Постанова

від 21.09.2016 по справі 903/424/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. Справа № 903/424/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Василишин А.Р.

судді Філіпова Т.Л. ,

судді Бучинська Г.Б.

при секретарі Першко А.А.

розглянувши апеляційну скаргу Відповідача 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Площа Еволюції" на рішення господарського суду Волинської області від 20 липня 2016 року у справі № 903/424/16 (суддя Вороняк А.С.)

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідачів: 1) товариства з обмеженою відповідальністю "Площа Еволюції"; 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс"

про стягнення 23 771 грн 95 коп.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача 1 - не з'явився;

відповідача 2 - не з'явився.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надала - Позивач) звернулася з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Площа Еволюції" (надалі - Відповідач 1) та товариства з обмеженою відповідальністю "Глорія-Імпекс Плюс" (надалі - Відповідач 2) про стягнення з Відповідача 1 4 500 грн - основного боргу; 8 184 грн 18 коп. - пені; 10 435 грн 77 коп. - інфляційних втрат; 652 грн - річних та 200 грн солідарно з Відповідача 2. Також Позивач просить стягнути з Відповідача 1 судові витрати ( в тому числі 5 000 грн витрат на правову допомогу).

Рішенням господарського суду Волинської області від 20 липня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Відповідача 1 на користь Позивача: 4 300 грн - основного боргу; 9 651 грн 81 коп. - інфляційних втрат; 4 500 грн - пені; 638 грн 50 коп. - 3% річних; 1 185 грн 17 коп. - витрат по оплаті судового збору; 1 720 грн 13 коп. - витрат по оплаті послуг адвоката.

Також даним рішенням стягнуто солідарно з Відповідача 1 та Відповідача 2 на користь Позивача 200 грн основного боргу.

Водночас, місцевим господарським судом стягнуто з Відповідача 2 на користь Позивача: 5 грн 79 коп. витрат по оплаті судового збору; 8 грн 41 коп. витрат по оплаті послуг адвоката.

В задоволені позовних вимог в частині стягнення 783 грн 96 коп. інфляційних втрат, 3 684 грн 18 коп. пені та 13 грн 50 коп. річних - судом відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, Відповідач 1 звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до розгляду, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що договір (надалі - Договір) між Позивачем та Відповідачем 1 від 01 травня 2014 року №02/14-Б дійсно був укладений, однак з незалежних причин від Відповідача 1 сторонами до виконання належним чином не був прийнятий. Апелянт вказує, що на неодноразові вимоги Відповідача 1, Позивач з моменту укладення Договору не надав належних документів щодо правових підстав володіння конструкцією (копію договору оренди) та не склав акта приймання-передачі об'єкта. В той же час апелянт констатує, що зі змісту додатку №1 до Договору не вбачається опису конструкції, що передбачалося передати у користування та місце їх знаходження.

Крім того, Відповідач 1 вказує, що Позивач вимагав, що б оплата за послуги здійснювалась на його картковий рахунок із зазначенням "поповнення рахунку", тому в наданих Позивачем до суду ксерокопіях чеків, як призначення платежу, зазначено поповнення карткового рахунку. Апелянт вважає, що вказані чеки не мають посилання на Договір, а відтак вони не можуть бути належними доказами сплати Відповідачем 1 коштів за Договором суборенди.

Крім того, апелянт наполягає на тому, що надані Позивачем сканкопії поштових та банківських квитанцій, інших документів, не є доказом того, що ним були надані послуги Відповідачу 1, оскільки не відповідають документам, що підтверджують здійснення господарської операції. Інших доказів, які б підтверджували надання послуг за Договором на суму 4 500 грн Позивачем суду не надано.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання.

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 18 серпня 2016 року , Позивач надіслав заперечення на апеляційну скаргу, в яких, з підстав, викладених в них, просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін (а.с 145-147).

