Рішення

від 21.09.2016 по справі 148/2859/15-ц

ТУЛЬЧИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 148/2859/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2016 року Тульчинський районний суд

Вінницької області

В складі головуючого судді Ковганича С.В.

при секретарі Галькевич І.В.

з участю представників позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2

відповідача ОСОБА_3

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Тульчинська центральна районна аптека № 90», АДРЕСА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором оренди нежитлового приміщення та зустрічного позову ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Тульчинська центральна районна аптека № 90» про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ПрАТ «Тульчинська центральна районна аптека № 90» звернулися в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами оренди нежитлового приміщення мотивуючи свої вимоги тим, що 1 листопада 2012р. між ПрАТ «Тульчинська центральна районна аптека № 90» та ОСОБА_3 було укладено договір оренди нежитлового приміщен ня, за яким ПрАТ «Тульчинська центральна районна аптека № 90» (Орендодавець) передає, а ОСОБА_3 (Орендар) приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2, площею 120 м 2 . Строк дії до говору (згідно п. 4.1.) -до 31.12.2015р.

Сторони погодили орендну плату за користування приміщенням у розмірі 1200,00 грн. на місяць з ПДВ, спосіб та порядок її сплати.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законо давства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Проте ОСОБА_3 не виконує взятих на себе обов'язків зі сплати орендної плати, чим порушує норму, вказану в ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, за якою порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зо бов'язання (неналежне виконання).

Пунктом 6.2.3. Договору оренди передбачене право Орендодавця вимагати від Оренда ря своєчасного внесення плати за користування приміщенням, а пунктом 7.1.2. - відповідно обов'язок Орендаря своєчасно здійснювати орендні та інші платежі за Договором. Крім того в п. 7.1.10. вказано, що Орендар зобов'язаний компенсувати всі збитки Орендодавця, що ви никли з вини Орендаря.

У строк, встановлений договором або законом, ОСОБА_3 допустила власне про строчення як боржника за даним договором оренди. А отже, має відповідати за завдані таким простроченням збитки, згідно з ч. 2 ст. 612 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 9.2. договору оренди, у випадку прострочення сплати орендних платежів Орендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла в період, за який нараховується пеня) від суми простроченого платежу за кожен день простро чення.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який простро чив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений дого вором або законом.

Отже, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за про строчення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення гро шових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржни ка за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У зв'язку з цим зазначені кошти нараховуються незалежно від вини бо ржника та сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зо бов'язання.

В зв'язку з цим, просять суд, винести рішення яким стягнути з відповідача заборгованість за договором оренди в сумі 89318,26 грн., яка складається із основного боргу в сумі 43200 грн., пені - 5320,56 грн., інфляційні втрати - 33955,20 грн., 3% річних - 6842,50 грн., а також понесенні судові витрати.

В судовому засіданні представники позивача, які діють на підставі статуту підприємства та довіреності, позовні вимоги змінили в сторону їх збільшення. Просять суд стягнути з відповідача кошти за основним боргом кошти в сумі 61384,14 грн., пені - 5299,68 грн., інфляційні втрати - 19093,20 грн., 3% річних - 5524,47 грн., а також понесенні судові витрати з оплати судового збору та за надання правової допомоги - 2204,80 грн. Суду, в підтвердження своїх вимог надали пояснення аналогічні тим, що викладені в позовній заяві. Разом з тим зазначили, що відповідач-позивач весь час дії договору не сплачувала орендну плату. Однак нею було добровільно підписано акт звіряння заборгованості та вони погодили графік її погашення. Щодо зустрічного позову про визнання недійсним договору оренди заперечили в повному обсязі, пославшись на те, що відповідач добровільно уклала договір оренди і фактично використовувала приміщення.

