Рішення

від 22.09.2016 по справі 518/1130/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/3856/16Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.09.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Ващенко Л.Г.

суддів - Вадовської Л.М., Плавич Н.Д.

при секретарі - Сібовій А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника приватного підприємтсва В«ОСОБА_2І.В» і апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 22 березня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 і приватного підприємства В«ОСОБА_2І.В» про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИЛА:

18.06.2013 року, ОСОБА_3 звернувся із позовом про стягнення з відповідачів у солідарному порядку боргу у сумі 29 160 гривень та 3% річних у сумі 1 385,1 гривень.

Позов обгрунтовано тим, що 06.06.2011 року між позивачем і відповідачем укладено договір займа грошових коштів у сумі 105 000 гривень, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався повернути борг у строк до 15.10.2011 року. Однак відповідач зобов'язання виконав частково і заборгованість станове 29 160 гривень. Згідно розписки позичальника від 18.05.2013 року приватне підприємство В«ОСОБА_2І.В» (далі-Підприємство) є майновим та фінансовим поручителем по боргам відповідача ОСОБА_4

Посилаючись на те, що між сторонами існує зобов'язання, яке належним чином не виконано, позивач просив стягнути солідарно із позичальника і його поручителя заборгованості за договором займа та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, зазначаючи, що кошти було надано у зв'язку зі спільною сільськогосподарською діяльністю, і, оскільки 2013 рік видався неврожайним, позивач також повинен нести матеріальні збитки.

Представник відповідача ОСОБА_5 заперечував проти позову, стверджуючи, що договір поруки між позивачем і ОСОБА_5, у встановленому законом порядку, не укладався.

Рішенням Ширяївського районного суду Одеської області від 22.03.2016 року позов задоволено: суд стягнув у солідарному порядку з відповідачів на користь позивача борг у сумі 29 160 гривень, 3% річних у сумі 1 385,1 гривень та судові витрати у вигляді судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на незаконність рішення суду, недоведеність факту передачі коштів за договором займа, невідповідність висновків суду обставинам

справи.

Представник ОСОБА_5 в апеляційній скарзі просить рішення суду у частині стягнення боргу з ОСОБА_5 скасувати і постановити у цій частині нове рішення про відмову у позові до ОСОБА_5, зазначаючи про незаконність рішення суду, недоведеність укладення договору поруки, порушення судом вимог ст., 553, 638 ЦК України.

У засіданні колегії суддів: представник ОСОБА_2 і представник ОСОБА_5 скарги підтримали; позивач і його представник скарги не визнали.

Рішення суду першої інстанції у частині стягнення боргу з ОСОБА_5 підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення на підставі ст. 309 ч.1 п.п.3,9 ЦПК України.

Рішення суду у частині стягнення боргу з ОСОБА_2 пілягає залишенню без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.

За змістом ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку заборгованість за договором займа, а також 3% річних, зазначаючи, що між позивачем та ОСОБА_6укладено договір займа, а ОСОБА_5 є фінансовим та майновим поручителем перед позивачем відповідно до розписки позичальника від 18.05.2013 року (а.с.3,4).

Колегія суддів відмовляє у позові до ОСОБА_5 зважаючи на наступне.

Між сторонами виникли правовідносини із зобов'язання, які регулюються нормами ЦК України.

Встановлено, що 06.06.2011 року між позивачем і ОСОБА_2 укладено договір займа, за умовами якого позивач передав відповідачу 105 00 гривень, а останній зобов'язався повернути борг у строк не пізніше до 15.10.2011 року (а.с.6, п.п.1.1.,3.1 договору займа).

18.05.2013 року відповідач видав розписку у якій визнав, що станом на 18.05.2013 року у нього перед позиачем є борг у сумі 28 160 гривень (а.с.7).

Зазначена розписка також зазначає, що ОСОБА_2, як директор і власник ОСОБА_5, вважає себе майновим та фінансовим поручителем по своїм боргам.

Договором є погоджена дія двох або більше сторін, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови \пункти\, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст.ст. 202 ч.ч.1.2,4, 628 ч.1 ЦК України).

Зважаючи на викладене, істотними умовами є ті умови, без яких договір не може існувати. Зазначені умови повинні визначатися законом саме як істотні, бути такими виходячи із правової природи данового виду договору або якщо одна із сторін заявить, що має бути досягнуто згоди щодо певної умови.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досгянуто згоди (ст. 638 ч.1 ЦК України).

Відносини, пов'язані із порукою врегульовані главою 49 ЦК України.

Так, порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Договір поруки повинен укладатись у письмовій формі через те, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений без недодержання письмової форми, є нікчемним (ст.ст. 547 ч.2, 553 ч.ч.1,2 ЦК України).

Оскільки порука є видом забезпечення виконання зобов'язання, яка водночас має зобов'язальний та договірний характер, на правовідносини поруки поширюються загальні положення про зобов'язання та договори.

