Ухвала

від 21.09.2016 по справі 820/2659/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2016 р.Справа № 820/2659/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Мінаєвої О.М.

Суддів: Макаренко Я.М. , Шевцової Н.В.

за участю секретаря судового засідання Шалаєвої І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2016р. по справі № 820/2659/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш"

до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Харківхолодмаш" (надалі по тексту позивач) звернувся до Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області (надалі по тексту відповідач), в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 28.11.2014 року №0001542201, від 19.12.2014 року №0002972205 та №0002982205, від 26.05.2015 року №0001342205.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2016 року позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області від 28.11.2014 року №0001542201, від 19.12.2014 року №0002972205 та №0002982205, від 26.05.2015 року №0001342205, прийняті щодо Публічного акціонерного товариства "Харківхолодмаш".

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2016 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції-без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції міста Харкова Головного управління ДФС у Харківській області були проведені позапланові невиїзні документальні перевірки суб'єкта господарювання ПАТ «Харківхолодмаш» (код ЄДРПОУ 14307966) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТОВ «Паралель В» (код ЄДРПОУ 39164173) за періоди з 01.06.2014 р. по 30.06.2014 р. та з 01.09.2014 р. по 30.09.2014 р., за результатами яких були складені наступні акти перевірок:

- акт № 4106/20-38-22-01-04/14307966 від 30.10.2014 р.;

- акт № 5371/20-38-22-05-08/14307966 від 05.12.2014 р.;

- акт № 5492/20-38-22-05-08/14307966 від 15.12.2014 р.;

- акт № 1572/20-38-22-05-08/14307966 від 05.05.2015 р.

За наслідками вказаних актів перевірок відповідачем стосовно позивача були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 28.11.2014 р. № 0001542201, відповідно до якого ПАТ «Харківхолодмаш» за порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.1 ст. 201 ПКУ зобов'язано сплатити суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 1 096 125,00 грн., що складається з суми основного платежу 730 750,00 грн. і суми фінансової санкції у розмірі 365 375,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 19.12.2014 р. № 0002972205, відповідно до якого ПАТ «Харківхолодмаш» за порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.1 ст. 201 ПКУ зобов'язано сплатити суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 769 500,00 грн., що складається з суми основного платежу 513 000,00 грн. і суми фінансової санкції у розмірі 256 500,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 19.12.2014 р. № 0002982205, відповідно до якого ПАТ «Харківхолодмаш» за порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.1 ст. 201 ПКУ зобов'язано сплатити суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 812 250,00 грн., що складається з суми основного платежу 541 500,00 грн. і суми фінансової санкції у розмірі 270 750,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення від 26.05.2015 р. № 0001342205, відповідно до якого ПАТ «Харківхолодмаш» за порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 та п. 201.1 ст. 201 ПКУ зобов'язано сплатити суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 168 321,00 грн., що складається з суми основного платежу 112 214,00 грн. і суми фінансової санкції у розмірі 56 107,00 грн.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, податковими повідомленнями-рішеннями Основ'янської ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 28.11.2014 р. № 0001542201, від 19.12.2014 р. № 0002972205, від 19.12.2014 р. № 0002982205, від 26.05.2015 р. № 0001342205 позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

Підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень слугували висновки контролюючого органу про порушення позивачем пп. 201.1 ст. 201, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198, п.185.1 ст.185, п. 187.1 ст. 187, п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було занижено до сплати податок на додану вартість.

Такі висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що правочини укладені між позивачем та ТОВ «Паралель В», не спричиняють реального настання правових наслідків, оскільки поставки товару позивачу не відбулися, в зв'язку з чим позивачем неправомірно завищено податковий кредит за червень, липень, вересень 2014 року та занижено податок на додану вартість за вказаними господарськими операціями.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками контролюючого органу, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - Кодекс), податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.198.3. ст. 198 Податкового кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.1. ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу, що передбачено п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України.

Отже, податковий кредит складається із сум податку на додану вартість нарахованого (сплаченого) платником податку протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, видана платником податку.

Між тим, податкова накладна не є вичерпним первинним документом для нарахування податкового кредиту з ПДВ, оскільки визначальною умовою для формування податкового кредиту за певними господарськими операціями є реальне здійснення цих господарських операцій.

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Згідно положень ч. 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у разі реального здійснення операцій, підтверджених первинними документами, складеними відповідно до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем доведено реальність спірних господарських операцій за якими був сформований податковий кредит, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2014 року між позивачем ( ПАТ «Харківхолодмаш») (покупець) та ТОВ «Паралель-В» (постачальник) укладено договір поставки № 2706-2014 відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупця олію соняшникову нерафіновану наливну, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість.

В підтвердження реального виконання сторонами умов вказаного договору позивачем надано платіжні доручення, специфікації, видаткові накладні, податкові накладні, посвідчення про якість товару, рахунки про оплату товару.

