Ухвала

від 27.09.2016 по справі 826/15475/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2016 року К/800/12450/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого суддіБорисенко І.В. суддів Островича С.Е. Степашка О.І., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «ПНН» на постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 у справі № 826/15475/14 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ПНН» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ПНН» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №77126552208 від 05.06.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що постанову суду першої та ухвалу суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне:

- відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Технокомрезерв» за період з 01.07.2012 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт №444/26-55-22-08/31406570 від 22.05.2014;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.6 ст.198, ст.185 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем завищено податок на додану вартість на суму 325 185 грн.;

- на підставі названого акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №77126552208 від 05.06.2014, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 325 185 грн. (з яких: 216 790 грн. - за основним платежем та 108 395 грн. - за штрафними санкціями).

Відмовляючи в задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій, за встановлених обставин справи, дійшли висновку, що подані позивачем первинні документи не є достатніми і беззаперечними доказами правомірності формування ним спірних сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Оскільки згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідності до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (як замовником) та ТОВ «Технокомрезерв» (як виконавцем) був укладений договір на виконання робіт №123181 від 02.07.2012, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе постійні роботи за темою: «Консалтингові послуги з розробки, тестуванню та впровадженню програмного та інформаційного забезпечення».

На підтвердження виконання умов договору та руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано копії: договору №123181 від 02.07.2012; протоколу-угоди, як додатку до договору; актів здачі-приймання робіт за відповідні періоди; податкових накладних за відповідні періоди; платіжних доручень за відповідні періоди; договорів з третіми особами.

Також судами попередніх встановлено, що основним видом діяльності позивача є код КВЕД 58.29 Видання іншого програмного забезпечення; код КВЕД 62.01 Комп'ютерне програмування (основний); код КВЕД 62.02 Консультування з питань інформатизації; код КВЕД 62.03 Діяльність із керування комп'ютерним устаткованням; код КВЕД 63.11 Оброблення даних, розміщення інформації на веб-вузлах і пов'язана з ними діяльність; код КВЕД 63.12 Веб-портали. При цьому, основним видом діяльності контрагента позивача ТОВ «Технокомрезерв» є код КВЕД 45.31 Оптова торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; код КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування; код КВЕД 33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення (основний).

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підтвердження виконання пункту 4.1 договору №123181 від 02.07.2012 позивачем не подано як до суду першої інстанцій, так і до суду апеляційної інстанції технічного завдання, актів передачі початкового коду та інші ресурси програмного додатку після виконання умов договору, актів передачі технічних засобів спірному контрагенту, звітів з тестування цих програмних модулів, звітів про виконання виправлень виявлених помилок при тестуванні. Також позивачем не надано виставлених рахунків та не продемонстровано для огляду в розробленні програмні модулі, а при неможливості демонстрування розробленого програмного продукту - не надано угод про нерозголошення конфіденційної інформації.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що відсутність окремих первинних документів та/або помилки їх оформлення не є безумовною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася та/або є безтоварною, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи про те, що у позивача наявні фахівці та спеціалісти необхідних напрямків для виконання робіт за умовами укладених позивачем договорів з ПАТ «ВТБ Банк», колегія суддів касаційної інстанції погоджується з позицією судів про те, що позивачем не обґрунтовано відсутність можливості виконання відповідних робіт власними ресурсами, та економічну й ділову доцільність залучення до їх виконання контрагента ТОВ «Технокомрезерв» на підставі спірного договору №123181 від 02.07.2012.

Окрім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що вироком Голосіївського районного суду міста Києва від 25.09.2013 по справі №752/14820/13-к, який набрав законної сили, ОСОБА_4 (директора ТОВ «Технокомрезерв») визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 с.28, ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, що виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставними.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 26.01.2016 по справі №21-4781а15.

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини даної справи, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірними висновки цих судів, зроблені за результатами дослідження всіх наявних у справі доказів, наданих позивачем на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, що обставини реального здійснення спірних господарських операцій ними не підтверджено.

Доводи касаційної скарги вищенаведені висновки судів попередніх інстанцій не спростовують, а тому не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ПНН» залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.11.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2015 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіС.Е. Острович О.І. Степашко