Рішення

від 27.09.2016 по справі 914/1861/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2016р. Справа№ 914/1861/16

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В.,

за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю « 50х50», м.Миколаїв

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант - Стиль», с.Зимна Вода

про стягнення 63 194,54 грн .

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1-представник, довіреність від 20.05.2016 року

від відповідача: не з»явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Товариства з обмеженою відповідальністю « 50х50» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант - Стиль» про стягнення 74 418,69 грн.

Ухвалою від 15.07.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 26.072016 року. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимог ухвали суду не виконав повністю, позовні вимоги підтримав з урахуванням заяви про уточнення (зменшення) позовних вимог.

Відповідач вимоги ухвали про порушення провадження у справі від 15.07.2016 року, про відкладення розгляду справи не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчить протокл судового засідання від 13.09.2016 року, а явка останнього була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі матеріалами, у відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

02.01.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю 50х50» (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант-Стиль» (надалі - відповідач) укладено договір поставки №П-08 (надалі - договір), згідно умов якого позивач зобов»язувався поставити відповідачу цемент та інші будівельні матеріали (надалі - товар), в кількості та асортименті, а останній зобов»язувався прийняти й оплатити за товар в терміни і за ціною відповідно до умов даного договору та додатково погоджених Специфікацій, що є невід»ємною частиною договору.

Відповідно до п.4.2 договору, оплати покупцем за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця з відтермінуванням оплати 15 календарних днів з моменту відвантаження.

За твердженням позивача, відповідач за отриманий товар розрахувався частково та з порушенням термінів оплати, в результаті чого в останнього виникла заборгованість перед ТзОВ « 50х50» в розмірі 8 315,00грн.

Як зазначає позивач, жодних заперечень з приводу отриманого товару до ТзОВ « 50х50» не надходило, товар постачальнику не повертався, при цьому оплата за отриманий товар проводилася відповідачем частково.

За приписами п.6.45.2. договору у випадку порушення покупцем термінів оплати, згідно умов даного Договору, він сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожен день протермінування. Згідно п.7.1.1 договору, сторони дійшли згоди, що термін стягнення пені становить 3 роки.

Сума основного боргу ТзОВ «Трускавецьінвест» підтверджується видатковими накладними.

На думку позивача, у відповідача не було жодних підстав для ухилення від виконання обов»язку із здійснення платежу за поставлений товар після його отримання.

Крім того, за несвоєчасне виконання умов договору, позивачем нараховано пеню в розмірі 41 209,99 грн. та 3% річних в розмірі 3 018,70 грн., 21 875,00 інфляційних втрат.

26.09.2016 року за вх.№4580/16 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог на підставі ст.22 ГПК України, згідно якої просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 63 194,54 грн. боргу, з яких: 40 104,61 грн. пені та 2 841,57 грн. 3% річних та 20 248,36 грн. інфляційних втрат.

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушенням умов договору не оплатив позивачу кошти за поставлену продукцію. Відтак, ТзОВ « 50х50» звернулося до господарського суду Львівської області з позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 63 194,54 грн. (з урахуванням зменшення позовних вимог).

В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що станом на день розгляду справи відповідач сплатив основну суму заборгованості в розмірі 8 315,00 грн., що підтверджується копією виписки з банку, долученою до матеріалів справи.

У зв»язку з тим позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 63 194,54 грн., з яких: інфляційні втрати - 20 248,36 грн., пеня - 40 104,61 грн., 3% річних - 2 841,57 грн.

На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив, відзив на позов подав, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Відповідач стверджує, що на виконання умов договору сторонами підписано 6 Специфікацій, згідно яких були погоджені асортимент, ціна і кількість товару. По узгоджених між сторонами специфікаціями була проведене поставка товару, згідно видаткових накладних від 30 січня 2014 року по 16 лютого 2015 року.

Всі подальші поставки відбувалися за відсутності підписаних між сторонами специфікацій, тому такі поставки товару не можна вважати такими, що здійсненні на виконання умов договору поставки №П-08 від 02.01.2014 року.

На думку відповідача, до матеріалів справи не додано додаткових угод, підписаних між сторонами, відповідно до яких змінюються умови основного договору (зокрема, в частині щодо організації здійснення поставки); підписані між сторонами видаткові накладні підтверджують факт існування відносин поставки, здійснених поза межами основного договору.

В той час в матеріалах справи відсутні та між сторонами не укладалися (підписувалися) специфікації на товар, поставлений згідно видаткових накладних, підписаних протягом березня-грудня 2015 року. Відтак, помилковим є твердження ТзОВ « 50х50» про те, що такий товар постачався в межах укладеного договору поставки П-08 від 02.01.2014 року.

Крім того, відповідач заперечує проти стягнення пені, оскільки згідно п.1 ч.2 статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Також відповідач заперечує щодо нарахування інфляційних втрат, оскільки індекс інфляції є помісячною величиною та не може бути застосований до періодів існування заборгованості, які є меншими за місяць. Відповідач зазначає, що до періоду нарахування не може включатися день оплати товару, оскільки в день здійснення оплати прострочення виконання зобов»язання вже було відсутнє. Щодо 3% річних, то відповідач не погоджується із їх нарахуванням, оскільки до стягнення заявлено суми, які обраховано із заборгованості, яка існувала до моменту укладенні договору №П-08 від 02.01.2014 року.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір поставки № П-08 від 02.01.2014 року (а.с. 10-12), у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.

Згідно ч.1 ст.265 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов»язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов»язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно п.1.1. договору продавець зобов»язується поставити, а покупець прийняти й оплатити цемент та інші будівельні матеріали (надалі іменується Товар) та послуги у кількості, асортименті, терміни і за ціною відповідно до умов даного договору та додатково погоджених Специфікацій, що є невід»ємною частиною даного Договору.

На виконання умов договору сторонами укладено 6 специфікацій, якими погоджено асортимент, кількість та ціни на Товар, що буде відвантажуватися покупцю продавцем на строк дії договору:

Специфікація №1 від 02.01.2014 року, Специфікація №2 від 27.03.2014 року, Специфікація №3 від 23.06.2014 року, Специфікація №4 від 02.02.2015 року, Специфікація №5 від 10.02.2015 року, Специфікація №6 від 24.02.2015 року.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується видатковими накладними, копії яких долучено до матеріалів справи.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-яких зауважень зі сторони відповідача у видаткових накладних не зазначено. Відтак, відповідач, підписуючи вищеперелічені видаткові накладні, погодився із об'ємом та вартістю поставленого товару.

Відповідно до п.4.2 договору, оплати покупцем за товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця з відтермінуванням оплати 15 календарних днів з моменту відвантаження.

Станом на момент розгляду справи розмір основної заборгованості відповідачем повністю оплачено за видатковими накладними.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно п.3.10. Постанови Пленуму ВГС України від 26.12.2011р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанціїВ» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

Враховуючи норми чинного законодавства та умови договору, позивачем також нараховано інфляційні втрати в розмірі 20 248,36 грн., 3% річних - 2 481,57 грн. та пеню - 40 104,61 грн., згідно заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.22 ГПК України, господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Судом встановлено, що подана заява про зменшення розміру позовних вимог не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Однак, відповідач заперечує щодо нарахування штрафних санкцій, стверджуючи, що на виконання умов договору сторонами підписано 6 Специфікацій, згідно яких були погоджені асортимент, ціна і кількість товару. По узгоджених між сторонами специфікаціями була проведене поставка товару, згідно видаткових накладних від 30 січня 2014 року по 16 лютого 2015 року. Всі подальші поставки відбувалися за відсутності підписаних між сторонами специфікацій, тому такі поставки товару не можна вважати такими, що здійсненні на виконання умов договору поставки №П-08 від 02.01.2014 року. На думку відповідача, до матеріалів справи не додано додаткових угод, підписаних між сторонами, відповідно до яких змінюються умови основного договору (зокрема, в частині щодо організації здійснення поставки); підписані між сторонами видаткові накладні підтверджують факт існування відносин поставки, здійснених поза межами основного договору. В той час в матеріалах справи відсутні та між сторонами не укладалися (підписувалися) специфікації на товар, поставлений згідно видаткових накладних, підписаних протягом березня-грудня 2015 року. Відтак, помилковим є твердження ТзОВ « 50х50» про те, що такий товар постачався в межах укладеного договору поставки П-08 від 02.01.2014 року. Однак суд не може погодитися з даним твердження відповідача, оскільки із специфікації №6 вбачається, що дана специфікація вступає в силу з 24.02.2015 року. Отже, поставка товару, згідно видаткових накладних за березень-грудень 2015 року, здійснювалася на підставі Специфікації №6, оскільки асортимент, ціна і кількість товару вказана у видаткових накладних збігається із асортиментом та ціною, узгодженою сторонами у Специфікації №6. Крім того, спірні видаткові накладні підписані сторонами та скріплені печатками обох сторін без жодних зауважень і в даних накладних міститься посилання на договір поставки, тому поставку товару за видатковими накладними за березень-грудень 2015 року не можна вважати позадоговірною.

Так, адже, згідно ч.1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 даного Закону визначено, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як унормовано ч.2 ст.9 цього ж Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, вказані вище спірні видаткові накладні, за якими здійснена поставка, містять усі необхідні ознаки, визначені ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак є належними первинними документами. Отже, між сторонами виникли відносини поставки та господарські операції щодо поставки товару за спірними видатковими накладними вважаються такими, що відбулися згідно умов договору та специфікації.

Крім того, суд не погоджується з твердженням відповідача про те, що позивачем при нарахуванні штрафних санкцій враховано фактичні дні проплати боргу, що суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки як вбачається, з розрахунку, долученому позивачем до справи, позивачем нараховано штрафні санкції за дні фактичної проплати боргу вже на зменшену суму боргу з урахуванням проплати. Суд зазначає, що день здійснення часткової оплати прострочення виконання зобов»язання не вважається відсутнім.

Суд погоджується з запереченням відповідача, що нарахування штрафних санкцій, обраховано із заборгованості, яка існувала до моменту укладення договору №П-08 від 02.01.2014 року. Оскільки, як вбачається з розрахунку, доданим позивачем, розмір заборгованості за поставку товару згідно видаткової накладної від 30.01.2014 року №33 на суму 22 000,50 грн. позивачем включено борг - 74 880,00 грн., який існував станом на 01.01.2014 року, тобто до моменту укладення сторонами договору поставки, який є предметом дослідження в даному спорі. А згідно банківських виписок №40 від 30.01.2014 року, №49 від 05.02.2014 року, №1282 від 13.02.2014 року, оплата більше ніж на суму 22 000,50 грн., відповідачем проведена вчасно. Тому прострочення виконання зобов»язання за видатковою накладною №33 від 30.01.2014 року на суму 22 000,50 грн. не було. Отже, нарахування 3% річних в розмірі 93,52 грн. за період з 18.04.2014 року по 09.06.2014 року та 20,81 грн. за період з 10.06.2014 року - 24.06.2014 року, пені в розмірі 592,27 грн. за період з 18.04.2014 року-09.06.2014 року, 131,81 грн. за період з 10.06.2014 року - 24.06.2014 року, інфляційних втрат в розмірі 831,44 грн. за травень 2014 року є безпідставним та необґрунтованим. Нарахування штрафних санкцій за іншими видатковими накладними є правомірним.

Крім того, відповідач заперечує проти стягнення пені, оскільки згідно п.1 ч.2 статті 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Однак, суд наголошує, що згідно п.7.1.1. договору поставки, сторони дійшли згоди, що термін стягнення пені становить 3 роки.

В ході судового розгляду справи, здійснивши перерахунок, судом встановлено, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача сума заборгованості 61 524,69 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, позовні вимоги не спростував.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю « 50х50» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант - Стиль» про стягнення 63 194,54 грн. є обґрунтованими частково та підлягають до задоволення частково.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.2 п.2.8 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21.02.2013 року №7 у разі ж зменшення розміру позовних вимог зайво сплачена сума судового збору підлягає поверненню (пункт 1 частини першої статті 7 Закону) за клопотанням особи, яка його сплатила. Отже, поверненню підлягає сума судового збору в розмірі 208,07 грн. (пропорційно сумі, на яку зменшено позовні вимоги).

Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст.ст. 11 ЦК України, ст. ст. 174, 193 ГК України, ст.ст. 28, 33, 34, 44, 48, 49, 82-84 ГПК України суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант-Стиль» (81110, Львівська область, Пустомитівський район, с.Зимна Вода, вул.Лесі Українки,8А, код ЄДРПОУ 30730262) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « 50х50» (81600, Львівська область, миколаївський район, м.Миколаїв, вул.Болоня,22 код ЄДРПОУ 32991624) 61 524,69 грн. боргу, з яких 2727,24 грн. 3% річних, 39 380,53 грн. пені, 19 416,92 грн. інфляційних втрат та 1 138,9 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено та підписано 30.09.2016 р.

Суддя Горецька З. В.