Рішення

від 29.09.2016 по справі 235/7694/15-ц

КРАСНОАРМІЙСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження №2/235/1710/16

Справа №235/7694/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2016 року м. Покровськ

Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого - судді Назаренко Г.В.

при секретарях Іванченко І.О., Романенко Є.В.

за участю позивачка ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

представників відповідача Хруняка Р.А., Прохач С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Покровського району Донецької області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

4 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Красноармійского району Донецької області (далі - Територіальний центр) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивачка зазначила, що перебувала у трудових відносинах з Територіальним центром з 13 січня 2011 року по 31 липня 2015 року, звільнена з роботи за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. В день її звільнення відповідач не провів із нею остаточний розрахунок при звільненні, а саме не виплатив їй грошову суму в розмірі 5.738,40 грн. Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23 липня 2015 року, з відповідача на її користь був стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 12.815,76 грн., остаточний розрахунок із нею відповідач провів 22 вересня 2015 року, у зв'язку з чим вона просить на підставі ст.ст.116, 117 КЗпП України стягнути з Територіального центру середній заробіток за час затримки розрахунку з 31 березня 2015 року по 22 вересня 2015 року з в сумі 16.584,75 грн., виходячи з розрахунку 141,75 грн. х 117 днів, де 141,75 грн. - її середньодений заробіток, 117 днів - кількість робочих днів затримки розрахунку.

Крім того, непроведення із нею остаточного розрахунку при звільненні призвело її до моральних страждань, що виразилось в тому, що таке поважне підприємство, яке нібито повинно допомогти населенню, порушує права своїх працівників та не здійснює з вивільними працівниками своєчасного розрахунку. Відповідач по справі достовірно знає про наявність у неї дитини-інваліда та про те, що грошові кошти, які належать їй до сплати, необхідні їй для організації нормального життя себе та своєї родини, в тому числі її дитини-інваліда. Через порушення її трудових прав відповідачем вона почала погано спати, в неї стрибає артеріальний тиск та турбують постійні головні болі, у зв'язку з чим вона вимушена звернутися до лікаря. Крім того, за захистом своїх порушених прав вона вимушена звертатися до суду, що вибиває її із звичайного ритму життя та відволікає від сім'ї. Все це приводить до втрати нею нормальних життєвих зв'язків, вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Оцінила заподіяну їй моральну шкоду у 5.000 грн.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги, просили позов задовольнити.

Представники відповідача Хруняк Р.А. та Прохач С.І. позовні вимоги не визнали. Представник відповідача Прохач С.І. пояснила, що в день звільнення ОСОБА_1 їй була видана належним чином оформлена трудова книжка, виплачена вся нарахована в липні 2015 року заробітна плата за фактично відпрацьований час в липні 2015 року за вирахуванням обов'язкових платежів та профспілкового внеску, а також виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки, врахувавши період вимушеного прогулу з 18.07.2014р. по 31.01.2015р., а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Тобто в день звільнення 31 липня 2015 року відповідач перерахував на картковий рахунок позивача остаточну суму, належну позивачці до виплати, після вирахування необхідних утримань в сумі 3360,94 грн. Територіальний центр письмово повідомив ОСОБА_1 перед виплатою зазначених коштів, отже відповідач повністю розрахувався перед ОСОБА_1 по нарахованій їй заробітній платі у строки, передбачені ст.116 КЗпП України, і ніяким чином не порушив права позивачки. Неповний розрахунок з позивачкою на день звернення її до суду з позовом був пов'язаний з тим, що на день звільнення ОСОБА_1 в провадженні Красноармійського міськрайонного суду Донецької області перебувала справа за заявою Територіального центру про перегляд рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2014 року за нововиявленими обставинами, в якій відповідач оскаржував суму виплаченого позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.04.2014р. по 18.07.2014р. в розмірі 6981,72 грн. з урахуванням обов'язкових платежів. В липні 2015 року присудженій ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв'язку з затримкою виконання рішення суду від 18.07.2014р. про поновлення на роботі за період часу з 01.11.2014р. по 31.01.2015р. в сумі 5738,40 грн. не був їй виплачений у зв'язку з тим, що дана виплата відноситься до виплат за невідпрацьований час. До того ж, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка залишалась несплаченою, - це сума, що стягується за рішенням суду, а виконання рішення суду регулюється не трудовим, а цивільно-процесуальним законодавством. Згідно п.6 ст.4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі. Трудові відносини між сторонами припинені, а тому невиконання рішення суду про стягнення грошових сум з відповідача не може бути підставою для застосування норм КЗпП України. За невиконання судового рішення у трудових спорах установлена відповідальність Законом України "Про виконавче провадження", а не трудовим законодавством. У зв'язку з тим, що не було встановлено порушення прав позивачки, підстав для відшкодування моральної шкоди немає.

Заслухавши пояснення позивачки та представників сторін, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлені такі обставини та відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Територіальним центром з 22 липня 1999 року по 31 липня 2015 року, звільнена за власним бажанням за ст.38 КЗпП України з посади бухгалтера територіального центру.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2014 року наказ про звільнення ОСОБА_1 від 31 березня 2014 року визнано незаконним, позивачку поновлено на роботі з 31 березня 2014 року та стягнуто з Територіального центру соціального обслуговування на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 квітня 2014 року по 18 липня 2014 року у розмірі 6.981,72 грн., а також 2.000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Згідно з наказом відповідача від 30 січня 2015 року № 17-к ОСОБА_1 було поновлено на роботі.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2015 року , яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 23 липня 2015 року, з Територіального центру на користь ОСОБА_1 був стягнутий середній заробіток за час вимушеного прогулу за період час з 19 липня 2014 року по 31 січня 2015 року в сумі 12.815,76 грн . у зв'язку із затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Наказом Територіального центру від 31 липня 2015 рок № 62-к ОСОБА_1 була звільнена з роботи за ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

