Постанова

від 28.09.2016 по справі 810/315/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@apladm.ki.court.gov.ua

Справа: № 810/315/16 Головуючий у 1-й інстанції: Балаклицький А.І.

Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

за участю секретаря Нагорної Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Київській області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області, відділення поліції в аеропорту «Бориспіль» Бориспільського відділу Головного управління Національної поліції в Київській області, Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач-1), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - відповідач-2), відділення поліції в аеропорту «Бориспіль» Бориспільського відділу Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач-3), Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (далі - відповідач-4) про:

- визнання протиправним та скасування наказу Головного управління МВС України в Київській області від 06.11.2015 № 591 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України з Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» Головного управління МВС України в Київській області;

- поновлення позивача на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Відділення поліції в аеропорту «Бориспіль» Головного управління Національної поліції в Київській області;

- стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_2 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу, починаючи з 07.11.2015 по час фактичного поновлення на роботі, але не більш як за один рік;

- стягнення з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 10000,00 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року було відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Київській області та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про залишення позовної заяви без розгляду було відмолено та визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року адміністративний позов було задоволено частково, а саме:

- визнано протиправним та скасовано наказ ГУ МВС України в Київській області від 06.11.2015 р. №591 о/с в частині звільнення старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 з посади оперуповноваженого сектора карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» Головного управління МВС України в Київській області у запас Збройних сил за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів);

- поновлено позивача на посаді оперуповноваженого сектора карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» ГУ МВС України в Київській області з 06.11.2015 р.;

- зобов'язано ГУ МВС України в Київській області розглянути рапорт, поданий в листопаді 2015 року ОСОБА_2 оперуповноваженим сектору карного розшуку Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» ГУ МВС України в Київській області про звільнення за пунктом 64 «з» у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції;

- зобов'язано ГУ НП в Київській області розглянути кандидатуру позивача для зайняття посади, у відповідності до пункту 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», у Головному управлінні Національної поліції в Київській області та видати відповідний наказ з цього приводу;

- стягнуто з Лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» Головного управління МВС України в Київській області на користь позивача суму середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по 21.03.2016 в розмірі 16763,36 грн. без урахування обов'язкових податків та зборів.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням відповідач - ГУ НП в Київській області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та постановити ухвалу, якою адміністративний позов залишити без розгляду, вважаючи, що судом неповно з'ясовано обставини цієї справи та порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

Крім того, у своїй апеляційній скарзі апелянт також посилається на неправомірність відмови суду першої інстанції у задоволенні його клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та визнання поважними причин пропуску позивачем пропущеного строку звернення до суду.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 з 01.09.2009 р. проходив службу в органах внутрішніх справ та з 14.06.2013 р. займав посаду оперуповноваженого сектору карного розшуку лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» ГУ МВС України в Київській області.

06.08.2015 р. опубліковано Закон України «Про Національну поліцію», який в частині, зокрема п.п. 8-12 Прикінцевих та перехідних положень, набрав чинності 07.08.2015 р. і в п. 8 яких було передбачено, що всі працівники міліції вважаються повідомленими про наступне вивільнення через скорочення штатів з дня опублікування цього Закону.

04.11.2015 р. позивач був присутнім на загальних зборах лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль», на яких працівниками сектору кадрового забезпечення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було централізовано відібрано в особового складу заяви про прийняття до органів Національної поліції та рапорти про звільнення у зв'язку з переведенням до Національної поліції.

Показаннями свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 підтверджено, що позивач писав заяву про бажання проходити службу в Національній поліції та рапорт на звільнення у зв'язку з переведенням до іншого органу, які разом з іншими заявами та рапортами особового складу було передано працівникам сектору кадрового забезпечення лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» ОСОБА_3 та ОСОБА_4

06.11.2015 р. наказом ГУ МВС України в Київській області № 591 о/с на підставі п.п. 10 та 11 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» старшого лейтенанта міліції ОСОБА_2 було звільнено з посади оперуповноваженого сектора карного розшуку лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» за пп. «г» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів).

Зазначений наказ було доведено до відома позивача 09.11.2015 р.

