Постанова

від 20.09.2016 по справі 905/1496/16

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.09.2016р. справа №905/1496/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 секретаря ОСОБА_4 від позивача:ОСОБА_5, представник за дов. б/н від 01.06.2016р. від відповідача 1:ОСОБА_6, представник за дов. №140416-5/9.1.2п від 14.04.2016р. від відповідача 2: не з"явився розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" м.Краматорськ, Донецька область ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Спецбудфонд" м.Донецьк на рішення господарського судуДонецької області від 09.08.2016 року у справі№ 905/1496/16 (суддя Паляниця Ю.О.) за позовомОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Фадж" м.Київ до відповідачівПублічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" м.Краматорськ, Донецька область ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Спецбудфонд" м.Донецьк пророзірвання договору та припинення постачання електричної енергії

ВСТАНОВИВ:

21.04.2016р. позивач, ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Фадж", м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" про зобов"язання відповідача припинити постачання електричної енергії у будівлю за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, б.125 та розірвати договори про постачання електричної енергії, на підставі яких відповідач здійснює постачання електричної енергії у будівлю за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, б.125 (а.с. 3-7).

Ухвалою суду від 13.06.2016р. до участі у даній справі в якості відповідача 2 було залучено ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Спецбудфонд" м.Донецьк (а.с. 98-99).

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.08.2016р. у даній справі позовні вимоги задоволені частково (а.с. 228-232).

Зобов"язано Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Донецькобленерго" припинити постачання електричної енергії у будівлю за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, б.125.

В іншій частині позову відмовлено.

Визнано недійсним договір №11/7551 від 11.07.2013р. про постачання електричної енергії, укладений між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Донецькобленерго" та ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Спецбудфонд".

Додатковим рішенням від 12.08.2016р. у даній справі судом вирішено питання про розподіл судових витрат. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" на користь ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Фадж" судовий збір у сумі 1378 грн. Стягнуто з ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Спецбудфонд" на користь ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Фадж" судовий збір у сумі 1378 грн. (а.с.234).

Ухвалою суду від 25.08.2016р. суд, керуючись ст.ст.86, 89 ГПК України виправив допущені у рішенні та додатковому рішенні описки, не зачіпаючи суті рішення, а саме ухвалив: внести зміни в рішення від 09.08.2016р. та додаткове рішення господарського суду Донецької області від 12.08.2016р. по справі №905/1496/16 допущені описки. Виклав дев"ятий абзац мотивувальної частині рішення господарського суду Донецької області від 09.08.2016р. по справі № 905/1496/16 в наступній редакції: "Згідно із ст.49 ГПК України судовий збір у сумі 1378 грн. підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача".

У першому та другому абзаці резолютивної частини додаткового рішення від 12.08.2016р. слова та цифри "у сумі 1378 грн." замінити словами та цифрами "в сумі 689 грн." (а.с.237).

В обґрунтування прийнятого рішення місцевий господарський суд дійшов висновку про недійсність договору № 11/7551 від 11.07.2013р. про постачання електричної енергії, укладеного між відповідачами, виходячи з недійсності договору оренди від 04.01.2013р., наявність якого зумовила укладання договору про постачання електричної енергії. Також, виходячи з того, що позивач є власником майна за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, б.125, за висновком суду, між власником майна та енергопостачальною компанією відсутні договірні відносини з постачання електричної енергії на спірний об"єкт, здійснення такого постачання на підставі недійсного договору №11/7551 від 11.07.2013р. є неправомірним та таким, що порушує право позивача володіти майном на власний розсуд, тому позовні вимоги в частині зобов"язання припинення постачання електричної енергії є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Позовні вимоги про розірвання договору про постачання електричної енергії, на підставі якого Публічне акціонерне товариство В«ДТЕК ДонецькобленергоВ» здійснює постачання електричної енергії у будівлю за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, будинок 125, суд визнав безпідставними, виходячи з того, що норми діючого законодавства та положення договору право на його розірвання, а також ініціювання питання розірвання правочину (в тому числі, в судовому порядку) закріплюють за сторонами договору, а ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ФаджВ» не є стороною оспорюваної угоди.

