Ухвала

від 21.09.2016 по справі 826/23795/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/23795/15 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

У Х В А Л А

Іменем України

21 вересня 2016 року м. Київ

колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Земляної Г.В.

суддів Межевича М.В., Сорочко Є.О.

за участю секретаря Генчмазлумо І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2016 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецмонтаж Груп» до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними і скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецмонтаж Груп», звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в Обухівському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі- відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.06.2015 року №0003412204 (форми «Р»), яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість у розмірі 481822,00 грн. за основним платежем, 120457 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 04.06.2015 року №0003412204.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.

Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, протягом періоду з 02.04.2015 року по 06.05.2015 року працівником ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві згідно норм ст. 20 , 77 , 82 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 10.04.2015 року №715 та направлень №801, №759, №802, №783 від 21.04.2015 року була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «СПЕЦМОНТАЖ ГРУП» (код ЄДРПОУ 37445458) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2012 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено відповідний акт перевірки №454/26-54-22-4/37445458 від 21.05.2015 року.

04.06.2015 року ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення за №0003412204 (форми «Р»), яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем - податок на додану вартість у розмірі 481822,00 грн. за основним платежем, 120457 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, а, відтак, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції прийшов до висновку про реальне здійснення господарських операцій, проведені позивачем із контрагентами ТОВ «Дельта Нью», ТОВ «Модус», ТОВ «Українська компанія «МОДУС» та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість, а тому податкові повідомлення-рішенні протиправні та підлягають скасуванню.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції вірно встановлено, в межах даного спору слід встановити факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем з ТОВ «Дельта Нью», ТОВ «Модус», ТОВ «Українська компанія «МОДУС», обставини використання придбаних товарів у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб'єктність учасників господарської операції (зокрема, чи були платниками податку на додану вартість.

Щодо взаємовідносин Позивача з ТОВ «Дельта Нью» , то з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «ДЕЛЬТА НЬЮ» до ТОВ «СПЕЦМОНТАЖ ГРУП» укладено договір №1/05-1 купівлі-продажу відходів полімерів від 07.05.2013 року, згідно умов якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах даного договору відходи полімерів. При передачі кожної товарної партії продавець зобов'язується надати покупцю товарно-супровідні документи. Видаткова накладна, рахунок-фактура та податкова накладна передаються покупцю після приймання товару по кількості та якості на складі покупця. Сплата за товар, здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця протягом 30-и днів з дати відвантаження товару.

Судом першої інстанції встановлено, що виконання умов даного договору підтверджується відповідними видатковими накладними : №РН-0000008 від 07.05.2013 року - 59377,50 грн., № РН-0000009 від 14.05.2013 року - 59547,60 грн., №РН-0000010 від 14.05.2013 року - 59881,50 грн., № РН-0000011 від 17.05.2013 року - 46638,90 грн., № РН-0000012 від 20.05.2013 року - 57336,30 грн., № РН-0000013 від 21.05.2013 року - 59982,30 грн., № РН-0000014 від 21.05.2013 року - 59868,90 грн., № РН-0000015 від 21.05.2013 року- 47835,90 грн., № РН-0000016 від 21.05.2013 року - 44887,50 грн., № РН-0000017 від 21.05.2013 року- 46147,50 грн., № РН-0000041 від 01.11.2013 року - 57342,60 грн., № РН-0000042 від 05.11.2013 року - 57046,50 грн., № РН-0000043 від 06.11.2013 року - 59377,50 грн., № РН-0000044 від 07.11.2013 року- 57336,30 грн., № РН-0000045 від 08.11.2013 року - 57878,10 грн., № РН-0000046 від 11.11.2013 року - 56907,90 грн., №РН-0000047 від 12.11.2013 року - 57462,30 грн.

Крім того, за поставлений товар виписано наступні видаткові накладні: №8 від 07.05.2013 року - 59377,50 грн., №9 від 14.05.2013 року - 59547,60 грн., №10 від 14.05.2013 року - 59881,50 грн., № 11 від 17.05.2013 року - 46638.90 грн., №12 від 20.05.2013 року - 57336,30 грн., №13 від 21.05.2013 року- 59982,30 грн., № 14 від 21.05.2013 року - 59868,90 грн., №15 від 21.05.2013 року - 47835,90 грн., № 16 від 21.05.2013 року - 44887,50 грн., №17 від 21.05.2013 року - 46147,50 грн., №41 від 01.1 1.2013 року- 57342,60 грн., №42 від 05.11.2013 року - 57046,50 грн., №43 від 06.11.2013 року- 59377,50 грн., №44 від 07.11.2013 року - 57336,30 грн., №45 від 08.11.2013 року - 57878.10 грн., №46 від 11.11.2013 року - 56907,90 грн., №47 від 12.11.2013 року - 57462,30 грн.

