Постанова

від 29.09.2016 по справі 815/2605/16

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2605/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу Держгеокадастру у Татарбунарському районі Одеської області, третя особа - Татарбунарська районна державна адміністрація про зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Відділу Держгеокадастру у Татарбунарському районі Одеської області (надалі по тексту - відповідач), третя особа - Татарбунарська районна державна адміністрація, в якому просить суд:

- зобов'язати відповідача перевести земельну ділянку площею 0,94 га для ведення особистого селянського господарства на території Струмківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області з земель колективної власності в землі державної власності для подальшої приватизації ОСОБА_1;

- зобов'язати відповідача надати Висновок Головного управління Держземагенства в Одеській області про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 11.11.2013 року № 186.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що з метою реалізації свого права на безоплатну передачу у власність земельної ділянки із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, в порядку передбаченому ст.ст. 118 та 119 Земельного кодексу України в 2011 році позивач звернулася із заявою до Татарбунарської районної державної адміністрації про виділення їй земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. 06.07.2011 року на підставі звернення позивача, Татарбунарська районна державна адміністрація прийняла розпорядження №264/А-2011р. щодо виділення їй земельної ділянки площею 0.94 га. для ведення особистого селянського господарства на території Струмківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області. На підставі розпорядження районної державної адміністрації, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 відповідно до договору на виконання робіт із землеустрою від 04.11.2011 року №Г-ІІ-44, був підготовлений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Після виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, він був направлений на погодження у Відділ Держземагенства у Тарбунарському районі Одеської області. Однак, Відділом Держземагенства у Татарбунарському районі Одеської області було прийнято рішення про відмову у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Підставою відмови у погоджені проекту землеустрою є той аргумент, що вказана земельна ділянка нібито знаходиться у колективній власності сільськогосподарського підприємства «Росія», при цьому розпорядження самої районної державної адміністрації землевпорядним органом не оскаржується та не вносяться пропозиції відносно його приведення до відповідності чинному законодавству та забезпечення права позивача на приватизацію земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. Станом на сьогоднішній день розпорядження районної державної адміністрації є чинним. Крім того, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вищевказаний сільськогосподарський виробничий кооператив «Росія» припинив свою діяльність, дата запису від 29.12.2008 року, номер запису 15491170003000863. Враховуючи зазначені обставини, позивач вважає рішення Відділу Держземагенства у Татарбунарському районі Одеської області від 11.11.2013 року №186, прийнятого у формі висновку про непогодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки неправомірним, безпідставним та таким, що порушує її конституційне право на приватизацію земельної ділянки у власність.

До суду з'явилися представники позивача, позовні вимоги підтримали, не заперечували відносно розгляду справи в порядку письмового провадження.

Представники відповідача та третьої особи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від відповідача до суду надійшли письмові заперечення на позов, в яких відповідач позов не визнав та просив суд в його задоволенні відмовити.

Відповідно до вимог ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

На підставі рішення від 28.07.1995 року Струмківської сільської ради народних депутатів колективному сільськогосподарському підприємству (далі КСП) «Росія» було видано державний акт серії ОД від 28.02.1996 року (зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №33 (12)) на право колективної власності на земельну ділянку у розмірі 2086,6 га на території Струмківської сільської ради народних депутатів Татарбунарського району Одеської області Роздільнянського району Одеської області (а.с. 142-145).

Розпорядженням Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області № 264/А-2011 від 06.07.2011 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства на території Струмківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області загальною площею 0,94 га, в тому числі ріллі - 0,94 га (а.с. 27).

На підставі вищезазначеного розпорядження, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 відповідно до договору на виконання робіт із землеустрою від 04.11.2011 року №Г-ІІ-44, був підготовлений проект землеустрою щодо відведення громадянці ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (а.с. 29-37).

В подальшому, після виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, він був направлений на погодження у Відділ Держземагенства у Тарбунарському районі Одеської області.

Однак, Відділом Держземагенства у Татарбунарському районі Одеської області був складений висновок про не погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 11.11.2013 року № 186 (а.с. 63-64). Підставою відмови у погоджені проекту землеустрою слугувала та підстава, що вказана земельна ділянка знаходиться у колективній власності сільськогосподарського підприємства «Росія» відповідно до державного акту на право колективної власності на землю, виданого колективному сільськогосподарському підприємству «Росія».

Позивач вважаючи вищезазначене рішення протиправним та таким, що порушує її конституційне право на приватизацію земельної ділянки у власність.

Вирішуючи спір по суті, суд, керуючись вимогами чинного законодавства, частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, виходить з того, що оскільки позивачем як спосіб захисту порушеного права обрано оскарження дій суб'єкта владних повноважень, Одеський окружний адміністративний суд досліджуючи надані сторонами докази повинен встановити відповідність спірних дій чинному законодавству.

Відповідно до Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною закону. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 ст. 81 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року № 2768-ІІІ передбачено підстави набуття громадянами України права власності на земельні ділянки, а саме згідно п. "б" вказаної норми визначено, що такою підставою набуття права власності є безоплатна передача із земель державної і комунальної власності.

При цьому, згідно змісту положень ч. 1, п. «в» ч. 3, ч. 4 ст. 116 Земельного кодексу України таке безоплатне набуття права власності громадянами земельних ділянок із земель державної і комунальної власності здійснюється за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, лише один раз та в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Зокрема, згідно норми п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Порядок реалізації права громадян на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства передбачено ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України. Так, відповідно до вказаної норми, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною 7 цієї ж статті Кодексу передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до вимог ст.123 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Частино 4 ст. 123 ЗК України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 186-1 цього Кодексу проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Крім того, ч. 4 ст. 122 ЗК України визначено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи наділені повноваженнями щодо передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтею 3 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року №561-XII було передбачено, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Згідно ч. 2 ст. 5 ЗК України (1990 року) суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств.

