Рішення

від 26.09.2016 по справі 914/1854/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2016р. Справа№ 914/1854/16

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Львів

до відповідача: Житлово-будівельного кооперативу «Аурум ІІ», м.Львів

про: стягнення 141 107,12 грн.

Суддя Коссак С.М.

при секретарі Сало О.А.

Представники:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: не з'явився.

На розгляд господарського суду Львівської області Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано позов до Житлово-будівельного кооперативу «Аурум ІІ» про стягнення 141 107,12 грн. заборгованості, з них 104 743,43 грн. - основного боргу, 18 671,64 грн. - штрафу, 17 287,30 грн. - пені, 289,39 грн. - 3% річних та 115,36 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 13.07.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 25.07.2016р., про що сторони були повідомлені належним чином під розписку, що підтверджуються повідомленнями про вручення поштового відправлення (оригінали поштівок - в матеріалах справи).

З підстав зазначених в ухвалі суду від 25.07.2016р. розгляд справи відкладено на 25.08.2016р., а 25.08.2016р. на 05.09.2016р.

В судовому засіданні 05.09.2016р. з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи оголошено перерву до 12.09.2016р.

12.09.2016р. ухвалою суду продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів.

В судовому засіданні 12.09.2016р. з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи оголошено перерву до 19.09.2016р.

19.09.2016р. позивачем подано заяву про зменшення позовних вимог (вх. № 4468/16), в якій зазначає, що загальна сума позову підлягає зменшенню із 141 107,12 грн. до 134 217,18 грн., та просить стягнути 134 217,18 грн., з них 104 743,43 грн. - основного боргу, 18 671,64 грн. - штрафу, 9 790,05 грн. - пені, 896,70 грн. - 3% річних та 115,36 грн. - інфляційних втрат.

В судовому засіданні 19.09.2016р. з метою повного та всебічного дослідження всіх обставин справи оголошено перерву до 26.09.2016р.

26.09.2016р. відповідачем подано клопотання про долучення до матеріалів справи копії укладених за посередництвом позивача договорів про сплату пайових внесків.

В судове засіданні 26.09.2016р. позивач явку повноважного представника не забезпечив, про причини не явки суд не повідомив, хоч належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання. Позовні вимоги обґрунтовує з підстав зазначених в позовній заяві, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх. № 4468/16від 19.09.2016р.) та письмових пояснень доданих до матеріалів справи (вх.№ 31065/16 від 25.07.2016р., вх.№ 36166/16 від 09.09.2016р.). Просить сягнути заборгованість, неустойку, 3% річних та інфляційних втрат за надані консультаційно-посередницькі послуги передбачені Договором № 2/004/09-2015 від 01.09.2015р., згідно Актів виконаних робіт № 012 від 01.05.2016р., № 013 від 01.06.2016р. та № 014 від 01.06.2016р.

Відповідача в судове засідання 26.09.2016р. явку повноважного представника не забезпечив, проти позову заперечує з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву (вх. № 31197/16 від 25.07.2016р.), запереченнях на позов (вх. № 34318/16 від 25.08.2016р.) та поясненнях (вх.№ 37043/16 від 16.09.2016р.).

Щодо розгляду справи за відсутності повноважних представників у судовому засіданні суд зазначає наступне. Також, суд обмежений строками розгляду справи в порядку ст. 69 ГПК України.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників: позивача та відповідача, бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010)).

Суд оглянувши та дослідивши наявні у справі документи не вбачає підстав для відкладення розгляду справи,

Не явка представників сторін та не подання додаткових доказів в матеріали справи, не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 3197/16 від 25.07.2016р.) зазначає, про призначення судової експертизи на підтвердження позиції відповідача про не підписання таких актів та не скріплення їх власною печаткою.

Крім цього, 05.09.2016р. відповідачем подано клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи, поставивши на вирішення експерта питання: яка дійсна ринкова вартість агентських послуг, наданих позивачем відповідачу у період з 01.09.205р. по 31.05.2016р. у межах договору про надання консультаційно-посередницьких послуг № 2/004/09-2015 від 01.09.2015р., за цінами, що склалися на ринком станом на 01.09.2015р.

