Постанова

від 22.09.2016 по справі 911/2094/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2016 р. Справа№ 911/2094/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Рудченка С.Г.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 22.09.2016 року по справі №911/2094/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Домосвіт Трейд"

на рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2016р.

у справі №911/2094/16 (суддя Грєхов А.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарлев"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Домосвіт Трейд"

про стягнення 20 183,08 грн.

ВСТАНОВИВ:

В липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Тарлев" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Домосвіт Трейд" (далі-відповідач) 20 183,08 грн., з яких: 9 765,86 грн. - основного боргу, 736,48 - 3% річних, 8 612,22 грн. - інфляційних втрат та 1 068,52 грн. - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані не належним виконанням відповідачем умов Договору №4067-Р від 28.08.2012р. щодо оплати товару.

21.07.2016р. представник позивача подав до Господарського суду Київської області заяву про зменшення розміру позовних вимог та відмову від позову в частині вимог про стягнення пені, відповідно до якої позивачем заявлено до стягнення з відповідача 17 809,52 грн., з яких: 8 460,82 грн. - основного боргу 736,48 грн. - 3% річних, 8 612,22 грн. - інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.07.2016р. у справі №911/2094/16 позов задоволено частково.

Провадження у справі №911/2094/16 в частині вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Домосвіт Трейд" 1 068,52 грн. пені припинено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Домосвіт Трейд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тарлев" 8 460,82 грн. основного боргу, 736,48 грн. 3% річних, 8 575,42 грн. інфляційних втрат та 1 375,15 грн. витрат по сплаті судового збору.

В інших позовних вимогах відмовлено.

Не погоджуючись з рішення суду першої інстанції від 21.07.2016р., відповідач звернувся з апеляційної скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить зазначене рішення суду скасувати та прийняти нове, в яким відмовити в задоволенні позовних вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справи.

Крім того, апелянт, як на підставу для відмови в задоволенні позову посилається на те, що зобов'язання щодо оплати поставленого позивачем товару не настало, оскільки оплата проводиться після реалізації товару.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.08.2012р. між позивачем, постачальником, та відповідачем, як покупцем, був укладений Договір №4067-Р (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця, в період дії цього Договору, товари разом з усіма їх приналежностями та документами, що стосуються товарів, в асортименті і кількості, які визначені у замовленні покупця та за цінами, зазначеними у специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору, а покупець зобов'язується прийняти товари і оплатити їх на умовах цього Договору.

У відповідності до п.2.5 Договору загальна ціна останнього складається з сум, зазначених у видаткових накладних, які надані на підставі Договору.

Пунктом 5.1 Договору передбачено, що покупець оплачує товари шляхом банківського переказу на поточний рахунок постачальника, визначений у Договорі, протягом 7 банківських днів з моменту реалізації товару покупцем та за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та видаткові накладні (з врахуванням коригувань та виправлень недоліків, які можуть бути виявлені під час прийому товару) до головного офісу покупця (або відділу обліку відповідного торгового центру покупця, в залежності від місця поставки), в термін не більше ніж 3 календарних дні з дня поставки товарів.

Так, на виконання умов Договору позивач передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 24 220,69 грн. за видатковими накладними, а саме: №Т-00008044 від 04.09.2012р. на суму 3 979,14 грн.; №Т-00010209 від 24.10.2012р. на суму 1 075,37 грн.; №Т-00010832 від 07.11.2012р. на суму 856,18 грн.; №Т-00011300 від 16.11.2012р. на суму 1 964,30 грн.; №Т-00001404 від 14.02.2013р. на суму 254,47 грн.; №Т-00002853 від 21.03.2013р. на суму 1 343,10 грн.; №Т-00003551 від 05.04.2013р. на суму 1 293,11 грн.; №Т-00004568 від 24.04.2013р. на суму 1 272,90 грн.; №Т-00005010 від 14.05.2013р. на суму 835,39 грн.; №Т-00006094 від 05.06.2013р. на суму 1 226,52 грн.; №Т-00007361 від 04.07.2013р. на суму 958,78 грн.; №Т-00009363 від 13.08.2013р. на суму 2 432,03 грн.; №Т-00010117 від 29.08.2013р. на суму 567,46 грн.; №Т-00011175 від 17.09.2013р. на суму 1 057,79 грн.; №Т-00012461 від 08.10.2013р. на суму 1 719,14 грн.; №Т-00014189 від 07.11.2013р. на суму 697,20 грн.; №Т-00015934 від 05.12.2013р. на суму 796,74 грн.; №Т-00016501 від 16.12.2013р. на суму 1 891,07 грн.

Дана обставина сторонами не оспорюється.

Проте, як стверджує позивач, відповідач в порушення своїх договірних зобов'язань розрахунків за поставлений товар в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим він звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 9 765,86 грн. основного боргу.

Як вбачається з матеріалів справи, під час здійснення провадження у справі відповідачем добровільно частково сплачено заборгованість, про що вказано в заяві №21/07-1 від 21.07.2016р. позивача та підтверджено платіжним дорученням №3543 від 14.07.2016р., доданим до клопотання №497 від 21.07.2016р. відповідача, у зв'язку з чим позивачем зменшено позовні вимоги і заявлено до стягнення з відповідача 8 460,82 грн. основного боргу.

Внаслідок укладення спірного Договору між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Судова колегія проаналізувавши умови укладеного між сторонами Договору вважає, що останній за своїм змістом та правовою природою є договором поставки.

