється з дня припинення провадження у справі про банкрутство.

В матеріалах справи міститься ухвала Господарського суду м. Києва від 01.06.2016 року у справі № 910/8259/16 про порушення провадження у справі про банкрутство за заявою ОСОБА_2 акціонерного товариства «Альфа-Банк» про банкрутство ОСОБА_2 акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» (а.с. 52-56). Зазначеною ухвалою введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

07.12.2016 року на адресу Господарського суду м. Києва було скеровано запит про надіслання на адресу апеляційного суду належним чином завіреної копії ухвали про затвердження реєстру кредиторів у справі № 910/8259/16 та повідомити чи не було припинено провадження про банкрутство у вищезазначеній справі.

20.12.2016 року на адресу Донецького апеляційного адміністративного суду надійшов лист Господарського суду м. Києва, в якому зазначено, що в провадженні господарського суду перебуває справа № 910/8259/16 за заявою ОСОБА_2 акціонерного товариства «Альфа-Банк» про банкрутство ОСОБА_2 акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування». Станом на 12.12.2016 року реєстр кредиторів ОСОБА_2 акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» Господарським судом м. Києва не затверджено (а.с.155).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв'язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов'язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання.

Виходячи з наведеного можна дійти висновку, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

З нормативного підходу до розуміння зазначених норм права випливає, що критерієм поділу кредиторів на конкурсних та поточних є час виникнення вимоги щодо грошового зобов'язання боржника відносно рішення господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство. Якщо вимоги до боржника виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та їх вимога не забезпечена заставою майна боржника, такий кредитор набуває статусу конкурсного, якщо після - поточного. При цьому положення Закону № 2343-ХІІ не містять умов (підстав), за яких вид кредитора може змінитися залежно від певних обставин, зокрема за наявності адміністративного судового провадження, розпочатого боржником раніше - ще до порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора, яке на час порушення справи про банкрутство тривало або було завершено, але судове рішення щодо вимог кредитора не набрало законної сили.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права у спорах цієї категорії, неодноразово висловленій, зокрема у постановах від 7 травня, 11 червня, 1 жовтня 2012 року, 26 лютого 2013 року, 02.12 2014 року, 21 квітня 2015 року по справам (справи №№ 21-289а11, 21-179а12, 21-298а12, 21-34а13, № 21-543а14, № 21-91а15відповідно)

Колегія суддів зазначає, що вимога податкового органу до боржника, що до сплати грошового зобов'язання з орендної плати з юридичних осіб та земельного податку у сумі 7 265 218,44 грн., виникла до порушення провадження у справі про банкрутство, а саме до 01 червня 2016 року, а тому така вимога є конкурсною, що унеможливлює задоволення позовних вимог податкового органу про стягнення цієї заборгованості.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанову суду першої інстанції слід змінити з наведених вище підстав.

Відповідно до п.1.ч.1 статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для зміни судового рішення є правильне по суті вирішення справи, але з помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права. Керуючись ст. 160, ст.195-197, п.2 ч. 1 ст. 198, ст. 201, ст.ст. 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у справі № 805/1645/16-а - задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2016 року у справі № 805/1645/16-а - змінити.

В задоволенні позовних вимог Маріупольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області до ОСОБА_2 акціонерного товариства «Маріупольський завод важкого машинобудування» про стягнення заборгованості - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду в порядку письмового провадження набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Головуючий А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

ОСОБА_3