Рішення

від 19.09.2016 по справі 922/2170/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" вересня 2016 р.Справа № 922/2170/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Бєсєдіній М.М.

розглянувши справу

за позовом Державного підприємства "Благодатне", с.Благодатне Харківської області до Акціонерного товариства закритого типу "Інтелс", м.Харків за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків; Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ про визнання недійсним договору за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №286 від 24.06.2016,

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №12 від 25.03.2016,

ОСОБА_3, довіреність №1 від 08.07.2015,

ОСОБА_4, доручення №1 від 08.07.2016,

від першої третьої особи: не з'явився,

від другої третьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Благодатне", с.Благодатне Харківської області (далі за текстом - позивач), звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Акціонерного товариства закритого типу "Інтелс", м.Харків (далі за текстом - відповідач), про визнання недійсним договору про співробітництво та спільну діяльність №01/02 від 01.02.2010.

На підтвердження позовних вимог позивач посилається на те, що АТЗТ "Інтелс" не мало повноважень на укладення з позивачем оспорюваного договору.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.07.2016 порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду, а також залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків (далі за текстом - перша третя особа), та Міністерство аграрної політики та продовольства України, м.Київ (далі за текстом - друга третя особа).

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив позов задовольнити. Зазначив, що пропуск строку на звернення з даним позовом пропущено з поважних причин.

Відповідач у відзиві та його представники в судовому засіданні проти позову заперечили, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності, а також безпідставність позовних вимог. Вказують, що даний спір слід розглядати в межах провадження у справі про банкрутство позивача №922/4832/15. Крім того, посилаються на відсутність відповідних повноважень у особи, яка підписала позовну заяву від імені позивача.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області в судове засідання представника не направило. Про час і місце розгляду справи повідомлено належним чином. У відзиві на позовну заяву, просило вирішити спір на розсуд суду.

Міністерство аграрної політики та продовольства України свого представника в судове засідання не направило, про причини неявки суд не повідомило. Про час і місце розгляду справи повідомлено належним чином.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши представників позивача та відповідача, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

01 лютого 2010 року між відповідачем (сторона 1) та позивачем (сторона - 2) укладено договір про співробітництво та сумісну діяльність №01/02 (далі за текстом - Договір), за умовами якого сторони з метою сприяння один одному у вирішенні статутних задач домовилися надавати взаємні послуги, обмін інформацією, брати участь в сумісних практичних проектах та інших видах сумісної діяльності, що не суперечать чинному законодавству, на комерційній основні.

За умовами пунктів 1.3, 1.4 Договору відповідач надає позивачу частково свої засоби зв'язку, комп'ютерну та офісну техніку, автотранспорт, а також доступ до частини приміщень площею 54,6кв.м. №№18, 19, 20 для сумісного використання, орендованого у ЦККБ "Протон", що знаходяться за адресою м.Харків, пл.Повстання, 7/8. Крім того, відповідач надає позивачу послуги з реклами, вивченню ринку збуту продукції, що реалізується позивачем.

Згідно пункту 2.4 Договору позивач зобов'язався відшкодувати позивачу витрати за використання приміщень, зазначених в пункті 1.3 Договору, комунальні, телекомунікаційні та мобільного зв'язку.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору всі розрахунки між сторонами здійснюються за конкретні виконані роботи та взаємні послуги, що оформлюються актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг), в якому зазначається вид і сума послуг.

Суд зауважує, що відповідач не надав та в матеріалах справи відсутній відповідний договір оренди вищевказаного нерухомого майна, який діяв станом на момент укладення оспорюваного Договору (01.02.2010). Натомість, в матеріалах справи наявні лише договори оренди, які були укладені вже після укладення Договору.

Так, за договором оренди №4580-Н від 13.04.2010, укладеним між відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області, АТЗТ "Інтелс" отримав в оренду державне майно - нежитлові приміщення кім.№№6,7,18,19,20,21,22,23,24,25,26,27,28 за адресою: м.Харків, пл.Повстання, 7/8, що знаходиться на балансі Центрального казенного конструкторського бюро "Протон".

За умовами пункту 6.3 договору оренди №4580-Н від 13.04.2010 категорично заборонено здавати орендоване майно у суборенду.

Згідно пункту 10.1 договору №4580-Н від 13.04.2010 його укладено строком на 2 роки 11 місяців, тобто цей договір діє з 13.04.2010 до 13.03.2013.