Суд відхилив вимогу позивача про визнання недійсним договору оренди від 01.10.2015р., як таку, що не пов"язана з предметом спору та зазначив, що положення цього договору не застосовуються до відносин між орендарем та орендодавцем, які виникли до його укладання.

Відповідач 1, Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Донецькобленерго" звернувся із апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Донецької області від 09.08.2016р. по даній справі в частині зобов"язання відповідача 1 припинити постачання електричної енергії у будівлю за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, б.125 та визнання недійсним договору № 11/7551 від 11.07.2013р. про постачання електричної енергії, укладеного між ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" та ТОВ "Спецбудфонд" та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

На думку апелянта, суд вийшов за межі позовних вимог визнаючи договір № 11/7551 від 11.07.2013р. про постачання електричної енергії недійсним.

Апелянт вважає, що відповідач 2 мав всі законні підстави на отримання електричної енергії згідно договору постачання, укладеного з відповідачем 1, оскільки договір оренди від 06.10.2015р., за яким відповідач 2 отримав в оренду нежитлові приміщення за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, б.125 строком з 01.01.2016р. по 28.12.2018р. є діючим та немає жодного судового рішення щодо визнання його недійним. При цьому, на думку скаржника, визнання недійсним договору оренди від 04.01.2013р. згідно рішення суду від 23.02.2016р. по справі № 905/2574/15 не є підставою для висновків про припинення постачання електричної енергії та визнання договору постачання недійсним, оскільки є діючий договір оренди, а отже і всі підстави для постачання електричної енергії.

Скаржник вважає, що судом порушено вимоги ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України та не зазначено в резолютивній частині рішення, що зобов"язання за договором припиняється лише на майбутнє. Крім того, судом задоволено лише одну немайнову вимогу позивача, але в порушення ст. 49 ГПК України між відповідачами розподілено витрати як сплату двох сум судового збору.

Відповідач 2, ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Спецбудфонд", звернувся із апеляційною скаргою, в якій, не погоджуючись з прийнятим рішенням, вважає, що судом при прийнятті рішення неповно було з"ясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення господарського суду Донецької області від 09.08.2016р. у даній справі та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Зокрема, апелянт вважає, що судом не з"ясовано наявність та правові підстави знаходження інших орендарів у будівлі за адресою Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, б.125 та на права яких може вплинути винесення рішення по даній справі відповідно до ч. 1 ст. 770 ЦК України та не надав належної оцінки клопотанню відповідача 1 стосовно розгляду Печерським районним судом м.Києва матеріалів ГПУ кримінального провадження № 12013110060002990 від 02.04.2013р.

29.08.2016р. до Донецького апеляційного господарського суду від відповідача 2 надійшли пояснення до апеляційної скарги, які колегією суддів розглянуті, прийняті до уваги та залучені до матеріалів справи.

16.09.2016р. через канцелярію суду надійшла заява від позивача про відкладання розгляду справи, яка судом розглянута, прийнята до уваги та залучена до матеріалів справи.

16.09.2016р. через канцелярію суду надійшов відзив від позивача на апеляційну скаргу, в якому позивач просив суд апеляційні скарги ТОВ "Спецбудфонд" та ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" залишити без задоволення, а рішення господарського суду від 09.08.2016р. у даній справі - без змін, який колегією суддів розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи (т.2, а.с.36-39).

Позивач у судове засідання з"явився, підтримав доводи, викладені у відзиві на апеляційні скарги та просив залишити без задоволення апеляційні скарги, а рішення суду у даній справі без змін.

Відповідач 1 у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу, просив суд скасувати рішення господарського суду Донецької області від 09.08.2016р. по даній справі в частині зобов"язання відповідача 1 припинити постачання електричної енергії у будівлю за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, б.125 та визнання недійсним договору № 11/7551 від 11.07.2013р. про постачання електричної енергії, укладеного між ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" та ТОВ "Спецбудфонд" та прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідач 2 у судове засідання не з"явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причину неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що явка сторін не визнавалася судом обов"язковою, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності відповідача 2.