Вважаючи такий наказ неправомірним позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Судова колегія встановила, що ухвалюючи оскаржуване судове рішення в частині задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач виявив бажання проходити службу в поліції, а тому його звільнення є протиправним і поданий ним рапорт про звільнення та його кандидатура повинні бути розглянуті ГУ МВС України в Київській області та ГУ НП в Київській області у відповідності до вимог законодавства. Відмовляючи в іншій частині адміністративного позову суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні правові підстави для поновлення позивача на посаді у поліції, оскільки чинним законодавством не передбачено можливості поновлення працівника на посаді, з якої він не був звільнений, а також, що позивачем не доведено ані заподіяння йому моральної шкоди ГУ НП в Київській області, ані її розміру та причино-наслідкового зв'язку з діями відповідача.

Дослідивши обставини справи колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 р. № 114 (далі - Положення № 114), Законом України «Про міліцію» від 20.12.1990 р. № 565-ХІІ, який діяв станом на момент виникнення спірних правовідносин і втратив чинність 07.11.2015 р. (далі - Закон № 565-ХІІ), Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 р. № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (далі - Постанова № 730), наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 р. № 1388 «Про організаційно-штатні питання» (далі - Наказ № 1388), постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Постанова № 100), Інструкцією з організації діяльності чергових частин органів і підрозділів внутрішніх справ України направленої на захист інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, затвердженої наказом МВС України від 28.04.2009 р. № 181 (далі - Інструкція № 181).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 3 КЗпП України визначено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Частиною 1 статті 18 Закону № 565-ХІІ передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

02.07.2015 р. було прийнято Закон № 580-VIII, який опубліковано в газеті «Голос України» 06.08.2015 р.

У пп. 1 п. 1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII закріплено, що цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

Відповідно до п.п. 8, 9, 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII

З дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Відповідно до п. 2 Постанови № 730 КМУ постановив ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України за переліком згідно з додатком 2.

У додатку 2 до вказано Постанови наведено відповідний перелік територіальних органів МВС України, до якого, зокрема включено лінійний відділ в аеропорту «Бориспіль» Головного управління МВС України в Київській області.

Наказом № 1388 визначено вважати такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України, згідно з Переліком змін у штатах МВС.

Відповідно до вказаного Переліку до Наказу № 1388 скасовано всі штати і скорочено всі посади, зокрема в лінійному відділі в аеропорту «Бориспіль» Головного управління МВС України в Київській області.

У ч. 1, 2, 7 ст. 235 КЗпП України визначено, що в разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України рішення суду в частині поновлення на посаді у відносинах публічної служби підлягає негайному виконанню, розрахунковий період вимушеного прогулу має визначатися з дня звільнення особи по день ухвалення судового рішення про поновлення на посаді.

Пунктом 24 Положення № 114 регламентовано, що в разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 2, 8 Постанови № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Отже, спеціальним законодавством визначено процедуру вивільнення працівників міліції з органів внутрішніх справ у зв'язку з ліквідацією всіх територіальних органів МВС України та повним скороченням штатних одиниць, відповідно до якої працівники вважаються повідомленими про їх наступне звільнення через скорочення штатів з дня опублікування Закону № 580-VIII, тобто з 06.08.2015 р.

Разом з тим, наведеними правовими нормами регламентовано право кожного працівника реалізувати свій намір проходити службу в поліції шляхом звернення з відповідною заявою упродовж трьох місяців, починаючи з 06.08.2015 р.

При цьому, слід враховувати, що порядок проведення добору працівників поліції регулюється Законом № 580-VIII, зокрема розділом VI, а отже, заяви працівників міліції, які у відповідності до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII виявили бажання проходити службу в поліції, повинні бути розглянуті уповноваженими суб'єктами влади згідно з вимогами чинного законодавства.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що з 06.08.2015 р. позивач є офіційно попередженим про майбутнє звільнення з органів внутрішніх справ через скорочення штатів на підставі п. 8 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 580-VIII.

Колегія судів встановила і таке вбачається з матеріалів справи, що 04.11.2015 р. позивач звернувся до ГУ МВС України в Київській області з рапортом про звільнення у зв'язку з переходом на службу до поліції та до ГУ НП в Київській області із заявою про прийняття його на службу до поліції шляхом подання зазначеного рапорту і заяви працівникам сектора кадрового забезпечення лінійного відділу в аеропорту «Бориспіль» ГУ МВС в Київській області ОСОБА_3 та ОСОБА_4, що підтверджується показаннями свідка ОСОБА_5, наданими в суді першої інстанції та узгоджується з показаннями свідка ОСОБА_3, наданими нею в суді першої інстанції та в ході службової перевірки /Т.2 а.с.128-129/.