На виконання вимог суду, викладених в ухвалі від 18 серпня 2016 року , Відповідач 1 надіслав на поштову адресу суду клопотання про долучення до матеріалів справи довідки банку ПАТ "Кредобанк" від 12 вересня 2016 року № 128-38482/16 щодо відсутності перерахувань грошових коштів з рахунку Відповідача 1 на розрахунковий рахунок Позивача. Разом з тим, Відповідач 1 просить розгляд справи провести без уповноваженого представника (а.с. 139-144).

Відповідач 2 вимог суду викладених в ухвалі від 18 серпня 2016 року не виконав.

В судове засідання від 21 вересня 2016 року представники Позивача, Відповідача 1 та Відповідача 2 не з'явились. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

Враховуючи положення статті 102 ГПК України щодо строку розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, а також те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників провадження у справі про час і місце розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності представників Позивача, Відповідача 1 та Відповідача 2 за наявними у справі матеріалами, у відповідності до вимог статті 101 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду прийшла до висновку, що в її задоволенні слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін. При цьому колегія виходила з наступного.

Як встановлено апеляційним судом, 01 червня 2013 року між Відповідачем 2 та Позивачем було укладено договір №03/13 (а.с.70).

Згідно пунктів 1.1, 1.2, 1.3 Договору, останнім регулюються правовідносини, пов'язані із переданням Орендодавцем Орендарю у строкове платне користування майна, а саме: спеціальної рекламної конструкції для зовнішньої реклами арочного типу, двосторонньої, розміром 3400x15000мм - «рекламна арка». Майно знаходиться в користуванні у відповідності до дозволу №0661 на розміщення спеціальних конструкцій і зовнішньої реклами вздовж автомобільних доріг у межах населених пунктів від 05 жовтня 2012 року; місцезнаходження майна - автомобільна дорога Н-22, км 94+560 над проїзною частиною.

01 травня 2014 року між Позивачем та Відповідачем 1 було укладено договір №02/14-Б з додатком №1 до нього (а.с.17-18).

Згідно пункту 1.1 Договору, за обумовлену плату і на визначений термін у відповідності до умов цього Договору, у тимчасове платне користування передається місце, а саме конструкції для розміщення засобів зовнішньої реклами (далі - ЗЗР) за адресами, які вказані у додатку, який є невід'ємною частиною даного Договору.

Згідно пункту 1.2 Договору, Відповідач 2 використовує надане місце за цільовим призначенням - для розміщення ЗЗР, здійснює оплату за користування місцем розміщення ЗЗР відповідно до пункту 3 даного Договору.

Згідно абзацу 3 пункту 2.2 Договору, Відповідач 2 зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі вносити плату відповідно до умов даного Договору.

Згідно пункту 3.1 Договору, розмір плати за користування одним місцем розміщення ЗЗР за домовленістю сторін зазначається в додатку до цього Договору. Визначена сума включає в себе і оплату за освітлення в темну пору доби.

Згідно пункту 3.3 Договору, плата за тимчасове користування вноситься у формі передоплати не пізніше 10 числа поточного місяця на розрахунковий рахунок Позивача.

Згідно пункту 7.4 Договору, останній діє з 01 травня 2014 року по 01 травня 2015 року.

Додатком №1 (а.с.19) до Договору визначено, що сторони визначили місце розташування рекламної площини, які надаються та ціну, а саме: одна рекламна арка вартістю 10 000 грн в місяць.

Договір з додатком №1 підписані та скріплені печатками Позивача та Відповідача 1.

Згідно статті 1 Закону України «Про рекламу» (в редакції відповідно на час укладення договору): зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг; рекламні засоби - засоби, що використовуються для доведення реклами до її споживача.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про рекламу», цей Закон регулює відносини, пов'язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України.

Згідно пункту 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами поза межами населених пунктів (які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05 грудня 2012 року №1135) (далі - Правила), у цих правилах терміни вживаються у такому значенні: місце розташування рекламного засобу - площа зовнішньої поверхні споруди, спеціальні тимчасові і стаціонарні конструкції на відкритій місцевості, у межах смуги відведення автомобільних доріг, над проїжджою частиною таких доріг, площа відведеної території на відкритій місцевості, які розташовані поза межами населеного пункту і надаються розповсюджувачеві зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою) рекламний засіб - тимчасова чи стаціонарна спеціальна конструкція (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об'ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), яка використовується для доведення реклами до споживача.

Відповідно пункту 7 Правил, розміщення зовнішньої реклами на територіях і спорудах здійснюється за згодою їх власників або уповноважених ними органів (осіб) з урахуванням архітектурних, функціонально-планувальних, історико-культурних чинників і типології елементів місцевого середовища.

Згідно пункту 13 Правил, розміщення рекламних засобів здійснюється відповідно до вимог Законів України "Про рекламу" і про "Про автомобільні дороги".

Відповідно до приписів статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За правилами статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статтей 525, 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами частини 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 611 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Твердження Відповідача 1, що по договору суборенди від 01 травня 2014 року, Відповідач 1 жодних послуг не отримав (відсутні акти прийому-передачі), із посиланням на статтю 759 (договір найму), статтю 761 (право передання майна у найм) та статтю 765 (передання майна наймачеві) ЦК України, не приймаються судом, оскільки вказані статті ЦК України стосується орендних правовідносин, тоді як спірні правовідносини між сторонами регламентуються спеціальними нормами Закону України "Про рекламу" і Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами" №2067 від 29 грудня 2003 року. При цьому, певна спорідненість правового регулювання правовідносин сторін, що є предметом даного судового розгляду із орендними правовідносинами не може бути підставою для застосування вказаної статті навіть в порядку частини 1 статті 8 ЦК України, оскільки всупереч умов застосування аналогії закону питання щодо стягнення плати за розміщення місць реклами унормовано спеціальними норами цивільного законодавства і не потребує субсидіарного застосування норм про оренду в цій частині.

Що ж до твердження Відповідача 1, що відносини між Позивачем та Відповідачем 1 носять позадоговірний характер та, що між сторонами взагалі не відбулось ніяких господарських відносин, оскільки укладений договір суборенди від 01 травня 2014 року №02/14-Б, з причин незалежних від Відповідача 1, не приймався до виконання, судом не приймаються. При цьому суд констатує, що в матеріалах справи окрім самого Договору, є гарантійний лист (а.с.98) Відповідача 1 за №04/12/14 від 08 грудня 2014 року (підписаний директором та скріплений печаткою Відповідача 1), який адресувався Позивачу, із гарантією оплати боргу у сумі 30 000 грн за розміщення реклами. Дане, на переконання колегії суддів, підтверджує факт наявності господарських відносин між Позивачем та Відповідачем 1.

Разом з тим, посилання Відповідача 1 на те, що квитанції про оплату, що долучені до позовної заяви не містять призначення платежів та отримані не Позивачем, а фізичною особою ОСОБА_1, як поповнення карткового рахунку, спростовуються тим, що в матеріалах справи відсутні докази існування інших договірних чи позадоговірних відносин між сторонами. Крім того, Відповідач 1 не заперечує, що оплата проводилась ним, а Позивач зараховував кошти саме по Договору суборенди, як плату за послуги з надання в тимчасове користування місця для розміщення рекламного засобу.