Зважаючи на характер поруки \похідний та залежний від основного зобов'язання\до

істотних умов договору поруки відноситься: визначення зобов'язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема: реквізити основого договору; його предмет та строк виконання; обсяг відповідальності поручителя, оскільки, відповідно до ст. 553 ч.2 ЦК України, порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі, крім того, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату освного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ст. 554 ч.2 ЦК України); відомості про сторони договора - кредитора та поручителя; відомості про боржника у зв'язку з тим, що при отриманні вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а у разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі (ст. 555 ч.1 ЦК України). До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, також переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі ті, що забезпечували його виконання (ст. 556 ч.2 ЦК України).

У розумінні ст. 553 ЦК України, договір поруки може бути двостороннім або багатостороннім правочином, для укладення якого, насамперед, має бути волевиявлення кредитора та поручителя, при цьому, порука створює права для кредитора і обов'язки для поручителя (ст. 626 ч.1 ЦК України).

Вчинення договору поруки у письмовій формі дає можливість узгодити інтереси усіх сторін договору, визначити їх права та обов'язки й уникнути будь-яких зловживань, при цьому, недодержання письмової форми, у даному випадку, дає підстави вважати такий договір нікчемним.

Зміст розписки від 18.05.2013 року, на яку посилається позивач, як на договір поруки, не визначає за яким основним зобов'язанням та в якому обсязі поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, як не зазначає реквізити основого договору.

Беручи до уваги, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а також має вчинятись у формі, встановленій законом (ст. 203 ч.ч.3,4 ЦК України), зміст розписки від 18.05.2013 року, у розумінні ст. ст. 547, 553, 638 ЦК України, не зазначає про його узгодження між сторонами та не містить елементів, що характеризують предмет договору поруки і є істотними умовами такого договору, колегія суддів дійшла висновку, що договір поруки між позивачем й ОСОБА_5 18.05.2013 року не укладався.

За таких обставин, ОСОБА_5 не повинно відповідати у солідарному порядку за зобов'язанням відповідача ОСОБА_2

Зважаючи на викладене, колегія суддів відмовляє позивачу у позові до ОСОБА_5 за недоведеністю вимог.

Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права (ст. 308 ч.1 ЦПК України).

Суд, задовольняючи позов і стягуючи з ОСОБА_7 заборгованість за договором займа та 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання виходив з того, що між позивачем і ОСОБА_2 існує грошове зобов'язання від 06.06.2011 року, яке частково виконано, при цьому, 18.05.2013 року відповідач ОСОБА_2визнав, що у нього перед позивачем існує борг у сумі 29 160 гривень.

Висновок суду першої інстанції у цій частині відповідає обставинам справи і вимогам закону - ст.ст. 625, 1047 ЦК України.

Відповідач ОСОБА_2 визнав факт існування заборгованості за договором займа у сумі 29 160 гривень, що підтвердив розпискою від 18.05.2013 року (а.с.6,7).

Оскільки відповідач визнав факт заборгованості, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про стягнення суми заборгованості і 3% річних за прострочення грошового зобов'язання.

Доводи представника відповідача ОСОБА_2 у скарзі про те, що: договір позики є удаваним у зв'язку з тим, що кошти надавались для спільної підприємницької діяльності; грошові кошти надавались не фізичній, а юридичній особі; відсутні докази передачі грошових коштів; суд відмовив у допиті свідків - не заслуговують на увагу з таких підстав.

Договір займа від 06.06.2011 року укладено у письмовій формі між позивачем і відповідачем ОСОБА_2, як фізичною особою (а.с.6).

Відповідач ОСОБА_2, станом на 18.05.2013 року визнав, що має борг перед позивачем у сумі 29 160 гривень, на що видав розписку (а.с.7).

Договір займа від 06.06.2011 року, у встановленому законом порядку, не оспорено й не визнано недійсним.

Розписка відповідача ОСОБА_2 про те, що він має борг перед позивачем є свідченнят того, що відповідач визнає існування зобов'язань між ним та позивачем за договором займа.

Суд першої інстанції, відмовляючи у клопотанні про допит свідків стосовно передачі грошових коштів за договором займа правильно виходив з вимог ст. 1051 ЦК України та ст. 59 ч.2 ЦПК України.

Інших, правових доводів, апеляційна скарга ОСОБА_2не містить.

Приймаючи до уваги, що рішення суду у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_5 не відповідає обставинам справи і вимогам закону, а у частині стягнення заборгованості з ОСОБА_2 постановлено з дотриманням вимог закону, колегія суддів задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_5, а ОСОБА_7 відмовляє у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1,2, 308, 309 ч.1 п. п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника приватного підприємства В«ОСОБА_2І.В» - задовольнити.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 22 березня 2016 року у частині стягнення у солідарному порядку боргу з приватного підприємтсва В«ОСОБА_2І.В» у сумі 29 160 гривень, 3% річних у сумі 1 385,1 гривень та 420,15 гривень судового збору - скасувати.

Відмовити ОСОБА_3 у позові до приватного підприємтсва В«ОСОБА_2І.В» про стягнення у солідарному порядку боргу у сумі 29 160 гривень та 3% річних у сумі 1 385,1 гривень.

Рішення Ширяївського районного суду Одеської області від 22 березня 2016 року у частині стягнення боргу та 3% річних з ОСОБА_2 - залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення апеляційного суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

ОСОБА_8

ОСОБА_9