У відповідності до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не виникає з характеру відносин сторін.

Як свідчать матеріали справи, позивач звертався до відповідача з претензією №17/03-2 від 17.03.2014р. про повернення поставленого товару протягом 3-х календарних днів з моменту отримання листа у зв'язку з невиконанням грошових зобов'язань (а.с.86 т.1).

У відповіді на претензію позивача відповідач надіслав листа №370 від 16.05.2016р., в якому посилається на наявність нереалізованого товару та твердить, що строк оплати такого товару для відповідача не настав. Крім того, позивач зазначив з посиланням на п.4.5 Договору, що поставлений але не реалізований товар належить покупцю на праві власності (а.с.60-62 т.1).

В подальшому, позивач звернувся до відповідача з претензією №3/04/15-1 від 03.04.2015р. про сплату суми основного боргу за поставлений товар або повернення товару. Крім того, в даній претензії позивач зазначив, що оскільки остання поставка товару була здійснення відповідачу 16.12.2013р., а товар як не повернуто так і не оплачено, тому він змушений розірвати Договір (а.с.88 т.1).

Вказана претензія залишена відповідачем без задоволення з огляду на відповідь №195 від 08.04.2015р. на претензію. При цьому, відповідач зазначив, що запропоновані позивачем умови розірвання Договору не відповідає умовам останнього та суперечить його інтересам. Крім того, відповідач зазначив, що поставлений але не реалізований товар належить покупцеві на праві власності, тому не може бути повернутий постачальнику (а.с.89-90 т.1).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона має довести належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Крім того, обов'язок доведення відсутності вини у порушенні зобов'язання згідно з ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, покладається саме на сторону, яка порушила зобов'язання.

В судових засіданнях відповідач підтвердив не здійснення оплати товару у заявленій до стягнення сумі, при цьому посилається на наявність нереалізованого товару позивача, а відтак і не настання строку оплати товару.

Згідно із ч.3 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У відповідності до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З аналізу зазначеної норми вбачається, що строк виконання зобов'язання вважається встановленим, коли чітко визначено строк (термін) виконання зобов'язання, або є вказівка на подію, яка неминуче має настати і з якою пов'язане настання такого зобов'язання.

Подія, є явищем об'єктивної реальності, яка відбувається незалежно від волі людини (стихійне лихо, народження фізичної особи, її смерть тощо), а під діями розуміють обставини, що виникають за волею людини, тобто вольові акти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони погодили, що оплата за товар здійснюється покупцем протягом семи банківських днів після реалізації товару.

При цьому, судова колегія зазначає, що реалізація товару, придбаного у відповідача, кінцевому споживачу, не є подією, що неминуче має настати, адже товар може не бути реалізовано до завершення терміну придатності, або взагалі не бути реалізовано, пошкоджено, втрачено і зазначене не залежить від волі сторін договору.

Відповідно до ст. 212 Цивільного кодексу України особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Як вбачається з умов Договору, настання строку виконання зобов'язання щодо повної оплати відповідачем поставленого товару сторони поставили в залежність від його реалізації відповідачем, а не від події, яка має неминуче настати. Отже, умовами Договору, строк реалізації відповідачем товару не встановлено. Відтак, судова колегія вважає, що наявність відповідного запису щодо реалізації товару відповідачем не дозволяє дійти висновку про те, що сторони чітко встановили момент, з якого повинен відраховуватися строк виконання зобов'язання щодо повної оплати товару відповідачем.

Крім того, судова колегія звертає увагу, що фактично в Договорі визначена можливість покупцю в односторонньому порядку ухилятися від оплати отриманого товару, без відповідних прав постачальника, без передбачення жодних механізмів впливу на противагу, що суперечить загальним принципам цивільного обороту та обов'язковості господарських договорів.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, на підставі ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, обов'язок негайного виконання зобов'язання з оплати товару виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Оскільки сторонами не встановлено Договором механізму визначення факту та обсягу реалізації товару та інвентаризації нереалізованих залишків та враховуючи, що факт поставки товару та заявленої заборгованості за вказаними видатковими накладними відповідачем не заперечено та не спростовано, первинних документів в підтвердження повного погашення заборгованості, останнім не подано, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача 8 460,82 грн. основного боргу підлягає задоволенню.

Також, судовою колегією при вирішенні даного спору враховано, що пунктом 12.1 Договору сторони погодили, що останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного року. Договір підлягає пролонгації на один рік, якщо за один місяць до завершення дії Договору жодна із сторін не заявить про намір його розірвання. Отже, з аналізу умов зазначеного пункту Договору виплаває, що сторони погодили лише на один рік пролонгацію Договору, а не на кожен наступний рік. Таким чином, строк дії Договору закінчився в серпні 2014 році.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 17.12.2013р. по 22.06.2016р., судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання, приписи вказаних правових норм та перевіривши розрахунок суду першої інстанції, судова колегія погоджується з висновком останнього щодо стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в розмірі 736,48 грн. та інфляційних втрат в розмірі 8 575,42 грн.

Враховуючи заяву позивача №21/07-1 від 21.07.2016р., в якій він відмовився від позову в частині стягнення з відповідача пені, та положення п.4 ч.1 ст.80 ГПК України, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо припинення провадження у справі в цій частині позовних вимог.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Доводи, наведені відповідачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційні скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Домосвіт Трейд" на рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2016р. у справі №911/2094/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Київської області від 21.07.2016р. у справі №911/2094/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи №911/2094/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

С.Г. Рудченко