Відповідно до умов п. 3.2. даного договору витрати по перевезенню товару покладаються на продавця. Товар доставляється продавцем на склад товариства (п. 1.4. договору).

На виконання договору продавець доставив товар товариству, на підтвердження чого надано суду товарно-транспортні накладні : АБ №121512 від 07 травня 2013 року; АБ №121531 від 14 травня 2013 року; АБ №121533 від 14 травня 2013 року; АБ №121545 від 17 травня 2013 року; АБ №121555 від 20 травня 2013 року; АБ №121557 від 21 травня 2013 року; АБ №121558 від 21 травня 2013 року; АБ №121559 від 21 травня 2013 року; АБ №121560 від 21 травня 2013 року; А Б №121561 від 21 травня 2013 року; АБ №121659 від 01 листопада 2013 року; АБ №121663 від 05 листопада 2013 року; АБ №121665 від 06 листопада 2013 року; АБ №121667 від 07 листопада 2013 року; АБ №121669 від 08 листопада 2013 року; АБ №121675 від 11 листопада 2013 року; АБ №121677 від 12 листопада 2013 року.

Крім того, за отриманий товар товариство сплачувало грошові кошти на банківський рахунок продавця, підтвердженням чого є копії банківських виписок, що містяться в матеріалах справи.

Також, як вбачається з матеріалів справи зберігались отримані товари на складі позивача за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності, 24.

Саме вказана адреса вказана в товарно-транспортних накладних (місце доставки - склад покупця).

При цьому, в матерілах справи міститься договір оренди нерухомого майна №01-12 від 01.03.2012 року, збіг дно якого позивач є орендарем нежилого приміщення - дільниці ВГШ (по переробці гуми та полімерів) загальною площею 1512 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності, 24.

При цьому слід зазначити, що відповідачем не оспорюється та обставина, що документи складені належним чином, мають всі необхідні реквізити та підтверджують право позивача на податковий кредит.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що проведена господарська операція між сторонами відповідає видам господарської діяльності ТОВ «Дельта Нью» та свідчить про наявність господарської мети у взаємовідносинах між сторонами. Крім того, вбачається подальша реалізація позивачем отриманих послуг.

Щодо господарських операцій між Позивача з ТОВ «Українська компанія «Модус» , то судом першої інстанції встановлено, що між ними укладено договір №03/03012 купівлі-продажу від 03.12.2012 року, згідно умов якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах даного договору обладнання згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору. Право власності на товар переходить від продавця покупцеві в момент відвантаження товару. При передачі кожної товарної партії продавець зобов'язується надати покупцю товарно-супровідні документи. Видаткова накладна, рахунок-фактура та податкова накладна передаються покупцю після приймання товару по кількості та якості на складі продавця. Постачання здійснюється автотранспортом продавця.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано до суду видаткові накладні: № РН-0001463 від 31.12.2012 року - 419970,00 грн., № РН-0000074 від 17.01.2013 року - 57000,00 грн., № РН-0000099 від 01.02.2013 року - 54000,00 грн., № РН-0000545 від 05.02.2013 року - 60000,00 грн., № РН-0000606 від 07.02.2013 року - 48000,00 грн., № РН-0000752 від 12.02.2013 року - 51000,00 грн., № РН-0000813 від 15.02.2013 року - 60000,00 грн., № РН-0000914 від 21.02.2013 року - 59700,00 грн., № РН-0000330 від 01.03.2013 року - 59970,00 грн., № РН-0000516 від 04.03.2013 року - 59802,00 грн., № РН-0000551 від 05.03.2013 року- 59808,00 грн., № РН-0000578 від 06.03.2013 року - 59850,00 грн., № РН-0000592 від 07.03.2013 року - 59886,00 грн., № РН-0000685 від 11.03.2013 року - 59778,00 грн., № РН-0000771 від 12.03.2013 року - 59952,00 грн., № РН-0000808 від 14.03.2013 року - 59898,00 грн., № РН-0000825 від 15.03.2013 року - 59814,00 грн., № РН-0000857 від 18.03.2013 року - 59850,00 грн., № РН-0000908 від 20.03.2013 року - 59730,00 грн., № РН-0000396 від 29.03.2013 року - 180000,00 грн. № РН-0000389 від 03.04.2013 року - 59256,00 грн., № РН-0000618 від 08.04.2013 року - 59802,00 грн., № РН-0000841 від 12.04.2013 року - 59808,00 грн., № РН-0000892 від 15.04.2013 року - 59850,00 грн., № РН-0001248 від 24.04.2013 року - 59352,00 грн.

