Рішення

від 28.09.2016 по справі 922/2740/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" вересня 2016 р.Справа № 922/2740/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н.А.

при секретарі судового засідання Коваленко М.Ю.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група", 03038, м. Київ, вул. І. Федорова, 32- А, ідент. код 30859524;

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1;

про стягнення 65 973,20 грн.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_2, (на підставі угоди про надання правової допомоги № 48 від 09.09.2016 р.); ОСОБА_1 (особисто НОМЕР_2)

В розпочатому 28.09.2016 року судовому засіданні представнику позивача роз'яснено права і обов'язки сторін, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.

За відсутності клопотання сторін технічна фіксація судового процесу не здійснювалась.

Суть спору:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група", звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, про стягнення сплаченого страхового відшкодування 65 973,20 грн., на виконання умов договору добровільного страхування відповідальності експедитора №24-0402-15-00001 від 25.06.15р.

Свої вимоги позивач обґрунтовує невиконанням відповідачем вимог ст. 623, 993, 1166 ЦК України щодо несплати на користь позивача сплаченого страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16.08.2016 р. за вищевказаним позовом було порушено провадження у справі № 922/2740/16, розгляд якої призначено у судовому засіданні 14.09.2016 р. об 11:00 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.08.2016 р. розгляд справі № 922/2740/16 було відкладено на 14.09.2016 р. об 11:00 год., у зв'язку з неявкою у судове засідання представників сторін та з метою забезпечення можливості бути присутніми в судовому засіданні для реалізації прав сторін на повне та об'єктивне встановлення всіх обставин справи.

Позивач явку свого повноважного представника в судове засідання 28.09.2016 року не забезпечив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, у наданому на електронну адресу суду клопотанні (вх. 1907), представник позивача просить суд розглянути справу № 922/2740/16 без участі представника позивача та ухвалити рішення по справі відповідно до вимог чинного законодавства України.

Суд, розглянувши дане клопотання позивача, вважав за можливе його задовольнити та розглянути справу без участі представника позивача.

Суд перейшов до розгляду справи по суті.

Відповідач та представник відповідача в судовому засіданні 28.09.2016 року проти позову заперечували, з підстав, викладених у відзиві на позов (вх. 29814), в якому останній зазначив, що саме Страхувальником було отримано товар для відправлення, про що свідчить товарно-транспортна накладна №11/08 від 25.08.2015р., оскільки в графі "прийняв водій експедитор" міститься підпис ТОВ "Меридіан сервіс плюс" з відбитком печатки на ньому, крім того в даній накладній замовником є ТОВ "Меридіан сервіс плюс" (на даний час ТОВ "Трансконтинент групп"), вантажовідправником - ТОВ "Патур", вантажоодержувач - ТОВ "Намира", а підпис водія міститься лише в графі "здав", при цьому товарно-транспортних накладних між ТОВ "Меридіан сервіс плюс" та ФОП "ОСОБА_1." не існує. Крім того, відповідно до п. 5.1. договору на разову заявку 11/08-1 від 11.08.2015р. передбачено можливість встановлення пломбування на машину, однак пломби на автомобіль встановлено не було, а в самій товарно-транспортній накладній не вказано переліку товару. Також зазначив, що у м. Дніпропетровськ 14.08.2015р. приймання товару було здійснено з порушенням Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості П-6, оскільки в товарно-транспортній накладній не вказано час та місце приймання товару, наявність або відсутність пломб на транспортному засобі, скаладання акту про нестачу проводилось без участі незацікавленої сторони, відсутні дані про вантаж. Відповідно до п. 5.1.1.,5.1.2,5.1.3,.5.1.4. договору на траспортно-експедиторське обслуговування щодо перевезення вантажів № 26/02 ТОВ "Меридіан сервіс плюс" як експедитор несе матеріальну відповідальність щодо прийнятого до перевезення товару, в тому числі в разі неналежного виконання договору третьою особою, залученою з метою його виконання. Додав, що позивач за даним позовом мав дослідити та перевірити документи, що були надані для виплати страхового відшкодування, оскільки вони свідчать, що перевезення відбувалося з 12.08.2015р. по 14.08.2015р., в той час коли акт про нестачу і претензія складені 11.08.2015р., і в повідомленні про початок досудового розслідування від 15.08.2015р. зазначено про те, що в період часу з 11.08.2015р. по 10:00 14.08.2015р. у м. Дніпропетровськ невстановлена особа таємно шляхом вільного доступу заволоділа майном ТОВ "Меридіан сервіс плюс", в той час як автомобіль 11.08.2015р. знаходився в м. Хмельницький і саме в цей день здійснювалося завантаження товару для перевезення. Вказані обставини підтверджені рішенням господарського суду Харківської області від 25.04.2016р. по справі №922/441/16, у звязку з чим просив суд в задоволенні позову відмовити повністю. В якості правових обгрунтувань відзиву посилався, зокрема, на ст.ст. 22, 623, 924, 1191, 1192 ЦК України, ст.ст. 224, 225 ГК України, ст.сст. 133, 158 Статуту автомобільного транспорту Української РСР.