Орендоване майно за цим договором передано відповідачу за актом від 13.04.2010 та після закінчення строку оренди повернуто ЦККБ "Протон" (як балансоутримувачу) за актом від 13.03.2013.

В подальшому відповідач уклав договір оренди №21-А/2013 від 15.07.2013 з Державним підприємством "Центральне конструкторське бюро "Протон", за умовами якого відповідач отримав в оренду державне майно - нежитлові приміщення кім.№№6,18,19,20,21,22,23,24,25,26,27,28 за адресою: м.Харків, пл.Повстання, 7/8, що перебуває на балансі ДП "Центральне конструкторське бюро "Протон".

Згідно пункту 5.15 договору оренди №21-А/2013 від 15.07.2013 також встановлено обов'язок орендаря не здавати орендоване майно в суборенду.

За умовами пункту 10.1 договору оренди №21-А/2013 від 15.07.2013 його укладено на 2 роки та 11 місяців, що становить з 15.07.2013 по 14.06.2016.

За договором №21-А/2013 від 15.07.2013 майно передано орендарю за актом від 15.07.2013.

З листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області №31-652 від 11.02.2016 позивачу стало відомо, що РВ ФДМУ не надавало жодних погоджень щодо укладення договору про співробітництво та спільну діяльність, а також те, що умови договору оренди №21-А/2013 від 15.07.2013 не передбачали передачу державного майна в суборенду.

Посилаючись на те, що у відповідача були відсутні повноваження на передачу позивачу в користування приміщень, зазначених в пункті 1.3 Договору, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом, в якому просив визнати Договір недійсним згідно статей 203, 215 ЦК України.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Згідно статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як вбачається з назви оспорюваного Договору він належить до договорів про спільну діяльність.

В той же час, згідно положень статті 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Зі змісту оспорюваного Договору вбачається, що він не передбачає будь-якої певної мети, яку сторони намагалися досягти своїми спільними діями. Не визначено в договорі також і питання координації спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій тощо.

Таким чином, Договір не відповідає вимогам чинного законодавства, які регулюють правовідносини спільної діяльності (статті 1130, 1131 ЦК України).

Аналіз умов Договору та надані відповідачем акти здачі-прийняття робіт свідчать про те, що між сторонами фактично існували правовідносини суборенди державного майна, оскільки Договір передбачав оплатне користування позивачем приміщеннями, що в свою чергу орендувалися відповідачем відповідно у ЦККБ "Протон" та РВ ФДМУ по Харківській області.

Зокрема, дані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) передбачали оплату не спільних дій щодо досягнення певної мети, а виключно відшкодування витрат на оренду приміщень, комунальних витрат, телекомунікаційних послуг, витрат по мобільному зв'язку.

Всі ці витрати мають невід'ємний характер від правовідносин суборенди та свідчать, що нежитлові приміщення надавалися з метою розміщення офісу позивача.

При цьому, доказів надання відповідачем позивачу будь-яких інших послуг, що обумовлювалися пунктом 1.4 Договору, зокрема, послуг з реклами, вивченню ринку збуту продукції, а також надання сторонами "взаємних" послуг, матеріали справи не містять.

Вищевказані обставини свідчать, що оспорюваний Договір є удаваним, оскільки його було укладено з метою приховати договір суборенди державного майна.

Так, статтею 235 ЦК України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Згідно пункту 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі частини другої статті 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Крім того, пунктом 1 частини 1 статті 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно частини 1 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент укладення Договору) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Отже, для передачі майна в оренду (суборенду) відповідна особа повинна мати відповідні повноваження, що ґрунтуються на праві власності або відповідному договорі.

Оспорюваний Договір даним вимогам законодавства не відповідає.

Так, відповідач не надав суду будь-яких договорів, що діяли станом на 01.02.2010 та надавали йому право передавати в суборенду державне майно, яким фактично користувався позивач за умовами Договору.

Наявні в матеріалах справи договори оренди №4580-Н від 13.04.2010 та договір оренди №21-А/2013 від 15.07.2013 укладені вже після підписання оспорюваного Договору.

Отже, відповідач не довів наявності у нього повноважень щодо розпорядження державним майном шляхом надання його у користування (суборенду) позивачу згідно умов Договору.