Умовами вказаного договору зазначено, що обов'язок з поставки товару покладається на постачальника. Місце поставки кожної окремої партії товару зазначається в специфікаціях (п.п. 3.1, 3.2 договору).

Отже, умовами договору передбачено, що поставка товару здійснювалась за рахунок продавця, а тому у позивача відсутній обов'язок на складання товарно-транспортних накладних, оскільки позивачем не було понесено витрати у зв'язку з поставкою товару.

Відповідно до специфікацій до договору поставки № 2706-2-14 від 27.06.2014 року позивач прийняв вказаний у договорі товар за адресою: Харківська область, Великобурлуцький район, с. Вільхуватка, вул. Кооперативна, 65, а також м. Харків, вул. Золочівська, буд.1.

Як вбачається з матеріалів справи, 27.06.2014 року та 29.09.2014 року між позивачем ( ПАТ «Харківхолодмаш») (поклажодавець) та ТОВ «Паралель-В» (зберігач) було укладено договори зберігання № 2706-14 та № 2909-14, за умовами яких позивач передає зберігачу, а зберігач приймає на відповідальне зберігання та зобов'язується повернути майно поклажодавцеві у схоронності, перелік якого зазначено у акті здачі-приймання.

В підтвердження виконання сторонами умов договорів зберігання № 2706-14 та № 2909-14 позивачем надано акти здачі-приймання майна.

З актів здачі-приймання майна на відповідальне зберігання вбачається, що майно було передано на зберігання за адресою : Харківська область, Великобурлуцький район, с. Вільхуватка, вул. Кооперативна, 65, а також м. Харків, вул. Золочівська, буд.1, що відповідає адресі, зазначеній у специфікаціях до договору поставки № 2706-2-14 від 27.06.2014 року, за якою позивач прийняв вказаний товар.

Таким чином, наданими позивачем первинними документами підтверджено отримання спірного товару, тому позивачем правомірно сформовано податковий кредит за спірними господарськими операціями.

Також, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неправомірності формування податкового кредиту позивача через ненадання до перевірки сертифікатів якості на товар, з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704 (надалі-Положення) встановлено, що записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів. Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Отже, дані податкового обліку платника податків мають бути підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку.

Між тим, сертифікати якості на товар не є тими первинним документами, які підтверджують право на податковий кредит позивача. Вказані документи також не відображають зміст господарських операцій з поставки товару, а лише є додатковими доказами підтвердження обставин придбання товару та реального виконання господарських операцій.

Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутність вказаних документів на час проведення контролюючим органом перевірки не може бути обґрунтованою підставою для висновку про заниження платником податків грошових зобов'язань.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо не підтвердження позивачем поставки олії соняшникової товарно-транспортними накладними, з огляду на наступне.

Колегія суддів зазначає, що згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно пп.1.2.п.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 за №168/704 (надалі-Положення) встановлено, що записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів. Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції.

Отже, дані податкового обліку платника податків мають бути підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку.

Між тим, товарно-транспортні накладні не є тими первинним документами, що фіксують та підтверджують господарські операції. Вказані документи є лише додатковими доказами підтвердження обставин з перевезення товару.

За умовами спірного договору постачання товару відбувалося за рахунок постачальника, а отже позивач не мав обов'язку зі складання ТТН. Крім того, придбаний позивачем товар був переданий на відповідальне зберігання відповідно до укладених з ТОВ «Паралель-В» договорів зберігання № 2706-14 та № 2909-14 від 27.06.2014 року та 29.09.2014 року.

При цьому, відповідачем не надано до суду доказів фактичної відсутності операцій по придбанню позивачем товару. Також не надано доказів відсутності складських приміщень за адресами зберігання.

Колегія суддів також зазначає, що порушення, на думку відповідача, порядку здійснення господарської діяльності контрагентом позивача не впливає на результати діяльності позивача і не може бути підставою для притягнення позивача до відповідальності.

Згідно ст. 61 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Тому, якщо контрагент позивача не виконав свого зобов'язання зі сплати ПДВ до бюджету, настає відповідальність та відповідні негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою вважати неправомірним формування податкового кредиту позивачем, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо його формування та має документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Таким чином, сама по собі несплата податку контрагентом позивача, або його контрагентами (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит позивача.

Такі висновки також узгоджуються із практикою Європейського суду з прав людини.

Згідно приписів ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Булвес» АД проти Болгарії від 22.01.2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентами.

Отже, позивач не може нести наслідків невиконання контрагентом його зобов'язань.

Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що право позивача на формування податкового кредиту за перевірений період підтверджене належними доказами, а тому висновок відповідача про неправомірне віднесення до податкового кредиту сум ПДВ за спірними господарськими операціями є необґрунтованим.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

За таких обставин, колегія суддів переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 25.07.2016р. по справі № 820/2659/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Мінаєва О.М. Судді (підпис) (підпис) Макаренко Я.М. Шевцова Н.В. Повний текст ухвали виготовлений 26.09.2016 р.