Постанова

від 15.11.2016 по справі 922/2170/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2016 р. Справа № 922/2170/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Шепітько І.І., суддя Медуниця О.Є., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників:

позивача - Шилов В.І. за дорученням № 421 від 14.11.2016 року

відповідача - Портік В.О. за дорученням № 1 від 08.07.2015 року

1-ша третя особа - Антонова А.М. за дорученням № 60 від 20.04.2016 року

2-га третя особа - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2675Х/1-32) на рішення господарського суду Харківської області від 19 вересня 2016 року у справі

за позовом Державного підприємства "Благодатне", с.Благодатне, Харківської області

до Акціонерного товариства закритого типу "Інтелс", м.Харків

треті особи , які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1). Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області, м.Харків; 2). Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ

про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 19 вересня 2016 року (суддя Калантай М.В.) позов задоволено. Визнано недійсним договір про співробітництво та спільну діяльність №01/02 від 01.02.2010 року, укладений між Акціонерним товариством закритого типу "Інтелс", м.Харків, та Державним підприємством "Благодатне", с.Благодатне Харківської області. Стягнуто з Акціонерного товариства закритого типу "Інтелс" на користь Державного підприємства "Благодатне" 1378,00 грн. судового збору (т.3 а.с.7-14).

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Харківської області від 19 вересня 2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Вказує на те, що провадження у справі підлягає припиненню на підставі ст. 80 ГПК України, оскільки спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, заявлені такі вимоги з підстав невідповідності правочинів спеціальним нормам (стаття 20 Закону) чи загальним, встановленим цивільним законодавством. Також зазначає, що судом не було вирішено питання про реституцію, оскільки відповідачем на підтвердження виконання умов договору надані Акти за цим договором, підписані обома сторонами, Акти звірки, податкові накладні та інші документи, з яких вбачається, що станом на 01.10.2015 року заборгованість ДП «Благодатне» перед АТЗТ «ІНТЕЛС» складає 221620,95 грн. Крім того, на думку відповідача господарським судом помилково не застосовано приписи ст.267 ЦК України щодо спливу строку позовної давності (т.3 а.с.26-31).

04.10.2016 року позивач подав через канцелярію суду відзив на апеляційну скаргу, підписаний директором ДП «Благодатне» ОСОБА_6, в якому ДП «Благодатне» заявляє, що воно в порядку ст. 78 ЦПК України відмовляється від своїх позовних вимог до АТЗТ «Інтелс» у справі № 922/2170/16 повністю та просить на підставі п.4 ч. 1 ст 80 ЦПК України провадження у справі припинити( т.3 а.с.42,43).

До відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_6 надав копію витягу з ЄДРПОУ та копію рішення Апеляційного суду Харківської області від 15.02.2016 у справі № 638/15515/15-ц, яким визнано незаконним його звільнення з посади виконуючого обов'язки директора Державного підприємства "Благодатне" та поновлено на посаді директора ДП «Благодатне». З копії Витягу з ЄДРПОУ вбачається, що 29.09.2016 року приватним нотаріусом Малахова Галина Іванівна, внесено зміни до відомостей про юридичну особу, а саме змінено керівника Державного підприємства і склад підписантів.

Перевіривши повноваження осіб на представництво в суді, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_6 не надав суду доказів про поновлення Міністерством аграрної політики та продовольства України, як органом управління Державного підприємства "Благодатне" його на посаді директора Державного підприємства "Благодатне", та докази укладання з ним контракту, на підставі якого він має право обіймати посаду керівника підприємства.

Проте, з Листа Міністерства аграрної політики та продовольства України № 37-27-3-13/15601 від 04.10.2016 року вбачається, що відповідно до наказу Мінагрополітики від 16 червня 2016 року №90-п на посаду в.о. директора ДП «Благодатне» призначено ОСОБА_8. Станом на 04.10.2016 року зазначений наказ є чинним. Інших актів з питань призначення керівників ДП «Благодатне» уповноваженим органом Мінагрополітики не приймалося.

З Виписки з Єдиного державного реєстру, наданого апеляційному господарському суд через канцелярію суду представником позивача, вбачається, що особою, яка має право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори, та наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи або фізичної особи-підприємця є ОСОБА_8, який є виконуючий обов'язки директора з 17.06.2016 року на підставі наказу міністерства аграрної політики та продовольства України № 90-п від 16.11.2016 року ( т.3 а.с.99).