Позивач подав заперечення на клопотання про призначення судової експертизи (вх.№ 36181/16 від 09.09.2016р). заперечує проти призначення судової експертизи. Зазначає, що Договором про надання консультаційно-посередницьких послуг № 2/004/09-2015 від 01.09.2015р. чітко визначено розмір винагороди виконавця (позивача у справі), яка підлягає виплаті замовником (відповідачем у справі) та становить 5% від суми грошових коштів, які надійшли від учасників кооперативу (п.4.3 Договору). Інший розмір винагороди за та порядок його нарахування вказаним Договором не передбачено.

Відповідач не заперечу, що розмір винагороди, який зазначений у спірних актах виконаних робіт, розрахований позивачем у відповідності до умов п. 4.3. Договору, а саме в розмірі 5% від суми грошових коштів, які надійшли від учасників кооперативу. За таких обставин відсутні підстави для роз'яснення питання, що виникають при вирішенні даного господарського спору і такі не потребують спеціальних знань.

Суд оглянувши та дослідивши матеріали справи прийшов до висновку про відмову в задоволенні клопотання про призначення судової експертизи.

При цьому суд зазначає таке. Пунктом 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" №4 від 23.03.2012р., зазначено, що відповідно до статті 1 Закону судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду. Водночас і згідно з частиною першою статті 41 ГПК експертиза призначається для з'ясування питань, що потребують спеціальних знань. Із сукупності наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Відповідно до п. 2.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5, експертові забороняється вирішувати питання, які виходять за межі спеціальних знань експерта та з'ясування питань права і надавати оцінку законності проведення процедур, регламентованих нормативно-правовими актами.

У судовому засіданні 29.09.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив:

01.09.2015 року між Житлово-будівельним кооперативом «Ауром ІІ» (замовник або кооператив, відповідач у справі)) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець, позивач у справі) укладено договір про надання консультаційно-посередницьких послуг №2/004/09-2015 (надалі - Договір), відповідно до п.1 якого, виконавець надає замовнику консультаційні та посередницькі послуги, пов'язані із пошуком потенційних членів Житлово-будівельного кооперативу «Аурум ІІ» (учасників), з метою залучення їх пайових внесків для будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (об'єкт), прийняття його в експлуатацію та набуття у власність Учасниками відповідних квартир в об'єкті, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити надані виконавцем послуги.

Відповідно до п.4.1. Договору, вартість даного договору складається із суми всіх вартостей наданих, або тих, що могли бути надані виконавцем послуг в кожному календарному місяці під час дії даного Договору та до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Відповідно до умов п. 4.2. Договору винагорода виконавця розраховується виконавцем та сплачується щомісяця.

Згідно п. 4.3. Договору розмір винагороди виконавця за поточний місяць становить 5% (п'ять відсотків) від суми грошових коштів, які надійшли у поточному місяці від учасників залучених до кооперативу в межах даного Договору.

Відповідно п.4.6. Договору оплати винагороди, вказаної в п.4.3. Договору, здійснюється замовником виконавцеві не пізніше 6 (шостого) числа після закінчення місяця, в якому відбулося надання послуг.

Крім того, умовами п.4.12. Договору передбачено, що замовник зобов'язаний виплатити виконавцю в повному обсязі винагороду за укладені договори про сплату пайових внесків в разі отримання 90 (дев'яносто) відсотків та більше від суми повного пайового внеску передбаченого відповідними Договорами про сплату пайових внесків. Аналогічна умова передбачена в п.2.2.17 Договору.

Відповідно до проведеного виконавцем розрахунку встановлено, що протягом дії Договору виконавцем було надано замовнику послуги передбачені Договором та по ряду договорів про сплату пайових внесків забезпечено надходження на рахунок замовника грошових коштів від Учасників в розмірі понад 90 (дев'яносто) відсотків від сум повного пайового внеску.

Під час виконання Договору замовником виникло прострочення оплати вартості наданих послуг по Акту № 008 від 01.02.2016р. на суму 19 734,18 грн., Акту № 012 від 01.05.2016р. на суму 10 608,75 грн., а також непогашеної заборгованості по Акту № 013 від 41 657,18 грн. та Акту № 014 від 01.06.2016р. на суму 52 477,50 грн.

З матеріалів справи вбачається, що позивач направив відповідачу 24.06.2016р. року вимогу від 23.06.2016р. № 34/06 про сплату заборгованості згідно Договору в сумі 104 743,43 грн. та штрафних санкцій та збитків.

Таким чином, відповідно до умов п.4.3.та п.4.12. Договору замовник зобов'язаний виплатити виконавцю належну винагороду в повному обсязі, розмір якої становить 104 743,43 грн.