Крім того, ті обставини, що позивач дійсно виявив бажання проходити службу у Нацполіції і довів його до керівництва у визначений законодавством спосіб та строки підтверджується матеріалами справи та встановленими колегією суддів наступними обставинами.

Так, 07.11.2015 р . на підставі наряду, затвердженого полковником поліції ОСОБА_8 /Т. 2 а.с. 100/ та графіку роботи чергової частини ЛВ в а/п «Бориспіль» на листопад 2015 року /Т. 2 а.с. 102/ позивачу було видано табельну зброю, 2 магазини та 16 набоїв і він заступив у добове чергування у складі слідчо-оперативної групи відділення поліції в а/п «Бориспіль» Бориспільського відділення поліції ГУ Національної поліції в Київській області з 08:30 год. 07.11.2015 р. по 09:00 год. 08.11.2015 р.

Окрім письмових доказів такі обставини були визнані сторонами, підтверджується письмовими поясненнями самого відповідача - відділення поліції в аеропорту «Бориспіль» Бориспільського відділу Головного управління Національної поліції в Київській області /Т. 2 а.с. 98/, а тому приймаються судом до уваги.

В цьому зв'язку колегія суддів відзначає, що аналіз положень пунктів 2, 4 Інструкції № 181, якою регулювалась діяльність органів міліції до 06.11.2015 р. включно, а також відповідно до пункту 4 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» поширюється й на діяльність органів поліції з 07.11.2015 р., надає підстави стверджувати, що графік чергувань працівників міліції (поліції) складається заздалегідь на кожний місяць, містить відомості щодо планування роботи кожного працівника і затверджується керівником відповідного структурного підрозділу, тобто цей документ розробляється з урахуванням реальних штатних можливостей.

Більш того, у відповідності до підпункту 4.23 пункту 4 вказаної Інструкції № 181, табельна зброя та відповідні боєприпаси видаються виключно працівникам добового наряду.

Отже, факт включення позивача до зазначеного графіку чергування з отриманням зброї додатково переконує судову колегію в тому, що позивач довів своє бажання про вступ у Нацполіцію до відома керівництва, звернувшись із заявою у межах строків та в порядку, визначеному пунктом 9 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII, а останнє мало намір в подальшому використовувати його на службі в поліції і розраховувало на нього як на штатну одиницю новоствореного органу.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що позивач з поданням вказаної заяви вчинив всі необхідні дії, які вимагались від нього за Законом № 580-VIII, а здійснення інших дій, зокрема щодо безпосередньої реєстрації такої заяви, її збереження та руху з дотримання Інструкції з діловодства та безпосереднє передання кінцевому адресату до обов'язків позивача не належить.

Разом з тим, 06.11.2015 р., не звертаючи уваги на наявність висловленого бажання та подання заяви про вступ до Нацполіції, наказом ГУ МВС України в Київській області № 591 о/с його було звільнено з органів внутрішніх справ в запас Збройних Сил України на підставі Закону України «Про Національну поліцію» та за п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) як такого, що не виявив бажання проходити службу в органах Національної поліції.

Таким чином, враховуючи викладені обставини та докази у їх сукупності, відповідно до вимог ст. 86 КАС України, колегія суддів вважає, що у відповідача не було правових підстав для прийняття оскаржуваного наказу в частині звільнення ОСОБА_2

Приходячи до такого висновку, колегія суддів звертає увагу, що відповідачі як суб'єкти владних повноважень не надали суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності оскаржуваного наказу в частині звільнення позивача і взагалі не переконали суд у своїй правоті.

Більш того, на виконання ухвали КААС про витребування доказів /Т. 2 а.с. 153-155/ відповідачі не надали необхідних відомостей про те, хто в спірний період був відповідальним за прийняття рапортів про звільнення з ОВС та прийняття на службу до поліції, займався їх реєстрацією, обліком та доставкою кінцевому адресату. З довідки, наданої відповідачем-1 взагалі вбачається, що посада начальника служби кадрового забезпечення ЛВ в а/п «Борипіль» ГУ МВС України в Київській області у спірний період була відсутня, що також додатково переконує судову колегію в тому, що заява ОСОБА_2 про вступ до Нацполіції подавалась, але не мала подальшого руху і оформлення через відсутність належного контролю з боку посадових осіб відповідача-4.

