Рішення

від 19.09.2016 по справі 904/6000/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.09.16 Справа № 904/6000/16

За позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "СВІТЯЗЬ", м. Кривий Ріг Дніпропетровська область

до Криворізька міська рада, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Хуторець", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дячок", Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Криворізької міської ради, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про визнання договору недійсним

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 представник за дов. б/н. від 19.07.2016.

від відповідача: не з'явились

від третьої особи-1: не з'явились

від третьої особи-2: не з'явились

від третьої особи-3: не з'явились

СУТЬ СПОРУ:

Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "СВІТЯЗЬ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради про визнання договору оренди земельної ділянки № 2015095 від 06.03.2015 недійсним.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір оренди земельної ділянки від 06.03.2015, укладено з порушенням умов чинного законодавства, а саме, відсутня нормативно-грошова оцінка землі, на підставі якої визначається істотна умова договору - орендна плата.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.07.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 22.08.2016 до участі у справі залучено у якості третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Хуторець" та третю особу-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Дячок.

22.08.2016 відповідач подав до суду клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Криворізької міської ради. У даному клопотанні відповідач зазначив, що участь у справі Управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Криворізької міської ради забезпечить повний та всебічний розгляд справи по суті з наданням ним всіх необхідних документів та матеріалів.

Ухвалою суду від 22.08.2016 розгляд справи відкладено на 19.09.2016 та залучено до участі у справі у якості третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Управління містобудування, архітектури та земельних відносин виконавчого комітету Криворізької міської ради.

Треті особи - 1, 2 у судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, місце та час проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідач у судове засідання не з'явився, 19.09.2016 надіслав до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Третя особа - 3 у судове засідання не з'явилась, 19.09.2016 надіслала до суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із перебуванням його представника у відпустці.

Відповідно до ч. 2 п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Крім того, відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд обмежений двомісячним строком розгляду справи

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся з даним позовом до суду 20.07.2016, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції канцелярії суду (арк. с. 3). Таким чином, останнім днем розгляду даної справи є 20.09.2016. Клопотань про продовження строку розгляду спору від представників сторін до суду не надходило.

Враховуючи викладене, господарський суд відмовляє у задоволенні клопотань відповідача та третьої особи-3 про відкладення розгляду справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 19.09.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

06.03.2015 між Криворізькою міською радою (далі - відповідач, орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Дячок" (далі - третя особа-2), Товариством з обмеженою відповідальністю "Хуторець" (далі - третя особа-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Світязь" (далі - позивач, орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки № 2015095 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, орендодавець на підставі рішення міської ради від 29.07.2014 № 2856 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови для розміщення торгівельно-адміністративного комплексу з житловими приміщеннями, яка знаходиться на вул. Жовтнева, 7 у Центрально-Міському районі м. Кривого Рогу.

Згідно п. 2 договору, в оренду передається земельна ділянка площею 0, 4828 га.

На земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомого майна: Торговельно-адміністративний комплекс з житловими приміщеннями, ОСББ "Світязь" (89/100) згідно ОСОБА_2 про державну реєстрацію прав від 03.02.2011 року № 28875147, нежилі приміщення ТОВ "Хуторець" (6/100), ТОВ "Дячок" (5/100) згідно Витягів про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 24.06.2009 № 23109099, 30.06.2009 № 23158695, 30.05.2011 № 30128348, 30127559, а також інші об'єкти інфраструктури (п. 3 договору).

Пунктом 4 договору, встановлено кадастровий номер земельної ділянки - 1211000000:08:356:0027.

Відповідно до п. 7 договору, орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлений Податковим кодексом України з урахуванням рішення міської ради від 26.06.2013 № 2088 "Про ставки податку за земельні ділянки на території м. Кривого Рогу".

Орендна плата починаючи з 1 січня 2015 року вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України з урахуванням рішення місткої ради від 25.06.2014 № 2778 "Про внесення змін до рішення міської ради від 26.06.2013 № 2088 "Про ставки податку за земельні ділянки на території м. Кривого Рогу".