Враховуючи те, що норми ст. 65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. З ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, атому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

15.01.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Меридіан сервіс плюс" (на даний час ТОВ "Трансконтинент Груп", перевізник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Патур" (замовник) було укладено договір № 15/01/2015 на транспортне експедиторське обслуговування, відповідно до умов якого перевізник зобов'язався організувати за дорученням та за рахунок замовника перевезення вантажу замовника автомобільним транспортом; перевізник в інтересах замовника виконує пов'язані с перевезенням транспортні експедиційні операції: розробка маршруту перевезення; організація забезпечення відправлення та отримання вантажів, інші операції, пов'язані з перевезенням.

25 червня 2015 року між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" (страховик) та товариством з обмеженою відповідальністю "Меридіан сервіс плюс" (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування відповідальності експедитора № 24-0402-15-00001.

11 серпня 2015 року, на виконання умов договору № 15/01/2015 на транспортне експедиторське обслуговування, від замовника на адресу ТОВ "Меридіан сервіс плюс" надійшло разове замовлення № 11/08-1 на перевезення вантажу (одягу, взуття, текстилю та ТНП) у кількості 98 місць, вагою 4500 кг. з м. Хмельницький до м. Дніпропетровськ.

В свою чергу, товариством з обмеженою відповідальністю "Меридіан сервіс плюс" для перевезення товару, було залучено перевізника ФОП ОСОБА_1 (відповідач), з яким у спрощений спосіб укладено договір на разову заявку № 11/08-1 від 11.08.15 р. на перевезення вантажу у вигляді одягу, взуття, текстилю та ТНП з м. Хмельницький до м. Дніпропетровськ.

Даний договір на разову заяву був укладений у спрощений спосіб за допомогою факсимільного зв`язку.

Згідно частини 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно пункту 1 ст. 930 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Частиною 1 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

У відповідності до укладеного договору на разову заявку № 11/08-1 від 11.08.15 р., відповідач був зобов'язаний доставити автомобільним транспортом - вантажним автомобілем ТАТА, реєстраційний номер НОМЕР_3, водій ОСОБА_3, вантаж: 98 місць вагою 4500 кг.

Як зазначає позивач, 11.08.2015 року в м. Хмельницький, згідно товаро-транспортної накладної № 11/08"25" від 11.08.2015 р. водій ОСОБА_3 прийняв вищезазначений товар вартістю 2965298,00 грн. (вантажовідправник ТОВ "Патур", вантажоодержувач ТОВ "Наміра").

Як стверджує позивач, в ході перевезення частина вантажу була втрачена перевізником (відповідачем) в результаті крадіжки невідомими особами, а саме відповідно до "Акту № 06/08 про нестачу (неналежну якість) постав товару", складеного у м. Дніпропетровську представниками вантажоодержувача ТОВ "Наміра" та експедитора, встановлено, що «на підставі договору поставки № 01/07 від 01 липня 2015 укладеного між ТОВ "Патур" (постачальник) та ТОВ "Наміра" (Покупець), за накладною № 11/08-1, № 11/08 - 2, № 11/08 - З від 11.08.2015 року, за адресою ТОВ "Наміра", вул. Будьоного 9 - А, м. Дніпропетровськ, надійшли товари в асортименті в кількості 4574 шт., на суму 2965298 грн. При перевірці товару за кількістю (якістю), було встановлено, що за накладною № 11/08-1 від 11.08.2015 року, було виявлено нестачу товару в кількості 180 шт., на суму 362503,00 грн., а саме: дублянки (не бренд) - 1 коробка (30 шт.) на суму 115000 грн., шкіряні куртки (не бренд) - 1 коробка (50 шт.) на суму 238878 грн., підошви (не бренд) 1 коробка (50 пар 100 шт.) на суму 8625 грн. Зазначеною втратою частини вантажу, власнику вантажу ТОВ "Патур" було завдано матеріальної шкоди в розмірі 362503 грн.