В даному випадку, відносини між Позивачем та Відповідачем 1 носять договірний характер щодо послуг з тимчасового розташування місця для рекламного засобу, що укладений між Позивачем та Відповідачем 1. При цьому суд констатує, що договір предметом судових розглядів не виступав і відповідно, недійсним судом не визнавався.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів та розрахунку Позивача, Відповідач за період серпень - грудень 2014 року мав оплатити послуги в сумі 50 000 грн., проте провів часткову оплату в сумі 45 500 грн (квитанції а.с.22, 24, 26, 28, 30, 32, 34). Водночас, 200 грн Позивач просить стягнути з Відповідача 1 та Відповідача 2 солідарно. Відтак, станом на час розгляду спору основна заборгованість Відповідача 1 складає 4 500 грн (50 000 грн - 45 500 грн), з яких 200 грн є солідарний борг разом з Відповідачем 2. Доказів спростування заборгованості (доказів оплати) в розмірі 4 500 грн Відповідач 1 суду не подав.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між Позивачем та Відповідачем 1 Договору суборенди, не проведення Відповідачем 1 при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд приходить до висновку про підставність пред'явленого Позивачем до Відповідача 1 позову в частині стягнені основної суми заборгованості у розмірі 4 300 грн (4 500 грн - 200 грн вимог щодо солідарного боргу), та задовільняє позов в цій частині. Дане вчинено і місцевим господарським судом. Відтак, апеляційний господарський суд залишає без змін оспорюване рішення в цій частині.

Що ж стосується солідарної відповідальності, то як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, в забезпечення належного виконання зобов'язань Відповідача 1 за Договором суборенди № 02/14-Б від 01 травня 2014 року, між Позивачем (надалі - Кридитор) та Відповідачем 2 (надалі - Поручитель) укладено договір поруки від 16 лютого 2015 року (надалі - Договір поруки) (а.с.39).

Згідно пункту 1 Договору поруки, предметом є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання Відповідачем 1 (надалі - Боржник) своїх обов'язків за Договором суборенди № 02/14-Б від 01 травня 2014 року.

Відповідно пункту 2 Договору поруки, Поручитель відповідає перед Кредитором за виконання Боржником обов'язків за Договором суборенди № 02/14-Б від 01 травня 2014 року в розмірі 200 грн.

Пунктом 3 Договору поруки передбачено, що Поручитель з умовами Договору суборенди №02/14-Б від 01 травня 2014 року ознайомлений.

Згідно пункту 4 Договору поруки, у випадку не виконання Боржником обов'язків за Договором суборенди №02/14-Б від 01 травня 2014 року: до 26 лютого 2016 року, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором, як солідарні Боржники.

Приписами пункту 5 Договору поруки передбачено, що у випадку не виконання Боржником будь-якого з обов'язків, передбачених Договором Суборенди № 02/14-Б від 01 травня 2014 року, Кредитор має право звернутися до суду з залученням Поручителя в якості співвідповідача разом з Боржником.

Згідно пункту 6 Договору поруки, цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за Договором суборенди №02/14-Б від 01 травня 2014 року.

Позивач звертався до Відповідача 2 з вимогою вих. №22/01-1 від 26 лютого 2016 року про погашення заборгованості (а.с.40). Дана вимога отримана 27 лютого 2016 року особисто директором Відповідача 2, про що свідчить відмітка на вимозі, однак залишена без відповіді та виконання.

Згідно статтей 553, 554, 543 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Приписами статті 541 ЦК України передбачено, що солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства та те, що Відповідач 1 не виконав взятих на себе за Договором суборенди зобов'язань, вимога про стягнення з Відповідача 1 та Поручителя - Відповідача 2, як із солідарного боржника 200 грн обґрунтована і підлягає до задоволення.

Відповідно, Рівненський апеляційний господарський суд залишає рішення господарського суду Волинської області без змін і в цій частині.

Крім суми заборгованості, Позивач просить стягнути пеню в розмірі 8 184 грн 18 коп.

