Рішення

від 19.09.2016 по справі 914/1897/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2016р. Справа № 914/1897/16

За позовом:Приватного акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч-Львів», м. Львів; до відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Ріел Істейт», м. Львів; про:стягнення 1286800,00 грн. безпідставно набутих коштів Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Цяпка О.І. Представники сторін: від позивача:ОСОБА_2 - представник (довіреність б/н від 04.01.2016р.); від відповідача: не з'явився; Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового процесу не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

18.07.2016р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява Приватного акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч-Львів» (надалі - Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Ріел Істейт» (надалі - Відповідач) про стягнення 1286800,00 грн. безпідставно набутих коштів.

Ухвалою суду від 19.07.2016р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 05.09.2016р.

21.07.2016р. та 05.09.2016р. від позивача надійшли заяви про забезпечення позову з додатками, відповідно до яких ПрАТ «Сортнасіннєовоч» просило суд до моменту набрання законної сили рішенням суду в даній справі накласти арешт на нежитлові приміщення, які належать відповідачу, загальною площею 414,9 кв.м. та знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Туган-Барановського, 24 в межах ціни позову - 1286800,00 грн. або заборонити ТОВ «ОСОБА_1 Ріел Істейт» відчуження будь - яким способом нежитлових приміщень, площею 414,9 кв.м. та знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Туган-Барановського, 24 з повідомленням про таку заборону органи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Ухвалою від 05.09.2016р. суд відклав розгляд справи на 19.09.2016р. Ухвалою від 19.09.2016р. суд відмовив позивачу в задоволенні заяв про вжиття заходів до забезпечення позову підстав, викладених у відповідній ухвалі.

Представник позивача в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити повністю. Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що в результаті переговорів між представниками ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» та ТОВ «ОСОБА_1 Ріел Істейт» було досягнуто згоди, що позивачем буде перераховано на рахунок відповідача грошові кошти, терміново необхідні для провадження господарської діяльності, а відповідач до 01.07.2016р. передасть позивачу необхідний йому товар та надасть певний спектр послуг. Сподіваючись на співробітництво та укладення відповідних договорів з відповідачем, ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» 18.01.2016р. на рахунок відповідача було перераховано 1286800,00 грн. з призначенням платежів «Оплата за товари та послуги згідно договорів №01/16, №02/16, №03/16 від 18.01.2016р.», «Оплата за послуги згідно рахунку №СФ-0000001 від 22.01.2016р.»). Зважаючи на те, що договори на поставку товарів та надання послуг укладенні між сторонами не були (зокрема, з вини відповідача, який повинен був підготувати їх проекти, надати такі для підпису та виставити відповідні рахунки до оплати), відповідачем не поставлено обумовлений сторонами товар, не надано відповідних послуг, представник позивача просить стягнути з відповідача в порядку ст. 1212 ЦК України 1286800,00 грн. як безпідставно набутих коштів.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання повторно не забезпечив, вимог ухвал суду не виконав.

Ухвали суду від 19.07.2016р., від 05.09.2016р. надсилалися відповідачу на його юридичну адресу: 79021, м. Львів, вул. Виговського, 89/33, однак поштовий конверт з ухвалою про порушення провадження у справі від 19.07.2016р., який направлявся за зазначеною адресою відповідачу, повернувся до суду з відміткою відділення поштового зв'язку «За закінченням терміну зберігання». Поштовий конверт з ухвалою про відкладення розгляду справи від 05.09.2016р., станом на 19.09.2016р. до суду не повертався.

Пунктом 3.9.1. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» встановлено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час, дату та місце судового розгляду, беручи до уваги закінчення двомісячного строку розгляду справи (передбаченого ст. 69 ГПК України), суд прийшов до висновку, що спір підлягає вирішенню в даному судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як стверджує в позовній заяві позивач, в результаті переговорів між представниками ПрАТ «Сортонасіннєовоч-Львів» та ТОВ «ОСОБА_1 Ріел Істейт» було досягнуто згоди, що позивачем буде перераховано на рахунок відповідача грошові кошти (нагально необхідні останньому для провадження господарської діяльності), а відповідач в свою чергу до 01.07.2016р. передасть позивачу необхідний йому товар та надасть певний спектр послуг, що будуть використані позивачем у господарській діяльності. Сподіваючись на співробітництво та укладення відповідних договорів з відповідачем, ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів» 18.01.2016р. на рахунок відповідача було перераховано 1268400,00 грн. на підставі платіжного доручення №937 (призначення платежу «Оплата за товари та послуги згідно договорів №01/16, №02/16, №03/16 від 18.01.2016р.») та 22.01.2016р. перераховано 18400,00 грн. згідно платіжного доручення №941 (призначення платежу «Оплата за послуги згідно рахунку №СФ-0000001 від 22.01.2016р.»), всього 1286800,00 грн.

Також позивачем зазначається, що обов'язок по підготовці договорів та виставлення рахунку на оплату покладався на відповідача, останній зобов'язувався їх підписати відповідно до внутрішнього реєстру та передати позивачу та виставити відповідний рахунок до оплати, однак всупереч домовленості, на договори, ні рахунки підготовлені та підписані зі сторони ТОВ «ОСОБА_1 Ріел Істейт» не були.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.07.2016р. позивач звертався до відповідача з вимогою б/н від 01.07.2016р., відповідно до якої просив протягом 7 днів з дати отримання цієї вимоги повернути грошові кошти в розмірі 1268400,00 грн., проте така залишена без задоволення. Докази направлення вказаної вимоги відповідачу знаходяться в матеріалах справи.

На думку ПрАТ «Сортнасіннєовоч-Львів», перераховані ним кошти, набуті ТОВ «ОСОБА_1 Ріел Істейт» без належної для того правової підстави, оскільки між ними не було укладено жодних правочинів ні у письмовій, ні в усній формі, а тому відповідач в порядку ст. 1212 ЦК України зобов'язаний повернути безпідставно набуті кошти в розмірі 1268400,00 грн. в судовому порядку.

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає позов таким, що підлягає до задоволення повністю, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (положення ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За умовами ст. 205 ЦК України правочин може бути вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не передбачено законом. Правочин, щодо якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Статтею 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Частиною 1 ст. 181 ГК України унормовано, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних документів, передбачених ч. 1 ст. 181 ГК України, які б підтверджували укладення сторонами спору усного договору (договору, укладеного у спрощений спосіб). Більше того, як вказав представник позивача, рахунок №СФ-0000001 від 22.01.2016р. (котрий був зазначений у призначенні платежу в платіжному дорученні №941 від 22.01.2016р.) фактично позивачу до оплати не виставлявся. Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що одна лише вказівка у призначенні платежу на рахунок без підтверджуючих на те документів, не може свідчити про те, що такий був виставлений відповідачем до оплати та відповідно засвідчувати виникнення між сторонами договірних відносин у спрощений спосіб. Доказів протилежного, як зокрема, документів, які б стверджували факт направлення позивачу такого рахунку на оплату, листів і т.п., відповідачем не надано.

Порядок укладання господарських договорів врегульовано ст.ст. 180, 181 ГК України, згідно з якими господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладанні господарського договору сторони зобов'язані у будь якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

На переконання господарського суду, для укладення письмового договору обов'язковим є дотримання певної його форми. Так, безпосередньо вимоги до письмової форми правочину викладені в ст. 207 ЦК України. Згідно з ч.ч. 1, 2 вказаної статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Отже, з системного аналізу наведених вище правових норм з одночасним врахуванням дійсних фактичних обставин у справі суд дійшов висновку про те, що за наявності факту недотримання позивачем та відповідачем врегульованого приписами законодавства порядку укладання господарських договорів, а також як наслідок не досягнення згоди щодо істотних умов договору №01/16, №02/16, №03/16 від 18.01.2016р. (які були зазначені в призначенні платежу в платіжному дорученні на оплату №937 від 18.01.2016р.) на поставку товару, надання послуг, такі договори вважаються неукладеними. Доказів, зокрема, підписаних оригіналів згаданих договорів, накладних, актів виконаних робіт та ін. документів, які б спростовували висновок господарського суду про неукладеність договорів, відповідачем представлено не було.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, аналіз наведеної норми свідчить, що зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав (норми закону, адміністративного акту, правочину (договору) тощо) або якщо такі відпали.

Аналогічна правова позиція викладена ВСУ України в постанові від 17.06.2014р. у справі №13/096-12 та ВГСУ в постанові від 18.03.2015р. у справі №914/2373/14.

Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому (правова позиція ВСУ, викладена в постанові від 24.09.2015р. у справі №6-122 цс14).

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Таким чином, можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Як зазначив ВСУ в постанові від 02.03.2016р. у справі №6-3090цс15, характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондиційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. Конструкція ст. 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Враховуючи викладене вище, а також те, що договори №01/16, №02/16, №03/16 на поставку товару та надання послуг від 18.01.2016р. є неукладеними, в матеріалах справи відсутні докази існування між сторонами договірних відносин у спрощений спосіб, суд зазначає, що між позивачем та відповідачем не виникли зобов'язальні правовідносини щодо поставки та/або надання послуг крім того, станом на день розгляду справи не відбулося фактичного виконання зустрічного зобов'язання з поставки товару та/або надання послуг позивачу, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно утримує грошові кошти позивача у розмірі 1286800,00 грн., перерахованому йому останнім, а тому повинен повернути їх позивачу на підставі ст. 1212 ЦК України в судовому порядку.

За таких обставин, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судовий збір відповідно до положень ст. 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_1 Ріел Істейт» (79021, м. Львів, вул. Виговського, 89/33; код ЄДРПОУ 39242984) на користь Приватного акціонерного товариства «Сортнасіннєовоч-Львів» (79019, м. Львів, пр. В. Чорновола, 45А, корпус 13; код ЄДРПОУ 00492302) 1286800,00 грн. безпідставно набутих коштів та 19302,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 23.09.2016р.

Суддя Крупник Р.В.