11 жовтня 2015 року ТОВ "Меридіан Сервіс Плюс" на виконання умов п. 6.6 Договору № 15/01/2015 на транспортно - експедиційне обслуговування від 15.01.2015 року та на підставі претензії ТОВ "Патур", здійснило оплату втраченого товару у розмірі 362503 грн. (платіжні доручення № 275, №276), в якості відшкодування збитків.

17 серпня 2015 року Страхувальник - ТОВ "Меридіан Сервіс Плюс" звернулося до позивача - ПрАТ "СК «Українська страхова група" із заявою про настання страхового випадку. Зазначена заява, була розглянута, вказана подія визнана страховим випадком, у зв'язку з чим на виконання умов договору добровільного страхування відповідальності експедитора № 24-0402-15-00001 від 25.06.2015 року, позивачем на підставі страхового Акту № ДКЦВ - 10399 від 15.10.2015 року, розрахунку суми страхового відшкодування № ДКЦВ - 10399 від 15.10.2015 року, розпорядження про виплату страхового відшкодування від 16.10.2015 року, була сплачена сума страхового відшкодування у розмірі 65973,20 грн.

На підставі вищевикладених обставин, позивач вважає, що з моменту виплати страхового відшкодування, він отримав право вимоги до особи відповідальної за завдані збитки - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач посилається на ст. 22, 623, 924, 993, 1191, 1192 ЦК України, ст. 133 Статуту Автомобільного транспорту Української РСР, затверджений постановою ради Міністрів УРСР № 401 від 27.06.1969 р. та вказує, що в порядку наведених правових норм, саме відповідач несе передбачену законом відповідальність за збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення до моменту видачі одержувачеві, тому, враховуючи, що належний ТОВ "Патур" на праві власності вантаж не був доставлений відповідачем (перевізником) у визначене договором місце та не був вручений зазначеній власником вантажу особі у відповідній кількості, у зв'язку з втратою перевізником (крадіжкою невідомими особами) зазначеного вантажу під час транспортування, наявний причинний зв'язок між протиправною поведінкою відповідача та збитками.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач наголошує, що товаро-транспортна накладна № 11/8-1 від 11.08.2015 року та акт про нестачу товару від 11.08.2015 року було складено з порушенням Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом; відповідач не приймав товар та не може нести відповідальність як перевізник у відповідності до ст. 924 ЦК України; та вказує на відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення , а саме: відсутність вини відповідача у втраті вантажу, причинно-наслідкового зв'язку між діями та завданими збитками, оскільки втрата вантажу сталася внаслідок порушення вимог перевезення, за які відповідає саме ТОВ "Меридіан Сервіс Плюс", а також не доведено розміру збитків, які підлягають до відшкодування.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених ГПК України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Стаття 175 ч.1 ГК України встановлює, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Стаття 316 ГК України визначено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Стаття 929 ЦК України визначає, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Стаття 14 Закону України „Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачає відповідальність клієнта за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з ЦК України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. № 363 (в редакції станом на 2008 рік) (далі Правила) договір про перевезення вантажів - двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов'язки та відповідальність сторін щодо їх додержання.

Так, відповідно до ч. 27 ст.1 Правил, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно п. 11.1 Правил, основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля ( п. 11.4.).

За умовами п.11.5. Правил, товарно-транспортну накладну (ТТН) на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом). Після прийняття вантажу всі екземпляри ТТН підписує водій (експедитор). Перший екземпляр ТТН (з підписом водія) залишається у вантажовідправника, другий передається водієм вантажоодержувачу, а третій і четвертий, засвідчені підписом, а в разі потреби також печаткою або штампом, вантажоодержувача, передаються перевізнику (транспортній організації чи фізичній особі-суб'єкту господарювання).