Відповідач ОСОБА_6 та її представник, адвокат ОСОБА_4, яка діє на підставі договору та ордеру, позовні вимоги заперечили в повному обсязі подавши до суду зустрічний позов. Свої вимоги за зустрічним позовом та заперечення щодо первісного позову мотивують тим, що відповідно до наданого договору позивачем ПрАТ «Тульчинська центральна районна аптека №90» від 1 листопада 2012 року між мною і ПрАТ «Тульчинська центральна районна аптека №90» для заняття підприємницькою діяльністю було укладено договір оренди нежитлового приміщення терміном на 3 роки і 2 місяці, а саме, з 1 листопада 2012 року по 31 грудня 2015 року. Даний договір вони мали посвідчити нотаріально. В оренду їй мала бути передана одна кімната в підвальному приміщенні будівлі, розташованої по АДРЕСА_2 Але через прорив паливної системи з вини власника в нежитловій будівлі АДРЕСА_2 було залито кімнату, яка мала бути передана в оренду, що призвело до її пошкодження та неможливості використовувати. Акт передачі будівлі складено не було і нею не підписано. Приміщення не використовувалося для зайняття підприємницької діяльності, а саме, розміщення більярдного клубу. Так як приміщення не було їй передано, вона не відкривала підприємницьку діяльність і Тульчинська міська рада дозволу на розміщення клубу не давала.

Крім того, відповідно до ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Договір оренди нежитлового приміщення від 1 листопада 2012 року, укладений між нею і ПрАТ «Тульчинська центральна районна аптека №90» нотаріально не посвідчений. Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог і визнати договір недійсним.

Вислухавши представників, позивача-відповідача відповідача-позивача, дослідивши матеріали справи суд встановив:

1.11.2012, між ПрАТ «Тульчинська центральна районна аптека № 90», в осіб директора ОСОБА_1 та ОСОБА_3, було укладено договір оренди нежитлового приміщення строком до 31.12.2015. (а.с. 4-5).

Відповідно до п.5.2, вказаного договору, сторонами погоджено орендну плату за користуванням приміщенням в сумі 1200 грн. на місяць з ПДВ.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що орендар вступає у строкову платне користування приміщенням з моменту (дати) підписання сторонами акту приймання-передачі, у якому зазначаються стан приміщення та показання приборів обліку (електроенергія, вода тощо).

Згідно представленого акту звіряння підписаного сторонами, останні погодили, що заборгованість орендаря ОСОБА_3 перед орендодавцем, за період з 1.01.2015 по 30.09.2015, становить 56220,19 грн. (а.с. 163). На виконання даного зобов'язання складено і підписано графік погашення заборгованості по орендній платі, відповідно до якого ОСОБА_3, зобов'язалась погасити наявну заборгованість в сумі 56220 грн. в період з 16.11.2015 по 28.12.2015 (а.с. 164).

Відповідно до положень частин 1, 3 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

За ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

У ст. 759 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ст. 795 ЦК України передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором.

Оцінюючи доводи сторін, судом враховано, що відповідно до умов договору, зокрема п. 5.2., плата за користуванням приміщенням вноситься в касу орендодавця або перераховується на рахунок орендодавця щомісяця (не пізніше 5-го числа поточного місяця) в національні валюті України.

При цьому, сторони також погодили, що орендар вступає у строкове платне користування приміщення з моменту (дати) підписання сторонами акту приймання-передачі, у якому зазначаються стан приміщення та показання приборів обліку (електроенергія, вода тощо).

Як встановлено в судовому засіданні сторонами такий акт прийому-передачі не складався.

Однак, узгоджені дії сторін на укладення і підписання договору оренди, використання приміщення, свідчать про наявність правових підстав для висновку, що сторонами було погоджено всі істотні умови договору, і саме приміщення мало використовувалось орендодавцем за призначенням, без зазначення будь-яких недоліків.

За приписами ст. ст. 793, 794 ЦК України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається в письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строк на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню. Право користування майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Судом також враховано, що з 01.01.2013 набрали чинності зміни до ЦК України, внесені Законом України "Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів". Цим Законом, зокрема, у новій редакції викладено частину третю статті 640 і статтю 794 ЦК України, за змістом яких відповідно договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення, а державній реєстрації підлягає право користування нерухомим майном, яке виникло на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини).

Як вбачається із матеріалів справи, сторонами не дотримано вимог закону щодо нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору оренди.

Таким чином, оспорюваний договір оренди нотаріально посвідчений не був і є неукладеним, оскільки, відповідно до частини 3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з моменту його посвідчення.

За правилами частини 1 ст. 220 ЦК України недотримання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору тягне за собою його нікчемність.