Також, судом першої інстанції встановлено, що за поставлений товар виписано податкові накладні: № 1463 від 31.12.2012 року - 419970,00 грн., № 74 від 17.01.2013 року - 57000,00 грн., № 99 від 01.02.2013 року - 54000,00 грн., №545 від 05.02.2013 року на суму 60000,00 грн., №606 від 07.02.2013 року на суму 48000,00 грн., №752 від 12.02.2013 року на суму 51000,00 грн., №813 від 15.02.2013 року на суму 60000,00 грн., №914 від 21.02.2013 року на суму 59700,00 грн., №330 від 01.03.2013 року на суму 59970,00 грн., №516 від 04.03.2013 року на суму 59802,00 грн., №551 від 05.03.2013 року на суму 59808,00 грн., №578 від 06.03.2013 року на суму 59850,00 грн., №592 від 07.03.2013 року на суму 59886,00 грн., №685 від 11.03.2013 року на суму 59778,00 грн., №771 від 12.03.2013 року на суму 59952,00 грн., №808 від 14.3.2013 року на суму 59898,00 грн., №825 від 15.03.2013 року на суму 59814,00 грн., №857 від 18.03.2013 року на суму 59850,00 грн.

Оскільки, відповідно до умов укладених договорів (п. 3.3.) постачання товару здійснюється автотранспортом продавця, то на підтвердження виконання договору в частині доставки товару позивачу надано товарно-транспортні накладні : №31121 від 31.12.2012 р., №01021 від 17.01.2013 р., №14032 від 14.03.2013., №12031 від 12.03.2013 р., №15031 від 15.03.2013 р., №18031 від 18.03.2013 р., №20033 від 20.03.2013 р., №29031 від 29.03.2013 р., №03041 від 03.04.2013 р., №08045 від 08.04.2013 р., №12041 від 12.04.2013 р., №15041 від 15.04.2013 р., №24041 від 24.04.2013 р., №07031 від 07.03.2013 р., №06032 від 06.03.2013 р., №05034 від 05.03.2013 р., № 04031 від 04.03.2013 р., №01031 від 01.03.2013 р., №21021 від 21.02.2013 р., №15025 від 15.02.2013 р., №12013 від 12.02.2013 р., №07022 від 07.02.2013 р., № 05022 від 05.02.2013 р., № 11032 від 11.03.2013 р.

Крім того, до суду надано докази сплати позивачем грошових коштів на банківський рахунок продавця, підтвердженням чого є копії банківських виписок, що містяться в матеріалах справи.

Також, як вбачається з матеріалів справи зберігались отримані товари на складі позивача за адресою: м. Бровари, вул. Незалежності, 24.

Саме вказана адреса вказана в товарно-транспортних накладних (місце доставки - склад покупця).

При цьому слід зазначити, що відповідачем не оспорюється та обставина, що документи складені належним чином, мають всі необхідні реквізити та підтверджують право позивача на податковий кредит.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки ДПІ щодо порушень позивачем норм податкового законодавства є безпідставними, правочин між позивачем та ТОВ «Модус» несе майновий характер та здійснювався відповідно до вимог чинного законодавства України з належним оформленням первинних бухгалтерських документів.

Враховуючи викладене, та дослідивши наявні в матеріалах справи документи, позивачем підтверджено ділову мету та економічну доцільність для залучення вказаного контрагента до своєї діяльності, при цьому, відповідачем в порушення ст.71 КАС України не доведено безтоварність укладеної операції.

Крімс того, судом першої інстанції вірно встановлено, що товар, який постачався ТОВ «ДЕЛЬТА НЬЮ» та ТОВ «Українська компанія «МОДУС», відповідно до видаткових накладних було отримано працівником позивача - завідувачем складу ОСОБА_2. Вказана особа на посаді завідувача складу працює в ТОВ «СПЕЦМОНТАЖ ГРУП» з 01.02.2012 року і несе повну матеріальну відповідальність за забезпечення зберігання матеріальних цінностей. Зазначені обставини підтверджуються штатним розписом від 02.01.2013 року, Наказом №3-0120-к від 01.02.2012 року, договором про повну матеріальну відповідальність від 02.01.2013 року.