Враховуючи, що товарно-транспортна накладна являється первинним документом, вона повинна відповідати вимогам, які ставляться до таких документів.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити як назву документа, дату і місце складання, назву підприємства від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, судом досліджено товаро-транспорту накладну № 11/08 "25" від 11.08.2015 року на яку посилається позивач, та встановлено наступне.

По-перше щодо тверджень позивача, що відповідачем було отримано вантаж для перевезення, то суд зазначає, що товарно-транспортна накладна містить запис в графі "прийняв водій експедитор" підпис ТОВ "Меридіан сервіс плюс", що підтверджується печаткою на даному підписі. Крім того в товаро-транспорній накладній № 11/08 "25" від 11.08.2015 року зазначено замовником ТОВ "Меридіан сервіс плюс", вантажовідправником - ТОВ "Патур", вантажоодержувач - ТОВ "Намира".

Підпис водія відповідача ОСОБА_3 міститься лише у товаро-транспортній накладній в графі "здав".

Отже, в даному випадку, саме ТОВ "Меридіан сервіс плюс" було отримано товар для відправлення.

Крім того, відповідно до п. 5.1 договору на разову заяву 11/08-1 від 11.08.2015 року, передбачено можливість встановлення пломбування на машину.

В той час, як стверджує відповідач, при здійсненні завантаження товару, пломбу експедитором на автомобіль встановлено не було.

Крім того, у зазначеній товаро-транспортній накладній не вказано переліку товару, який передано до перевезення відповідачу.

Також, у графі "прийняв" мав стояти підпис вантажоодержувача, яким зазначено ТОВ "Намира", в той час як ані прізвища відповідальної особи, ані печатки товариства товаро-транспортна накладна не містить.

Відповідно п. 1 Інструкції про порядок прийняття продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості" П-6, остання підлягає застосуванню у всіх випадках, коли стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки або іншими обов'язковими правилами не встановлений інший порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку.

Згідно п. З підприємство - отримувач зобов'язане забезпечити прийомку продукції за кількістю у точній відповідності із стандартами, технічними умовами, Основними та Особливими умовами поставки, цією Інструкцією, іншими обов'язковими правилами та договором.

У даному конкретному випадку приймання товару в м. Дніпропетровськ 14.08.15 року здійснено з порушенням вимог Інструкції П- 6, зокрема, не вказано час та місце приймання товару, наявність або відсутність пломб на транспортному засобі, складання акту про нестачу товару проводилось односторонньо без участі не зацікавленої сторони.

Відповідно до п. 3.5.1-3.5.2 Інструкції про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи, у випадках, коли вантажовідправник до товарного розділу додає спеціалізовані форми товарних накладних, графи 1, 2, 4, 5 - 7 розділу «Відомості про вантаж», а також рядок «Всього відпущено на суму» не заповнює, і у вільних рядках вказаних граф ТТН записує назви спеціалізованих форм товарних накладних, їх номери і дати виписки.

Після прибуття автомобіля і навантаження товарно-матеріальних цінностей вантажовідправник у відповідних рядках заголовку ТТН на підставі наданого водієм подорожнього листа записує номер подорожнього листа, до якого додається ТТН, найменування перевізника, що виконує перевезення вантажу, прізвище і ініціали водія, марки і державні номери відповідно автомобіля і причепів, що прибули під навантаження.

У розділі «Відомості про вантаж» вантажовідправник записує:

- у графі 8 «З вантажем слідують документи» - найменування і номери документів, прикладених до ТТН (товарних, залізничних накладних, сертифікатів, посвідчень, свідоцтв і т. п.). Вказані документи водій-експедитор приймає і передає разом з вантажем вантажоодержувачу;

- у графі 9 «Вид пакування» записує вид пакування, в якому перевозиться вантаж (скорочено: «ящ.», «корз.», «боч.», «пак.»і т. д.). При пред'явленні до перевезення неупакованого вантажу вказується скорочено «н/у»;

- у графі 10 «Кількість місць» вказує кількість місць по кожному з приведених у графі 1 найменуванню вантажу і кожному виду упакування. При перевезенні вантажу пакетами на піддонах указує кількість пакетів, при перевезенні вантажу навалом, насипом або наливом вносить відповідний запис і кількість місць не указує.