Відповідно до частини другої статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши представників позивача та відповідача 1, перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду встановила наступне.

Позивач, ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Фадж", м.Київ юридична особа (ідентифікаційний код 39105598), що підтверджено детальною інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та Статутом (а.с.20-21, 124-137).

Відповідач 1, Публічне акціонерне товариство "ДТЕК Донецькобленерго" - юридична особа (ідентифікаційний код 00131268), що підтверджено Спеціальним витягом з ЄДР (а.с.27-28).

Відповідач 2, ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Спецбудфонд" юридична особа (ідентифікаційний код 38264310), що підтверджено Спеціальним витягом з ЄДР (а.с.222).

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору про постачання електричної енергії встановлюються законами України "Про засади функціонування ринку електричної енергії" та "Про електроенергетику".

Правила користування електричною енергією затверджені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996р. № 28 (в редакції постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 17.10.2005р. № 910) та зареєстровані в Міністерстві юстиції регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії).

З матеріалів справи вбачається, що 11.07.2013р. між Публічним акціонерним товариством В«ДонецькобленергоВ» (постачальник) та ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«СпецбудфондВ» (споживач) було укладено договір №11/7551 про постачання електричної енергії, за змістом п.1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача із загальною (за всіма об'єктами) приєднаною потужністю 600 кВт, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами договору (а.с.44-56).

За приписами п.9.5 договору №11/7551 від 11.07.2013р. останній набирає чинності з дня його підписання і укладається на термін до 31.12.2013р. Договір вважається щорічно продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Як вказує відповідач 1, жодною із сторін не було заявлено про припинення дії договору або перегляд його умов, внаслідок чого зобов'язання сторін за вказаною угодою автоматично продовжувались кожний наступний рік та є чинними на момент розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч.2 ст.651 ЦК України).

За правилами п.9.5 договору №11/7551 від 11.07.2013р. останній може бути розірвано за ініціативою будь-якої із сторін у порядку, визначеному законодавством України.

Приймаючи до уваги норми діючого законодавства та положення договору, право щодо його розірвання, а також те, що ініціювання питання розірвання правочину (в тому числі, в судовому порядку) закріплюється за сторонами договору, а позивач - ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ФаджВ» не є стороною оспорюваної угоди, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог про розірвання договору про постачання електричної енергії, на підставі якого Публічне акціонерне товариство В«ДТЕК ДонецькобленергоВ» здійснює постачання електричної енергії у будівлю за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, будинок 125.

Відповідно п.1.ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право: визнати недійсним повністю чи у певній частині пов"язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов"язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої ст. 83 ГПК України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п"ятої статті 216 ЦК України).

Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (п.2.3 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду із заявою про визнання недійсними пов"язаних з предметом спору договорів, в якій просив суд при прийнятті рішення в порядку ст. 83 ГПК України визнати недійсними наступні, пов"язані з предметом спору договори: договір про постачання електричної енергії № 11/7551 від 11.07.2013р., укладений між ПАТ "ДТЕК Донецькобленерго" та ТОВ "Спецбудфонд" та договір оренди від 06.10.2015р., укладений між ТОВ "Восход" та ТОВ "Спецбудфонд" (а.с.176-177).

Колегія суддів погоджується з висновком суду про визнання недійсним договору № 11/7551 від 11.07.2013р. про постачання електричної енергії, укладеним між Публічним акціонерним товариством "ДТЕК Донецькобленерго" та ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Спецбудфонд" через порушення, допущені в момент вчинення даного правочину, з наступного.

Згідно з п.5.4 Правил користування електричною енергією, які затверджені постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996р., для укладання договору про постання електричної енергії заявник (споживач) або субспоживач) має надати відповідній організації, зокрема, копію документа, яким визначено право власності чи користування на об'єкт (приміщення) або копію документа, що підтверджує право власності чи користування на земельну ділянку (у разі відсутності на відповідній земельній ділянці об'єкта).