При цьому, суд вважає безпідставними доводи представників відповідача про те, що відповідний договір оренди державного майна, що діяв станом на 01.02.2010, існував, але був знищений після спливу трирічного строку. По-перше, така позиція суперечить принципу змагальності сторін та обов'язку сторони доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (статті 4-3, 33 ГПК України). По-друге, відповідачем не доведено доказів на підтвердження факту знищення такого договору (зокрема, відповідного акту знищення документів) та об'єктивної неможливості отримання такого доказу з інших джерел (наприклад, від відповідного контрагента).

Крім того, згідно статті 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Аналогічні положення закріплено в частині 2 статті 22 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент укладення Договору), якою передбачено, що орендар має право передати в суборенду нерухоме та інше окреме індивідуально визначене майно (окремі верстати, обладнання, транспортні засоби, нежилі приміщення тощо), якщо інше не передбачено договором оренди. При цьому строк надання майна у суборенду не може перевищувати терміну дії договору оренди.

Оспорюваний Договір вищевказаним вимогам також не відповідає, виходячи з наступного.

Наявні в матеріалах справи договори оренди №4580-Н від 13.04.2010 та №21-А/2013 від 15.07.2013 прямо забороняють передачу в суборенду орендованого майна, у тому числі й нежитлових приміщень №№18, 19, 20 за адресою м.Харків, пл.Повстання, 7/8.

Так, за умовами пункту 6.3 договору оренди №4580-Н від 13.04.2010 категорично заборонено здавати орендоване майно у суборенду. Згідно пункту 5.15 договору оренди №21-А/2013 від 15.07.2013 також встановлено обов'язок орендаря не здавати орендоване майно в суборенду.

Таким чином, відповідач продовжував надавати у користування позивачу дані нежитлові приміщення, незважаючи на наявну заборону щодо цього.

Також слід звернути увагу, що згідно пункту 6.1 Договору відповідач передав позивачу майно в користування до 31.12.2013. Даний строк перевищує термін дії наявного у справі договору оренди №4580-Н від 13.04.2010, який укладено лише до 13.03.2013 (пункт 10.1 договору №4580-Н). Наступний договір оренди було укладено відповідачем через 4 місяці - договір №21-А/2013 від 15.07.2013.

Отже, строк надання відповідачем майна позивачу в суборенду перевищував термін дії відповідного договору оренди.

Вищевказані порушення не були усунені відповідачем, який, як сторона відповідних договорів оренди, був обізнаний з даними обмеженнями, але не вчинив будь-яких дій щодо припинення відносин суборенди за Договором.

Підсумовуючи викладене, суд вважає оспорюваний Договір таким, що суперечить вищенаведеним нормам Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент укладення Договору), що є підставою для визнання його недійсним.

Заперечуючи проти позову, відповідач заявив про застосування строку позовної давності, який на його думку сплинув через три роки з дати укладення Договору, тобто 01.02.2013.

Позивач, в свою чергу, подав клопотання про визнання поважною причини пропуску строку позовної давності, яке мотивоване тим, що про існування Договору йому стало відомо лише після того як АТЗТ "Інтелс", як конкурсний кредитор в межах справи №922/4832/15 про банкрутство ДП "Благодатне", звернулося з вимогами до боржника згідно його заяви №12/11 від 12.11.2015.

У зв'язку з цим, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 5 статті 267 ЦК України встановлено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Матеріали справи свідчать, позивач дізнався про своє порушене право з листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області №31-652 від 11.02.2016, яким останнє повідомило, що не надавало жодних погоджень щодо укладення договору про співробітництво та спільну діяльність, а також те, що умови договору оренди №21-А/2013 від 15.07.2013 не передбачали передачу державного майна в суборенду.

Отже, лише з даного листа позивач міг дізнатися, що приміщення передавалися йому в користування без відома орендодавця та за наявності відповідної заборони.

Суд зауважує, що позивач не був стороною відповідних орендних правовідносин, що існували між відповідачем та державою в особі РВ ФДМУ по Харківській області, ЦККБ "Протон" або ДП "ЦКБ "Протон". Відповідно, він не міг дізнатися про умови укладених між ними договорів, у тому числі про заборону передачі державного майна в суборенду, про строки дії відповідних договорів оренди.

Чинне законодавство не зобов'язує сторони певного договору ознайомлювати з його умовами своїх контрагентів за іншими договорами, а тому у позивача були відсутні достатні правові підстави вимагати від відповідача надання договорів оренди, що були укладені відповідачем, у тому числі договорів оренди №4580-Н від 13.04.2010 та №21-А/2013 від 15.07.2013.

Таким чином, у даному випадку суд вважає, що відповідач дізнався про порушення свого права з листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області №31-652 від 11.02.2016, а тому строк позовної давності пропущено позивачем з поважних причин.