Згідно наданих відповідачем копій платіжних доручень від 22 вересня 2015 року остаточний розрахунок з позивачкою за сумами, які були стягнуті на її користь згідно рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2015 року, відбувся 22 вересня 2015 року.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначеній у цій статті строк виплатити не спотворювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Так, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно ч.1 ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своєї діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 29 січня 2014 року у справі 6-144ц13, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Дослідженням доказів у справі встановлено, що після ухвалення Красноармійським міськрайонним судом Донецької області рішення від 31 березня 2015 року, яке набрало законної сили 23 липня 2015 року, відповідач не провів із позивачкою повний розрахунок належних працівникові сум при звільненні з роботи, і виплатив середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 липня 2014 року по 31 січня 2015 року лише 22 вересня 2015 року шляхом зарахування зазначених сум на картковий рахунок позивачки, і ця обставина представниками відповідача оспорена не була.

Таким чином, порушення трудових прав позивачки, яке полягало у не проведенні із нею остаточного розрахунку належних їй при звільненні сум, навіть після ухвалення судового рішення по справі, тривало аж до 22 вересня 2015 року - часу остаточного із нею розрахунку відповідачем, за що повинна наставити відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України, - стягнення середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2015 року з відповідача на користь позивачки був стягнутий середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку з 19 липня 2014 року по 31 січня 2015 року, отже позивачка набула право на стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 1 лютого 2015 року по 21 вересня 2015 року включно.

Однак, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, що викладений у ст.11 ЦПК України, згідно якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 31 березня 2015 року по 21 вересня 2015 року включно в сумі 16.726,50 грн. (118 днів х 141,75 грн.), де 118 днів - кількість робочих днів затримки розрахунку (1 день в березні 2015 року, 21 день у квітні 2015 року, 18 днів у травні 2015 року, 20 днів у червні 2015 року, 23 дні у липні 2015 року, 20 днів у серпні 2015 року, 15 днів у вересні 2015 року), 141,75 грн. - середньодений заробіток позивачки, розмір якого встановлений довідкою Територіального центру № 04/217 від 22.09.2015р.

Враховуючи, що сума середнього заробітку, що підлягає стягненню з відповідача, виходить за межі позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 16.584,75 грн.

Посилання відповідача на те, що на дані правовідносини повинен поширюватися Закон України "Про виконавче провадження", не заслуговує на увагу, оскільки він визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Тобто цим Законом врегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень, тоді як статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, яка полягає у виплаті працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку у випадку невиплати всіх сум, що належать йому від підприємства, в день звільнення.

Відповідно до положень ст.273-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно абз.10 п.2.3 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 (справа № 1-5/2012) звільнений працівник, якому з вини власника або уповноваженого ним органу несвоєчасно виплатили належні при звільненні суми, має право вимагати відшкодування завданої при цьому моральної шкоди.

Суд приходить до висновку про те, що порушенням трудових прав, що виразилось в затримці відповідачем виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачці заподіяна моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях та переживаннях, викликаних необхідності додавання додаткових зусиль для організації свого життя, пов'язаних із забезпеченням себе та членів своєї сім'ї матеріально.

Згідно наданих позивачкою медичних документів 14 липня 2015 року вона відвідала приймальне відділення Красноармійської ЦРБ з приводу астено-невротичного синдрому, 17 липня 2015 року звернулась на прийом лікаря-невролога поліклініки Красноармйської ЦРБ з приводу вегетосудинної дисфункції по гіпотонічному типу, ситуаційний синдром. Разом з тим, позивачкою не доведено причинний зв'язок між порушенням її прав відповідачем внаслідок затримки розрахунку та погіршенням стану її здоров'я. Крім того, вказівка позивачки на необхідність звернення із позовом до суду як на підставу для відшкодування заподіяної їй моральної шкоди, не заслуговує на увагу, оскільки, за думкою суду, є способом захисту порушених прав, обраним нею відповідно до норм діючого законодавства України.

При встановленні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, завданої позивачці, суд виходить з принципів розумності та справедливості, враховує фактичні обставини справи: глибину, характер і тривалість страждань, наявність вимушених змін в його життєвих стосунках.

З урахуванням конкретних обставин справи, суд вважає, що сума, яку просить стягнути позивачка, надмірна, і визначає розмір грошової компенсації за спричинену моральну шкоду в 300 грн.

Згідно ч.3 ст.88 ЦПК України у зв'язку з тим, що позивача, на користь якого ухвалено рішення, на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави в розмірах, передбачених п.п.1, 2 п.1 ч.2 ст.4 вказаного Закону.

Відповідно до ст.ст.116, 117, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст.15, 60, 88, 213-215 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Покровського району Донецької області (ЄДРПОУ 26042119) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 31 березня 2015 року по 21 вересня 2015 року включно в сумі 16.584 (шістнадцяти тисяч п'ятсот вісімдесяти чотирьох) гривень 75 копійок, на відшкодування заподіяної моральної шкоди 300 (триста) гривен.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Покровського району Донецької області (ЄДРПОУ 26042119) в дохід держави судовий збір в розмірі 1102 (однієї тисячі ста двох) гривень 40 копійок.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити за необґрунтованістю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Красноармійський міськрайонний суд Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Вступна та резолютивна частини проголошені негайно після проголошення судового розгляду 29 вересня 2016 року, повний текст рішення суду виготовлений 4 жовтня 2016 року.

Суддя Г.В. Назаренко