З матеріалів справи вбачається, що на момент укладання оспорюваного договору будівля за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, б. 125, використовувалась відповідачем 2 на праві оренди згідно з договором від 04.01.2013р., укладеним між ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ВосходВ» та ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«СпецбудфондВ» (а.с.169-170).

Рішенням господарського суду Донецької області від 23.02.2016р. у справі №905/2574/15 за позовом ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ФаджВ» до відповідача 1, ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«Таурус-2015В» , відповідача 2, ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«СпецбудфондВ» , позовні вимоги задоволено повністю та, зокрема, визнано недійсним договір оренди від 04.01.2013р., укладений між ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ВосходВ» та ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«СпецбудфондВ» . Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 13.04.2016р. вказане рішення залишено без змін. Згідно з постановою ВГСУ від 14.06.2016р. попередні судові рішення у цій справі залишені без змін (а.с.142-160).

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов"язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п.4 Інформаційного листа №01-8/1427 від 18.11.2003р. Вищого господарського суду України В«Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людиниВ» , рішення від 25.07.2002р. В«Совтрансавто-ХолдингВ» проти УкраїниВ» Європейського суду з прав людини).

Відповідно до пунктів 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009р. у справі В«Христов проти УкраїниВ» визначено, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа В«Брумареску проти РумуніїВ» , п.61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

В силу норм ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За приписами ч.1 ст.236 вказаного нормативно-правового акту нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України В«Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснимиВ» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Враховуючи наведені норми законодавства та фактичні обставини справи, судова колегія вважає, приймаючи до уваги рішення господарського суду Донецької області від 23.02.2016р. у справі №905/2574/15, що набрало законної сили, яким встановлено факт недійсності договору оренди від 04.01.2013р., останній не є належною правовою підставою, яка підтверджує право відповідача 2 на оренду спірного приміщення на момент укладання договору №11/7551 від 11.07.2013р. про постачання електричної енергії. Наразі, п.5.4 Правил користування електричною енергією, можливість укладення договору про постачання електричної енергії ставить у залежність від обов"язку споживача підтвердити право користування (власності) на об"єкт, до якого буде постачатися енергія.

Таким чином, договір на постачання електричної енергії №11/7551 від 11.07.2013р., укладений між відповідачами з порушенням вимог чинного законодавства, а саме з порушенням вимог п.п.8 п.5.4 ПКЕЕ.

Що стосується визнання недійсним договору оренди від 06.10.2015р., укладеного між ТОВ "Восход" та ТОВ В«СпецбудфондВ» , то колегія суддів вважає правильним висновок суду про те, що означений договір не пов"язаний з предметом спору.

Доводи відповідача 1 з приводу діючого договору оренди та правових підстав для постачання електричної енергії, колегія суддів відхиляє з наступного.

Даний договір не має відношення до дійсності чи недійсності договору про постачання електричної енергії № 11/7551 від 11.07.2013, оскільки в силу приписів частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п"ятою та шостою статті 203 названого Кодексу, саме на момент вчинення правочину (п.2.6 постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013р. № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

З матеріалів справи вбачається, що згідно з протоколом №4 від 10.04.2015р. про проведення аукціону з продажу майна боржника - ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ВосходВ» , переможцем торгів з продажу нежитлової будівлі загальною площею 10586,6 кв.м, що розташована за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, 125, було визнано ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ФаджВ» .

15.04.2015р. між ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ВосходВ» в особі ліквідатора-арбітражного керуючого ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ФаджВ» в особі директора ОСОБА_9 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за приписами п.1 якого відповідно до протоколу №4 від 10.04.2015р. про проведення аукціону з продажу майна боржника ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ВосходВ» , оформленого організатором аукціону Товарною біржею В«ЄвросоюзВ» , покупець набув право на придбання нерухомого майна: нежитлової будівлі загальною площею 10586,6 кв.м, що розташована за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, 125 за ціною продажу майна, визначеної в протоколі про проведення аукціону. Предмет договору складається з: основна будівля літ.А-2, міжповерхові надбудови літ.Ан-1, літ.А1н-1, підвал літ.А/п, майданчик літ.а (супермаркет).