В свою чергу ст. 215 ч.2 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до роз'яснень наданих в ч.4 п.5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (далі по тексту Постанова № 9) передбачено, якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Отже, вимога відповідача-позивача ОСОБА_3 про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від 1 листопада 2012, укладеного між ПрАТ «Тульчинська центральна районна аптека № 90» та нею є не коректною. Нікчемність договору оренди нежитлового приміщення сторонами не оспорюється.

Таким чином суд приходить до висновку про відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог відповідача-позивача ОСОБА_3 щодо недійсності договору оренди нежитлового приміщення.

Вирішуючи вимоги за первісним позовом щодо стягнення боргу за договором оренди нежитлового приміщення, судом враховано вимоги ст. 216 ЦК України, в частині першій якої зазначено, що недійсний правочин не здійснює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Частиною другої цієї статті передбачено, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою.

В частині 2 пункту 7 Постанови № 9 зазначено, у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Як вбачається із матеріалів справи, і даний факт визнано сторонами, тому додатковому доказуванню не підлягає, в період, на який укладався договір оренди нерухомого майно, приміщення перебувало у фактичному користуванні відповідача-позивача ОСОБА_3, хоча остання не використовувала його за призначенням, внаслідок відсутності документів на право заняття підприємницькою діяльністю.

Факт використання приміщення також підтверджується актом звіряння та графіком погашення заборгованості, відповідно до яких відповідач-позивач ОСОБА_3, фактично визнала наявність заборгованості в сумі 56220,19 грн, за використання нерухомого майна та зобов'язалась погасити її, про що підтвердила в судовому засіданні, зазначивши, що добровільно підписала вказані документи.

Визнання такої заборгованості та зобов'язання щодо її повернення, розцінюються судом, як збитки, внаслідок використання майна за недійсним (нікчемним) договором оренди нежитлового приміщення.

З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідачем-позивачем не виконанні взяті зобов'язання щодо повернення коштів, які сторонами узгодженні як сплата орендної плати за використання приміщення.

За змістом ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Таким чином, вирішуючи вимоги позивача-відповідача, судом враховано положення ст. 3 ЦПК України, якою визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10, 11 ЦПК, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, аналізуючи вище викладене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в заявлених ним межах та про існування правових підстав для їх часткового задоволення.

При вирішенні питання щодо заходів забезпечення позову встановлених ухвалою суду від 19.01.2016, щодо накладення арешту на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3, останні підлягають залишенню до набрання рішенням законної сили.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, в зв'язку із частковим задоволенням позовних вимог судові витрати понесенні позивачем-відповідачем з оплати судового збору підлягають стягненню з відповідача пропорційно задоволеним вимогам. Судові витрати з оплати судового збору понесенні відповідачем-позивачем підлягають залишенню за стороною.

При вирішенні питання щодо стягнення судових витрат понесених на оплату правової допомоги, суд враховує, що представником позивача не надано підтверджуючих документів про їх оплату, а також в судовому засіданні встановлено, що на час розгляду справи фактичної оплати не відбулось. З врахуванням, роз'яснень наданих в п. 48 Постанови № 10 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014, «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», в п. п. 3, 4, якої зазначено, що витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

За таких умов, судові витрати позивача-відповідача в частині стягнення коштів на правову допомогу, задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 215, 216, 220, 610, 626-629, 638, 640, 759, 793-794 ЦК України, ст. ст. 4, 8, 10, 15, 18, 57-60, 64, 88, 169, 209, 213-215 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов Приватного акціонерного товариства «Тульчинська центральна районна аптека № 90», АДРЕСА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором оренди нежитлового приміщення задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, податковий номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_2 на користь Приватного акціонерного товариства «Тульчинська центральна районна аптека № 90», юридична адреса АДРЕСА_2, ідентифікаційний код 01975175, борг за договором оренди нежитлового приміщення в сумі 56220,19 грн. (п'ятдесят шість тисяч двісті двадцять гривень дев'ятнадцять копійок), а також понесені судові витрати з оплати судового збору в сумі 843,30 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.

В решті позовних вимог відмовити.

В зустрічному позові ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства «Тульчинська центральна районна аптека № 90» про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення відмовити.

Судові витрати понесенні ОСОБА_3 залишити за стороною.

Заходи забезпечення позову встановленні ухвалою суду від 19.01.2016 щодо накладення арешту на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_3 залишити до набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Вінницької області через Тульчинський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст судового рішення складено 26.09.2016.

Суддя