При цьому, судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, який в рішенні від 20 жовтня 2011 року по справі «Рисовський проти України» зазначив, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Також у вказаному рішенні Європейський суд зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх та необхідних правових підстав для визнання протиправним і скасування наказу ГУ МВС України в Київській області від 06.11.2015 р. № 591 о/с в частині звільнення позивача, поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 р. по 21.03.2016 р. у розмірі 16763,36 грн. з розрахунку середньоденного грошового забезпечення позивача за останні два місяці роботи перед звільненням помноженого на кількість днів вимушеного прогулу, відповідно до Порядку № 100 (123,26 грн. х 136 днів = 16763,36 грн.).

Крім того, враховуючи вище встановлені обставини стосовно звернення позивача до ГУ МВС України в Київській області з рапортом про його звільнення у зв'язку з переходом на службу до поліції та із заявою до ГУ НП в Київській області про прийняття на службу до поліції, колегія суддів також вважає обґрунтованим і доцільним вихід судом першої інстанції за межі позовних вимог в порядку ст. 11 КАС України з метою повного і всебічного захисту прав позивача та погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності достатніх і необхідних правових підстав для зобов'язання ГУ МВС України в Київській області розглянути рапорт, поданий позивачем листопаді 2015 року про звільнення у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції, та щодо зобов'язання ГУ НП в Київській області розглянути кандидатуру позивача для зайняття посади, у відповідності до пункту 9 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», у Головному управлінні Національної поліції в Київській області та видати відповідний наказ з цього приводу.

Такими чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення в частині задоволення позовних вимог та визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, поновлення позивача на посаді, стягнення на його користь середнього заробітку та зобов'язання ГУ МВС України в Київській області розглянути його рапорт повно та всебічно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального і процесуального права з дотриманням вимог ст. 159 КАС України, а тому, у відповідності до ст. 200 КАС України, у цій частині оскаржувана постанова суду підлягає залишенню без змін.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що системний аналіз ст. 2, п. 3 ч. 1 ст. 161 та ч. 2 ст. 162 КАС України надає підстави стверджувати, що рішення суду повинно бути чітким, зрозумілим і встановлювати якомога точніше спосіб його виконання, у відповідності до законодавчих норм, а тому, абзац п'ятий резолютивної частини рішення, згідно з вимогами ст. 201 КАС України, підлягає зміні шляхом викладення його в наступній редакції: «Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути кандидатуру ОСОБА_2, у відповідності до порядку, передбаченого розділом VI та пунктом 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію».

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції позивача було поновлено на посаді, яка скорочена, колегія суддів вважає не обґрунтованими і безпідставними, оскільки, як було встановлено вище, звільнення позивача з цією посади було незаконним, а тому його право, у відповідності до норм чинного законодавства, підлягає, захисту саме в такий спосіб.

Посилання апелянта на те, що законодавством на нього не покладено обов'язку з працевлаштування позивача і наказ про його прийняття на службу до поліції не видавався, також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки регламентований Законом України «Про Національну поліцію» порядок звільнення працівників органів внутрішніх справ передбачав надання можливості кожному працівнику міліції виявити бажання проходити службу в органах поліції, однак, як відзначалось вище, виявлене бажання позивача відповідачами не було враховано у порядку, передбаченому вказаним Законом.

Твердження апелянта про те, що навіть в разі поновлення позивача на посаді він все одно буде з неї звільнений, а тому, на думку апелянта, стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу є незаконним, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства і не спростовують правильності висновків суду першої інстанції в цій частині.

Доводи апелянта про те, що судом першої інстанції було неправомірно відмовлено в задоволенні його клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою, колегія суддів вважає такими, що не спростовують правильності висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів даної справи, позивач, звернувшись із заявою про прийняття на службу до органів Національної поліції та заступивши у добове чергування 07.11.2015 р., тобто після спливу тримісячного строку, визначеного у п. 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», мав обґрунтовані підстави сподіватися, що його заява буде розглянуто і ГУ НП у Київській області будуть вчинені відповідні дії щодо виконання процедури прийняття позивача до органів поліції, тож такі причини подання ним даного адміністративного позову лише 01.02.2016 р. є поважними.

При цьому, апеляційним судом враховується правова позиція, викладена в рішенні Європейського суду з прав людини від 27.06.2000 р. по справі «Ілхан проти Туреччини», в якому Суд зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосвується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.