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що відзив на апеляційну скаргу від імені позивача ДП «Благодатне» підписані особою ОСОБА_6, яка не уповноважена вчиняти дії від імені ДП «Благодатне» (т.3 а.с.42-43).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, який підписаний в.о.директора ДП «Благодатне» ОСОБА_8, зазначає, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. Вказує на те, що відповідач, в порушення вимог ст. 33 ГПК України, не довів обставин, за якими можливе припинення провадження у справі відповідно до ст. 80 ГРК України. Вирішення судом питання про реституцію можливе за умови зазначення про це у позовній заяві, проте позивач у позовній заяві не просив вирішити вказане питання. Стосовно застосування строку позовної давності зазначає, що АТЗТ «Інтелс» до апеляційної скарги не надав жодних доказів того, що ДП «Благодатне» станом на 04 липня 2013 року було відомо про існування спірного договору. На цій підставі просить рішення господарського суду Харківської області від 19 вересня 2016 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення (т.3 а.с. 87-91).

1-ша третя особа відзив на апеляційну скаргу не надала, у судовому засіданні її представник зазначив, що оскаржене рішення прийняте при повному та всебічному з'ясуванні обставин справи, воно є обґрунтованим і відповідає як фактичним обставинам, так і вимогам чинного законодавства. Просить рішення господарського суду Харківської області від 19 вересня 2016 року залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

2-га третя особа у судове засідання не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду (т.3 а.с.62).

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до пункту 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч.1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України.

Приймаючи до уваги належне повідомлення 2-ї третьої особи про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати апеляційну скаргу у справі відповідно до ст.75 ГПК України без участі представника 2-ї третьої особи за наявними в матеріалах справи документами.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 01 лютого 2010 року між АТЗТ «Інтелс» (сторона 1) та ДП «Благодатне» (сторона 2) укладено Договір про співробітництво та сумісну діяльність №01/02 (т.1 а.с.10,11).

Відповідно до п.1.1 Договору сторони з метою сприяння один одному у вирішенні статутних задач домовилися надавати взаємні послуги, обмін інформацією, брати участь в сумісних практичних проектах та інших видах сумісної діяльності, що не суперечать чинному законодавству, на комерційній основні.

Згідно з п.п. 1.3, 1.4 Договору Сторона 1 надає Стороні 2 частково свої засоби зв'язку, комп'ютерну та офісну техніку, автотранспорт, а також доступ до частини приміщень площею 54,6 кв.м. №№18, 19, 20 для сумісного використання, орендованого у ЦККБ "Протон", що знаходяться за адресою м.Харків, пл.Повстання, 7/8. Сторона 1 надає Стороні 2 послуги з реклами, вивченню ринку збуту продукції, що реалізується Стороною 2.

У 2.4 Договору Сторона 2 зобов'язалась відшкодувати Стороні 1 витрати за використання приміщень, зазначених в пункті 1.3 Договору, комунальні, телекомунікаційні та мобільного зв'язку.

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 Договору всі розрахунки між сторонами здійснюються за конкретні виконані роботи та взаємні послуги, що оформлюються актом здачі-прийняття робіт (наданих послуг), в якому зазначається вид і сума послуг.

З позовної заяви вбачається, що ДП «Благодатне» просить визнати недійсним Договір про співробітництво та спільну діяльність №01/02 від 01.02.2010 року, укладений між Акціонерним товариством закритого типу "Інтелс", м.Харків, та Державним підприємством "Благодатне" (т.1 а.с.4-6).

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ухвалою господарського суду Харківської області від 27.10.2015 року по справі № 922/4832/15 порушено провадження у справі про банкрутство ДП «Благодатнее». Відповідач АТЗТ «Інтелс», в рамках відкритого судом зазначеного вище провадження, звернувся до господарського суду Харківської області із заявою про визнання грошових вимог та про включення до реєстру кредиторів. Позивач вказану заяву отримав 16.11.2015 року. Звертаючись до суду заявою про визнання грошових вимог та про включення до реєстру кредиторів Відповідач АТЗТ «Інтелс» обґрунтовує свої вимоги тим, що 01 лютого 2010 року між відповідачем та позивачем укладено правочин у формі Договору про співробітництво та спільну діяльність №01/02.