Крім того, здійснивши купівлю у ТОВ «ДЕЛЬТА НЬЮ» та ТОВ «Українська компанія «МОДУС» відходів полімерів, товариство відобразило вказану операцію у власному бухгалтерському обліку, підтвердженням чого є оборотно-сальдові відомості по рахунках 631 (розрахунки з вітчизняними постачальниками) та 201 (сировина і матеріали).

При цьому, куплене у ТОВ «УКРАЇНСЬКА КОМПАНІЯ «МОДУС» обладнання було прийняте на баланс підприємства, що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю та карткою рахунку 104 (необоротні активи) та в подальшому використовувалося в господарській діяльності позивача для переробки полімерів.

З відходів полімерів, куплених у ТОВ «ДЕЛЬТА НЬЮ» та ТОВ «УКРАЇНСЬКА КОМПАНІЯ «МОДУС», позивачем було виготовлено вторинну гранулу, яку було продано наступним покупцям: Сімферопольському учбово-виробничому об'єднанню «КРИМПЛАСТ» Українського товариства сліпих. Спільному Ірано-Українське підприємству «БЕГЛЕНД», виробничо-комерційній фірмі «НІКА-ПЛАСТ» (приватне підприємство), товариству з обмеженою відповідальністю «Стелла Пак Україна», що підтверджується укладеними договорами, підписаними видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, довіреностями на отримання ТМЦ та банківськими виписками щодо оплати купленої у позивача вторинної гранули, копії яких наявні в матеріалах справи.

Тобто, суд першої інстанції лдійшов обґрунтованого висновку, що з наявних матеріалів справи чітко прослідковується наявність взаємозв'язку між витратами ТОВ «СПЕЦМОНТАЖ ГРУП» на придбання товарно-матеріальних цінностей і здійсненням ним господарської діяльності.

При цьому суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги посилання відповідача на обставини, зафіксовані в отримані податковій інформації по суб'єктах господарювання ТОВ «ДЕЛЬТА НЬЮ» та ТОВ «УКРАЇНСЬКА КОМПАНІЯ «МОДУС» та їх контрагентів-постачальників, не можуть спростовувати фактичне виконання спірних операцій, оскільки контролюючим органом в даному випадку не доведено жодними іншими доказами відсутність у названих контрагентів позивача достатньої кількості кваліфікованих трудових ресурсів та і відповідного складу і обсягу майна, засобів на момент укладення та вчинення спірних правочинів та/або неможливість цими підприємствами залучити на договірних засадах до процесу виконання певних робіт (надання послуг) інших юридичних/фізичних осіб та використання орендованого майна.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що операції позивача з його контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, а факт надання послуг за спірним договором, використання позивачем отриманого товару та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності, а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту та врахування при формуванні прибутку підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача.

Враховуючи, предмет спірних правочинів, беручи до уваги вид діяльності позивача та його контрагентів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача з його контрагентами підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище операції використано позивачем у власній господарській діяльності.

Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України , під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Так, судлом першої інстанції вірно встановлено, що проведені господарські операції мали реальну господарську ціль - забезпечення діяльності Позивача та досягнення його мети - отримання прибутку. Товари та послуги отримані від контрагентів мали реальний і товарний характер та були використані в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях. Зазначене підтверджується обставинами, викладеними вище і документами, які були предметом перевірки і додатково додаються до зазначених заперечень.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що будь яких доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання знятих зобов'язань, в акті перевірки співробітниками ДПС не наведено, і суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано.

Висновки про безтоварність, що покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень, ґрунтується виключно на висновках актів перевірки його контрагентів.

Однак, такі доводи не можуть бути прийняті до уваги, так як відповідно до ст. 47 Податкового кодексу України відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової звітності, порушення строків їх подання контролюючим органом, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах несуть юридичні особи, постійні представництва нерезидентів, які відповідно до Кодексу визначені платниками податків, а також їх посадові особи. Отже, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Крім того, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції позивача здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності обох підприємств, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Доводи та висновки відповідача викладені у акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами, так як судом першої інстанції встановлено, що факт здійснення господарських операцій позивача із контрагентом підтверджений наданими позивачем під час перевірки первинними документами.

В порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.

З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.

Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження, а вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 липня 2016 року - залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя : Г.В.Земляна

Судді: М.В. Межевич

Є.О. Сорочко

Повний текст виготовлено 22 вересня 2015 року

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Межевич М.В.

Сорочко Є.О.