Крім того, в рішенні від 04.12.1995 р. по справі «Беллет проти Франції» Європейським судом з прав людини було зазначено, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалою від 21 березня 2016 року /Т. 1 а.с.150-153/ правильно вирішив питання щодо відмови ГУ НП в Київській області в задоволенні його клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду.

Таким чином, проаналізувавши ці та всі інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апелянт, який є суб'єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, не довів перед судом правомірності оскаржуваного наказу про звільнення позивача і не переконав суд у своїй правоті.

Перевіряючи оскаржувану постанову суду першої інстанції в частині щодо відмови в задоволенні позовних вимог, в межах апеляційної скарги, відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в адміністративному позові ОСОБА_2, зокрема просив суд поновити його на посаді оперуповноваженого сектору карного розшуку ВП а/п «Бориспіль» ГУ НП в Київській області та стягнути саме з ГУ НП в Київській області середній заробіток за час вимушеного прогулу, однак, як було правильно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів даної справи, позивач на був прийнятий на службу до органів Національної поліції в порядку, визначеному Законом № 580-VIII, наказ про його призначення на посаду не видавався, а отже, згідно з приписами ч. 1 ст. 235 КЗпП України, й немає правових підстав для поновлення позивача на посаді, з якої його не було звільнено та, відповідно, для стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не з роботодавця, яким було прийнято неправомірний наказ про звільнення позивача, а з іншого суб'єкта.

Крім того, Законом № 580-VIII, зокрема Розділом VI, регламентовано порядок прийняття на службу до поліції, відповідно до якого призначення на посади поліцейських здійснюють посадові особи органів (закладів, установ) поліції відповідно до номенклатури посад, яку затверджує Міністерство внутрішніх справ України, тобто вирішення питання щодо прийняття особи на службу до поліції належить до дискреційних повноважень зазначених суб'єктів влади.

При цьому, відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для задоволення адміністративного позову в цій частині позовних вимог.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з ГУ НП в Київській області на його користь моральної шкоди в сумі 10000,00 грн., колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України визначено вичерпний перелік правових підстав для відшкодування працівнику роботодавцем моральної шкоди, а саме якщо порушення законних прав працівника призвели до: 1) його моральних страждань; 2) втрати нормальних життєвих зв'язків; 3) вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Однак, у матеріалах справи відсутні належні і допустимі, у розумінні ст. 70 КАС України, докази, які б підтверджували наявність хоча б однієї із зазначених правових підстав і її причинно-наслідкового зв'язку з незаконними діями чи рішенням відповідача.

Крім того, колегія суддів відзначає й те, що заявлений розмір моральної шкоди також повинен бути обґрунтований позивачем і підтверджуватися належними і необхідними доказами, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

З огляду на це, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо відсутності достатніх та необхідних правових підстав для задоволення зазначених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови в частині щодо відмови в задоволенні позовних вимог було повно встановлено обставини справи, правильно застосовано норма матеріального і процесуального права, з дотриманням норм ст. 159 КАС України, а тому у відповідності до ст. 200 КАС України, його слід залишити без змін в цій частині.

Отже, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Головного управління Національної поліції в Київській області підлягає задоволенню частково, постанова Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Київській області розглянути кандидатуру ОСОБА_2 для зайняття посади, у відповідності до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», у Головному управлінні Національної поліції в Київській області та видання відповідного наказ з цього приводу - зміні шляхом викладення абзацу п'ятого її резолютивної частини в наступній редакції: «Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути кандидатуру ОСОБА_2, у відповідності до порядку, передбаченого розділом VI та пунктом 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію», а в іншій частині рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 159, 160, 195, 196, 198, 200, 201, 203, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області - задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Національної поліції в Київській області розглянути кандидатуру ОСОБА_2 для зайняття посади, у відповідності до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію», у Головному управлінні Національної поліції в Київській області та видання відповідного наказ з цього приводу - змінити, виклавши абзац п'ятий резолютивної частини постанови Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року в наступній редакції: «Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області розглянути кандидатуру ОСОБА_2, у відповідності до порядку, передбаченого розділом VI та пунктом 9 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію».

В іншій частині постанову Київського окружного адміністративного суду від 21 березня 2016 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст рішення, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, виготовлено 29 вересня 2016 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Епель О.В.

Судді: Кучма А.Ю.

Карпушова О.В.