Відповідач в своїй заяві наголошує на тому, що згідно п.п. 1.2 договору надав позивачеві доступ до частини приміщень площею 54,6 кв. м. для спільного використання орендованого у ЦККБ «Протон», що знаходяться за адресою м. Харків, пл. Повстання 7/8, а Позивач, в свою чергу, згідно п.п. 2.4. договору зобов'язався відшкодувати відповідачеві витрати за використання цих приміщень. П.п. 2.3. Договору про співробітництво та спільну діяльність №01/02 внормовано таке: Сторона 1 (Відповідач) зобов'язується отримати всі необхідні дозвільні документи на початок робіт в спільно використовуваних приміщеннях. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження виконання зазначених вище вимог п.п. 2.3 Договору про співробітництво та спільну діяльність №01/02 Відповідачем не надано. На час укладання спірного договору між Відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області існував договір оренди, відповідно до умов якого Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області як орендодавець передав, а Відповідач як орендар прийняв в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно нежитлові приміщення кім. №№ 6, 7, 18, 19, 20, 21, 22, 23,24,25, 26, 27, 28 на 8-ому поверсі 15-типоверхової будівлі лабораторно-виробничого корпусу (інв. №100., літ. Ф-15), загальною площею 214,10 м2, за адресою: м. Харків, пл. Повстання, 7/8, що знаходиться на балансі Центрального казенного конструкторського бюро «Протон». Саме до частини цих приміщень АТЗТ «Інтелс» за спірним договором, нібито, надав доступ Державному підприємству «Благодатне». Однак відсутність належним чином отриманого АТЗТ «Інтелс» від Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області передбаченого п.п. 2.3. Договору про співробітництво та спільну діяльність №01/02 дозволу виключає не тільки початок робіт в нежитлових приміщеннях, право власності на які належить Державі, а й укладення спірного правочину. Таким чином АТЗТ «Інтелс» не мало жодних повноважень на укладання із ДП «Благодатне» Договору про співробітництво та спільну діяльність №01/02. Зазначена правова позиція повністю узгоджується з правовою позицією, викладеною у Постанові Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними». На цій підставі просить у відповідності до статей 203, 215 ЦК України Договір про співробітництво та спільну діяльність №01/02 від 01.02.2010 року визнати недійсним. (т.1 а.с.4-6).

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

З тексту Договору про співробітництво та спільну діяльність №01/02 від 01.02.2010 року вбачається, що сторони з метою сприяння один одному у вирішенні статутних задач домовилися надавати взаємні послуги, обмін інформацією, брати участь в сумісних практичних проектах та інших видах сумісної діяльності, що не суперечать чинному законодавству, на комерційній основні. Сторона 1 надає Стороні 2 частково свої засоби зв'язку, комп'ютерну та офісну техніку, автотранспорт, а також доступ до частини приміщень площею 54,6 кв.м. №№18, 19, 20 для сумісного використання, орендованого у ЦККБ "Протон", що знаходяться за адресою м.Харків, пл.Повстання, 7/8. Сторона 1 надає Стороні 2 послуги з реклами, вивченню ринку збуту продукції, що реалізується Стороною 2.

З Листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області № 31-652 від 11.02.2016 року вбачається, що в.о. директора «Благодатне» повідомлено про те, що дійсно між РВ ФДМУ по Харківській області та АТЗТ «Інтелс» 13.04.2010 року укладено Договір оренди № 4580-Н на 2 роки 11 місяців щодо окремого індивідуального визначеного майна: нежитлові приміщення - кім. №№ 6,7,18,19,20,21,22,23,24,25,26,27,28, на 8-ому поверсі 15-поверхової будівлі лабораторно-виробничого корпусу, загальною площею 214,. кв.м. за адресою: м. Харків, пл. Повстання, 7/8, що знаходиться на балансі ЦККБ «Протон», з метою розміщення офісу. Оскільки, ЦККБ «Протон» згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 року № 1221 включено до складу Державного концерну «Укроборонпром» і виступає орендодавцем майна за погодженням з концерном, то договір оренди діяв лише до зазначеного терміну, а саме до 13.03.2013 року. Так, після спливу строку дії договору оренди було підписано тристоронній акт приймання-передачі орендованого майна, відповідно до якого АТЗТ «Інтелс» передано до РВ ФДМУ по Харківській області майно за договором. Зазначений договір розірвано майно повернуто балансоутримувачу ЦККБ «Протон». З метою укладення нового договору оренду з АТЗТ «Інтелс», ЦККБ «Протон», як орендодавець та за погодженням з органом управління - Державним концерном «Укроборонпром» (лист від 05.06.2013 №UЮР-3.012-4031), 20.06.2013 року звернулось до Регіонального відділення щодо затвердження висновку про вартість майна для подальшого погодження розміру орендної плати. Наказом РВФДМ по Харківській області від 17.06.2013 року № 1698 погоджено висновок про вартість майна - нежитлових приміщень (загальною площею 170,9 кв.м.) будівлі, що знаходиться на балансі ЦККБ «Протон» Листом від 01.07.2013 року № 06-3494 регіонального відділення погодило орендну плату для укладення договору на право оренди державного майна. Завірену копію договору оренди від 15.07.2013 року № 21 -А/2013 надано ЦККБ «Протон» до регіонального відділення. Умовами договору передбачено заборону на передачу державного майна у суборенду. РВ ФДМУ по Харківській області діє в межах компетенції та відповідно до чинного законодавства України, а тому жодних погоджень щодо укладення договору про співробітництво та спільну діяльність не надавало, оскільки не має таких повноважень та не є органом управління ЦККБ «Протон» (т.1 а.с.12,13).

Відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів наявності у нього повноважень щодо розпорядження державним майном шляхом надання його у користування (суборенду) позивачу згідно умов Договору №01/02 від 01.02.2010 року та доказів надання згоди власника на передачу в суборенду вказаного майна.

Також відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції будь-яких Договорів, що діяли станом на 01.02.2010 року та надавали йому право передавати в суборенду державне майно.

Колегія суддів вважає, що зі змісту Договору вбачається, що він не відповідає вимогам ст.ст. 1130, 1131 ЦК України, які регулюють правовідносини спільної діяльності, оскільки він не передбачає будь-якої певної мети, яку сторони намагалися досягти своїми спільними діями. В Договорі не визначені питання координації спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій тощо.

З поданих відповідачем Актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) вбачається, що вони підписані зі сторони відповідача не уповноваженою особою, про що підтвердив в судовому засіданні апеляційної інстанції позивач. Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Акти передбачали оплату не спільних дій щодо досягнення певної мети, а виключно відшкодування витрат на оренду приміщень, комунальних витрат, телекомунікаційних послуг, витрат по мобільному зв'язку. Відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів надання позивачу будь-яких інших послуг, що обумовлювалися пунктом 1.4 Договору, зокрема, послуг з реклами, вивченню ринку збуту продукції, надання сторонами "взаємних" послуг».

З Аналізу умов спірного Договору, Актів здачі-прийняття робіт, Податкових накладних (т.1 а.с.172-241) вбачається, що фактично між сторонами було укладено Договір оплатної суборенди державного майна, яке знаходилось на балансі ЦККБ "Протон" .

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

На підставі наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Договір про співробітництво та спільну діяльність №01/02 від 01.02.2010 року є удаваним, оскільки його укладено з метою приховати договір суборенди державного майна.

Згідно п. 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), господарський суд на підставі ч.2 ст. 235 ЦК України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють цей останній правочин. Якщо він суперечить закону, господарський суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

В матеріалах справи наявні Договори оренди № 4580-Н від 13.04.2010 року між АТЗТ "Інтелс" та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області та № 21-А/2013 від 15.07.2013 року між АТЗТ "Інтелс" та Державним підприємством "Центральне конструкторське бюро "Протон", предметом яких є спірні приміщення за адресою м.Харків, пл. Постнання,7/8. Вказані договори укладені після підписання оспорюваного Договору про сумісну діяльність № 01/02 від 01.02.2010 року, в яких міститься заборона передавати в суборенду орендоване майно за адресою м.Харків, пл. Постнання,7/8.

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції представник Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області пояснив, що до квітня 2010 року у них з відповідачем не існувало договірних відносин щодо оренди приміщень за адресою м.Харків, пл. Постнання,7/8.

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що Договір про сумісну діяльність №01/02 від 01.02.2010 року є таким, що суперечить вищенаведеним нормам Цивільного кодексу України та Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент укладення Договору).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції, що діяла на момент укладення Договору) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Статтею 761 ЦК України передбачено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Відповідно до ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Згідно зі ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Договір про співробітництво та спільну діяльність №01/02 від 01.02.2010 року, укладений між Акціонерним товариством закритого типу "Інтелс", м.Харків, та Державним підприємством "Благодатне", с.Благодатне Харківської області не відповідає вимогам Закону.