Факт виконання зобов'язань підтверджується надходженням на рахунок замовника грошових коштів від учасників за договорами про сплату пайових внесків в розмірі понад 90 (дев'яносто) відсотків від сум повного пайового внеску, про що зазначено в актах виконаних робіт №012 від 01.05.2016р., № 013 від 01.06.2016р. та № 014 від 01.06.2016р. При цьому, відповідем ця обставина належними та допустимими доказами не заперечується.

З матеріалів справи вбачається, що Акт виконаних робіт № 008 від 01.05.2016р. на суму 19 734,18 грн., що підписаний сторонами без жодних застережень, оплачений відповідачем в повному обсязі 09.02.2016р., що визнається позивачем та не заперечується відповідачем.

Акт виконаних робіт №012 від 01.05.2016р. на суму 11 828,95 грн., що підписаний сторонами, оплачений частково, не оплаченою залишається сума в розмірі 10 608,75 грн.

Матеріалами справи підтверджується, що акт виконаних робіт №013 від 01.06.2016р. та відповідний рахунок-фактуру від 01.06.2016 року на суму 41 657,18 грн. було направлено виконавцем на адресу замовника, в порядку визначеному Договором (на адресу зазначену в п.13.1, а саме: АДРЕСА_1), цінним листом № 7902002566272 від 01.06.2016р.

Вказаний акт виконаних робіт №013 від 01.06.2016р. не було підписано замовником в порядку та строки визначені договором та не надано письмової відмови від підписання вказаного акту. Вартість наданих послуг, згідно з вказаним актом виконаних робіт замовником не оплачена.

Також, акт виконаних робіт №014 від 01.06.2016р. та відповідний рахунок-фактуру від 01.06.2016 року на суму 52 477,50 грн. було направлено виконавцем на адресу замовника, в порядку визначеному Договором (на адресу зазначену в п.13.1, а саме: АДРЕСА_1), цінним листом № 7901905277012 від 01.06.2016р.

Судом встановлено, що посилання у Акті № 014 від 01.06.2016р. на п. 4.11. Договору має характер описки і не впливає на факт та розмір виконання зобов'язання позивачем

Вказаний акт виконаних робіт №014 від 01.06.2016р. не було підписано замовником в порядку та строки визначені договором та не надано письмової відмови від підписання вказаного акту. Вартість наданих послуг, згідно з вказаним актом виконаних робіт замовником не оплачена.

Відповідно до умов п.3.1. Договору замовник зобов'язаний розглянути акт виконаних робіт у продовж 3 (трьох) робочих днів з моменту його отримання і за відсутності мотивованих заперечень підписати його і повернути один підписаний екземпляр такого Акту виконавцю.

Умовами п.3.2. Договору передбачено, що у випадку якщо акт прийому-передачі наданих послуг не підписаний замовником в термін, вказаний в п.3.1. цього Договору, і від замовника в цей же строк (з урахуванням поштового обігу) не поступило письмової мотивованої відмови від підписання такого акту, послуги вважаються наданими виконавцем належним чином, в повному об'ємі і підлягають оплаті.

Таким чином, враховуючи те, що акт виконаних робіт №013 від 01.06.2016р. та Акт виконаних робіт №013 від 01.06.2016р. було направлено виконавцем на адресу замовника 01.06.2016 року, із врахуванням строків, передбачених п.3.1., п.3.2. Договору, замовник зобов'язаний був розглянути вказаний акт в період з 06 по 09.06.2016 року.

Оскільки замовник не скористався своїм правом надати мотивовані заперечення щодо вказаних актів та не виконав обов'язку щодо їх належного підписання та повернення виконавцю, відповідно до умов п. 3.2. Договору послуги, вказані в такому акті вважаються наданими виконавцем належним чином, в повному об'ємі і підлягають оплаті замовником.

Таким чином, обов'язок замовника щодо оплатити виконавцю належної суми винагороди за надані послуги відповідно до акту виконаних робіт №013 від 01.06.2016р. в розмірі 41 657,18 грн. та акту виконаних робіт №014 від 01.06.2016р. в розмірі 52 477,50 грн. настав 09.06.2016 року.

Належних та допустимих доказів оплати заборгованості сторонами не подано.