Щодо клопотання відповідача про припинення провадження у справі суд зазначає наступне.

Згідно частини 4 статті 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами саме до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Отже, в даній нормі йдеться про спори щодо укладених боржником договорів, в яких боржник бере участь саме як відповідач. Однак, у даній справі боржник є позивачем та до нього будь-які вимоги не заявлено.

Частиною 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Таким чином, у межах провадження у справі про банкрутство, по-перше, оспорюються договори, що укладені після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, по-друге, заявниками таких вимог можуть бути арбітражний керуючий або конкурсний кредитор.

Суд зазначає, що оскільки провадження у справі №922/4832/15 про банкрутство ДП "Благодатне" порушено ухвалою господарського суду Харківської області 27.10.2015, тобто більш ніж через 5 років після укладлення оспрюваного Договору, та позов подано самим боржником, а не арбітражним керуючим або конкурсним кредитором, підстави для розгляду даного спору саме у межах провадження у справі про банкрутство відсутні.

Також, суд звертає увагу на те, що положеннями статті 80 ГПК України не передбачено можливості припинення провадження у справі у зв'язку із тим, що спір про визнання правочину (договору) недійсним підлягає розгляду в межах справи про банкрутство.

За таких обставин, суд не вбачає підстав для припинення провадження у даній справі.

Доводи відповідача про відсутність у в.о.директора ДП "Благодатне" повноважень на підписання позовної заяви спростовуються наявними матеріалами справи.

Так, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09.06.2016 у справі №922/4832/15 припинено повноваження керівника боржника - ДП "Благодатне" ОСОБА_5 та виконавчих органів управління ДП "Благодатне", які покладені на них відповідно до законодавства та установчих документів. Тимчасово покладено виконання обов’язків керівника та виконавчих органів управління ДП "Благодатне" на розпорядника майна боржника ОСОБА_6, до призначення в порядку, визначеному законодавством та установчими документами, нового керівника боржника та виконавчих органів управління боржника.

На виконання даної постанови наказом №90-н від 16.06.2016 заступника міністра аграрної політики та продовольства України припинено повноваження ОСОБА_5 на посаді директора ДП "Благодатне" та покладено з 17.06.2016 виконання обов'язків директора ДП "Благодатне" на ОСОБА_7

Таким чином, з 17.06.2016 в.о. директора ОСОБА_7 правомірно виконує обов'язки керівника ДП "Благодатне", а тому підписання ним позовної заяви у даній справі, яка датована 01.07.2016, відповідає чинному законодавству.

Щодо наданої відповідачем нотаріально завіреної заяви колишнього керівника позивача ОСОБА_8, в якій він повідомив, що рішенням апеляційного суду Харківської області від 15.02.2016 у справі №638/15515/15ц його поновлено на посаді виконуючого обов'язки директора ДП "Благодатне" слід зазначити таке.

Надання оцінки трудовим правовідносинам Міністерства аграрної політики та продовольства України з колишніми та чинними керівниками ДП "Благодатне" не належить до компетенції господарського суду.

Як зазначалося вище, в.о.директора позивача ОСОБА_7 призначений на посаду наказом №90-н від 16.06.2016 заступника міністра аграрної політики та продовольства України. Відомості про скасування даного наказу у суду відсутні.

Згідно наявного в матеріалах справи спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань керівником позивача також значиться саме ОСОБА_7

Отже, дана особа правомірно звернулась до суду з позовом у цій справі від імені ДП "Благодатне".

Підсумовуючи викладене, суд вважає за можливе позовні вимоги задовольнити та згідно статей 203, 215 ЦК України визнати недійсним укладений сторонами договір про співробітництво та сумісну діяльність №01/02 від 01.02.2010.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір про співробітництво та спільну діяльність №01/02 від 01.02.2010, укладений між Акціонерним товариством закритого типу "Інтелс", м.Харків, та Державним підприємством "Благодатне", с.Благодатне Харківської області.

Стягнути з Акціонерного товариства закритого типу "Інтелс" (61013, м.Харків, вул.Шевченка, буд.24, код 24140378) на користь Державного підприємства "Благодатне" (63461, Харківська область, Зміївський район, с.Благодатне, вул.Жовтнева, буд.16, код 22994509) 1378,00грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене в установленому законодавством порядку.

Повне рішення складено 26.09.2016 р.

Суддя ОСОБА_9