До тверджень відповідача про те, що господарський суд безпідставно не застосував строк позовної давності, який на його думку сплинув 01.02.2013 року через три роки з дати укладення Договору, колегія суддів ставиться критично з наступних підстав.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

У ст. 257 ЦК України зазначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У Постанові Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" зазначено, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку на звернення з позовом позивач вказує на те, що про існування спірного Договору йому стало відомо після того як АТЗТ "Інтелс", як конкурсний кредитор в межах справи №922/4832/15 про банкрутство подав заяву з кредиторськими вимогами №12/11 від 12.11.2015 року до боржника ДП "Благодатне". За твердженням колишнього керівника ТОВ «ВС Благодатний» ОСОБА_11 він ніколи не підписував згаданий вище договір та про його існування ОСОБА_11 нічого не відомо. 14.03.2011 року Територіальним північно-східним контрольно-ревізійним управлінням Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства Оборони України після проведення ревізії фінансово-господарської діяльності ДП «Благодатне» було складено акт № 234/1/31/28. Із змісту якого вбачається, що станом на час його складання в книзі обліку договорів ДП «Благодатне» було зареєстровано один договір між військовим радгоспом «Благодатний», Замовником, та ТОВ «ВС Благодатний», Виконавцем, на використання земель від 25 квітня 2007 року №8. На вимогу прокуратури Харківської області Міністерство Оборони України надало належним чином засвідчену копію цього акту. За клопотанням прокуратури Харківської області копію цього акту господарським судом Харківської області долучено до матеріалів справи № 922/3134/13 (т.1 а.с.97-103). У зв'язку з наведеним у нього не було об'єктивної можливості оскаржити договір у передбачений законодавством строк. (т.1 а.с.95,96).

АТЗТ «Інтелс» не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів того, що станом на 04 липня 2013 року ДП «Благодатне» було відомо про існування спірного Договору.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Судом першої інстанції досліджені причини пропуску позивачем строку на звернення до суду з позовом і колегія суддів погоджується, що позивач дізнався про існування спірного Договору про сумісну діяльність в межах справи №922/4832/15 про банкрутство 12.11.2015 року, а про своє порушене право з листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області №31-652 від 11.02.2016, яким останнє повідомило, що не надавало жодних погоджень щодо укладення договору про співробітництво та спільну діяльність, а також те, що умови договору оренди №21-А/2013 від 15.07.2013 не передбачали передачу державного майна в суборенду, а тому строк позовної давності пропущено позивачем з поважних причин.

Що стосується твердження відповідача про те, що господарський суд безпідставно не припинив провадження у даній справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідач вказує на те, що провадження у справі підлягає припиненню на підставі ст. 80 ГПК України, оскільки спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником, розглядаються господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство незалежно від того, заявлені такі вимоги з підстав невідповідності правочинів спеціальним нормам (стаття 20 Закону) чи загальним, встановленим цивільним законодавством.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами саме до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що в даній нормі йдеться про спори щодо укладених боржником договорів, в яких боржник бере участь саме як відповідач. Однак, у даній справі боржник є позивачем та до нього будь-які вимоги не заявлено.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Наведені норми чинного законодавства свідчать про те, що у межах провадження у справі про банкрутство, оспорюються договори, укладені після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, і заявниками таких вимог можуть бути арбітражний керуючий або конкурсний кредитор.

Приймаючи до уваги, що провадження у справі №922/4832/15 про банкрутство ДП "Благодатне" порушено ухвалою господарського суду Харківської області 27.10.2015 року, а Договір про сумісну діяльність укладено 01.02.2010 року, тобто більш ніж через 5 років після укладлення оспрюваного Договору, та позов подано самим боржником, а не арбітражним керуючим або конкурсним кредитором, колегія суддів вважає, що підстави для розгляду даного спору саме у межах провадження у справі про банкрутство відсутні.

Положеннями ст. 80 ГПК України не передбачено можливості припинення провадження у справі у зв'язку із тим, що спір про визнання правочину (договору) недійсним підлягає розгляду в межах справи про банкрутство.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що на момент розгляду апеляційної скарги у справі постановою Верховного суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 922/4832/15 задоволено заяву ДП "Благодатне", постанову Вищого господарського суду України від 16 березня 2016 року, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2015 року, ухвалу господарського суду Харківської області від 27 жовтня 2015 року у справі № 922/4832/15 про порушення справи про банкрутство ДП "Благодатне" скасовано, а справу № 922/4832/15 передано на розгляд до господарського суду Харківської області.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсним Договору про співробітництво та спільну діяльність №01/02 від 01.02.2010 року, укладений між Акціонерним товариством закритого типу "Інтелс", м.Харків, та Державним підприємством "Благодатне", с.Благодатне Харківської області обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що місцевий господарський суд розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, належним чином проаналізував правовідносини, що виникли між сторонами, та вірно застосував норми матеріального та процесуального права.

Доводи апелянта про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального права при прийнятті оскаржуваного рішення не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає статтям 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для його скасування з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження позивача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а господарським судом першої інстанції правильно оцінені обставини справи, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 19 вересня 2016 року у справі № 922/2170/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Повна постанова складена 21.11.2016 року.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Хачатрян В.С.