Згідно із свідоцтвом №2218 від 24.04.2015р. нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, 125, належать на праві власності ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ФаджВ» .

За змістом витягу №40946100 від 21.07.2015р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, 125, зареєстровані на праві приватної власності за ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ФаджВ» (т.1, а.с.14).

Аналогічні за змістом відомості містяться у інформаційній довідці №57169109 від 12.04.2016р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (т.1, а.с.34-38).

За таких обставин, власником майна за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, 125, на теперішній час є позивач.

Відповідачами всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 ГПК України вказаного факту не спростовано.

Згідно з ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

В силу норм п.1 ч.2 ст.16 вказаного Кодексу способом захисту прав та інтересів може бути, в тому числі, припинення дії, яка порушує право.

Аналогічні за змістом приписи містить ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

За змістом ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено принцип мирного володіння майном, який в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини закріплює засади поваги до права власності та забороняє безпідставне позбавлення або обмеження володіння особою своїм майном, інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених нормами міжнародного права.

Відповідно до ч.1 ст.316, ч.1 ст.317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування, та розпорядження своїм майном.

За приписами ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Пунктом 1.2 Правил користування електричною енергією визначено, що споживач електричної енергії - це юридична або фізична особа, що використовує електричну енергію для забезпечення потреб власних електроустановок на підставі договору. Електрична енергія - це енергоносій, який виступає на ринку як товар, що відрізняється від інших товарів особливими споживчими якостями та фізико-технічними характеристиками (одночасність виробництва та споживання, неможливість складування, повернення, переадресування), які визначають необхідність регулювання та регламентації використання цього товару.

Як було зазначено судом вище, власником будівлі за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, будинок 125, є ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ФаджВ» .

Тобто, саме позивачу належить право визначати потребу чи відсутність потреби у постачанні електричної енергії за вказаною адресою.

14.03.2016р. позивач звернувся до відповідача 1 з листом, у відповідності до якого повідомив Публічне акціонерне товариство В«ДТЕК ДонецькобленергоВ» про факт зміни власника будівлі, вимагав припинити постачання електричної енергії у будівлю, а також, розірвати всі укладені договори про постачання електричної енергії з третіми особами.

Факт одержання цього листа відповідачем 1 не заперечується.

Водночас, як вказує позивач, відповідь на лист б/н від 14.03.2016р. ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю В«ФаджВ» одержана не була.

З огляду на те, що власником майна за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, будинок 125, є позивач, виходячи з того, що між власником майна та енергопостачальною компанією відсутні договірні відносини з постачання електричної енергії на спірний об'єкт, здійснення такого постачання на підставі недійсного договору №11/7551 від 11.07.2013р., є неправомірним та порушує право позивача володіти майном на власний розсуд.

Таким чином, висновок суду про правомірність вимог позивача про зобов'язання Публічного акціонерного товариства В«ДТЕК ДонецькобленергоВ» припинити постачання електричної енергії у будівлю за вказаною адресою, колегія суддів вважає правильним.

Доводи апелянта, відповідача 2, стосовно того, що розділ 7 ПКЕЕ передбачає вичерпний перелік випадків, коли постачання електричної енергії може бути припинено, судова колегія відхиляє з огляду на таке.

Розділ 7 ПКЕЕ містить умови припинення або обмеження постачання та передачі електричної енергії.

Відповідно до п.7.1 ПКЕЕ електрична енергія постачається споживачу безперервно, крім випадків, передбачених договором та нормативно-правовими актами, у тому числі цими Правилами.

За приписами п.1.1 ПКЕЕ ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами.

Однією з підстав припинення повністю або частково постачання електричної енергії є, зокрема, розірвання або неукладення між суб"єктами господарювання договорів, наявність яких передбачена цими Правилами (п.п.7 п.7.5 Правил НКЕЕ).