Відповідно до Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 15.04.1993 року №28 (яка була чинною на момент видачі державного акту на право колективної власності на землю серії ОД-20-160 від 10.10.1995 року), право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державними актами: на право колективної власності на землю; на право приватної власності на землю; на право постійного користування землею, форми яких затверджені Верховною Радою України.

Відповідно до абз.1 п.1.2. цієї Інструкції державні акти, що посвідчують право власності на землю або право постійного користування землею, яка перебуває у державній власності, видаються на підставі рішень Верховної Ради України, Верховної Ради Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів.

Відповідно до ст.28 Земельного кодексу України (1990 року) право колективної та приватної власності на земельну ділянку чи її частину припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; відчуження (продажу) земельної ділянки Раді народних депутатів; викупу земельної ділянки для державних або громадських потреб; припинення у випадках, передбачених пунктами 4, 6-8 статті 27 цього Кодексу (а саме: систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб).

Право власності на землю може бути також припинено у випадках, коли купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними.

Земельна ділянка може бути вилучена у особи, якщо судом буде встановлено придбання її за рахунок доходів, одержаних від злочинної діяльності.

Частиною 5 ст. 116 Земельного кодексу України від 25.10.2001 року визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Приписами Земельного кодексу України від 25.10.2001 року не врегульовано питань права колективної власності на землю; не передбачено положень, які б припиняли право колективної власності на землю тих підприємств, які таке право отримали відповідно до вимог Земельного кодексу України від 18.12.1990 року.

Системно проаналізувавши вищезазначені норми земельного законодавства, суд дійшов висновку, що із вступом в дію нового Земельного кодексу України від 25.10.2001 року право колективної власності на землю, за умов відсутності обставин припинення права колективної власності, передбачених ст. 28 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, не перестає існувати у тих суб'єктів, які були наділені ним відповідно до вимог Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, та земельні ділянки, посвідчені державними актами на право колективної власності на землю, залишились у колективній власності відповідних суб'єктів.

Будь-яких доказів на підтвердження того, що на час виникнення спірних правовідносин або ж на момент вирішення даної адміністративної справи, компетентними органами виконавчої влади або територіальними органами Держземагенства приймались рішення про вилучення або викуп спірної земельної ділянки площею 0,94 га із колективної власності КСП «Росія», чи припинялось право цього сільськогосподарського підприємства на землю з обставин, передбачених ст. 28 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, представниками позивача до суду надано не було. Таких фактів не було встановлено і судом під час офіційного з'ясування обставин у справі.

Враховуючи вищевикладене та чинність на час розгляду справи державного акту КСП «Росія» на право колективної власності на землю серії ОД від 28.02.1996 року, а також відсутність інформації про повернення спірної земельної ділянки до земель державної чи комунальної власності, суд вважає хибним твердження представників позивача про те, що спірна земельна ділянка площею 0,94 га на території Струмківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області фактично є землею державної власності та не знаходиться на час розгляду справи у колективній власності КСП «Росія».

Щодо довідки виданої Відділом Держземагенства у Татарбунарському районі Одеської області від 23.09.2013 року № 3-551/2013, то суд зазначає, що форма державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами (6-зем) ведеться без прив'язки до графічного зображення і містить статистичну інформацію щодо наявності земель на території району. Більш детальне вивчення матеріалів відведення земельної ділянки здійснюється при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Тому довідка форми державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами по своїй суті не може суперечити висновку Відділу про не погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Посилання представників позивача на обов'язок відповідача вчинити дії по переведенню спірної земельної ділянки з колективної до державної власності, суд в якості підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до уваги не приймає, оскільки на час розгляду даної адміністративної справи зазначені дії відповідними органами виконавчої влади чи місцевого самоврядування вчинені не були, а між позивачем та цими органами відсутній адміністративно-правовий спір з приводу не вчинення дій або прийняття рішень з припинення права колективної власності.

З цих підстав суд вважає, що у відповідача були відсутні правові підстави для погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, яка перебуває у колективній власності, у власність ОСОБА_1 за рахунок земель запасу площею 0,94 га на території Струмківської сільської ради Татарбунарського району Одеської області за межами населеного пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів, оцінюючи у сукупності надані сторонами докази, суд, перевіривши на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України оскаржуване рішення Відділу Держгеокадастру у Татарбунарському районі Одеської області щодо відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1, дійшов висновку, що воно є законним та обґрунтованим, прийнятим на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача перевести земельну ділянку з земель колективної власності в землі державної власності для подальшої приватизації ОСОБА_1 та надати про погодження проекту землеустрою задоволенню не підлягають.

При цьому, суд враховує, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 року у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Таким чином, позивач, враховуючи свою адміністративну правосуб'єктність, керуючись ст.ст. 48,56 КАС України, скористалася своїм правом на судовий захист, при цьому згідно ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року її право не може бути обмежене, однак при встановлених обставинах підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Судові витрати суд вважає за необхідне розподілити відповідно до приписів ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 128, 158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Відділу Держгеокадастру у Татарбунарському районі Одеської області, третя особа - Татарбунарська районна державна адміністрація про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити .

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Суддя С.О. Cтефанов