Відповідно п. 6.2. Договору у випадку невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань, винна сторона несе відповідальність у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до п.6.3.1. Договору у випадку прострочення замовником виконання зобов'язання по оплаті виконавцю винагороди на вимогу виконавця замовник, одноразово за кожен випадок прострочення, сплачує штраф у розмірі 15%, а відповідно до п.6.3.2 Договору за прострочення належних за Договором платежів нараховується пеня в розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення.

Відтак, за несвоєчасне виконання умов Договору, позивачем нараховано , 18 671,64 грн. - штрафу, 9 790,05 грн. - пені, 896,70 грн. - 3% річних та 115,36 грн. - інфляційних втрат.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу положень статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

01.09.2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір про надання консультаційно-посередницьких послуг №2/004/09-2015 (надалі-Договір), відповідно до п.1 якого, виконавець надає замовнику консультаційні та посередницькі послуги, пов'язані із пошуком потенційних членів Житлово-будівельного кооперативу «Аурум ІІ» (учасників), з метою залучення їх пайових внесків для будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (об'єкт), прийняття його в експлуатацію та набуття у власність Учасниками відповідних квартир в об'єкті, а замовник зобов'язується прийняти і сплатити надані виконавцем послуги.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконану роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У встановленому Договором порядку позивачем було надано відповідачу акт виконаних робіт №013 від 01.06.2016р. на оплату наданих послуг, згідно з Договором за період з 01.05.2016р. до 31.05.2016р. на суму 41 657,18 грн. та акт виконаних робіт №014 від 01.06.2016р. на оплату наданих послуг, згідно з Договором за період з 01.09.2015р. до 31.05.2016р. на суму 52 477,50 грн. Оскільки вказані акт було направлено позивачем на адресу відповідача поштовою кореспонденцією та були отриманий останнім 06.06.2016 року, то за відсутності доказів заперечення щодо його підписання, обов'язок оплати вартості робіт (наданих послуг) включених у даний акт виконаних робіт настав 09.06.2016 року.

Отже відповідач зобов'язаний був оплатити відповідні рахунки по актах виконаних робіт №013 та № 014 від 01.06.2016 року в строк до 09.06.2016р..

Як вбачається з матеріалів справи, акт виконаних робіт №012 від 01.05.2016р. у на оплату наданих послуг, згідно з Договором за період з 01.04.2016р. до 30.04.2016 року на суму 11 828,95 грн., що підписаний сторонами без жодних застережень був частково оплачений відповідачем 25.05.2016р., що підтримується позивачем та належними та допустимими доказами не заперечується відповідачем. Отже, не оплаченою залишається сума в розмірі 10 608,75 грн. за Актом виконаних робіт №012 від 01.05.2016р., яку відповідач був зобов'язаний сплатити в строк до 06.05.2016р.

Згідно з ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачені наслідки порушення зобов'язання.

Матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором. Відповідач не заперечив надання посередницьких послуг позивачем згідно Договору.

Однак він, заперечив надання консультаційних послуг згідно з умовами Договору. Атому вважає, що розмір винагороди, передбачений п. 4.3 Договору, що становить 5 % (відсотків) від суми грошових коштів, які надійшли у поточному місяці від учасників залучених до кооперативу в межах даного Договору, слід розділити як на винагороду за надання посередницьких послуг і на винагороду за надання консультаційних послуг. При цьому наголошує, що винагороду за надання посередницьких послуг сплачено повністю.

Однак, належних та допустимих доказів сплати заборгованості згідно Договору в сумі 104 743,43 грн. (Акт № 012 від 01.05.2016р. заборгованість в сумі 10 608,75 грн., Акт № 013 від 01.06.2016р. заборгованість в сумі 41 654,18 грн. та Акт № 014 від 01.06.2016р. заборгованість в сумі 52 477,50 грн.) відповідачем не надано.

Суд відхиляє ці доводи відповідача з огляду на зміст Договору.

Так, п.4.2. Договору встановлено, що винагорода виконавця розраховується та сплачується щомісячно.

Відповідно п. 4.3. Договору розмір винагороди виконавця за поточний місяць становить 5% (п'ять відсотків) від суми грошових коштів, які надійшли у поточному місяці від учасників залучених до кооперативу в межах даного Договору.

Оплата винагороди здійснюється замовником на підставі Акту прийому передачі наданих послуг та виставлення рахунку на оплату наданих послуг (п.4.4. Договору).

