Ухвала

від 21.09.2016 по справі 480/2054/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 вересня 2016 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючогоКоротуна В.М., суддів:Завгородньої І.М., Мазур Л.М.,Писаної Т.О., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, треті особи: Миколаївська районна державна адміністрація, ОСОБА_7, про визнання незаконним та скасування в частині рішення Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 20 вересня 2000 року № 3 , за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2016 року, в с т а н о в и л а: У серпні 2014 року позивач звернувся до суду з даним позовом, зазначивши в його обгрунтування, що він на підставі рішення Виконавчого комітету Надбузької сільської ради народних депутатів від 14 вересня 1993 року № 54 є власником земельної ділянки площею 0,12 га, яка розташована на території Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку. На підставі вказаного рішення ним отримано державний акт на право власності на землю від 10 лютого 1994 року серії НОМЕР_1. У квітні 2014 року йому стало відомо, що на підставі рішення Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 20 вересня 2000 року № 3 припинено його право власності на вказану земельну ділянку з подальшим її вилученням та передачею іншій особі. Рішення органу місцевого самоврядування прийнято на підставі нібито поданої ним заяви про добровільну відмову від спірної земельної ділянки. Посилаючись на те, що він не звертався до відповідача з такою заявою, вважає рішення Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 20 вересня 2000 року № 3 таким, що порушує його право власності, у зв'язку з чим просив суд визнати незаконним та скасувати пп. 10 п. 2.1 та пп. 4 п. 2.2 вказаного рішення та внести відповідні зміни до земельно-кадастрової книги. Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2016 року позов задоволено. Рішення XI сесії V скликання Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 3 «Про припинення права власності на земельну ділянку та права користування земельною ділянкою» від 20.09.2000 року в частині припинення права власності на земельну ділянку, виділену для індивідуального житлового будівництва ОСОБА_6 площею 0,12 га в АДРЕСА_1 та залишення цієї земельної ділянки у землях запасу Надбузької сільської ради із внесенням відповідних змін у земельно-кадастрову книгу (п. п. 2.1., 2.2., 4) - визнано незаконним і скасовано. Стягнуто з Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області на користь ОСОБА_6 судовий збір в розмірі 243,60 грн., витрати на проведення експертизи в розмірі 900,48 коп. з врахуванням ПДВ, а всього 1 144,08 грн. Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_6 до Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Миколаївська районна державна адміністрація, ОСОБА_7, про визнання незаконним та скасування в частині рішення Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області № 3 від 20 вересня 2000 року - відмовлено. У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що рішення органу місцевого самоврядування прийнято за відсутності згоди позивача, оскільки підпис у заяві від його імені про відмову від земельної ділянки виконаний не ним, а іншою особою, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання його недійсним та скасування в частині припинення права власності позивача на спірну земельну ділянку. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що оскаржуваним рішенням органу місцевого самоврядування від 20 вересня 2000 року, дійсно, порушено право власності позивача на спірну земельну ділянку, оскільки підпис у заяві ОСОБА_6 про вилучення земельної ділянки виконаний не ним, а іншою особою, однак, врахувавши, що з позовом за захистом порушеного права останній звернувся у серпні 2014 року і клопотання про поновлення строку звернення до суду не надав, на підставі ст. 75 ЦК УРСР (чинної на час прийняття оскаржуваного рішення) дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності. Проте з таким висновком апеляційного суду в повній мірі погодитись не можна. Статтями 213, 214, 316 ЦПК Українипередбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Вимоги до рішення суду апеляційної інстанції викладеноу ст. 316 ЦПК України. У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини. Вказаним вимогам рішення апеляційного суду не відповідає. Судом встановлено, що на підставі рішення виконкому Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 14 вересня 1993 року № 54 позивачу надана у власність земельна ділянка площею 0,12 га, розташована по АДРЕСА_1, призначена для будівництва та обслуговування жилого будинку та 10 лютого 1994 року видано державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1. Рішення ХІ сесії V скликання Надбузької сільської ради Миколаївського району Миколаївської області від 20 вересня 2000 року № 3 «Про припинення права власності на земельну ділянку та права користування земельною ділянкою» припинено право власності позивача на земельну ділянку, виділену для індивідуального житлового будівництва площею 0,12 га в АДРЕСА_1; вилучену за цим рішенням земельну ділянку площею 1,37 га залишено у землях запасу Надбузької сільської ради. Пунктом 4 вказаного рішення спеціалісту відділу земельних ресурсів необхідно зробити відповідні зміни у земельно- кадастровій книзі. Підставою для прийняття оспорюваного рішення була заява, подана від імені ОСОБА_6 на ім'я Надбузького сільського голови з проханням вилучити земельну ділянку по АДРЕСА_1 через тяжкий матеріальний стан. Рішенням № 4 Надбузької сільської ради від 20 вересня 2000 року № 4 земельну ділянку площею 0,12 га передано у приватну власність ОСОБА_7, яка 11 вересня 2012 року отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2. Як вбачається з висновку судової почеркознавчої експертизи № 350 від 08 червня 2015 року рукописні записи та підпис у заяві ОСОБА_6 від 19 вересня 2000 року на ім'я Надбузького сільського голови Шиш В.І. «Про вилучення земельної ділянки в АДРЕСА_1» виконані не позивачем, а іншою особою. Частиною 1 ст. 28 ЗК України (в редакції, чинній на час прийняття рішення) передбачена можливість припинення права приватної власності на земельну ділянку у зв'язку із добровільною відмовою особи від земельної ділянки. При цьому згідно з ч. 1 ст. 29 цього Кодексу припинення права власності на землю у разі добровільної відмови власника землі провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів. Отже, обов'язковою умовою для припинення права власності на землю на підставі рішення сільської ради є добровільна відмова власника від земельної ділянки. У разі ж відсутності добровільної відмови власника від земельної ділянки, його право власності може бути припинено лише в судовому порядку (ч. 3 ст. 28, ч. 6 ст.31 ЗК УРСР в редакції 1992 року). Відмовляючи у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності, апеляційний суд вважав, що позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін відповідно до ст. 75 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час прийняття рішення органом місцевого самоврядування). Разом з тим згідно з п 4. прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України , Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України , положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності. Таким чином, суд першої інстанції правильно вважав, що до спірних правовідносин стосовно застосування строків давності слід застосовувати положення Цивільного кодексу України в редакції 2004 року. Відповідно до ч. 1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав рішення сільської ради про припинення права власності на земельну ділянку у квітні 2014 року, а тому звернення до суду з позовом за захистом порушеного права у серпні 2014 року є поважною причиною пропуску строку позовної давності та, в розумінні ч. 1 ст. 261 ЦК України, є початком перебігу строку позовної давності, а тому висновок апеляційного суду про застосування до спірних правовідносин норм ЦК УРСР 1963 року про позовну давність є помилковим та таким, що суперечить нормам ст. 261 ЦК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року (справа № 6-48цс15). Натомість, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами докази, дійшов обґрунтованого висновку про задоволенняпозову, а апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, у порушення вимог чинного процесуального та матеріального законодавства України дійшов помилкового висновку про необхідність скасування законного й обґрунтованого судового рішення. За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України, із залишенням в силі рішення суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у х в а л и л а: Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити . Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 22 березня 2016 рокускасувати, рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 25 січня 2016 року залишити в силі. Ухвала оскарженню не підлягає. Головуючий В.М. Коротун Судді: І.М. Завгородня Л.М. Мазур Т.О. Писана О.В. Попович І.М. Завгородня В.І. Мартинюк