Ухвала

від 22.09.2016 по справі 822/1260/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2016 року м. Київ К/800/34888/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів :

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Веденяпіна О.А.

Островича С.Е.

за участю:

секретаря судового засідання Орєшко Ю.О.

представника позивача Євтушенка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області

на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.05.2015

та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015

у справі № 822/1260/15

за позовом Державного підприємства «Довжоцький спиртовий завод»

до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Довжоцький спиртовий завод» (далі по тексту - позивач, ДП «Довжоцький спиртовий завод») звернулось до суду з позовом до Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області (далі по тексту - відповідач, Кам'янець-Подільської ОДПІ ГУ ДФС у Хмельницькій області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.01.2015 №0000611501 та №0000621501.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.05.2015, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ДП «Довжоцький спиртовий завод», бюджетного відшкодування податку на додану вартість у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за вересень 2014 року, за результатами якої складено акт №1895/22-09-15-01/23841854 від 25.12.2014.

Згідно висновків акту перевірки відповідачем встановлено порушення: 1) п.200.1 п.200.3, п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України в результаті чого позивачем завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з податку на додану вартість наступних звітних періодів за вересень 2014 року на 1172897,00 грн.; 2) п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1 п.200.3 ст. 200, п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України ДП «Довжоцький спиртовий завод» завищено від'ємне значення з ПДВ за вересень 2014 року на 27340,00 грн.

При цьому, податковий орган виходив з того, що у період, який перевірявся, підприємство виготовляло дріжджі виключно із застосуванням двохпродуктової схеми, яка передбачає одночасне виробництво спирту та дріжджів на основі сумісної переробки власної та давальницької меляси. Перевіркою встановлено, що платником податків в процесі виробництва використовується вся взята в переробку меляса - власна та давальницька.

На думку податкового органу, відповідно до однопоточної двохпродуктової схеми виробництва відбувається сумісна переробка власної та давальницької меляси, податковий орган дійшов висновку щодо неможливості підтвердити вихід дріжджів саме із сировини, яка залучалася у виробництво на давальницьких умовах, та, як наслідок, виконання позивачем умов договору на переробку давальницької сировини контрагента.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 19.01.2015: №0000621501, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 27340,00 грн.; №0000611501, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1172897,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 586448,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (із змінами та доповненнями) господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції.

Відповідно до п. 2 ст. 9 даного Закону первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складений документ, назву документа (форми), код форми, дату і місце складання; зміст господарської операції, вимірювачі господарської операції (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Таким чином, наведеними нормами матеріального права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач впровадив у виробництво удосконалену однопотокову схему виробництва спирту з одночасним виробництвом хлібопекарських дріжджів пресованих високої якості.

Вказана схема виробництва відповідає виробничому технологічному Регламенту на виробництво мелясно-спиртової бражки і пресованих дріжджів ВТР 238418545-2007 (далі по тексту - Регламент), розробленому безпосередньо для конкретних умов і обладнання ДП «Довжоцький спиртовий завод».

Вказаний Регламент розроблений УкрНДІспиртбіопрод згідно з вимогами чинних нормативних документів та на основі «Типового технологічного регламенту одержання мелясно-спиртової бражки і пресованих хлібопекарських дріжджів» № ТТР 00032744-3508-2005 затвердженого 20.09.2005 введено в дію 01.01.2006 згідно з вимогами СОУ 15.0-37-188:2004, СОУ 15.0-37-189:2004 та з урахуванням специфіки апаратурно-технологічної схеми підприємства, роботи устаткування, обладнання.

Так, Регламент передбачає виробництво спиртової бражки із власної, покупної сировини та хлібопекарські дріжджі пресовані із давальницької сировини. Регламентом прямо встановлено, що при відсутності попиту на дріжджі або за наявності дефектної меляси, відсутності давальницької сировини тощо, завод може працювати виробляючи тільки один продукт - спиртову бражку.

Розділом 5 Регламенту «Технологічна схема» передбачено, що для виробництва спирту використовують власну, покупну мелясу, а для вирощування біомаси дріжджів - давальницьку мелясу. Покупну і давальницьку меляси транспортують, приймають на зберігання та обліковують (по масі) окремо. Зберігання як покупної так і давальницької меляс відбувається разом в одних ємкостях. Подальше виписування покупної та давальницької меляс на виробництво здійснюється окремо і змішують їх після зважування, в процесі підготовки меляси до виробництва.

Пунктом 2.2. розділу 2 Регламенту «Хлібопекарські дріжджі пресовані» прямо передбачено, що на підприємстві для вирощування біомаси дріжджів використовують давальницьку сировину.

