Ухвала

від 26.09.2016 по справі 820/3844/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 вересня 2016 р.Справа № 820/3844/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Старостіна В.В.

Суддів: Рєзнікової С.С. , Бегунца А.О.

за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.

представника позивача: Межирицького А.О.

представника відповідача: Юсупова М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС України у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2016р. по справі № 820/3844/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго-Рев"

до Головного управління ДФС України у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

18.07.2016р, позивач, ТОВ "Ваго-Рев" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 12.07.2016р. № 0000021408.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2016р. по справі № 820/3844/16 за адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго-Рев" до Головного управління ДФС України у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС України у Харківській області від 12.07.2016р. №0000021408, прийняте щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "Ваго-Рев".

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності та обґрунтованності судового рішення.

Позивач подав заперечення на апеляційну скаргу в якому просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2016р. по справі № 820/3844/16 залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що фахівцями Головного управління ДФС у Харківській області була проведена позапланова виїзна документальна перевірка суб'єкта господарювання ТОВ «Ваго-Рев» (код ЄДРПОУ 36623607) з питань взаємовідносин з ТОВ «ТБ «Донон» (код ЄДРПОУ 39967818), ТОВ «Будпроектком» (код ЄДРПОУ 40003342), та ТОВ «Фергана-Опт» (код ЄДРПОУ 40068939) за період з 01.01.2016р. по 31.01.2016р., за результатами якої було складено акт перевірки №334/20-40-14-08-11/36623607 від 21.06.2016р. (а. с. 17-34).

За наслідками вказаного акту перевірки Головним управлінням ДФС України у Харківській області стосовно позивача було прийняте податкове повідомлення-рішення від 12.07.2016р. № 0000021408, відповідно до якого ТОВ «Ваго-Рев» за порушення п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6, ст. 198, п. 201.1 ст. 201 ПКУ зобов'язано сплатити суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 4 705 698,00 грн., що складається з суми основного платежу 3 137 132,00 грн. і суми фінансової санкції у розмірі 1 568 566,00 грн. (а. с. 35).

Із зазначеним рішенням суб'єкта владних повноважень колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З матеріалів справи вбачається, що в даному випадку відповідач не надав належних доказів правомірності оскаржуваного рішення, оскільки, як встановлено з наявних письмових доказів факти вказаних порушень вимог податкового законодавства, позивачем, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються наступним.

Висновки податкового органу по заниженню позивачем податку на додану вартість, викладені в акті перевірки №334/20-40-14-08-11/36623607 від 21.06.2016р., базуються на податковій інформації по ТОВ «Фергана-Опт» (код ЄДРПОУ 40068939) за січень 2016р. викладена в листі ГУ ДФС у Харківській області від 25.02.2016р. № 86/20-40-22-09-12/40068939, по ТОВ «ТБ «Донон» (код ЄДРПОУ 39967818) за січень 2016 року викладена в листі ГУ ДФС у Харківській області від 01.03.2016р. № 100/20-40-14-08-12, по ТОВ «Будпроектком» (код ЄДРПОУ 40003342) за січень 2016р. викладена в листі ГУ ДФС у Харківській області від 04.03.2016р. № 117/20-40-14-08-12/40003342, відповідно до яких у вказаних підприємств встановлена відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення господарських операцій за період січень 2016р. з ТОВ «Ваго-Рев».

Так, фахівцями податкового органу фактично було визнано недійсними договірні документи, а саме: договір поставки від 22.01.2016 р. № 23/01, який було укладено між ТОВ «Ваго-Рев» та ТОВ «Фергана-Опт» (а. с. 49-51), договір поставки від 04.01.2016р. № 04/01, який було укладено між ТОВ «Ваго-Рев» та ТОВ «ТБ «Донон» (а. с. 60-62) та договір поставки від 22.01.2016р. № 22/01, який було укладено між ТОВ «Ваго-Рев» та ТВ «Будпроектком» (а. с. 93-95).

Одночасно, фахівцями відповідача не враховуються вимоги ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу України. Оскільки в акті перевірки не було наведено конкретних фактів порушення вказаних статей, то можна вважати, що фахівцями податкового органу не доведена недійсність правочину, яка встановлена законом.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний тільки судом недійсним.

Згідно з ст. 215, 216 Цивільного Кодексу України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до суду з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Аналогічна позиція міститься у постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 р. №К/9991/50772/12.

У зв'язку з вищевикладеним слід зазначити, що одним з основних завдань податкових органів є здійснення контролю за дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право податкових органів самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Окрім цього, в акті перевірки фахівцями встановлено порушення п.198.2, п. 198.3, 198.6, ст.198 та п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

У п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України закріплений порядок надання податкової накладної та її обов'язкові реквізити.

Однак, акт перевірки не містить жодного факту порушення позивачем даних норм Податкового кодексу України.

У п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, визначено дату виникнення права на податковий кредит: або дата списання грошових коштів на оплату товарів, робіт, послуг, або отримання таких товарів (робіт, послуг).

В акті перевірки фахівцями податкового органу не заперечується факту отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей на підставі належно складених видаткових накладних.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ТОВ «Ваго-Рев» на законних підставах скористалось своїм правом на віднесення сум ПДВ по податкових накладних, отриманих від ТОВ «Фергана-Опт», ТОВ «ТБ «Донон», ТОВ «Будпроектком» до складу податкового кредиту, що також узгоджується з вимогами закону, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Також, згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Під час судового розгляду встановлено, що укладені між позивачем та вищезазначеними контрагентами правочини є дійсними, виконаними сторонами в повному обсязі, без претензій та зауважень, ні ким не оскаржені та у судовому порядку не визнані недійсними.

Виконання умов вищезазначених договорів підтверджується наданими до матеріалів справи первинними документами, бухгалтерської та податкової звітності, які виписані відповідно до п. 9.2. ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансової звітності в Україні" і п. 2.4. ст. 2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку".

Згідно з ст. 1 р. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо-безпосередньо після її закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем такі документи в повному обсязі були надані як до перевірки так і до суду першої інстанції. При цьому відповідна сторона жодних зауважень до них не мала. А від так, колегія суддів не має підстав вважати, що вчинені позивачем господарські операції в періоді, що перевірявся не є реальними.

Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності законодавству установчих документів постачальників товару та дотримання ними вимог податкового законодавства.

Навіть якщо контрагенти позивача не виконали своїх зобов'язань по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих суб'єктів.

Таким чином, чинне податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. А від так, колегія суддів не може погодитися, що оскаржуване рішення є законним та обгрунтованим.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в даному випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону про захист охоронюваних прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому її оскаржуване рішення, як суб'єкта владних повноважень, є неправомірним, що дає підстави для залишення апеляційної скарги Головного управління ДФС України у Харківській області без задоволення

Отже, суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції від 16.08.2016р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС України у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.08.2016р. по справі № 820/3844/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Старостін В.В. Судді (підпис) (підпис)Рєзнікова С.С. Бегунц А.О. Повний текст ухвали виготовлений 03.10.2016 р.