Правові наслідки недодержання сторонами при вчиненні правочину вимог закону визнання договору недійсними регулюються параграфом 2 глави 16 Розділу 1У Цивільного кодексу України. За змістом ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з його недійсністю.

Внаслідок недійсності договору постачання електричної енергії вимога щодо припинення постачання електричної енергії є цілком обґрунтованою.

Щодо тверджень відповідача 1 про порушення судом ч. 3 ст. 207 Господарського кодексу України та не зазначення в резолютивній частині рішення, що зобов"язання за договором припиняється лише на майбутнє.

Згідно ч. 3 ст. 207 ГК України виконання господарського зобов"язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили, як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов"язання воно може бути припинено на майбутнє, таке зобов"язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

За змістом ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин, або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

В ч.3 ст. 207 ГК України встановлюється, що виконання господарського зобов"язання, визнаного судом недійсним, припиняється з дня набрання рішенням суду законної сили, та передбачає можливість визнання зобов"язання недійсним на майбутнє, що також суперечить статті 236 ЦК України. Таким чином, стаття 207 ГК України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов"язань, які суперечать ЦК України як за термінологією, так і за змістом. Тому статті 207 ГК України відповідно до абзацу першого частини другої статті 4 ЦК України застосовуватися не може ( п.21 Інформаційного листа ВГСУ від 07.04.2008р. № 02-8/211 "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України).

Доводи апелянта, відповідача 2 про те, що суд не з"ясував наявності та правових підстав знаходження інших орендарів у будівлі, на права яких може вплинути винесення рішення по даній справі колегія суддів відхиляє з наступного.

Так, в судовому засіданні представником відповідача 1 було зазначено, що інших осіб, крім відповідача 2 ТОВ "Спецбудфонд" у приміщенні за адресою: Донецька область, м.Маріуполь, пр.Будівельників, будинок 125, з яким укладено договір на постачання електричної енергії, немає.

Виходячи із складу сторін у даній справі та предмету спору, рішення суду не може впливати на права та обов"язки будь-яких інших осіб по відношенню до позивача чи відповідачів, оскільки ці інші особи не є ані постачальниками, ані споживачами електричної енергії у розумінні НКЕЕ.

Вважається, що рішення суду тоді може вплинути на права та обов"язки особи, коли в рішенні суду можуть безпосередньо міститься судження про права та обов"язки цієї особи у відповідних правовідносинах в описовій чи мотивувальній частині рішення (правова позиція Верховного Суду України від 24.06.2008р. у справі №3-2424к08). Проте ані в описовій, ані в мотивувальній частині рішення суду немає суджень про права та обов"язки орендарів, оскільки орендні правовідносини не є предметом розгляду даної справи.

Твердження апелянта, відповідача 2 про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки факту розгляду Печерським районним судом м.Києва матеріалів Генеральної прокуратури України кримінального провадження № 12013110060002990, не відповідає дійсності, оскільки про це судом зазначено в мотивувальній частині рішення.

Що стосується доводів апелянта, відповідача 1 про не вирішення питання щодо судового збору, колегія суддів зазначає, що судом було винесено додаткове рішення від 12.08.2016р. та ухвала про виправлення описки від 25.08.2016р., якими суд вирішив питання щодо розподілу судових витрат відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновок суду, оскаржуване рішення прийнято з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а тому повинно бути залишено без змін, а апеляційні скарги без задоволення.

Судові витрати повинні бути розподілені відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Донецькобленерго" м.Краматорськ, Донецька область та ОСОБА_7 з обмеженою відповідальністю "Спецбудфонд" м.Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 09.08.2016р. по справі № 905/1496/16 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Донецької області від 09.08.2016р. по справі № 905/1496/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий О.О.Радіонова

Судді Д.О.Попков

ОСОБА_3

Надр.6 прим:1 -у справу; 1-позивачу; 2 -відповідачам; 1 -ДАГС; 1-ГС Запорізької обл.