Аналогічні положення містяться у підпункті 6.7.1 пункту 6.7 розділу 6 Регламенту «Норми витрат давальницької меляси на виробництво хлібопекарських дріжджів пресованих», згідно приписів якого для вироблення дріжджів хлібопекарських пресованих ДП «Довжоцький спиртовий завод» використовує давальницьку мелясу. Витрати сировини на одержання товарної продукції хлібопекарських дріжджів пресованих відносять на давальницьку мелясу. При цьому, положення Регламенту чітко встановлюють затверджені норми витрат цукру на виробництво хлібопекарських дріжджів пресованих у двопродуктовому виробництві.

Отже, усі одержані у результаті застосування однопоточної двохпродуктової схеми дріжджі вироблені виключно з давальницької меляси, як це і передбачено технологічним регламентом виробництва.

При цьому, під час проведення перевірки, відповідач не проводив перевірку дотримання позивачем технологічного процесу. Також, всі первинні документи, що підтверджують господарські операції підприємства з отримання давальницької меляси, її подальшої переробки в дріжджі та передачу замовнику є предметом перевірки, якою не встановлено порушень порядку бухгалтерського та податкового обліку господарських операцій при виробництві продукції та її реалізації і передачі. Тобто були наявні всі первинні документи, які підтверджують господарські операції підприємства з одержання давальницької меляси, її переробки у дріжджі та передачу продукції замовнику.

Отже, доводи відповідача про неможливість підтвердження виходу дріжджів саме із давальницької сировини не підтверджуються доказами у справі та ґрунтуються виключно на припущеннях, оскільки контролюючим органом не було проведено дослідження відповідності кількості виробленої готової продукції кількості отриманої на давальницьких умовах сировини, достовірно не встановлено, чи перевищує кількість готової продукції кількість отриманої давальницької сировини.

Судами встановлено, що господарські відносини позивача і TOB ТПК «Укрхімекспорт» щодо зберігання належної замовнику меляси бурякової виникли та фактично відбувались на підставі укладеного сторонами договору зберігання № 212-040-HJ06 від 31.12.2005 (із відповідними додатковими угодами). Відповідно до даного договору зберігач (ДП «Довжоцький спиртзавод») зобов'язаний зберігати мелясу бурякову у визначеній договором кількості (далі по тексту - майно) передане йому Поклажодавцем (TOB ТПК «Укрхімекспорт»), який в свою чергу приймає на себе зобов'язання прийняти це майно. Передача майна і зняття майна зі зберігання здійснюється партіями та оформляється актами прийому-передачі, що є невід'ємною частиною договору.

В акті перевірки зазначається, що основною сировиною для виробництва спирту є меляса. Отримання меляси ДП «Довжоцький спиртовий завод» здійснюється з місць зберігання, ємності (№ 212-040-HJ06 від 31.12.2005), які знаходяться на території ДП «Довжоцький спиртовий завод» відповідно до договору № 129-179-NP 14 від 01.04.2014.

Водночас, з огляду на змішування меляси, яка прийнята на зберігання від замовника з власною мелясою зберігача, відповідач дійшов до висновку про укладення згаданого договору зберігання без наміру створення юридичного результату і приховування іншого правочину - купівлі меляси позивачем для виробництва спирту та дріжджів.

Судами вірно зазначено, що позивачем при зберіганні та використанні меляси (покупної та давальницької) у виробництві чітко дотримано вимог Регламенту на виробництво мелясно-спиртової бражки і пресованих дріжджів ВТР 238418545-2007, який є нормативним документом для підприємства.

Таким чином висновки акту перевірки про те, що договір зберігання № 212-040-HJ06 від 31.12.2005 складений без наміру створення правомірного юридичного результату, не підтверджені відповідачем жодними доказами і базуються на припущеннях податкового органу.

Крім того, судами попередніх інстанцій вірно зазначено щодо електронного цифрового підпису, що накладається при реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, що податковим законодавством не встановлено відповідальність позивача за помилкові дії інших осіб в порушенні норм податкового законодавства.

Судами встановлено, що податкові накладні, що зазначені в Реєстрі, в позивача на момент перевірки були, занесені до Єдиного реєстру податкових накладних, факт реєстрації податкових накладних було підтверджено в кожному конкретному випадку витягом із Єдиного реєстру податкових накладних.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо відсутності у відповідача підстав для зменшення позивачу розміру від'ємного значення та суми бюджетного відшкодування ПДВ, оскільки надані до перевірки документи повністю підтверджують правомірність формування останнім податкового кредиту.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кам'янець-Подільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.05.2015 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий (підпис)О.І. Степашко Судді (підпис)О.А. Веденяпін (підпис)С.Е. Острович