Вищезазначені графи товаро-транспортної накладної № 11/08 "25" від 11.08.2015 року не містять передбаченої зазначеними правилами інформації, а саме відсутні дані про вантаж.

Окрім того зазначена накладна на яку посилається позивач не містить відомостей передбачених Інструкцією про порядок виготовлення, зберігання, застосування єдиної первинної транспортної документації для перевезення вантажів автомобільним транспортом та обліку транспортної роботи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про невідповідність товаро-транспортної накладної № 11/08 "25" від 11.08.2015 року вимогам які ставляться щодо її заповнення.

Відповідно до п. 5.1.1., 5.1.2., 5.1.3., 5.1.4. договору на транспортно-експедиторське обслуговування щодо перевезення вантажів №26/02, ТОВ "Меридіан сервіс плюс", як експедитор, несе матеріальну відповідальність щодо прийнятого до перевезення товару, в тому числі в разі неналежного виконання договору третьою особою, залученою з метою його виконання.

Тобто, в даному випадку, умовами укладеного між ТОВ "Меридіан сервіс плюс" та ТОВ "Патур" договором була прямо передбачена матеріальна відповідальність позивача, в тому числі в разі неналежного виконання договору третьою особою, залученою з метою його виконання.

Відповідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.

Відповідно ст. 618 Цивільного кодексу України, боржник відповідає за порушення зобов'язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Відповідно до ст. 924 Цивільного кодексу України, перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.

Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Отже, з аналізу зазначеної норми статті вбачається, що перевізник несе відповідальність за збереження вантажу з моменту його прийняття до перевезення та до видачі одержувачу, в той час, як слідує з матеріалів справи, приймання вантажу до відправлення здійснювалось саме ТОВ "Меридіан сервіс плюс", що підтверджується товаро-транспортною накладною, в якої зазначено в графі "прийняв водій експедитор" підпис та печатка саме ТОВ "Меридіан сервіс плюс".

Тобто, в даному випадку, як договором від 26.02.2015 року укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю «Меридіан сервіс плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Патур» (замовник) № 26/02 на транспортне експедиторське обслуговування, так і безпосередньо законом була передбачена відповідальність саме ТОВ "Меридіан сервіс плюс" за перевезення вантажу, оскільки безпосередньо ним було прийнято товар до відправлення.

По-друге, суд критично ставиться до посилань позивача, як на підставу своїх вимог на акт про нестачу товару, який складено 11.08.2015 року, копія якого надано до суду відповідачем разом з відзивом, оскільки перевезення вантажу за твердженням відповідача відбувалось з 12.08.2015 року по 14.08.2015 року, натомість акт складено 11.08.2015 року.

Факт перевезення вантажу саме з 12.08.2015 року по 14.08.2015 року підтверджується самим договором на разову заяву від 11.08.2015 року, оскільки датою завантаження товару було зазначено 11.08.2015, датою відвантаження зазначено 12.08.2015 року та пояснювальною запискою, яка складена водієм ОСОБА_3, яка наявна в матеріалах справи.

Згідно зі ст. 158 Статуту автомобільного транспорту Української РСР обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми. Обставини, які можуть служити основою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств і організацій та пасажирів при автомобільних перевезеннях, засвідчуються актами встановленої форми. Перелік обставин, що підлягають засвідченню записами в товарно-транспортних документах, форми актів і порядок їх складання встановлюються Правилами.

Розділом 15 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні врегульовано порядок складання актів. Так, у разі зіпсуття або пошкодження вантажу, а також у разі розбіжностей між Перевізником і вантажовідправником (вантажоодержувачем) обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності, оформляються актом за формою, що наведена в додатку 4. Перевізник, вантажовідправник і вантажоодержувач засвідчують в акті, зокрема обставини (пошкодження упаковки, вантажу), які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності сторін. Записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія. Односторонні записи в акті як вантажовідправника (вантажоодержувача), так і водія вважаються недійсними. Жодна із сторін не має права відмовитись від підписання акта. У разі незгоди зі змістом акта кожна із сторін має право викласти в ньому свою думку в рядку "Особливі відмітки" і засвідчити її підписом. При відмові від складання акта або від внесення записів у товарно-транспортну накладну у випадках недостачі, псування або ушкодження вантажу акт складається за участю представника незацікавленої сторони. Для засвідчення складання акта на вільному місці зворотного боку товарно-транспортної накладної записується дата складання і про що складений акт (наприклад: "Про недостачу місць", "Про порушення пломби" та ін.).

