Ухвала

від 22.09.2016 по справі 823/3208/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2016 року м. Київ К/800/8930/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шведа Е.Ю.,

суддів: Голяшкіна О.В.,

Калашнікової О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за

касаційною скаргою Державної екологічної інспекції у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року

у справі № 823/3208/14

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Шрамківський молочно-тваринницький комплекс»

до Державної екологічної інспекції у Черкаській області

про визнання неправомірними дій та скасування претензій,

встановив:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Шрамківський молочно-тваринницький комплекс» (далі - СТОВ «Шрамківський молочно-тваринницький комплекс») звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції в Черкаській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати пункт 2 припису Державної екологічної інспекції № 197 від 22 травня 2014 року в частині зобов'язання позивача отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами).

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано пункт 2 припису Державної екологічної інспекції в Черкаській області від 22 травня 2014 року № 197 в частині зобов'язання СТОВ «Шрамківський молочно-тваринницький комплекс» отримати спеціальний дозвіл на користування надрами (підземними водами).

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Доводи касаційної скарги мотивовані тим, що суди не врахували того факту, що діяльність СТОВ «Шрамківський молочно-тваринницький комплекс» не підпадає під дію статті 23 Кодексу України про надра, а отже підприємство повинно отримувати спеціальний дозвіл на користування надрами.

В запереченнях, що надійшли на адресу суду, позивач вважає касаційну скаргу необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а рішення судів без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин справи, суд дійшов наступних висновків.

Судами встановлено, що позивач зареєстрований як юридична особа з 07 грудня 2001 року. Основним видом діяльності позивача згідно з даними ЄДРПОУ є розведення великої рогатої худоби молочних порід.

Для здійснення цієї господарської діяльності позивач одержав дозволи на спеціальне водокористування: від 08 липня 2004 року № Укр3936-А/Чрк, виданий Державним управлінням екології та природних ресурсів в Черкаській області, який діяв з 08 липня 2004 року до 31 грудня 2007 та продовжений до 31 грудня 2012 року, а також № Укр5604-Ф/Чкр від 30 листопада 2012 року, виданий Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Черкаській області, терміном дії з 01 січня 2013 року до 31 грудня 2015 року.

Відповідно до вказаних дозволів водопостачання позивача здійснюється з двох артезіанських свердловин, а саме: № 2486 (глибина свердловини 60 м, потужністю 40 куб. м. на годину) та № 2199 (глибина свердловини 57 м, потужністю 20 куб. м. на годину). Також визначено ліміт забору води в об'ємі 12,669 тис. куб. м. на рік, 43,438 куб. м. на добу. Облік забору позивачем води із цих свердловин здійснюється водовимірювальним приладом - лічильником води.

Із звітів форми № 2-тп за 2013 рік та 1-2 квартали 2014 року судами встановлено, що середня кількість водоспоживання позивача у 2013 році становила 34,48 куб. м. на добу, а за 1-2 квартали 2014 року - 33,97 куб. м. на добу. При цьому, у вказаних звітах інформація щодо фактичного використання води заповнена у графі 13 звіту «с/г водопостачання», а графа 11 звіту «виробничі потреби» містить прочерк.

Службові особи відповідача 20 травня 2014 року провели планову перевірку дотримання позивачем вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Перевіркою виявлено ряд порушень, зокрема, позивач не виконав умови (інші) дозволу на спеціальне водокористування від 30 листопада 2012 року № Укр5604-Ф/Чкр, а саме: ним не виконуються вимоги п. 1 листа державної екологічної інспекції від 01 жовтня 2012 року № 3342/02, яким передбачено отримання до 10 січня 2013 року спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами). За результатами вказаної перевірки складено акт від 22 травня 2014 року.

На підставі вказаного акту відповідач склав припис від 22 травня 2014 року № 197, пунктом 2 якого зобов'язано позивача виконати п. 2 умов (інших) дозволу на спеціальне водокористування від 30 листопада 2012 року № Укр5604-Ф/Чкр, а саме: виконати вимоги листа державної екологічної інспекції від 01 жовтня 2012 року № 3342/02 щодо отримання спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами).

Вважаючи такий пункт вимоги протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач використовував воду для власних господарських потреб, не перевищував встановлених лімітів забору води, а отже і була відсутня потреба в отриманні спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами).

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів з огляду на наступне.

Відповідно до ВК України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827).

Ст. 2 ВК України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень ст.ст. 46, 48 ВК України водокористування може бути двох видів - загальне або спеціальне.

Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.

Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 ВК України).

Ст.ст. 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Разом із тим Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (ст. 21).

Ст. 23 зазначеного Кодексу (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 куб. м на добу.

Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Водночас чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття «господарсько-побутові потреби».

Проте із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) ВК України та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями «водокористування для потреб галузей економіки» та «промислові потреби».

Зазначеного правового висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 29 вересня 2015 року у справі № 21-1701а15 (810/1638/13-а), який має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції відповідно до ст. 244 2 КАС України.

Як встановлено судами основним видом діяльності СТОВ «Шрамківський молочно-тваринницький комплекс» є розведення великої рогатої худоби молочних порід, однак позивач використовував воду саме для власних господарсько-побутових потреб та не використовував її для виробничих потреб відповідно до звітів позивача за формою 2-ТП за 2013 рік та 1-2 квартали 2014 року.

Таким чином, оскільки СТОВ «Шрамківський молочно-тваринницький комплекс» використовувало воду для власних господарсько-побутових потреб, неперевищуючи встановленого законодавством ліміту 300 куб. м на добу, то відповідно мало право використовувати надра для видобування прісних вод без спеціального дозволу на користування надрами (підземними водами).

За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову, скасувавши незаконний припис відповідача. Судами ухвалено законні та обґрунтовані рішення, які постановлені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої і апеляційної інстанцій та встановлених обставин справи, тому відсутні підстави для її задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Черкаській області залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 25 листопада 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та не підлягає оскарженню, проте може бути переглянута з підстав, у строк та у порядку, визначених статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: