Ухвала

від 03.10.2016 по справі 485/475/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №485/475/16-ц 03.10.2016 03.10.2016 03.10.2016

Справа №485/475/16-ц Головуючий першої інстанції Лисенко М.Є.

Провадження №22-ц/784/1775/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 23

УХВАЛА

Іменем України

03 жовтня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року , з ухваленням додаткового рішення цим же судом від 22 липня 2016 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «ОСОБА_4 - 111» про визнання договору оренди землі недійсним та скасування його державної реєстрації,

УСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства «ОСОБА_4 -111» (далі - ПОСП «ОСОБА_4 - 111») про повернення земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія МК №049078 від 02 листопада 2004 року, вона є власником двох земельних ділянок загальною площею 7.56 га (ділянка 1 площею 0.31 га з кадастровим номером 4825782000:22:000:0120 та ділянка 2 площею 7.25 га з кадастровим номером 4825782000:11:000:0005), що розташовані в межах території Кобзарцівської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області і призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

15 травня 2013 року між нею та ПОСП «ОСОБА_4 - 111» укладений договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надала, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 7.25 га (7.2459 га) строком на 10 років.

Посилаючись на те, що зазначений договір оренди є недійсним, оскільки протягом усього часу відповідач не здійснив його державну реєстрацію, як того вимагає чинне законодавство, та бажання натепер самостійно обробляти свою земельну ділянку, позивач просила позов задовольнити та повернути їй земельну ділянку за судовим рішенням.

У квітні 2016 року позивач надала заяву про уточнення своїх вимог, відповідно до якої зазначала, що спірний договір не відповідає вимогам ст.15 Закону України «Про оренду землі», оскільки не містить всіх істотних умов. Зокрема, у договорі не передбачено порядок застосування індексації та перегляду орендної плати, умови відповідальності за порушення строків внесення орендної плати та умови повернення земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди.

Посилаючись на викладені обставини, позивач остаточно просила визнати недійсним договір оренди землі від 15 травня 2013 року, зареєстрований у державному реєстрі 05 листопада 2013 року, та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року в задоволені позовних вимог про визнання недійсним договору оренди землі відмовлено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 22 липня 2016 року відмовлено в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації, що вчинена Реєстраційною службою Снігурівського районного управління юстиції Миколаївської області 08 листопада 2013 року за №7756336.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.ст.10,11,60 ЦПК України, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, обґрунтовано виходив із того, що позивачем не було надано жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірний договір оренди укладений всупереч вимогам закону та будь-яким чином порушує права чи інтереси орендодавця.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони узгоджуються з матеріалами та обставинами справи.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них та договором оренди земельної ділянки.

В силу п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, договори, які є однім з видів правочину, є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6,202,203 ЦК України, правочином визнається дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є дійсним, якщо:

- його зміст не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка його вчиняє, має необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасників є вільним і відповідає їх внутрішній волі;

- він вчинений у формі, встановленій законом й спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У ч.1 ст.627 ЦК України проголошено принцип свободи договору, якою передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недотримання хоча б однієї із зазначених умов дійсності правочину може тягнути його нікчемність, з застосуванням відповідних правових наслідків, або слугувати підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку відповідно до положень ст.215 ЦК України.

Якщо правочин підлягає державній реєстрації, то він є вчиненим з моменту такої реєстрації.

Договір оренди земельної ділянки теж є правочином, а тому, сторони у ньому повинні дотримуватися зазначених правил і, крім того, положень Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями), в тому числі, і норм, що стосуються обов'язкового зазначення в договорі його істотних умов.

Так, відповідно до вимог ч.4 ст.124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Згідно із ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

За ч.3 ст.792 ЦК України та ч.8 ст.93 ЗК України відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон України).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст.14 Закону України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

При цьому, вирішуючи спір про визнання договору оренди землі недійсним у зв'язку з відсутністю в ньому передбаченої ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотної умови, застосуванню підлягає ст.15 даного Закону в редакції, чинній на момент укладення договору оренди, а не в момент його державної реєстрації.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі №6-162цс13, яка згідно зі ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

За правилами ст.15 вищевказаного Закону України (в редакції, яка діяла на час укладення спірного договору), такими істотними умовами договору оренди землі є:

-об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки;

-строк дії договору оренди;

- орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату;

- умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду;

- умови збереження стану об'єкта оренди;

- умови і строки передачі земельної ділянки орендарю;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві;

- існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки;

- визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини;

- відповідальність сторін;

- умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду

права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації, яка є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено районним судом, 15 травня 2013 року між ОСОБА_2, яка є власником двох земельних ділянок площею 7.56 га (ділянка 1 площею 0.31 га з кадастровим номером 4825782000:22:000:0120 та ділянка 2 площею 7.25 га з кадастровим номером 4825782000:11:000:0005), що розташовані в межах території Кобзарцівської сільської ради Снігруівського району Миколаївської області на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку МК №049078, та ПОСП «ОСОБА_4 -111» укладено у простій письмовій формі договір оренди землі (а.с.8).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, державна реєстрація договору вчинена Реєстраційною службою Снігурівського районного управління юстиції Миколаївської області 08 листопада 2013 року за №7756336 (а.с24).

За умовами договору, орендодавець передавала орендарю належну їй на праві власності земельну ділянку загальної площею 7.25 га (7.2459 га) , а той, в свою чергу, зобов'язався прийняти її в строкове платне користування протягом 10 років, зі щорічною сплатою орендної плати, в обумовленому сторонами розмірі та виді.

У п.10 договору оренди передбачено, що орендна плата вноситься орендарем в термін дії договору з 1 вересня поточного року до 15 лютого наступного року, в останній рік - до закінчення строку договору.

Згідно п.11 цього договору розмір орендної плати переглядається один раз на рік, у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором, змін розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, погіршенням стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами, в інших випадках, передбачених законом.

У п.12 сторонами узгоджено, що у разі невнесення орендної плати у строки визначенні цим договором, справляється пеня у розмірі згідно чинного законодавства.

Умови повернення земельної ділянки орендарем орендодавцю передбачені у п.18 договору, відповідно до якого, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцю земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим у якому він одержав її в оренду.

Пунктом 40 договору обумовлено, що за невиконання або неналежне виконання договору сторони несуть відповідальність відповідно до закону та цього договору.

Відповідно до п.43 договору, він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Обидві сторони обумовлений договір підписали, він пройшов державну реєстрацію 05 листопада 2013 року, та виконується сторонами.

Отже, посилання позивача на невідповідність договору оренди ст.15 Закону України «Про оренду землі», оскільки в договорі відсутній порядок застосування індексації та перегляду орендної плати, умови відповідальності за порушення строків внесення орендної плати та умови повернення земельної ділянки після закінчення строку дії договору оренди, не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

Більш того, у справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотних умов, передбачених ч.1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» , суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі таких умов, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 09 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15.

Районним судом встановлено, що та частина істотних умов, про які зазначає позивач, містяться в договорі оренди землі, що дозволяє ідентифікувати предмет договору, та оскільки не встановлено порушення законних прав та інтересів позивача, то суд обґрунтовано вважав, що не має підстав для задоволення позову.

За такого, районний суд правильно визначив характер спірних правовідносин й вірно застосував положення норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 на увагу не заслуговують й висновків районного суду не спростовують.

До того ж, колегія суддів вважає, що вимоги позивача слугують лише формальним приводом для припинення договірних відносин, а тому підстав для задоволення позову не вбачається.

Керуючись ст.ст . 303, 308 , 315 ЦПК України , колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - відхилити , а рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 13 червня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_5