Пунктом 6 договору встановлено, що договір укладено на 5 років.

Позивач зазначає, що встановлений у п. 7 договору розмір орендної плати на рівні трикратного розміру земельного податку, порушує умови чинного законодавства, а саме щодо встановлення такої істотної умови договору, як розмір орендної плати, який повинен визначатися виключно на підставі нормативно-грошової оцінки землі. Посилаючись на вищевикладене, позивач просить суд визнати договір оренди земельної ділянки від 06.03.2015 № 2015095 недійсним.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з нижченаведених підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При цьому, за змістом ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що договори можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання договорів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Згідно із частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За приписами частин 1-5 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтями 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішення. Права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку. Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

За статтею 1 Закону України "Про оренду землі", оренда землі це - засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Порядок укладення договору оренди земельної ділянки визначено статтею 16 зазначеного Закону, а частиною 2 статті 14 Закону передбачено затвердження Кабінетом Міністрів України типової форми договору оренди землі.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", однією із істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за несплату.

Відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі", розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюється за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюються з урахуванням індексу інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до частини 1 пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України та частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель", для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України "Про оцінку земель").

Отже, законодавець чітко визначив, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності.

Земельний податок - це обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пункт 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України), а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пункт 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України).

Отже, земельний податок і орендна плата за своєю правовою природою є різними видами платежів, які мають різний порядок обчислення та нарахування, при цьому основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08.04.2015 у справі № 916/2439/14, що є обов'язковим для застосування господарським судом відповідно до ст. 111 28 Господарського процесуального кодексу України.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції станом на день прийняття оскаржуваного рішення) визначено, що плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України регламентовано, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; та площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до підпунктів 288.1, 288.2 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки; платником орендної плати є орендар земельної ділянки.

Згідно з підпунктами 288.5.1, 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України (в редакції Законів України №1166 від 27.03.2014 року та №71-VІІІ від 28.12.2014 року) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Зі змісту наведених вище положень вбачається, що для визначення розміру орендної плати за землю, використовується виключно нормативна грошова оцінка земельних ділянок (підпункт 289.1. статті 289 Податкового кодексу України).

За викладених обставин, господарський суд вважає, що встановлений пунктом 7 договору розмір орендної плати, в основу якої взято земельний податок, що встановлюється Податковим кодексом України, з урахуванням рішення міської ради від 26.06.2013 року № 2088 "Про ставки податку на земельні ділянки на території м. Кривого Рогу" (зі змінами) не відповідає чинному законодавству.

Враховуючи те, що спірний договір, в частині встановлення істотної умови - розміру орендної плати, був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, суд визнає договір оренди земельної ділянки від 06.03.2015 № 2015095 недійсним, на підставі п. 1 ст. 203 та ст. 215 Цивільного кодексу України.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати зі сплати судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача у розмірі 1378 грн.

Керуючись ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати договір від 06.03.2015 № 2015095 оренди земельної ділянки площею 0,4828 га, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, Цетрально-Міський район, вул. Жовтнева, 7, кадастровий номер 1211000000:08:356:0027, укладений між Криворізькою міською радою (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Площа Радянська, буд. 1; ідентифікаційний код 33874388), Товариством з обмеженою відповідальністю "Дячок" (50086, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Мелешкіна, буд. 69; ідентифікаційний код 21886798), Товариством з обмеженою відповідальністю "Хуторець" (50024, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Українська, буд. 148, ідентифікаційний код 32411432) та Об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку "Світязь" (50099, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Жовтнева, буд. 7; ідентифікаційний код 36607766) недійсним.

Стягнути з Криворізької міської ради (50101, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, Площа Радянська, буд. 1; ідентифікаційний код 33874388) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Світязь" (50099, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Жовтнева, буд. 7; ідентифікаційний код 36607766) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1378 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 26.09.2016

Суддя ОСОБА_2