Відповідно п.4.10. Договору порядок обчислення винагороди може змінюватися тільки за взаємною згодою сторін шляхом підписання додатків до цього Договору.

Отже, винагорода в розмірі 5 % (відсотків) обчислюється і залежить від суми грошових коштів, які надійшли у поточному місяці від учасників залучених до кооперативу.

Доказів зміни такого обчислення винагороди чи її поділ за посередницькі послуги і окремо консультаційні послуги суду не подано.

Сторони в порядку ст. 6, ст. 627 Цивільного кодексу України, керуючись свободою договору, визначили момент виконання обов'язку зі сплати 5 % (відсотків) винагороди в залежності від поступлених коштів, які надійшли у поточному місяці від учасників залучених до кооперативу в межах даного Договору.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості за Договором в сумі 104 743,43 грн., оскільки такі обґрунтовані та підтверджені матеріалами справи.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснивши перерахунок 3% річних дійшов висновку, що 3% річних в сумі 896,70 грн. (в межах заявлених позовних вимог, з врахування заяви про зменшення позовних вимог (вх.№ 4468/16 від 19.09.2016р.) нараховані правомірно та підлягають стягненню.

Щодо нарахування індексу інфляції суд зазначає.

Відповідно п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» зазначено, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції , визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1).

Суд здійснивши перерахунок інфляційних втрат з врахуванням вище наведеного, встановив, що станом на 31.05.2016р., у відповідача існувала заборгованість в сумі 10 608,75 грн. (акт № 012), що індексується наступним місяцем у якому мав бути здійснений платіж, тобто червнем 2016р. - 99,8% ( в межах заявлених позовних вимог). Станом на 30.06.2016р. у відповідача існувала заборгованість в сумі 104 743,43 грн., що індексується наступним місяцем у якому мав бути здійснений платіж, тобто липнем 2016р. - 99,9%.

Судом встановлено, що мала місце дефляція, з врахуванням вище наведено, суд приходить до висновку, що в стягненні 115,36 грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Відповідно до п.6.3.1. Договору у випадку прострочення замовником виконання зобов'язання по оплаті виконавцю винагороди на вимогу виконавця замовник, одноразово за кожен випадок прострочення, сплачує штраф у розмірі 15%, а відповідно до п.6.3.2 Договору за прострочення належних за Договором платежів нараховується пеня в розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п.6.3.2 Договору за прострочення належних за договором платежів нараховується пеня в розмірі 0,5% від суми боргу за кожен день прострочення.

Відповідно до ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону України розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати розміру подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України (Постанова Верховного суду України від 7 листопада 2011 року).

Частиною другої статті 343 ГК України зазначено, якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п. 2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України, в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій. Така позиція зазначена у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2012року №06/5026/1052/2011 та відображено в інформаційному листі Вищого господарського суду №01-06/908/2012 від 13.07.2012р.

Відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України, враховуючи статтю 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Крім цього, судом встановлено, що позивачем нараховано штрафні санкції, за прострочення оплати вартості наданих послуг по Акту № 008 від 01.02.2016р., який оплачений відповідачем 09.02.2016р.

З врахуванням ч. 5 ст.254 ЦК України, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день та п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов'язань», що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за яким здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Отже судом встановлено, що останній день сплати припадає на 06.02.2016р. - субота, що переноситься на перший робочий 08.02.2016р. - понеділок, та 09.02.2016р. здійснено оплату даного Акту, а день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період прострочки сплати заборгованості.

Суд здійснив перевірку нарахування штрафу та пені з врахуванням відсутності прострочення оплати вартості наданих послуг по Акту № 008 від 01.02.2016р. та з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог (вх.№ 4468/16 від 19.09.2016р., нарахування пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України) встановив, що стягненню підлягає пеня в сумі 9 718,88 грн. та штраф в сумі 15 711,52 грн. В частині стягнення 71,17 грн. пені та 2 960,13 грн. штрафу слід відмовити.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Виходячи зі змісту наведеного вище, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.

Судовий збір відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Крім цього, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Аурум ІІ» (79016, м.Львів, Вул. Гушалевича, буд. 3 кв. 3 буд. 63, ідентифікаційний код 39735599) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (79058, АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 104 743,43 грн. - основного боргу, 9 718,88 грн. - пені, 15 711,52 гр. - штрафу, 896,70 грн. - три проценти річних та 1 966,06 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 29.09.2016року.

Суддя Коссак С.М.