Ухвала

від 14.09.2016 по справі 826/1427/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2016 року м. Київ К/800/27727/15

Вищий адміністративний суд України у складі суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача) , Маринчак Н.Є., Олендера І.Я.,

секретар судового засідання Титенко М.П.,

за участю: представника позивача: Чаніщі В.Л., ОСОБА_1,

представника відповідача: Сокол Д.В.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2015 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року

у справі № 826/1427/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопласт Україна»

до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Логопласт Україна» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м Києві (далі- Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28 серпня 2014 року № 0009862203.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року, адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Логопласт Україна» задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 28 серпня 2014 року № 0009862203.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м Києві подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Логопласт Україна» просило судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість доводів скарги.

Заслухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією проведена перевірка Товариства, за результатами якої відповідачем складено акт від 08 серпня 2014 року № 894/26-54-22-03/36335505, згідно з яким позивачем порушено вимоги, зокрема, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток за 4 квартал 2011 року, 2012 року, 2013 року на загальну суму 1 028 674 грн.;

Висновки відповідача про порушення позивачем названих норм ґрунтуються на тому, що Товариством безпідставно включено до складу витрат витрати за результатами операцій з придбання у Компанії «Логопласт Консульторіа Текнікос ЕсЕй» консультаційних послуг, оскільки, по-перше, не надано заявки замовника з переліком необхідних інформаційно-консультаційних послуг та звіт виконавця про перелік наданих консультаційних послуг по актах виконаних робіт. Крім того, ТОВ «Логопласт Україна», як зазначено відповідачем, не надано обґрунтування використання в господарській діяльності отриманих послуг.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 28 серпня 2014 року № 0009862203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 1 028 674, 00 грн., за штрафними санкціями 214 136, 75 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що реальність господарських операцій підтверджується документально, а отримання таких послуг пов'язане з господарською діяльністю Товариства.

Колегія суддів погоджується із таким висновком, виходячи із наступного.

Витрати, у розумінні Податкового кодексу України, - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілом власником) (підпункт 14.1.27 пункту 14.1статті 14 Податкового кодексу України).

Пунктом 138.2 статі 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку. Тобто первинні документи (акти приймання-передачі послуг, тощо) мають відповідати вимогам обов'язкових реквізитів, викладеним у п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Витрати, що не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку, встановлені статтею 139 Податкового кодексу України.

Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому такі витрати повинні бути пов'язані з господарською діяльністю платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та Компанією «Логопласт Консульторіа Текнікос ЕсЕй» укладено договір про надання експертних консультацій та консалтингових послуг.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з метою виконання умов договору позивачем надано копії звітів про надані послуги, актів здачі-прийняття робіт, рахунків на оплату послуг, актів цінової експертизи ДП «Держзовнішінформ», пояснення працівників позивача.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, до основних видів діяльності позивача відноситься виробництво тари з пластмас.

Згідно із наявними у матеріалах справи доказами, мета отримання експертних консультацій та консалтингових послуг від контрагента полягала у використанні високотехнологічної бізнес підтримки, зокрема технічної, виробничої, інформаційно-технологічної, системи якості та поліпшення продуктивності заводу; сервісного обслуговування програмного забезпечення на підприємстві, технічної підтримки роботи систем та користувачів, управлінні грошовими коштами та банківськими відносинами; підготуванні фінансових звітів, розрахунків, підготування бюджетів, розрахунку та перегляду цін на продукцію, проектному аналізі та плануванні поточних та перспективних проектів, допомога у переговорах з клієнтами та у виконання контрактів; допомога у веденні обліку згідно з міжнародними стандартами обліку тощо.

Позивач під час судового розгляду з наданням доказів зазначав, що у нього в штаті відсутні працівники, які б змогли якісно надати експертні консультації та консалтингові послуги, у зв'язку із чим виникла необхідність залучення інших суб'єктів господарювання.

Фактичне здійснення послуг та факти використання таких послуг у господарській діяльності підтвердили допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_1 (начальник відділу бухгалтерії ТОВ «Логопласт Україна») та ОСОБА_2 (працівник Компанії «Логопласт Консульторіа Текнікос ЕсЕй»).

Таким чином, з урахуванням наведеного суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про обґрунтованість включення позивачем до складу витрат витрат за наслідками отримання експертних консультацій та консалтингових послуг.

Посилання відповідача на те, що позивачем не надано заявок замовника з переліком необхідних інформаційно-консультаційних послуг та звіту виконавця про перелік наданих консультаційних послуг по актах виконаних робіт не свідчить про те, що такі послуги не надавалися. Оскільки чинним законодавством не визначено конкретного переліку документів для підтвердження даних податкового обліку, при дослідженні обґрунтованості зменшення платником податків оподатковуваного доходу на суму витрат, слід виходити із того, що відповідність задекларованих платником витрат критерію документальної підтвердженості вимагає подання платником документів, які містять достатні відомості про зміст господарської операції, порядок її виконання та учасників.

Заявки замовника з переліком необхідних інформаційно-консультаційних послуг та звіти виконавця про перелік наданих консультаційних послуг по актах виконаних робіт не є обов'язковими первинними звітними документами на підтвердження даних податкового обліку; їх відсутність, за наявності інших доказів, що підтверджують надання таких послуг та використання їх у господарські діяльності, які містять достатні відомості про зміст господарської операції, порядок її виконання та учасників, не вказує про допущення порушень платником податків.

З урахуванням наведеного, висновки відповідача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про безпідставність включення до складу витрат витрат за результатами здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, що визначені статтями 236 - 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін Н.Є. Маринчак І.Я. Олендер