Як вбачається з матеріалів справи, акт про нестачу товару складений в порушення вищезазначених правил, оскільки датою складання даного акту є 11.08.2015 року, тобто фактично товар ще не був доставлений та відвантажений ТОВ "Намира", на даному акті наявні підписи позивача та ТОВ "Намира".

Як зазначено у Правилах перевезень, записи в акті засвідчуються підписами вантажовідправника (вантажоодержувача) і водія, проте підпис водія ОСОБА_5, що фактично здійснював перевезення вантажу відсутній в акті.

Також даний акт не має доказаної сили з огляду на наступне. Видача вантажу провадиться автотранспортним підприємством у залежності від того, як перевізник прийняв його від вантажовідправника. Якщо вантаж прийнятий за вагою та кількістю місць і перевозився не за пломбами відправника, автотранспортне підприємство повинно видати вантаж з перевіркою у тому ж порядку, в якому вантаж було прийнято від вантажовідправника. (п. 4.2. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 21.07.92р. № 01-6/856 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів автомобільним транспортом»).

Таким чином, недостача мала бути відображена в тих же одиницях, в яких відбулось отримання вантажу, тобто по кількості та масі. В той час, як у зазначеному акті недостача виражена в сумі 362503,00 грн. та найменуванні втраченого товару по одиницях.

Як вже було зазначено, в товаро-транспортній накладній відсутні відомості про вантаж та зазначено лише кількість місць та масу вантажу.

Отже, даний акт не може бути підставою, що підтверджує вину відповідача щодо нестачі товару.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Вищого господарського суду України у справі N 36/137.

Крім того позивачем було надано до суду копію повідомлення про початок досудового розслідування від 15.08.2015 року, в якому зазначено про те, що в період часу з 11.08.2015 року по 10:00 год. 14.08.2015 року у м. Дніпропетровську невстановлена особа таємно шляхом вільного доступу заволоділа майном ОСОБА_4

Отже, із даного повідомлення вбачається, що по-перше особу, яка заволоділа майном не було встановлено, по-друге заволодіння майном відбувалось у місті Дніпропетровську, в той час, як вже було встановлено судом, 11.08.2015 року автомобіль відповідача знаходився у м. Хмельницькому і саме у цей день здійснювалось завантаження товару на перевезення.

У зв`язку з викладеним, вищезазначене повідомлення не підтверджує вину саме відповідача у втраті товару.

Позивач, у позовній заяві вказує, що ним була сплачена страхувальнику - ТОВ "Меридіан Сервіс Плюс" сума страхового відшкодування у розмірі 65973,20 грн., у зв'язку з чим вважає, що з моменту виплати страхового відшкодування, він отримав право вимоги до особи відповідальної за завдані збитки - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1. Разом з тим, позивачем до суду взагалі не надано доказі сплати страхового відшкодування.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відшкодування збитків можливе лише при доведенні усіх елементів правопорушення.

Згідно статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно статті 906 ЦК України, збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 224 ГК України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Стаття 225 ГК України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно статті 228 ГК України, учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути збитки з третіх осіб у порядку регресу.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог ст. 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи те, що товаро -транспортна накладна №11/8-1 від 11.08.2015 року та акт про нестачу товару від 11.08.2015 року було складено з порушенням Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом, а також приймаючи до уваги те, що відповідач не приймав товар та не може нести відповідальність як перевізник у відповідності до ст. 924 ЦК України, зважаючи також на те, що судом не встановлено усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: вини відповідача у втраті вантажу, причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та завданими збитками (втрата вантажу сталася внаслідок порушення вимог перевезення, за які не відповідає відповідач), а також розміру збитків, як підлягають до відшкодування (позивачем не надано доказів виплати страхового відшкодування), у зв'язку з чим суд приходить до висновку щодо відмови в задоволені позову про стягнення збитків в сумі 65973,20 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44-49, 82- 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 30.09.2016 р.

Суддя Н.А. Новікова