Суд констатує, що згідно пункту 3.4 Договору суборенди, за несвоєчасно проведену оплату Суборендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Згідно пункту 3 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно частини 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно частини 6 статті 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань або за затримку грошових надходжень на рахунок клієнта банку - одержувача грошових коштів, яку нараховано та не сплачено на день набрання чинності цим Законом, розмір її не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Згідно статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно частини 5 статті 254 ЦК України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Згідно пункту 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Разом з тим, згідно статті 233 ГК України, суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 статті 551 ЦК України вказано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до приписів пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки (штрафу), суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення розміру штрафних санкцій. При цьому, розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Судом встановлено, що Позивач при нарахуванні пені не врахував положення частини 5 статті 254 ЦК України, частини 6 статті 232 ГК України, пункту 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Колегія суддів, провівши перерахунок пені за періоди прострочення оплати зазначені Позивачем в розрахунку (а.с.3-9), прийшла до висновку, що остання підлягає задоволенню в сумі 5 755 грн 07 коп. В частині стягнення пені в розмірі 2 429 грн 11 коп. слід відмовити.

Разом з тим, як встановлено вище у даному рішенні, основне зобов'язання з оплати послуг, яке передбачене Договором, не виконане Відповідачем 1 в розмірі 4 500 грн (місячний платіж становив 10 000 грн). В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про заподіяння тяжких наслідків Позивачу через неналежне виконання зобов'язання Відповідачем 1. Відтак, апеляційний суд, врахувавши інтереси Позивача, з метою дисциплінування Відповідача 1 до виконання умов Договору, вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин приписи пункту 3 частини 1 статті 83 ГПК України, зменшивши розмір пені до 4 500 грн та стягнувши з Відповідача 1 на користь Позивача вказану суму. А відтак, в іншій частині стягнення пені (що перевищує основну заборгованість) в розмірі 1 255 грн 07 коп. (5 755 грн 07 коп. (підставний розмір пені) - 4 500 грн (сума до якої суд зменшує пеню) - теж слід відмовити.

Дане вчинено і місцевим господарським судом, а тому апеляційний суд залишає без змін оспорюване судове рішення в цій частині.

Водночас, Позивач просив суд стягнути з Відповідача 1 річні та інфляційні втрати.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок Позивача трьох відсотків річних в сумі 652 грн та інфляційних втрат в сумі 10 435 грн 77 коп. (з врахуванням допущених помилок Позивачем при розрахунках пені), приходить висновку, що останні підлягають частковому задоволенню, а саме: річні в розмірі 638 грн 50 коп.; інфляційні в розмірі 9 651 грн 81 коп.

Відтак, в частині стягнення річних в розмірі 13 грн 50 коп. та інфляційних втрат в розмірі 783 грн 96 коп. - слід відмовити.

Дане вчинено і господарським судом Волинської області, відтак суд залишає без змін оспорюване судове рішення в цій частині.

Щодо стягнення з Відповідача 1 витрат за оплату послуг адвоката в розмірі 2 000 грн, то апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

На підтвердження своїх позовних вимог в частині відшкодування витрат на послуги адвоката у сумі 2 000 грн Позивач надав: договір про надання правової допомоги за №04/05/16-а від 04 травня 2016 року (а.с.72-73); акт здачі-приймання робіт (надання послуг) за №ОУ-000010 від 04 травня 2016 року (а.с.75); квитанцію № 0.0.578814186.1 від 06 липня 2016 року (а.с.100).

Згідно статті 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В силу дії частини 5 статті 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оцінивши вищевказані докази та враховуючи вищевказане часткове задоволення позовних вимог, суд прийшов до висновку про пропорційне покладення розміру судових витрат по справі до розміру задоволених позовних вимог, в тому числі і витрат на послуги адвоката (за розгляд справи в суді першої інстанції).

Відтак, суд залишає без змін судове рішення місцевого господарського суду в частині розподілу судових витрат.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд залишає за Відповідачем.

Що ж до інших доводів апелянта, то суд вважає їх безпідставними та такими, що спростовані усім вищевказаним в даній судовій постанові.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103 - 106 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Площа Еволюції" на рішення господарського суду Волинської області від 20 липня 2016 року у справі №903/424/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 20 липня 2016 року у справі №903/424/16 - без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

5. Справу № 903/424/16 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Бучинська Г.Б.