Постанова

від 21.09.2016 по справі 910/7747/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2016 р. Справа№ 910/7747/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Гончарова С.А.

Тищенко А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Селіванов С.А. - директор, витяг з ЄДР від 07.02.2013р.

Краковний І.В. - дов. б/н від 12.03.2016р.

від відповідача: Жихарева О.В. - дов. №09-32/8 від 12.01.2015р.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016р.

у справі № 910/7747/16 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МНСТІЛ"

до Публічного акціонерного товариства "Акціонерний

комерційний промислово-інвестиційний банк"

про зобов'язання перерахувати суму в розмірі 152 924, 67 грн.

В судовому засіданні 21.09.2016р. відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року Товариство звернулось до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом, посилаючись на те, що Банком було порушено зобов'язання за договором банківського рахунка № 115-20-2-18/616 від 13 листопада 2014 року (далі - договір), укладеним між сторонами, у частині своєчасного виконання платіжного доручення на перерахування грошових коштів. З огляду на вказане, 16 березня 2016 року позивач подав відповідачу заяву про закриття банківського рахунка та повернення грошових коштів. Оскільки Банком грошові кошти не перераховано та рахунок закрито не було, Товариство, посилаючись на положення статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) просило суд зобов'язати відповідача здійснити перерахування 152 924,67 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.06.2016р. у справі №910/7747/16 позов задоволено повністю.

Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" перерахувати на поточний рахунок товариства з обмеженою відповідальністю "МНСТІЛ" №26006001363504 в Публічному акціонерному товаристві «ОТП Банк» грошові кошти в розмірі 152 924, 67 грн., які обліковуються на поточному рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "МНСТІЛ" в Публічному акціонерному товаристві "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "МНСТІЛ" 2 293, 87 грн. судового збору та 5 500, 00 грн. адвокатських послуг.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

Апелянт зазначає, що судом не надано оцінку поверненню платіжних доручень позивачу, про що йому було відомо 17.05.2016р., а тому не дослідив докази і не встановив існування предмету спору на момент прийняття рішення.

Крім цього, вважає, що судом не досліджено чи співрозмірний розмр витрат на послуги адвоката з тим обсягом робіт, які були ним виконані, не надання суду акту виконаних адвокатом послуг унеможливлює визначення обґрунтованості розміру витрат, що підлягають сплаті за послуги адвоката.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача 20.07.2016р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2016р. колегією суддів в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 21.09.2016р.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 21.09.2016р. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 21.09.2016р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив її відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 13 листопада 2014 року між сторонами було укладеного договір, за умовам якого Банк на підставі заяви Товариства відкрив останньому поточний рахунок та здійснював його розрахунково-касове обслуговування відповідно до ліцензії, наданої відповідачу, тарифів та законодавства України (пункт 1.1 вказаного правочину).

16 березня 2016 року Товариство звернулось до Банку із заявою про закриття банківського рахунку, а також надало платіжне доручення від 16 березня 2016 року № 31 на суму 152 924,67 грн., яке прийнято відповідачем цього ж дня, що підтверджується відтиском штемпеля вхідної кореспонденції банку на вказаній заяві. Підставою закриття банківського рахунку позивач вказував несвоєчасне виконання Банком платіжних доручень від 26 лютого 2016 року та від 16 березня 2016 року.

З матеріалів справи вбачається, що платіжне доручення від 16 березня 2016 року Банком виконано не було.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Згідно з частинами 1 та 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом (частини 1 та 2 статті 1071 ЦК України).

Статтею 1074 Цивільного кодексу України встановлено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Разом з тим, загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, а також відповідальність суб'єктів переказу та загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами визначається Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон).

Відповідно до пункту 8.1. статті 8 Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж встановлені в абзацах першому та другому цього пункту, строки виконання доручень клієнтів.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивачем 16 березня 2016 року передано на виконання відповідачу платіжне доручення від 16 березня 2016 №31 про перерахування 152 924,67 грн.

Відповідно до пункту 1.22 Закону операційний час - частина операційного дня банку або іншої установи - учасника платіжної системи, протягом якої приймаються документи на переказ і документи на відкликання, що мають бути оброблені, передані та виконані цим банком протягом цього ж робочого дня.

У відповідності до статті 30 Закону переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі. Банк отримувача в разі надходження суми переказу протягом операційного дня зобов'язаний її зарахувати на рахунок отримувача або виплатити йому в готівковій формі в той самий день або в день (дата валютування), зазначений платником у розрахунковому документі або в документі на переказ готівки.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач заявлені до нього вимоги та наведені позивачем обставини не спростував, доказів наявності об'єктивних причин неможливості виконання договірних зобов'язань спірного платіжного доручення не надав.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що станом на 25 березня 2016 року на рахунку Товариства, відкритому в установі відповідача знаходились грошові кошти в розмірі 153 156,67 грн., про що свідчить наявна у матеріалах справи виписка з особового рахунку.

Наявний в матеріалах справи лист відповідача від 17.03.2016р. №115-20-6/24, адресований позивачеві у відповідь на заяву про закриття рахунку від 16.03.2016р. №160316-НВ-01, в якому повідомлено про те, що тимчасово доручення клієнтів на перерахування коштів виконуються в інші строки ніж передбачено договорами банківського рахунку, та що банк підтверджує свої зобов'язання перед позивачем щодо перерахування залишку коштів згідно заяви про закриття рахунку і вживає вичерпні заходи для її виконання у найкоротші строки, спростовує доводи апелянта про те, що платіжне доручення №31 від 16.03.2016р.повернуто без виконання, що підтверджується довідкою від 14.07.2016р., які не ґрунтуються на матеріалах справи.

Крім того, з наданої суду апеляційної інстанції виписки по особовому рахунку позивача від 12.09.2016р. вбачається, що лише 27.07.2016р. (після прийняття рішення судом першої інстанції 30.06.2016р.) було перераховано кошти в розмірі 152 924, 67 грн. на інший поточний рахунок позивача на підставі заяви про закриття поточного рахунку від 16.03.2016р.

Приймаючи до уваги, що за приписами статей 43, 33, 43 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає в обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем допущено порушення умов договору банківського рахунку № 115-20-2-18/616 від 13 листопада 2014 року в частині виконання розрахункових документів Товариства, а також вимоги Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", у зв'язку з чим вимоги позивача про зобов'язання Банку перерахувати грошові кошти на поточний рахунок Товариства, відкритий в ПАТ "ОТП Банк" є обґрунтованими та документально доведеними, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про їх задоволення.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката, в розмірі 5 500, 00 грн.

Згідно ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

В силу вимог ст. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Відповідно до п. 6.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. № 7 "Про деякі питання практики застосування розподілу VI Господарського процесуального кодексу України" витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013.

Як вбачається із матеріалів справи, правовідносини між позивачем та адвокатом Краковним І.В. на момент розгляду справи в суді першої інстанції підтверджуються договором про надання правової допомоги б/н від 12.03.2016р., копія якого наявна в матеріалах справи (а. с. 19).

Відповідно до п. 1.1 даного договору замовник доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання надати правову (адвокатську) допомогу на умовах, передбачених даним договором, а саме: представляти інтереси замовника в господарському суді з приводу примусового зобов'язання ПАТ «Промінвестбанк» перерахувати кошти на інший рахунок ТОВ «МНСТІЛ», а також перед всіма іншими юридичними та фізичними особами без обмеження з питання, що стосується замовника з даного предмета спору.

Пунктом 1.2 договору безпосередньо передбачено, що виконавець (адвокат) на підставі цього договору:

- готує позовну заяву до господарського суду з приводу примусового зобов'язання ПАТ «Промінвестбанк» перерахувати кошти на інший рахунок ТОВ «МНСТІЛ»;

- представляє інтереси замовника (позивача) в господарському суді з приводу примусового зобов'язання ПАТ «Промінвестбанк» перерахувати кошти на інший рахунок ТОВ «МНСТІЛ».

Пунктом 5.1 договору сторони погодили, що за надання правової допомоги на підставі цього договору замовник сплачує виконавцю гонорар, який визначається за домовленістю сторін та становить суму 5 500,00грн.

На виконання умов даного договору, позивачем сплачено 5 500, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 519 від 25.03.2016р. на суму 5 500, 00 грн., оригінал якого наявний в матеріалах справи (а. с. 22).

В матеріалах справи також міститься належним чином завірена копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3187, згідно якого Краковний І.В. має право на заняття адвокатською діяльністю (а. с. 20).

Наявна у справі позовна заява №1 від 28.03.2016р. (а.с.2-4), уточнена позовна заява №2 від 24.06.2016р. підписані від імені позивача адвокатом Краковним І.В., що діяв на підставі довіреності б/н від 12.03.2016р. (а.с.21), згідно даних протоколів судових засідань господарського суду від 26.05.2016р. (а.с.48), від 10.06.2016р. (а.с.58), від 30.06.2016р. (а.с.66) адвокат Краковний І.В. приймав участь в судових засіданнях у даній справі, у зв'язку з чим вбачається виконання адвокатом послуг, передбачених п.п.1.1, 1.2 укладеного між ним та позивачем договору, вартість яких передбачена п.5.1 договору.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, якому було сплачено гонорар, наявність доказів надання адвокатом юридичних послуг у даній справі та фактичного перерахування коштів на підставі договору, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про кваліфікацію зазначених позивачем 5 500, 00 грн. судових витрат в якості витрат на оплату послуг адвоката в розумінні ст. 44 ГПК України.

Неподання позивачем суду підписаного акту виконаних робіт з адвокатом на суму 5 500, 00 грн., за наявності вищеперерахованих належних та допустимих доказів виконання адвокатом передбачених договором робіт, не свідчить про відсутність правових підстав для їх стягнення у відповідності до ст.49 ГПК України.

При цьому, розмір адвокатських послуг є співрозмірним з предметом позову, є об'єктивним, виходячи з обов'язку відповідача перерахувати кошти в розмірі 152 924, 67 грн.

З огляду на викладене, доводи апелянта (відповідача) про те, що судом не були належним чином оцінені докази надання позивачу адвокатських послуг, не ґрунтуються на матеріалах справи.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 85, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016р. у справі № 910/7747/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 30.06.2016р. у справі №910/7747/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/7747/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді С.А. Гончаров

А.І. Тищенко